Сценарій Голодомор День пам'яті

Виховного заходу до Дня памяті жертв Голодомору

Б'є дзвін. Гасне світло у залі.На сцені ліворуч і праворуч світяться свічки.

Під сценою по залу «розкидані» учні в різних позах(сидячи стоячи….) біля кожного горить свічка

Вед.1 У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій… Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей… Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потяга, виверження вулканів – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою країну від ворогів – це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно.

Вед.2 В Україні родючі землі і вона багата хлібом. Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду? Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, раділа, що зможе прогодувати свою родину, а наступного дня влада забрала все, не лишаючи ані зернини, ані картоплини…..

Відео 1  «Голодний дух»

Фон __Скорик___

На сцені: Маленькі дівчатка простягають руки до ікони.

Дівчинка 1 . Боже! Що там у тебе в руці?

Дай мені,Боже, хоч соломинку…

Щоб не втонути в голодній ріці

Бачиш,мій Боже , я - ще дитинка.

Тож підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачила білого , Боже!

Дівчинка 2. Я – пташенятко прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їнку дай,

Тато і мама холодні вкрай.

Боже ,зроби , щоби їсти не хтілось!

Холодно,Боже, сніг дуже білий.

Боже , що там у тебе в руці!

 Мати-Україна. 

Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду свято-руського ! Куди ж ти відійшла ? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш ти , що вони доточують кров із могутнього українського народу? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз?Чи ж не бачиш , що то вже не я – Україна , а велетенська могила?Де ж ви , сили небесні?

Падає на коліна, закриваючи руками очі, плаче.

Пам’ять:

Я пам’ять. Я – не вбита. Я – жива.

Я завжди буду жити у серцях!

До господа летять мої слова.

Із душ померлих витягаю цвях.

Я пам’ять. І мене не зруйнувати

Я – незнищенна! І безсмертна я!

Молитвою  я відчиняю грати –

До Бога йде замучене дитя…

Я – пам’ять, і мене не вбити

Пересторога для нащадків я,

Не забувати і не повторити

Найголовніша місія моя.

Підводить Матір з колін.

Вед.1 І стояла вона осліпла від горя , обдерта, сива, напівблаженна , мукою підпирала небо , мати – Україна , на велетенському хресті розіп’ята .

Вед.2 Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

Вед.1 Щороку у четверту суботу листопада Україна в прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили .

Вед.2 Нехай сьогодні наша зала стане храмом духовності , храмом скорботи і пам’яті.

Вед.1 Їм - неоплаканим і невідспіваним… Їм – похованим без труни й молитви…позбавлених могили й шани - присвячується ця хвилина мовчання.

Хвилина мовчання.

Відео 2

Вед.1 Українське село гинуло мовчки… люди їли кульбабу , реп’яхи , проліски ,липу , бур’яни , варили шкіру від взуття. У людей розпухали обличчя , ноги , животи.

Вед.2 Померлих , а часто ще й живих,звозили ,скидали в яму й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей , селяни везли їх у міста й залишали в лікарнях , на вулицях.

Вед.1 Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними голодною смертю померло від 4 до 9 мільйонів осіб. 38-м країн Організації Об'єднаних націй визнали Голодомор 32-го - 33-го років в Україні Національною трагедієюю .  Люди пішли з життя тому , що у них було забрано останній шматочок хліба- останню надію на порятунок.

Музика.Відео 3

Учень 1 Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Учень 2 Велика родина була у Петренків:

Матуся і тато, бабуня і дід,

Чотири синочки і доня Оленка —

Охочим до праці й щасливим був рід.

Сміялась матуся, закохана в тата,

Навчала бабуня малих онучат.

Сім'я незаможня, любов'ю багата,

Та хліба до столу завжди вистача.

Учень 3 Долівка помазана глиною чисто,

А зверху солома на ній для тепла.

У запічку пахне духмяним любистком,

І вечір зимовий іде спроквола.

На комині вузлики гріються з маком,

З насінням петрушки, з чорнушкою теж.

А піч зігріває всіх ніжно і м'яко,

І дідова казка... І пісня — без меж.

Учень 4 Отак би їм жити в щасливій родині...

Аж тут тридцять третій снігами несе.

Ідуть активісти о ранній годині

Зерно відібрати, загарбати все.

Вже тягнуть з-за комина вузлики з маком,

І плаче матуся і бабця стара.

Учень 5 І падають в ноги, і просять всіляко,

А ті забирають останнє з двора.

«Ну як тепер бути? Забрали корову

І все до зернини. А діти, а ми?»

Ідуть тато з дідом копати в діброві

Якогось коріння посеред зими.

Учень 6 На городі пусто.В хаті мертва тиша.

І синки опухлі, мов живі мерці.

Знов оладки з листя і водиця в кухлі —

Ось і всі наїдки у її руці.

Пропікають очі материну душу.

І сама голодна, і в очах туман.

Учень 7 Чоловік поїхав у краї далекі

Поміняти речі на якийсь наїж.

У льоху сховала зерняток півглека —

Перерили землю і знайшли... Грабіж!

Учень 8 Хто ж таке затіяв учинити горе?

Жевріла ж надія вберегти синів.

Декілька зерняток у голодну пору

Врятували б діток...Але світ зимів.

Учень 9 Вже часник на лузі вигребли з корінням,

Обірвали липу,кропиви нема.

Не зійшла картопля саджена лушпинням...

Люди, мов примари.Голод. Смерть. Пітьма.

Учень 10 Сизим літнім ранком чоловік до хати

Не прийшов — приплівся на хитких ногах.

Він приніс в торбинці хліба дві буханки,

Вісім картоплинок і один киях.

Учень 11 Все оте багатство їм дало надію,

Що сини ще будуть бігати в дворі.

І в краях далеких хтось зерно посіє

І не дасть померти їм і дітворі.

Учень 12 І молилась мати всім богам на світі,

І варила зерна на одній воді.

І по три зернятка віддавала дітям,

Щоб жували довго зубки молоді.

Учень 13А сусід під тином,мов собака, виє.

Роздирає груди і лице своє.

З'їв синочка, ситий,він не розуміє,

Бо страшніш за звіра відтепер стає.

Учень 14 Ліпиться малеча до худого тіла.

В батькові долоні туляться вуста.

«Таточку, не з'їжте,як Матюшу з'їли,

Будемо слухняні...» Він їх пригорта.

«Ви не бійтесь, діти,то нещасні люди.

Їм затьмарив голод розум і серця.

Учень 15 А минеться літо —там кислички будуть.

Наберуться сили зморені тільця.

І шипшина, й терен,плід і горобина,

Бузина й калина вмерти не дадуть.

Восени до столу буде і хлібина.

Тільки треба літо якось перебуть.

Учень 16

А в сільраді виснуть матюки — погрози,

Телефон з райцентру розстрілом ляка.

За кордони їдуть із зерном обози.

Не страшне померлим і саме ЧеКа.

Учень 17 Табори ГУЛАГу сповнені по вінця

Горя і розпуки у краях чужих.

Напились сибіри крові українців,

Вимостили землю кісточками їх.

Учень 18 Стояли хати у морози взуті,

Закутані у латані сніги...

А на печі в лютневій каламуті —

Замерзлі люди, наче батоги.

У хаті морок, нікому ховати

Мерців, яким не дошкуля зима.

І обнімає мертвих діток мати,

Вона мовчить, бо вмерла і сама!

Учень 19 Хто слово скаже, пом'яне померлих,

Вони жили й любили на землі,

За що, питаю, їх зі світу стерли,

І розчинили в забуття імлі?!

Ну хто згадає материні руки,

Що притискали ніжно немовля,

І хто відчує передсмертні муки? —

Сама холодна й мертве янголя.

Учень 20 На світі зосталась з великого роду

Єдина Оленка... За всіх пожила...

Залишилось з того святого народу

Лиш декілька душ із усього села.

Учень 21 Ідуть селяни в темні далі босі...

...біліють коси матерів, −

ридають неньки разом із вітрами

і руки простягають над степами

до брам високих городів.

Іде конвой, і стогне камінь,

спиня трамваї голосні.

Учень 22 Ідуть оточені селяни густими жалами заліз.

Торби із хлібом за плечима,обличчя чорні од ріллі,

а ворони ведуть над ними круг сонця кола вогняні.

Учні піднімаються зі свічками і сходяться разом

Учень 23  З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають , що не забудуть . І тягар з душі спадав…

Учень 24 Не звільняється пам'ять ,

Відлунює знову роками.

Я зітхну…запалю обгорілу свічу,

Помічаю : не замки- твердинні ,не храми-

Скам’янілий чорнозем –

Потріскані стіни плачу.

Учень 25 Піднялися , озиваються в десятиліттях

із долини, немов з кам’яної гори.

Надійшли .Придивлюсь :

Вкраїна , 20 століття

І не рік , а клеймо – 33»

Вед.1 Голодне лихоліття 33-го – не простоісторична минувшина, а  незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь.

Вед. 2 Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього. Українці, як  історича нація, мають відродити імена українських хліборобів, жертв цілеспрямованого державного терору.

Вед.1 Просякнута кров’ю мучеників, українська земля породила молодих патріотів, які рішуче заявили світові своє національне кредо словами поета Василя Симоненка: «Народ мій є! народ мій завжди буде! Ніхто не знищить мій народ!»

Вед.2 Мертві будять нас, живих,примушують оглянутися на пройдені роки життя і – задуматися. Україна ніколи не переставала боротися. Були великі жертви, були герої.

Вед.2 Зараз українці продовжують нашу споконвічну боротьбу. Знову з великими жертвами, знову з новітніми героями. Ми свято віримо в те, що нарешті в Україна переможе і в світі запанує мир.

Вед.1 Україна пам’ятає!

Вед.2 Світ визнає!

Пісня «Молитва за Україну»