Творчість Василя Симоненка

“Я українець. Оце і вся моя автобіографія”

Народився він 1935 року в невеличкому селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім’ї колгоспників.

Іще зовсім малим був Василь, як батько покинув сім’ю, тому й писав поет: В мене була лиш мати, Та був іще сивий дід, — Нікому не мовив «тату» І вірив, що так і слід. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над фронтовими похоронками. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти — ці найбезвинніші жертви війни...

У повоєнних українських селах сусіди були як родичі. Переживши спільне горе, допомагали одне одному збудувати нову хату, ділились останньою жменькою борошна, дрібком солі, сірниками. Однією з таких сусідок була маленька, худенька, нічим не примітна баба Онися. Ця згорьована жінка втратила на фронті чоловіка, трьох синів-солдатів, тож Василь був для неї як син. Коли виріс, в дяку за все, що вона зробила для нього, написав вірш: У баби Онисі було три сини. У баби Онисі синів нема. На кожній її волосині морозом тріщить зима. Я горя на світі застав багато. Страшнішого горя нема, ніж те, коли старість мати в домівці стрічає сама.

Протягом 1942 - 1952 pp. майбутнiй поет навчався в школi: 4 класи у Бiпвцях, решта - у сусiднiх селах. Дорога до школи була для нього мукою... - через багато років у новелі "Дума про діда" Симоненко не забуде згадати свою першу дорогу: "...я ходив тоді в восьмий клас. Дев'ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги!.."

У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу та вступив на факультет журналiстики Кипвського унiверситету iменi Т.Г. Шевченка.

Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963) Казка "Цар Плаксій і Лоскотон"

Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова… Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Ради тебе перли в душу сію, Ради тебе мислю і творю… Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. Хай палають хмари бурякові, Хай сичать обращи – все одно Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено. Так і сталось…1962 року В.Симоненко разом з А.Горською та Л.Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВД на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Після цього його було декілька разів жорстоко побито, унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби нирок.

Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди - Добрі, ласкаві й злі. 16.11.1962

Василь Симоненко не дожив навіть до 30. Незважаючи на це, його поезію досі вивчають у школах, а його ім'я намертво закарбувалося на сторінках української літератури в розділі Шістдесятники.

"Люди - прекрасні..." Люди - прекрасні. Земля - мов казка. Кращого сонця ніде нема. Загруз я по серце У землю в'язко. Вона мене цупко трима. І хочеться бути дужим, І хочеться так любить, Щоб навіть каміння байдуже Захотіло ожити і жить! Воскресайте, камінні душі, Розчиняйте серця і чоло, Щоб не сказали Про вас грядущі: - Їх на землі не було... 16.01.1963

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре! Здрастуй, свіжосте нив! Я воскрес, щоб із вами жити Під шаленством весняних злив. Хай заляжеться тиша навколо, Й знову стану, як ви, німим, Але в серці моїм ніколи Не замовкне весняний грім Січень 1961

Найогидніші очі порожні, Найгрізніше мовчить гроза, Найнікчемніші дурні вельможні, Найпідліша брехлива сльоза. Найпрекрасніша мати щаслива, Найсолодші кохані вуста. Найчистіша душа незрадлива, Найскладніша людина проста. Але правди в брехні не розмішуй, Не ганьби все підряд без пуття, Бо на світі той наймудріший, Хто найдужче любить життя. 29.09.1962

Можна все на світі вибрати ,сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину В.Симоненко Пам'ятник Василеві Симоненку у його рідному селі Біївці