Сценарій до третьої річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну «Світло незламності: Україна крізь три роки війни»

Сценарій до третьої річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну

«Світло незламності: Україна крізь три роки війни»

Сцена: «Ранок 24 лютого»

 Обстановка: тепла сімейна атмосфера. Звичайний ранок у звичайній українській квартирі. Мама готує сніданок, тато гортає телефон, діти збираються до школи. Тиха спокійна музика. Годинник показує 6:30.

Син (натягує рюкзак): Мам, я сьогодні контрольну пишу з математики. Точно принесу 12 балів!

Мама (посміхається, ставить чай на стіл): Ой, молодець! Тільки гарно поснідай.

Донька (тримає іграшку, підбігає до тата):Татку, а ти мене після садочка забереш?

Тато (гладить доньку по голові, відволікається на телефон):Звісно, малявко... (раптом завмирає, дивиться на екран)

(На екрані — екстрені новини. Музика стихає. Атмосфера змінюється.)

Голос диктора: "Увага! О 5-й ранку Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. По всій країні лунають вибухи. У Києві, Харкові, Одесі, Маріуполі... Війна."

(Пауза. Усі завмирають.)

Син (здивовано): Тату… Це жарт?

Мама (стиха, хапаючи телефон):  Ні…

(Різкий гуркіт. Сирена повітряної тривоги. Вибух десь у далині. Вікна тремтять.)

Донька (налякана, притискає іграшку до грудей): Мамо?..

Тато (різко підводиться): Усі в коридор, швидко! Подалі від вікон!

(Усі метушливо збирають речі, тато згрібає документи, мама натягує куртку на доньку.)

Син (із телефоном у руках, перелякано): Вова пише, що в нього у дворі вибух… Каже, сусідній будинок горить…

Мама (тремтячим голосом): Господи… Це сон?..

Тато (рішуче, але з тривогою): Ні. Це війна…

(Сирена триває. Світло гасне.)

Ведучий 1: 24 лютого виповнюється 730 днів від початку злочинного повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Цей напад став кульмінацією загарбницької війни, яку Москва розпочала проти України 10 років тому з окупації Криму у 2014 році.

Ведучий 2: 24 лютого Росія розпочала широкомасштабне військове вторгнення в Україну,

 оголосивши проведення "спеціальної військової операції" в Україні.

Ведучий 1:Президент Росії Володимир Путін повідомив про офіційне визнання так званих Донецької та Луганської народних республік (окуповані окремі райони Донецької та Луганської області) 21- 22 лютого. Напередодні в ОРДЛО оголосили "масову евакуацію жінок, дітей та людей похилого віку" до Росії, запевняючи, що такими діями угрупування "ЛДНР" убезпечують життя мирного населення. Водночас бойовики оголосили загальну мобілізацію, насильно забираючи до збройних формувань усіх чоловіків, враховуючи неповнолітніх курсантів так званих «військових училищ».
Ведучий 2:Крім того, після оголошення Путіна про підтримку незалежності так званих "ЛНР" та "ДНР", він заявив про введення російських військ на територію Донбасу.
Ведучий 1:Вторгнення почалося близько 3:40, коли на територію Луганської області зайшла перша колона російських танків.
Ведучий 2:Приблизно о 4:50 почалася трансляція попередньо записаного виступу президента Росії Володимира Путіна, що він віддав наказ про проведення «спеціальної військової операції» на сході України.
Ведучий 2:Приблизно о 5:00  ракетних ударів зазнали десятки міст по всій країні, включаючи столицю України Київ. Президент України Володимир Зеленський оголосив воєнний стан близько 06:00.

Ведучий 1: Багато хто, через панічні атаки досить розмито пам’ятає, що ж відбувалося з

 24 лютого. Пропоную короткий огляд хронології подій. На момент випуску новин,

 Україна 5 місяців відстоювала свою Незалежність. (Перегляд  відео про хронологію

 подій, як починалося російське вторгнення та перші 5 місяців війни)

Ведучий 2: Ось так наша держава почала свій шлях у виборюванні свого права на

існування. Усі російські пропагандисти були впевненні, що вже за три дні російські

військові у святковій формі будуть влаштовувати паради у Києві. Але … Жоден їх план не

був реалізований. Сьогодні, під час аналізу вже 3 років війни, можна чітко говорити, що

український народ вистояв, не здався та не підкорився.

Сцена: «Прощання»

Син (тримає футбольний м’яч, дивиться на тата): Тату, а ти довго будеш там?

Тато (перевіряє рюкзак, намагається посміхнутися): Синочку, не знаю. Але ти будь

 головним у домі, добре? Допомагай мамі, бережи сестричку.

Донька (хапає тата за руку): А ти мені привезеш подарунок?

Тато (сідає навпочіпки, дивиться в очі доньці): Привезу. Найкращий подарунок —

нашу перемогу. (Донька обіймає тата, не хоче відпускати.)

Мама (старається триматися, але очі блищать від сліз):  Візьми ще цей теплий светр,

 ночі можуть бути холодні…

Тато (підходить до дружини, обіймає її): Головне — бережіть себе. Я повернуся.

(У дверях з’являється Друг, одягнений у військову форму.)

Друг:  Брате, пора.  (Тато киває, ще раз обіймає дітей, цілує дружину.)

Син (голосно, затинаючись):  Тату, ти ж повернешся?

(Тиша. Тато дивиться синові в очі, бере його за плечі.)

Тато (рішуче):  Я маю повернутися. Бо тут — мій дім. Моя сім’я. Моя Україна.

(Тато виходить. Мама стискає руки, діти стоять нерухомо. За дверима чути звук

 кроків, що віддаляються.

Юнак 1: Крізь руїни і залізну хуртовину кривавого 2022 несемо свої історії.  Вибухово голосно і пронизливо мовчазно. Кожен свою і всі разом спільну.  Несемо світові свою Історію. У тривожних валізах і торбах прочан, у порожніх термосах і повних патронташах, у холодних баночках з ліками і в теплих ладанках, у пляшечках із дитячим харчуванням і в скриньках із фамільними коштовностями, на флешках серця й у формулі крові… Несемо свою Історію. Історію про те, що МИ завжди були, є і будемо…

Ведучий 1: З перших дні війни російські війська дуже стрімко просувалися на нашій території, окуповуючи населені пункти, навіть цілі області.

Ведучий 2: Серед великої кількості територій та населених пунктів, на жаль окупованим

 було місто Енергодар, де знаходиться  Запорізька атомна електростанція. Звичайно, всі

пам’ятають наслідки вибуху у Чорнобилі, тому росіяни обрали найкраще розташування

 для себе, бо мали можливість шантажувати українську владу. Більш того, українські

військові не можуть дати гідну відсіч, бо знаходження військ окупантів прямо на

території електростанції. Протягом усіх 3 років, неодноразову були провокації та

систематичні погрози. Віримо, що такий важливий об’єкт критичної інфраструктури

нашої країни нарешті буде звільнений від окупації.

Ведучий 1: Територія Київської області одна з перших була звільнена у квітні 2022 року,

але весь світ побачив, які насправді жорстокі російські вбивці, що систематично

катували, ґвалтували та знущалися над простими людьми. Те, що побачив увесь світ

після звільнення Київщини, неможливо було навіть уявити.

Дівчина…Моя кімната була білою-білою. Білі стіни, білосніжні легкі гардини, рамки картин глянцево-білі, ліжко… м’яке, тепле, у білому покривалі, як у светрі, а на ньому – моя пухнаста улюблениця  – киця Буся. Її шийку від народження прикрашало червоненьке сердечко –кулон…

…У день, коли я повернулася, боялась заходити до моєї білої кімнати… Не була там 25 днів… Біла обитель була знищена. Чорна. Страшна. Розхристана. Розіп’ята. На ліжку спали, їли, пили… а покривало від попелу випалених цигарок було… безколірне. Вікно -  велика рана на тілі кімнати, гардини роздерті на шматки  звіром, не людиною… Дивилась на цю, розфарбовану війною, пустку і розуміла, як же я люблю те сонячне  життя у цій кімнаті… У безжально розтрощене вікно несміливо зазирала перелякана весна, а на розстріляному автоматними чергами підвіконні лежало осиротіле червоне сердечко моєї Бусі… холодне…

Ведучий 2: Наступною стала Харківська область та місто Херсон, жителі якого постійно

боролися з окупантами, систематично виходили на головну площу міста, голіруч йшли на

військову техніку ворога та безмежно раділи їх визволенню. Пропоную переглянути

відео, де зібрані найяскравіші моменти. Як місцеві жителі Херсону діставали зі схованок

 українські прапори. Як зустрічали українських військових та обнімали їх у Херсоні. А

також неймовірна знахідка під час звільнення Харківщини – на заклеєному російською

 пропагандою бігборді наші захисники побачили такі влучні слова Шевченка.(відео)

Ведучий 1: Ворог активно та систематично використовує ракетний терор усього

населення України. Щоденні повітряні тривоги, обстріли, вибухи, зруйновані міста,

загиблі цивільні люди. Найстрашніші періоди – це масовані ракетні атаки, коли Україна

обстрілюється протягом 7 годин, бувало й більше. На всі куточки нашої країни летять

ракети та шахеди, які знищують не лише критичну та енергетичну інфраструктуру

країни, але й звичайні цивільні об’єкти, будинки, школи, лікарні, магазини та багато

іншого, що ніяким чином не може загрожувати воєнними діями.

Юнак 2. …Молитися мене не вчили… Я уявно прикладав руки до грудей (бачив, так робила бабуся) і промовляв на уроці: «Боже, хоч би не мене, хоч би не мене!» Оце і всі мої молитви…

…Як ми бігли в підвал – не пам’ятаю… Тягнув рюкзак і брата. Ні страху, ні сліз… Шок і одне слово: «Боже! Боже! Боже! Боже!» Я повторив його безліч разів. Чи то просив, чи то кликав, чи запитував – не знаю… Зазвичай, де багато дітей – там шум, гамір, а у нашому підвалі, в повній темряві – німа тиша. Ми всі раптом… стали дорослими. Кожен мовчав про своє…Запалив свічку. На мене дивилися очі, а в них – ні прохання, ні болю – тільки жах… І ось тоді, хаотично, слово за словом, згадав рядки, які колись заставила вивчити вчителька. Пам’ятаю, що не хотів, не все розумів, а тепер згадав:

…коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять
і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною……

…Бог промовисто мовчав, але крізь це мовчання я відчував, як тепліє душа… Ніколи не зітреться з пам’яті картина: сусідній будинок-привид вибитими очима-вікнами дивився і більше не бачив мешканців… Мій – стояв неушкоджений…Там, у сірому холодному підвалі, в тихій молитві народилася віра…

Ведучий 2: Каховська Гідроелектростанція мала величезне значення для України.

Російське керівництво чітко усвідомлювало масштаби завданої шкоди для українців, тому

свідомо пішли на цей крок. Те, що пережили українці після підриву ГЕС складно

описати. Величезна кількість людей залишилися без житла, вмить втратили все. Велика

вода змивала все на своєму шляху. А  мужності, силі духу та людяності українців можна

позаздрити.

Ведучий 1: Наслідки цієї трагедії ще довго будуть проявлятися. Але на жаль, людські

життя, які забрала вода, вже не повернути. За офіційними даними, 31 людина загинула на

підконтрольній території, 59 на правобережжі, де перебувають окуповані війська. Точної

кількості загиблих ніхто не знає, особливо зі сторони окупантів.

Воєнні наслідки дуже суттєві, бо проводити контрнаступ ЗСУ чисто фізично вже не

могло. Неабиякий негативний впив мають мінні поля, яких було дуже багато, а під час

затоплення все це військове «добро» може випливти, де завгодно.

Ведучий 2: За Україну сьогодні б’ється  900 тисячна армія. Чоловіки й жінки носять горде звання – ВОЇН, СОЛДАТ, УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Ведучий 1: Для нас - це справжні Герої. Адже зовсім недавно вони були водіями, трактористами, учителями, лікарями, комбайнерами та студентами, а сьогодні зі зброєю в руках стоять на захисті нашої держави.

Ведучий 2:  Більшість із них молоді хлопці та дівчата, яким ще жити та кохати, а вони  із зброєю в руках захищають кордони нашої держави. І лише  у своїх снах вони бачать не тільки свій дім, а й коханих, яких вони залишили і пообіцяли їм повернутися додому живими.

Сцена  "Перед боєм"

 (На сцені — окоп. Солдати перевіряють зброю, спорядження, чутно далекий гуркіт вибухів.)

Командир: Хлопці, сьогодні важливий день. Ми повинні стримати ворога, не дати йому пройти далі.

Солдат 1 (з посмішкою):Та ми їм такий концерт влаштуємо, що вони й дороги назад не знайдуть!

Солдат 3 (дивиться в монітор дрона):Ворог уже рухається. Вони думають, що ми їх не бачимо… Зараз покажемо, що помиляються!

Солдат 4 (перевіряє снайперську гвинтівку): Я вже вибрав їхнього командира. Як тільки почнеться — зніму його першим.

Солдат 2 (медик, серйозно): Ви мені тільки пообіцяйте — повернетесь усі.

(Настає тиша. Всі перезираються.)

Командир (чітко): Повернемося. І переможемо.

Ведучий 2: Дорогою ціною розплачується  наш  народ  за свободу. А ціною є  життя. І розносять   чорні птахи смерті похоронки по  Україні. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна.  

Ведучий 1:  У кожного із них залишилися батьки, які більше не обіймуть сина, не порадіють його перемогам. А ще ця війна залишила сотні дітей напівсиротами, і вони ніколи не дізнаються що таке батьківська ласка.

(Автор, Солдат, Хлопчик)

Автор " ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,

Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.

Одна – душа солдата, загиблого в бою,

 А інша – немовляти, народжена в Раю.

 І так би розминулись… але душа бійця

 На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.

 Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!

 А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

 Душа же немовляти була як чистий сніг:

 «Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…

 Казав Господь, Галина - таке її ім’я,

 Ось-ось народить сина, а син її – то я!

 Мене на Землю жити Господь благословив,

 Я маю народитись…А ти вже там пожив?» -

 Так у бійця спитало майбутнє немовля

 (Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

 А той боєць «Галина» повторював ім’я …

 Та це ж його дружина чекала немовля.

 Сплили перед очима щасливі ті роки:

 Як він, ще  був хлопчина й просив її руки…

 Весілля і навчання, І пристрасті потік…

 Він всі її бажання виконував, як міг.

 Усе було чудово: вагітність – добрий знак!

 І взяв він з жінки слово, що родиться козак!

 А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.

 Галини очі сині зробилися мов скло.

 «Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,

 Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»

 Та він своїй дружині сказав приблизно так:

 «Як друзів я покину, який же я козак?

 Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?

 Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…

 А потім...постріл в спину.. і запах полину….

Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:

 «Ти бережи Галинку що краща буде з мам.

 Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.

 Та буду я невпинно з тобою з перших днів!

 Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,

 А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.

 Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя

 А я прикрию спину тобі із небуття»

 На місячній доріжці невпинний душ потік:

 Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Ведучий 2: За кожним Героєм-воїном  обов’язково стоять його батьки. Мама, яка недосипала ночей, колисала та з колисковими прививала любов до України   і її солов’їної мови. Тато, який навчав ніколи не миритися із несправедливістю, бути мужнім та вміти захистити себе й родину.

Ведучий 1: У мирний час мама може декілька разів на день  зателефонувати до сина, щоб розпитати чи їв він, чи одягнувся тепло, чи все у нього добре. Адже вона мама, її серце завжди болить за дитиною, якою б дорослою вона не була.

Ведучий 2: Та сьогодні іде війна. Кожного дня серце наших матерів розривається на шматки  від болю, тому що їхні сини десь там на полі бою виборюють нашу свободу.

Ведучий 1: Кожен день мама з нетерпінням чекає дзвінка від воїна-сина. Їй би лише почути його голос. Лише дізнатися, що він живий.

Солдат: фон пишу з окопу

Пишу тобі матусю із окопу,

Живий, здоровий, в шапці і поїв,

Ти не хвилюйся, накрили нас учора,

Відповісти я на дзвінки не міг.

Люблю тебе, приїду у відпустку,

Тебе й сестричку міцно обійму,

Куплю тобі нову зелену хустку

І на руках з сестричкою пройду.

Мене щодня оберігає хрестик,

Малюнки й обереги від сестри,

Про обстріли попереджає песик,

Для нас завжди він вірний побратим!

Пишу тобі матусю із окопу,

Живий, здоровий, в шапці і поїв,

Ти не хвилюйсь, накрили нас учора,

Відповісти я на дзвінки не міг.

Ведучий 2: Допомагати Батьківщині – це не обов’язково тримати зброю у руках та бути

не передовій, бо без гарного тилу, який робить неможливе задля забезпечення фронту,

складно перемогти. Мова йде про волонтерський рух, який в Україні досягнув нечуваних

розмірів. Величезна кількість волонтерів їздить у гарячі точки на передову, щоб

забезпечити військових усім необхідним. Влаштовують масштабні багатомільйонні

збори, які закривають за декілька днів, щоб придбати найновішу зброю та прилади

нічного бачення та зв’язку, різноманітні зарядні станції та засоби особистого захисту. І

все це завдяки активним волонтерам, які стимулюють українців донатити на різні

потреби армії.

Юнак 3…Верещав телефон. Я сонно  засунув його під подушку з думкою: «Ну, зараз, ще хвилинки три…» І схопився… Та ніч розділила моє життя на «до» та «після». У тому, що було «до», мій ранок розпочинався не з кави, а з маминого: «Підйом! Тебе чекає гарний день!» і мого роздратованого: «Ну зараз». З цим ну зараз у моїй родині звиклися всі, і тільки бабуся не втомлювалася повторювати: «Не відкладай життя, живи!»

…А я і жив! Купався у мріях про Київ, про інститут, студентське життя. На алгебрі виводили формули, а я - мріяв…

… У телефонній трубці тоді кричало: «Все! Війна! Київ бомбардують!»… Потім була кожна година, як оголений нерв, кожна ніч – горобина ніч. Київ – злість і гнів! Харків – ненависть, лють! Маріуполь – гіркота безсилля. Херсон – роздратування, несамовитість. Буча – жадання помсти. І ця нищівна суміш, цей коктейль випалював мене зсередини. Я відчував, що у постійному горінні можу спалити серце дотла…… В один із днів мама зайшла до кімнати і мовила: «Пішли пакувати пляшки». Я підхопився без ну зараз і… помчав  змішувати в пляшках солярку, скипидар, соду і клей для «Бандерівського смузі»… Поверталися пізно. Втомлені засмальцовані. Телемкнув телефон. Прийшло повідомлення від Насті. У ньому – світлина бігборду з надписом: «Я чекаю на тебе під моїми каштанами. З мене торт! Твій Київ» А здійсняться мої мрії! Обов’язково здійсняться! Мама дістала з кишені куртки шоколадку. Мою улюблену. Простягнула мені… Давай уже після війни…, - сказав я Гаразд. Солодшою буде…

… Знаєте, з чого я починаю свій день у житті, що «після»? Я розплющую очі!

Ведучий 1: Ворог думав, що зможе нас зламати. Думав, що Україна впаде, що українці

злякаються.

Ведучий 2: Але він не знав, що в нашій крові — сила наших предків. Що ми ніколи не

станемо на коліна перед загарбником!

Ведучий 1: Кожен наш боєць, кожна наша жінка, кожна дитина — це незламний дух

України.

(На сцену виходять дівчата у білих плахтах, у вінках, простоволосі, зі свічками. Коли кажуть свої слова, то роблять рукою коло над свічкою, наче заговорюють. По сцені ходять хаотично, але та, яка каже слова – має опинитися на авансцені. Співають : «Буде тобі, враже, як ворожка скаже»)

Сію тобі в очі, сію проти ночі
Буде тобі, враже, так, як відьма скаже
Скільки в святу землю впало зерен жита
Стільки разів буде тебе, враже, вбито
Скільки, враже, півень вночі кукуріка
Стільки днів у тебе доживати віка
Богові — Боже
Ворогу — вороже

1.Якби я була принцесою
Із казки дитячої милої,
Відправила б за адресою
Всі бомби. В росію. Силою.
2. Якби я була Мальвіною,
На плечі накинула б хустку, (накидає)
Озброїлася б джавелінами -
З росії лишилася б пустка.
3. Якби я була Білосніжкою,
На поміч би гномів покликала,
Й лопатою, а ще ніжкою
Притупала б орків, присипала.
4. Якби я була царівною
Чи Мудрою, а чи жабою,
З росії зробила би вирву я -
Закидала б просто градами.
5. Дюймовочкою, чаклункою,
З червоною шапкою, сплячою -
Загнала б в болото, у лунку їх,
Щоб білого світу не бачили.
6. Чи Гердою, чи Гертрудою,
Чи феєю, чи Солохою -
З росії зробила би груду я
Якогось згорівшого мотлоху...
7. Якби я була Оленкою,
Взяла б булаву свого брата,
І впевнено так, гарненько би
Я нищила б, нищила ката!
8. Якби ж то була я Мавкою
Із Лесиної замрії,
Я б вибила орків палкою,
Я б знищила всю росію!..

(Сходяться всі в коло до центру сцени)
1. Ще будем писати про чудо,
2. Ще житиме казка, гостинці.
3. Лиш руського духу не буде
Разом. На жодній! На жодній сторінці!

(Дмухають на свічки і розбігаються в різні боки)

Ведучий 2: 6 серпня 2024 року сталася унікальна подія, яку до сих пір вважають

неймовірною – розпочалася Курська операція. Наші захисники змогли пробити оборону

російських військ на кордоні та захопити вже їх територію, тим самим унеможливлюючи

 систематичні ракетні удари не лише по Сумській області, а й по всій Україні. Пропоную

переглянути короткий огляд новин, як все починалося. (Перегляд відео)

Ведучий 1: Вже зараз українська влада, коментуючи хід цієї операції, стверджує, що

таким способом ми захищаємо свої території від щоденних обстрілів, а також змушуємо

ворога зменшити кількість військових на Харківському та Донецькому напрямках.

Слідкуємо й надалі за перебігом подій та віримо у Збройні Сили України.

Ведучий 2: Військові ЗСУ – це приклад мужності, відваги, честі та незламності. Своїм

прикладом вони підкорюють та надихають, ними захоплюєшся та ставиш їх у приклад.

 На жаль, але війна завжди забирає найкращих, тих, хто відважно боронить та ризикує

власним життям задля допомоги побратиму чи всієї бригади, захищаючи Батьківщину.

Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях та пам’яті назавжди.

(Хвилина мовчання)

Ведучий 1: Шанують та відзначають наших військових почесними званнями та

нагородами за проявлення себе на полі бою або під час особливої операції. Нагородження

може відбутися як офіційно з різними урочистостями, так і на передовій, куди часто

приїздить Президент, щоб не лише проконтролювати ситуацію, а й нагородити

військових. Загиблих героїв нагороджують посмертно.

Ведучий 1: Перемога України – запорука світової стабільності. Героїчний опір українців

– це не лише боротьба за фізичне виживання Українського народу та свободу країни. У

цій війні Україна захищає свій європейський вибір, свої ідентичність і цінності як

частину європейських. Українці проливають кров за вільну, демократичну Європу. Ми

боротимемося, доки не звільнимо від окупанта останній сантиметр української землі.

Ведучий 2: Від 2014 року Україна бореться за суверенітет і соборність. Російський агресор тимчасово окупував окремі українські землі. Але всі вони обов’язково будуть звільнені. Україна переможе ворога й відновить територіальну цілісність.

Ведучий 1: Напевно, кожен українець зараз задумується над тим, а що ж буде

коли настане перемога?

Учень 1:

Коли закінчиться війна

І пролунає "Перемога!"

До нас повернеться весна

Красива, тиха... босонога...

Учень 2:

Коли закінчиться війна

Зітхне з полегшенням країна,

Біди обірветься струна-

Щаслива стане Україна...

Учень 3:

Коли закінчиться війна

Знов поєднаються родини...

З руїн відродиться земля...

...Лиха орда назавжди згине...

Учень 4:

Коли закінчиться війна

Усі заплачемо...я знаю...

І закарбуєм імена

Всіх тих, кого уже немає ..

Учень 5:

Коли закінчиться війна

І буде чистим мирне небо...

Колись закінчиться вона

Лиш духом падати не треба ...

Ведучий 1: Україно, ми боремось за тебе і нізащо не зупинимося, адже ми на своїй землі, ми в себе вдома. Перемога за нами! Усе буле добре! Усе буде Україна!

Ведучі разом Слава Україні!

                          Героям слава! (присутні відповідають)

Всі співають «Заспіваймо пісню за Україну»