Сценарій "Колос правди"
1
(Розробка виховного заходу
до Дня пам'яті жертв Голодомору
1932-1933 років)
Сценарій «Колос правди»
Ведучий: Шановні учні, вчителі ! Сьогодні ми зібралися в цій залі для того, щоб увічнити пам'ять про тих, хто прийняв мученицьку смерть у 1932-1933 роках.
Ведуча: Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами.
Ведучий: Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок - Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв.
Ведуча: Кажуть, що минуле не належить нікому. Воно - надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!
Ведучий: Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках.
Ведуча: Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.
В руках, що виростили хліб.
Не залишили і зернини
Ні, рід наш в горі не осліп -
Ти все згадаєш, Україно!
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам.
... Хоч радість легше пам'ятать.
Та треба пам'ятать і горе.
Перегляд відеоролика «Білим по чорному»
Ведучий: Геноцид українців шляхом рукотворного голодомору 1932-1933 рр. є злочином, який не має терміну давності та забуття, позаяк голодомор – це мільйони невинно убієнних селян, фізично знекровлена та соціально вихолощена нація, яка й досі переживає його руйнівні морально-психологічні та демографічні наслідки.
Ведуча: Голодомор в Україні, тобто масова смертність мирного населення від штучно створеного голоду, тривав два роки поспіль, спустошуючи села, викорінюючи покоління хліборобів та знекровлюючи націю. Гинули родинами, вулицями, хуторами, а в селах, де затухало життя, вивішували чорні прапори – символ перемоги тоталітарного режиму над українськими селянами.
Ведучий: 1932-1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в радянській історії.
Ведуча: Загибель мільйонів людей під час голоду влада намагалась приховати. Засоби масової інформації мовчали. Радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, твердячи, що вигадки про голод навмисне поширюють вороги СРСР, в той час, коли просто на вулицях, від голоду падали з ніг люди, під деревами пухли діти, великою чорною рікою текли материнські сльози від горя. Надія залишалась лише на одного Господа Бога. Молились, щоб Всевишній змилувався хоча б над їх дітьми.
Ведучий: Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований свідомо спрямований на вигублення українського народу голодомор. Це була війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. Це був масовий сталінський терор, спрямований на винищення українського народу.
Ведуча: На багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Пішов. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Він уповзав у хати, населяючи їх мерцями. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, умирали мовчки. Хто лічив їх тоді? Скільки їх зникло?
Ведучий: Вимирали ж цілі села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати основи уставленої віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що й досі суспільству дається взнаки.
Ведуча: І ніхто не знав скільки невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів. Танули на обширах України важки сніги весни 1933 року… А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річками солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні. Пам’ятають інше.
Пішла біда із торбиною
По всій Україні,
Несла вона заплакана
Очі свої сині.
Ішла вона дорогами босими ногами.
Дать поїсти б біді хліба –
Нехай сяде з нами.
В степах вона ночувала, в гірких травах спала.
Не проснулась, не вернулась:
Тополею стала.
Біда ішла понад Дніпром,
Понад синім морем,
З сусідами поділилась
Голодом та горем.
Ведучий: Хоч якою очевидною була умисність голоду 1932 – 1933 років, правду про нього більшовики ретельно приховували. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, не можна було почути навіть слова про найбільшу з несправедливостей, заподіяних нашому народові за всю історію.
Ведуча: Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоб вберегти себе і свої сім’ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор.
Ведучий: У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки , підкреслив: „ Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян у нас поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади.”
Ведуча: Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору. Не наважувалися сказати правду не тільки при Сталіні, а й при інших вождях – генсеках цілих 65 років. У жодних підручниках історії не можна було знайти ні єдиного слова про голодомор. Ця інформація була віднесена до розряду державних таємниць особливої значущості.
Ведучий: Незважаючи на те, що радянське керівництво категорично заперечувало факт Голодомору в східноукраїнських селах, правдиву інформацію про цю трагедію опублікувала закордонна преса вже у 1933 році.
Ведуча: Значно більше про Голодомор знали в Західній Україні. Тому що, вже із зими 1932-33 років тут почали з’являтися селяни втікачі з радянського боку.
Ведучий: Західноукраїнське населення прагнуло хоч трохи зарадити страшному лихові. Зокрема поширення набуло збирання коштів для допомоги голодуючим. Москва категорично відмовлялася від цієї допомоги і не приймала її., адже прийняти допомогу – означало визнати факт голоду. За цією відповіддю послідували багатотисячні рухи протесту проти такої політики
Ведуча: «Людоненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» на кістках мільйонів.
Ведучий: Тема Голодомору вперше була яскраво-трагічно розкрита в художніх творах українських письменників діаспори. Так у романі «Марія» (1934) Уласа Самчука вперше в українській літературі показана жахлива картина голодомору та трагедія роду.
Ведуча: У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім'ї Катранників на Слобожанщині у романі «Жовтий князь» (1963).
Ведучий: Тільки на початку 90-х років ХХ століття Україні, та й усьому світу було повернуто правду про голодомор.
Перегляд відеоролика
«Визнання факту Голодомору як геноцид українського народу»
Ведуча: Наприкінці 20-х років у сільській місцевості почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господар віддавав для загального користування землю, реманент, а в деяких випадках навіть худобу і птицю. Українські селяни не звикли до таких колективних господарств.
Ведучий: З діда-прадіда кожен намагався працювати з сім’єю на власній землі. Земля була основою життя селянською сім’ї. Від батька до сина передавалась у спадок земельна ділянка, а з нею і любов до хліборобської праці.
Ведуча: З болем і страхом вступали селяни в колгоспи. Тих, хто не хотів іти суворо карали. Їх висилали з рідних місць, називали куркулями, ворогами народу.
Ведучий: Вирвані з корінням, вивезені товарняками до Сибіру, на Урал гинули люди в нужді і злиднях. Мільйони не повернулися в Україну. На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план.
Перегляд відеоролика «Колос правди»
Ведуча: Кожна осінь несла селянам розчарування. Радянський уряд на чолі зі Сталіним вимагав від колгоспників дедалі більше хліба, молока, м’яса, овочів. Усе менше і менше залишалося продуктів селянським сім’ям на зиму. Навіть те, що залишали на насіння, примушували здавати.
Ведучий:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть
Плугатарі з плугами йдуть
Співають ідучи дівчата
Ведуча: І дійсно, осінь 1932 року для селян видалася щедрою. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки, а навіть краще. Селяни здали державі запланований податок.
Ведучий: Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Спеціальні продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки. То ж не судилося того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні не зацвіли.
Ведуча: Постачання хліба на користь держави здійснювалось внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої продрозкладки. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.
Спішила мати на пшеничне поле,
Спішила подумки, насправді – ледве йшла.
Трава посохла ніженьки колола –
Не відчувала болю, йшла і йшла…
„Хоч колосок, хоч зернинок жменьку
Голодним, спухлим діточкам знайти…-
Шептали губи змучені. – Швиденько…
Синочка й донечку устигнути спасти…”
Пошерхлі руки об стерню кололись,
Шукали, не знаходили, гребли…
„Хто ж заподіяв лихо? Втратив совість?
Ведучий: В Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди, проводили масові репресії, припинялося постачання товарів.
Ведуча: Забирали із селянських господарств не тільки зерно, а й худобу, птицю, картоплю, сухарі, буряки, сало, соління, сушки, квасолю та інше. Конфіскація подавалась, як кара за „куркульський саботаж хлібозаготівель”.
Ведучий: Доказом геноциду є свідоме створення владою таких умов життя, що призвели до масової смерті мільйонів українських селян. Зокрема, постанова Раднаркому УРСР «Про заходи підсилення хлібозаготівлі», яку було ухвалено 20 листопада 1932 року, за своїм змістом нагадувала смертний вирок: «З оголошенням цієї постанови припинили видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконували плани хлібозаготівель».
Ведуча: У колгоспників, які одержали хліб раніше цієї постанови, масово його вилучали. На весну 1933 року майже половина колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто не видали жодного грама хліба.
Ведучий: У серпні 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
Ведуча: Ганебним і водночас злочинним було відверте вбивство дітей за розкрадання так званої «соціалістичної власності».
Перегляд відеоролика «Про голод устами дитини..»
Ведучий: Судові й позасудові органи чинили безкарно глум над селянами, масово забивали дітей, що голодні ходили по колгоспному полю і збирали колоски.
Ведуча: У листопаді 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;
Ведучий: 6 грудня 1932 року було підписано постанову «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». До таких сіл припинили будь-яке постачання продовольства, а з колгоспів вивезли все наявне зерно. Така доля спіткала господарства 85 районів України.
Ведуча: Судовим органам дозволялося застосувати найвищу форму «соціального захисту» — розстріл, а як виняток — 10 років ув'язнення з конфіскацією майна.
Ведучий: У січні 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.
Ведуча : А після того, як на січневому (1933 р.) пленумі ЦК ВКП(б) Сталін заявив на всю країну: «Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. В цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги Радянської влади», мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору, хоч становище в країні було катастрофічним.
Ведучий: Адже, починаючи з жовтня 1932 року, надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників генсека — Кагановича, Молотова, Постишева викачали з селян внутрішні фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий. А представники місцевої влади організували у селян спеціальні бригади, які вели подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель. Фактично це була дія, свідомо спрямована на фізичне винищення селянства.
Ведуча: Сталін заявив: «Ніхто не може заперечувати того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував 1931». Проте держава систематично конфісковувала більшу його частину для власного вжитку, ігноруючи заклики та попередження українських комуністів. За кордон було вивезено 18 млн. центнерів зерна, якими можна було прогодувати близько 7 млн осіб
Ведучий: Сталін підняв план заготівлі зерна у 32 році на 44%. Це рішення і та жорстокість, з якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше, як штучний.
Ведуча: Не віриться, що на всеплодющих просторах шанованої світом житниці раптово зник хліб і люди залишилися без зернини.
Ведучий: Держава жорстко контролювала обмін селянами цінних речей на харчі, намагаючись як найбільше викачати із людей дорогоцінних металів Такий обмін був грабіжницьким, так пара золотих сережок коштувала чотири буханки хліба.
Ведуча: Голод охопив територію з населення 60 мільйонів осіб. Уряд свідомо приховував наслідки голодомору, переселяючи у спустошені села України селян із інших регіонів СРСР
Ведучий: Вилучивши з села не лише товарне зерно, а фактично все продовольство, перекривши селянам можливість виїжджати за межі районів, щоб там купити щось їстівне, органи влади в центрі і на місцях призвели населення до вимирання.
Ведуча: В кінці 1932 на початку 1933 рр. в селах почався масовий голодомор.
Ведучий: У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.
Ведуча: Масштабний голод в Україні почався наприкінці літа 1932 року, діставши кульмінації напровесні 33-го і лише на початку літа завершився скорботними жнивами. Ведучий: Впродовж цього року в Україні загинули мільйони людей. Жодна війна не забрала за такий короткий час стільки людських життів.
Ведуча: Під кінець 1932 та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу - і розхлюпували по долівці.
Ведучий: Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але майже все це пошукові загони знаходили...
Ведуча: Пішов голод Україною. Моторошний парадокс: вмирали на плодючих чорноземах шанованої світом житниці, вмирали просто поля, на шляхах, у холодних хатах і на лавицях промерзлих вокзалів, гинули поодинці і сім’ями, вилягали роди і села.
Ведуча. У світі немає іншої такої країни, де кожен метр землі покритий безіменними могилами. Хрестів над ними не ставили – не встигали. До цвинтарних книг імен не вносили – у живих не було сил.
Ні труни, ні хрестів, ні тризни!
Прямо в яму. Навіки-віків!
Чорна сповідь моєї Вітчизни.
І її затамований гнів
Ні віночка, ні навіть барвінку…
Наче падалиць під вітрюган!
То причастя твоє, українко,
Українцю, то твій талісман!
Ведучий: Доведені до відчаю, люди їли жаб, котів, їжаків, собак, ловили диких птахів, пацюків, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур'ян, клей з дерев, траву, землю,але це не рятувало. А коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя.
Ведуча: Вживали все, що було: кульбабу, зелену лободу, реп’яхи, проліски, липа, акація, щавель, кропива та інші рослини, що складали основний раціон селянських родин, не мали в собі багато білків. Слимаків варили, юшку споживали, а хрящове м'ясо дрібно рубали, перемішували з листям і їли. Це викликало набрякання тіла, тріскалася шкіра, але хоч якось сприяло виживанню.
Перегляд відеоролика «Свідчення очевидців про Голодомор 1932-1933 рр.»
Ведучий: Тим, хто ходив весною на роботу в колгосп, давали відсипне — 200 г муки або крупи. До цього люди додавали перетертого берестяного листя і пекли маторжаники.
Ведуча: Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали.
Ведучий: Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, на вулицях.
Ведуча: Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції і волю до боротьби. Тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської свідомості, відбирає сили для боротьби.
Ведучий: Голод призводить до канібалізму. Дистрофія нищила розум, свідомість людей, перетворювала їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим. Голод руйнував громадські та суспільні зв’язки, кожний голодуючий думав лише про те, як би врятуватися від смерті.
Ведуча: Українця зломили… Зломили найжорстокішим, нелюдським чином – голодом. Чути, як твої діти весь час просять їсти, бачити їх повільну смерть – таке можна пережити тільки збожеволівши самому.Але порятунку не було.
Перегляд відеоролика
«Моторошний фільм про трагедію українського народу 1932-1933 рр.»
Ведучий: Важко в це повірити і уявити, але коли людина довго голодує, вона ніби втрачає розум, стає звіром... Почалися випадки людоїдства. Деякі збожеволілі сім'ї поїдали своїх найменших діточок, щоб вижити самим. Так на Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.
Ведуча: Пухлі люди лежали в дворах, хатах, на вулицях. Влада ніяких заходів не вживала. Померлих вивозили підводою. У викопані ями скидали по 10 — 20 чоловік, поки не наповнювалась яма. Померлих ховали без трун, замотували в рядна.
Ведучий: Майже в кожному колгоспі з'явились штатні посади збирачів трупів. Цим колгоспникам давався денний наряд: збирати по хатах і по вулицях мерців, відвозити на кладовище і закопувати у братських могилах. За цю сумну працю їм давали 300 — 500 г хліба.
Ведуча: Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Не в силі викопати яму, тіла померлих просто присипали землею, а на ранок могили часто були розриті зголоднілими собаками, яких ще не з'їли люди. Тижнями в хатах лежали трупи, розкладались, і нестерпний запах стояв за межами сіл.
Ведучий: А в цей час на залізничних станціях, в елеваторах, під охороною армії, зберігалось зерно, передбачене для вивезення за кордон.
Ведуча: Не оминуло це тяжке лихо і наше7 село. Протягом 1932 – 33 років тільки у нашому селі вимерло 560 безневинних людей. За роки радянської влади 38 мешканців села зазнали політичних репресій.
(Проектується слайд з пам*ятним знаком жертв Голодомору нашого села)
Ведучий: На сьогодні встановлено імена 79. Мартиролог украдено на підставі свідчень очевидців Голодомору Ярової М.Я., Ломако В.С.. Свідчення зберігаються в Державному архіві Черкаської області
Пекельні цифри та слова
У серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива
Рік тридцять третій
Голод, голод…
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах…
Семи мільйонів, Боже мій,
Недолічилась Україна.
Ведучий: Нажаль точної цифри жертв голодомору сьогодні назвати не зможе ніхто. Тим більше, що комуністична влада вміла приховувати злочини. Місцеву владу змушували переписувати книги метричних записів, фальсифікувати реєстр голодних смертей за будь-які спроби сказати про Голодомор нещадно карали.
Ведуча: У це неможливо повірити, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, в Україні помирало щодня 25 тисяч, щогодини 1000, щохвилини 17 людей.
Ведучий: Голодне лихоліття. Яке випало на долю українського народу найболючіше вдарило дітей. Вони виявилися найменш захищеними, не брали участі в колгоспному виробництві, а відтак не одержували рятівних 100 грамів хліба на працюючого.
Ведуча: За переписом 1926 року діти віком від 14 років становили 38% сільського населення. Дітей віком від 4 років – 16%, тобто у голодний рік їм виповнилося б 10 років. Та більшості не судилося.
Ведучий: Діти гинули з різних причин: від опухання, ставали жертвами людоїдства, від фізичної розправи над ними. Смертність дітей, за деяким підрахунками, сягала до 50% загальної кількості померлих.
Перегляд відеоролика «Бозю, що там у тебе в руці…?»
ТРИ КОЛОСКИ
Три колоски - пророщене життя,
відібране, знівечене катами.
Тіло живе, душа у небуття
вже відлетіла і немає з нами.
Кістками голими вкривалася земля
і кров"ю свого рідного народу.
Відлуння смерті доносилося здаля,
ми не скорилися, ми любимо свободу!
А свічка догорає на вікні
і в пам"яті карбує ту хвилину.
Ті чорні дні, голодні та сумні,
як розпинали рідну Україну!
Ведуча: Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як голодомор 1932-1933-го. Жахливі і вражаючі статистики цих років. За один рік загинула п’ята частина сільського населення України. Штучний голод, за різними оцінками, забрав від семи до десяти мільйонів життів українців. За іншими шокуючими даними 14 млн.
Ведучий: Найбільш постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Ведуча: Крім людських втрат, голод позначився на українській ментальності. З’явились почуття страху, байдужості, недовіри. Терором було розмито український етнос, знищено культурний генофонд української нації. Голодомор на багато поколінь паралізував національну свідомість українців.
Ведучий: Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.
Ведуча: Мільйони людей, які загинули в 1933 році голодною смертю, не могли безслідно розчинитися в часі і просторі. Про них пам’ятають ті, хто вижив, - їх діти та онуки.
Ведучий: Наслідки голодомору - це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень!
Ведуча: Більшовики вчинили розселянювання. Це страшне явище, що означає збайдужілість селянина до землі, втрату ним свого коріння.
Ведучий: Відроження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять.
Ведуча: Голодомор 1932-1933 років став найбільшою трагедією українського народу за всю її багатовікову історію, трагедію, яка не має аналогів в світі. Здійснений більшовицькою владою проти непокірного свободолюбивого українського народу, голодомор в Україні – це вбивство народу за етнічною ознакою.
Ведучий: Вістря цього жахливого нелюдського апокаліпсису було спрямоване в першу чергу проти українського селянства. Ні економічними, ні політичними важелями не зміг примусити селянство змінити світогляд сталінський тоталітарний режим, і лише таким дикунським методом перетворив таких волелюбних, незалежних селян-землевласників на покірних наймитів в одержавлених колгоспах.
Ведуча: Спричинивши великий голод в Україні, сталінське керівництво переслідувало злочинну мету – викорінення національної самобутності українців. Масове фізичне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом було свідомим політичним актом більшовицької системи проти мирних людей, землеробів, які любили землю, плекали її, як рідну дитину.
Ведучий: Таким чином, головною причиною штучного голодомору в Україні у 1932-1933 роках стало стійке протистояння національно свідомого українського селянства більшовицькій тоталітарній системі, яке в повній мірі проявилося під час проведення масової насильницької колективізації.
Ведуча: Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане і драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницького голодомору.
Ведучий: Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.
Ведуча: Кажуть, коли пізнаєш краплю, можеш довідатись про будову океану. В цьому є свій сенс. І тому я висловлюю, напевно, віру кожного, говорячи словами Олександра Міщенка: «Мертвим нікому довіритись, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу і тим була виправдана їх погибель!»
Перегляд відеоролика «Полум’я скорботи»
Ведучий: Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Ведуча: Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.
Ведучий: Найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Ми мусимо пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.
Ведуча: Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору.
Ведучий: Хай хвилина вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті.
Ведуча: Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.
Ведучий: Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Хай подібне не повториться ніколи.
(Хвилина мовчання).
(роздати кусочки хліба)
ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.
Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.
Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе
Й натхненно шукає коріння своє.
Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.
Перегляд відеоролика «Оксана Білозір «Свіча»»
Ведучий: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.
Ведуча: Усі, хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути.
Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.
Ведучий: Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом та організованістю з боку влади і наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.
Ведуча: У зверненні Верховної Ради України до українського народу від 15 травня 2003 року йдеться, що українська національна катастрофа 1932-1933 років стала першим випадком, коли конфіскацію продовольства держава застосувала як зброю масового знищення її власного населення з політичною метою.
Ведучий: Віримо, що недалеко той час, коли Голодомор в Україні засудить міжнародне товариство як один із найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду. Багато держав світу на сьогоднішній день визнали Голодомор в Україні злочином проти людства.
Ведуча: Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було
Ведучий: Те, що відбувалося в Україні в 1933 році, не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Навіть саме слово «голод» заборонялося вживати в офіційних документах. Але мільйони людей, які загинули від голоду в 1933 році не можуть безслідно зникнути у часі. Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час.
Ведуча: Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. ”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”Такою була спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.
Ведучий: Сьогодні - час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.
Ведуча: Ось уже 85 років щемить, тужить зранене серце, котиться пекуча сльоза скорботи у роз'ятрене тіло матері-України Мільйони померлих голодною смертю, висланих і розчавлених більшовицькою владою дивляться з минулого в сьогодення: „ Будьте пильними! Пам’ятайте про наші гіркі уроки!”
Ведучий: Не буває чужого горя і чужої біди. Живемо ми на одній землі, під одним небом і під одним сонцем. Нехай же ніколи не доведеться нам пережити подібне.
Ведуча: Сьогодні, коли від початку голодомору минає 85 років , ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.
Ведучий: Життя людське ― найсокровенніший дар Божий, і кожне ― дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди.
Ведуча: Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників з тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець й розуму, хочуть сказати пекуче слово правди.
Ведучий: І тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ, гідний прекрасної долі.
Ведуча: На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у суботу 26 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».
Перегляд соцролика «Акція «Запали свічку пам’яті»»
Ведучий: 25 листопада вся країна вшановує пам’ять жертв Голодомору. В цей день ми засвітимо свічки і поставимо на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів. Серед них були такі діти , як і ви.
Ведуча: Ці вогники зігріють душі загиблих. Болить і досі незагоєна рана втрат, надто турбує нас запалена від спогадів пам’ять тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров невинних жертв. Дуже багато лиха довелося витерпіти нашому народові. І нам треба сьогодні так жити, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу в незалежній державі.
Ведучий: Мільйони ні в чому не винних жертв, яких вже ніколи не повернеш, – це є наша пам’ять і водночас, застереження майбутнім поколінням всього людства.
Ведуча: Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле.
Ведучий: Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.
Ведуча: Ми повинні знати правду минулого не заради простої людської цікавості, а заради щасливого майбутнього.
Ведучий: Україна пам’ятає!
Ведуча: Світ визнає!
Дякуємо за увагу!!!!
ПОСИЛАННЯ НА ВИКОРИСТАННІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ
1. Бабаніна Л. Голгофа голодної смерті : [сценарій виховної години про Голодомор 1932-1933 рр.] / Бабаніна Л. // Печатное слово. – 2006. - № 2. – С. 28.
2. Боровицька О. Дзвони пам’яті : літературно-музична композиція в пам’ять про Голодомор 1933 року / Боровицька О. // Шкільний світ. – 2004. - № 6. – С. 16-18.
3. Гончаренко О. Допоки пам’ять в серці не згасає. : Голодомор 1932-1933 рр. : сценарій / Гончаренко О. // Виховна робота в школі. – 2007. - № 9. – С. 34-41. - (Видавнича група “Основа “).
4. Гутарева С. Голодні очі : матеріал до уроку-реквієму у 11 класі : [Голодомор 1932-1933 рр.] / Гутарева С. // Укр. мова та літ-ра. – 2006. - № 44. – С. 7-11. – (Шкільний світ).
5. Макаренко Н. Погляд із ХХ століття: [голодомор, 1932 - 33рр.] / Н.Макаренко // Молодь України. - 2007. - 6-10 верес. - С.8. - (Таємні архіви)
6. Мочалова, Наталія. «Очима болю і вустами гніву...» : відлуння трагедії голодомору / Наталія Мочалова // Культура і життя. - 2008. - 25 червня. - С. 3
7. Смертю смерть подолати: Голодомор в Україні 1932 -33 / П.П.Панченко [та ін.]. - К.: Україна, 2003. - 350с.: фотогр.
8. Філіп'єва, В. І. Прости нас, пам'яте, прости! : [сценарій уроку] / В. І. Філіп'єва // Позакласний час. - 2006. - № 19-20. - С. 9-12. -(Скорботні дати).
9. Шмалюк А. М. Вкрадена правда : оповідання, новели, вірші / А. Шмалюк. - Житомир : Полісся, 2004. - 108с.
10. http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/ спеціальний розділ офіційного сайту Державного комітету архівів України;
11. http://www.golodomor.org.ua/ спеціальний проект за підтримки Міжнародного фонду «Україна 3000».
ВСІ ВІДЕОРОЛИКИ БУЛИ СКАЧАНІ З САЙТУ https://www.youtube.com
про публікацію авторської розробки
Додати розробку