Сценарій години пам’яті Г.С.Сковороди «Світ ловив мене, та не спіймав»

«Світ ловив мене, та не піймав»

Сценарій години пам’яті Г.С.Сковороди…

 

Ткаченко Валерія.     Вірш «Він нас учив...»

 

В незаможній козацькій родині,

В невеликім полтавськім селі

Бог життя дав малому хлопчині,

Що з'явився в грудневій імлі.

Душу вклали батьки в свого сина.

Гриць і розум і міць - усе мав.

Це був мудрий і чесний хлопчина,

Наче Бог його сам цілував.

Сівши в затишку, грав на сопілці,

Яку сам з очерету зробив,

І радів навіть сонцю і зірці,

А ті миті найбільше любив.

А у вільну від думки хвилину

Все потрібне у торбу збирав

І в похмуру чи сонячну днину

Йшов кудись, а куди, й сам не знав.

У шістнадцять покинув домівку,

Досвід вчительський швидко здобув.

Понесла в світ широкий мандрівка,

Бо з дитинства філософом був.

Радив він придивлятись до друзів,

Бо отрутніше нічого нема.

Ніж удаваний друг лізе в душі,

А сьогодні - це гірш, ніж чума.

Ті стежки, ті шляхи, ті дороги...

Ті думки, що й сьогодні живі,

Оббивають злощасні пороги:

«Як нам жити на рідній землі?»

Прагнув він ще тоді нас навчити.

Та чи думав хто з нас, та чи знав?..

Для людей, для народу вмів жити,

Світ ловив його, та не спіймав.

 

 

Ведуча 1.

Хоч не одне уже пройшло століття

З народження Сковороди,

Та мудре його слово

Жило, живе і житиме завжди.

 

Ведучий 2. 

Стоїть філософ біля школи,

Замріяно вдивляється у світ.

Він оглядає ліс та гори

І бачить нації прекрасний цвіт.

 

Ведуча 1.

Він бачить скрізь поля й сади,

І плескіт тихих вод,

І стежку, де йдемо і я, і ти, 

Щоб досягти в житті нових висот.

Ведучий 2:  Року 1722, числа 3, місяця  грудня на ПолтАвщині  у містечку Чорнухи у сім’ї  малоземельного козака  Сави Сковороди  народився син Григорій...

Ведуча 1:  Мало ми знаємо про його дитячі роки. Відомо тільки, що початкову освіту Г.Сковорода одержав у сільській школі та мандрівних дякІв. Він був допитливим хлопчиною. Дуже кохався у музиці. Залюбки вчився співати у церковному хорі.

 

Ведучий 2.

Я так люблю своє село.

Садами квітчане воно.

У зелені все потопає.

Тут Многа – річка  протікає.

 

Ведуча 1.

Прославлені Чорнухи  здавна.

Історія села тут славна.

Ведуть  сюди усі сліди

Мандрівника Сковороди.             РАЗОМ!

 

Відеоліп про Сковороду

Ведучий 2: Григорій Сковорода —мандрівний філософ, народний учитель-просвітитель. Здається, якась невидима сила гнала його від села до села, від міста до міста, від одного пристанища до іншого. Увесь свій небагатий скарб —  посох, сопілку та декілька книг завжди носив із собою і постійно жив у чужих людей, часто не знаючи сьогодні,  де прийдеться  ночувати  завтра...

Ведуча 1: Часто блукав  Григорій Савич  степом,  лісом, садками, дослухаючись до звуків рідної природи.  Думки і мрії свої довіряв саморобній бузинОвій сопілці — незмінній подрузі всього життя. З нею він ніколи не розлучався, носив завжди за поясом, як козак шаблю, пістоль або люльку.

Ведучий 2.

Пішов з Чорнух у сині горизонти,

Де бачив світ невіданих думок.

Він мандрував і грізні повороти

Давали знати істини урок.

 

Ведуча 1.

Він світло бачив в темряві холодній

І той вогонь розпалював жагу

Пізнать життя небачине сьогодні

І силу духу й мудрості вагу.

 

Ведучий 2.

Сковорода — великий наш мислитель 

Його сузір'я в часі не згаса

Він був і є Чорнух почесний  житель

І квітне від душі його краса.

Ведуча 1:  Як поет, Сковорода увійшов в історію української літератури збіркою "Сад божественних пісень",  яку за  жанровими ознаками можна вважати збіркою духовної  літератури.  Кожна з пісень мала мелодію, складену самим автором. Кладучи в їх основу "зерно"зі "святого письма", Сковорода обробляє тему по-своєму. Це поезія особистих переживань автора, його морально-філософських роздумів про смисл життя, про істинне щастя.

 Ведучий 2: Найпопулярнішою піснею Сковороди є "Всякому  гОроду нрав і права", в якій він піддав нищівному осміянню й осудженню негативні риси суспільства — чиношанування і брехню, обман, розпусту, погоню за багатством тощо.

ВІДЕО «Всякому городу нрав і права"

Ведуча 1: Останні роки свогожиття Сковорода жив у селі Іванівці на Харківщині у свого учня і друга А.Ковалівського. Як повідомляли знайомі поета, він,  передчуваючи смерть, сам викопав собі могилу в саду.

Ведучий 2: День 28 жовтня (за новим стилем - 9 листопада) був сонячним і погожим. У Ковалевського зібралося багато гОстей на обід. Сковорода був веселий і говіркий, як ніколи.  Довго розповідав про себе, про свої  мандрівки. Потім вийшов у сад.

 

Ведуча 1: Господар пішов шукати гостя надвечір і застав під липою, коли Сковорода викопав досить глибоку могилу. Тоді  пішов у свою кімнату, надів чисту  білизну і востаннє поговорив з вічністю, долею, істиною, розумом. Поклав під голову свитку і свої рукописи. Ліг і заснув...  І не прокинувся.

Поховали його під липою, а на могилі написали те, що він заповів: "Світ ловив мене, та не впіймав".

Ведучий 2: Він відцвів, відшумів, як оці дерева, що журно губили листя... Ось-ось, можливо, завтра він відійде в природу, перетвориться в землю, в соки і  крони дерев. Станеться страшна і буденна справа. Його час перейде у вічність…

Шевель Вікторія Вірш «До Григорія Сковороди»

 

У тихім плині річки Многи,

Серед людей привітних і простих

Я й досі відчуваю теплий подих

Славетного в віках Сковороди.

Важкі часи переживаєм нині,

Та він незримо поряд, поміж нас.

Щоб правду відшукать на Батьківщині,

Він вирушає в мандри по світах.

Скажи, земляче, як нам зараз жити?

Як подолати біди, що навкруг,

Ще скільки безневинних буде вбито?

Чому моя земля стражда від мук?

Твої слова - немов бальзам на душу,

Твоя порада - мудра і проста.

І запитать тебе про це я мушу.

Бо ти ж філософ, що живе в віках.

Прийди. Порадь. З далекої дороги

Присядь і поглядом до нас звернись.

Крізь призму часу, болі і тривоги

Своїм нащадкам щиро посміхнись.

 

Ведуча 1: Григорій Сковорода — просвітитель українського народу! Жодні принади світу не спокусили його. Своїх поглядів, свого душевного спокою, обраного ним шляху мандрівного філософа й учителя, співця й оповідача народного він не проміняв на увагу "неситих” чи багатих…
 

Ведучий 2: Давно занесені піском його сліди, закинуті криниці,  з яких Сковорода пив воду, але ще за життя мандрівний філософ мав цінителя, який знаходив для нього слова шани і любові. Цінитель цей  народ!!!

Ведуча 1: Ми  і зараз —  вшановуємо філософа-гуманіста, письменника-демократа Григорія Сковороду, бо,  незважаючи на  віддаль віків, Сковорода промовляє до своїх нащадків, як наш сучасник, стверджуючи хвалу праці  як джерелу радості, щастя …

Вірші «Сковороді» 5-6 клас

Спливають дні, роки.

Пливуть століття,

Та не старіють сонце, небо, час.

Вже все було

На цім предивнім світі

До нас, при нас —  і буде після нас.

 

Дуб старий…До кореня дуплавий,

Часом й блискавицями побитий...
У його дуплі ховавсь від слави

І писав. Для себе — не для світу.

 

Як лиш міг.

Він утікав від нього.
Мандрував дорогами стома.
Ну і що, як нили босі ноги
Й сніг на скроні сипала зима?

 

Серце ж билось. Наче перепілка.
Не від болю — тільки від краси.
У торбині — Біблія й сопілка,
Перед зором— люди і ліси.

 

Він ішов землею — й бачив Бога,
Час летів нестримно, як вода...
Хто й коли повторить ту дорогу,
Що її обрав Сковорода?

 

Він ішов землею. Наче храмом,

Великоднім світлом у душі

Місяць гострий ріг об ніч надламував…

Й осипав тим сріблом спориші.

Скрипка й посох. Біблія й сопілка,

Ось і все, що він надбав за вік.

Тільки не зітхайте тяжко-гірко

Він таки щасливий Чоловік.
 

Ось його столиця— Пан-Іванівка,

Дуб, що був за сховок й кабінет.

І летять в траву доспілі яблука. 

І йому до серця їхній лет.

Вже все було... а як було?

Дзвенить віків коштовне скло…

 

Ведучий 2: Сьогодні, віра і любов до неповторно-прекрасної української землі, рідне слово, народна пісня, хрещата вишиванка, золото хлібів під мирним небом додали снаги і впевненості у власних силах та переконаннях кожній українській родині.

 

Ведуча 1: Сковорода входить, за версією Юнеско, до п’яти мудреців світу – разом із Сократом, Конфуцієм, Спінозою і Махатмою Ганді. Їх усіх об’єднує принцип: «Жив, як учив».

«Коли не зможу нічим любій  Вітчизні  прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити».

 

Ведучий 2: Ми дослухаємося до мудрих порад  Великого Сковороди та віримо, що народ, який піднімається з колін історії, встане на повний зріст, розправить свої крила і залунає наша українська пісня і попливе її дзвін далеко, далеко над землею!

ФІНАЛЬНА ПІСНЯ

О.Пономарьов «Заспіваймо пісню за Україну»