Сценарій до творчості Т. Шевченка

Ведучий 1. Відомо, що поезія і живопис тісно пов'язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що “малярства – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. До таких творчих натур відноситься і Т.Шевченко.

Ведучий 2. Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші “А.О. Козачковському”

Читець. Довго те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя – дяка,

Гарненько вкраду п’ятака –

Бо я було трохи не голе.

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду

Або “Три царіє со дари”.

Ведучий 1. Дослідниця спадщини Кобзаря З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів “Наймичка”, “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар'яна-Черниця” красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом, глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину “Катерина” він написав у 1842 році. До появи “Катерини” не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях.

Ведучий 2. “Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село; у царині під куренем дідусь силить, ложечки собі струже, а вона, сердешна, тіль не плаче ... а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака ота картина!” (Т.Шевченко. Лист до Г.С.Тарнавського від 25 січня 1843 р.). Такого епізоду, який ліг в основу живописного полотна, у поемі немає, як немає і образу діда. Тому вважати картину ілюстрацією до однойменного поетичного твору Шевченка не можна. Це самостійний твір на спільну з поемою тему і побудований відповідно до специфіки образотворчого мистецтва.

Дослідники вважають, що композиція картини побудована з дотриманням настанов академічного мистецтва.

Ведучий 2. Вона являє собою рівнобедрений трикутник (постать Катерини), вписаний в овал, до якого входить зображення москаля – вершника, собачки, цариного діда, стовбура та гілок крислатого дерева. Чітко простежуються традиційні для академічних композицій діагоналі. Постать знеславленої дівчини – не лише композиційний, а й смисловий центр твору. Модельована теплими фарбами, вона різко контрастує із силуетно зображеною постаттю москаля на коні зліва та затіненій частині картини. Порівняно з величною постаттю Катерини він виглядає мізерним, іграшковим. Таке зображення зумовлене не лише вимогами перспективи, воно давало змогу художникові передати контрастність образів. Холодний, зеленкувато-синій тон підсилює трагедію дівчини – покритки, її сумний настрій. Впадає в око і співчутливий погляд діда. Відірвана гілка на землі символізує скалічене молоде життя.

Прагнучи до посилення емоційного звучання твору, автор поетизує героїню, свідомо прикрашаючи її. На дівчині святковий одяг: біла з довгими пишними рукавами сорочка, барвиста плахта, червоний фартух з прикрашеної вінком голівки спадають, розвиваючись на вітрі, довгі червоні стрічки.

Шевченко творив свою картину далеко від рідної України, тому не мав змоги малювати з натури. Але національний український одяг дівчини, характерний краєвид надають картині виразного національного колориту.

 Ведучий 1.За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села (“Удовина хата”, “Селянське подвір’я”, “На околиці”, “Хата біля річки”, “Хата над ставком”). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченко – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо (“Повінь”, “Комора в Потоках”, “Андруші”, “Урочище Стінка”, “Хутір на Україні”, “У Вюнищі”, “В Решетилівці”). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки.

“Якби мені бог допоміг докінчить те, що я тепер зачав, то тоді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного” (Т.Шевченко, лист до М.А. Цертелєва). Однією з перлин української національної графіки є “Живописна Україна”. Це альбом офортів Шевченка. Офорт – це гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри. Таким чином ми ще і ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконалися, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Слід відмітити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й відзначити те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв’язками будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді у живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.