Конкурс «Українське козацтво – минуле, сьогодення і перспективи»

Управління освіти Тернопільської міської ради

Тернопільська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №7

з поглибленим вивченням іноземних мов

На конкурс

Всеукраїнська експедиція учнівської молоді

«Моя Батьківщина — Україна»

Напрямок — «Козацькому роду нема переводу»

«Українське козацтво – минуле, сьогодення і перспективи»

Тернопіль, 2015

АНОТАЦІЯ

У дослідженні «Українське козацтво – минуле, сьогодення і перспективи» висвітлено життя українських козаків від минулого і до сьогодення.

Досліджено, що козацтво існувало впродовж декількох століть, тому ця велика спільнота людей зумовила формування відповідних етичних норм які окреслювали їх цінності, правила, звичаї. Перші згадки про козацтво були датовані кінцем ХVст., тобто в кінці епохи Середньовіччя, але розквіт припадає на епоху Відродження коли суспільні ідеали зазнавали змін і ці зміни відбилися на формуванні моральних правил. Соціальний статус козацтва в більшості походив з суспільних низів, що також вплинуло на становлення козацької етики.

Наукове осмислення проблеми козацтва, особливо його державотворення, є винятково важливим і актуальним завданням української сучасної молоді.

Знання історії рідного краю формує у молодого покоління України патріотичні цінності, усвідомлення родоводу та викликає почуття гордості за свій багатостраждальний український народ, який протягом багатьох століть боровся та продовжує боротися за свою незалежність і сьогодні.

Пошукова група учнів 9-Б класу ТСШ №7 — Германюк Людмила, Дубець Анастасія, Коваль Богдан.

Керівник пошукової групи — Островська Людмила Іванівна, учитель математики ТСШ №7.

Тернопільська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №7 з поглибленим вивченням іноземних мов, телефон директора 0352 53 69 79, телефон відповідальної особи 0352 28 28 71.

ЗМІСТ

1. Початок історії наших предків.
2. Козацька мораль.
3. Відродження козацтва у сучасній Україні.
4. Завдання та прогнози на майбутнє.

Початок історії наших предків

                     Кажуть люди - Азов не козачий,

            Та й Січи вже немає давно.

                         То брехня, скаже дід Сагайдачний

              І підтвердить те батько Махно.

        А Азовська Січ – наша ненька.

                         Їй зберемо урожай восени,

                         Бо ми внуки Дмитра Дорошенка,

                         України дочки і сини.                        

                         То ж ходімо, панове швиденько

                         До козацької славній мети,

                         Бо ми внуки Тараса Шевченко

                         Ну, а Гориня й Стуса брати.

                         І ніколи не зрадить нас вдача,

                         Ще розквітне козацтвом село,

                         Бо Козацька Січ не вмирає,

                         То життя нам усім довело.

Спокон віку жили на нашій землі люди: вирощували хліб, плекали сади, виховували дітей, навчаючи їх, як бути завзятими й несхитними. Бо щіро хотіли, щоб рідна земля квітла й багатшала. Тисячолітній досвід, отриманий у спадок від попередніх поколінь, свідчив, що те омріяне бажання справдиться, якщо кожен день їхнього життя закарбується в пам’яті й стане надбанням нащадків. Отож, мов чарівне замовляння, заповідали вони своїм дітям народну мудрість: «Майбутнє неможливе без минулого».

З давніх-давен людям відомо: «дерево життя» - це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого часу, другий – сучасного, а третій майбутнього Зображення «дерева життя» зустрічається на каменях далеких часів і свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв’язок минулого, сучасного і майбутнього. Як це розуміти? А так, що теперішнє – це наслідки минулих подій. А тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє.

Та хто ж вони, ці козаки? Мабуть, через віки ви відчули шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит навали ординців, бій, як блискавка, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім нашого народу.

Українське козацтво почало зароджуватися у другій половині XV ст. як противага і захист від татарської агресії проти українського народу, а також як відповідь на посилення соціального гніту. Козацтво відіграло важливу роль в історії українського народу, у його боротьбі за самоствердження, за краще життя і щоб бути господарем у своїй хаті – державі!

Козацтво, як соціомілітарне явище, проявилося не тільки у формуванні пізньосередньовічної української держави – Гетьманщини, а й у становленні матеріальної та духовної культури самого українського етносу і це яскраво відобразилося в усній народній поетичній творчості. У ХVІІ – ХVІІІ ст. українське козацтво було не тільки національними збройними силами, а й головним фундатором української держави. В Гетьманщині все було просякнуто козацьким духом – від адміністративного устрою до ідеології. У українській козацькій державі склався власний соціальний устрій, у якому населення ділилося на три стани: козаки, міщани і селяни, всі вони отримали волюта широкі громадянські права. Хоча пізніше, в через несприятливі політичні обставини, ці соціальні надбання були втрачені, проте ідеал козацької свободи, козацької волі назавжди залишилися в народній пам'яті. Недаремно французький мислитель Вольтер наголошував, що Україна завжди прагнула до волі. Здавалося, що в деякі періоди української історії це волелюбне прагнення начебто пригасало, щоб пізніше в більш сприятливих умовах запалати ще більш невгасимим полум'ям Свободи, Звитяги, Самопожертви, Волі!

Вчений Леонід Залізняк пише: "Козацтво – один із найсуттєвіших чинників формування українського народу. Власне козаки побудували другу українську державу – Гетьманщину. Козацьке повстання на чолі з Богданом Хмельницьким створило умови для перенесення козацького полково-сотенного адміністративного устрою Січі на всю Україну. Недаремно в ХVІІ – ХVІІІ ст. її звали країною козаків, а українців – козацькою нацією".

Науковці О. А. Штоквиш, В. Г. Огірчук і Ю. І. Стрюк вважають: "Українське козацтво, сформувавшись початкове як продукт мілітарної культури, поступово вийшло далеко за межі власне військової організації і стало своєрідним соціркупьтурним феноменом, який уособлював в собі всі складові культури, а не лише мілітарну. Природний дух степової вольниці поєднувався в козацькій свідомості з ідеєю створення своєї держави. Запорізька Січ з основної, як би ми тепер сказали, бази козацького війська оберталася на своєрідну міні-державу, котра в певний час змогла перенести свою функцію управління на територію визволених земель, створивши організаційну структуру у формі полків. Окрім державно-адміністративної та оборонно-мілітарної функції Січ булла вогнищем освіти, релігії та мистецтва українського народу. Це було, по суті, етноконсолідуюче ядро українського етносу".

Саме тому, в Х\/І – Х\/ІІІ ст. – Україна постала перед своїми сусідами, перед друзями і ворогами, перед усім світом спочатку як край козаків, а пізніше – як козацька держава. Як пишуть сучасники, козаки були здебільшого середнього зросту, плечисті, статні, дужі, повновиді, кругляві і від літнього сонця та степової спекоти смагляві, з довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем або чуприною на тім’ї, в смушковій, гостроверхій шапці на голові, завжди з люлькою в зубах; справжній запорожець завжди позирав якось похмуро й спідлоба долі, чужих зустрічав попервах непривітно, відповідав на запитання дуже неохоче. Але затим поволі м'якшав, обличчя його поступово під час розмови ставало веселим, жваві, проникливі очі проймалися блиском вогню, вся постать його дихала мужністю, хвацькою заразливою веселістю і неповторним гумором. Ясною рисою вдачі запорозьких козаків була їх добросердність, безкорисливість, щирість, вірність у дружбі, яка вельми високо цінувалась на Запоріжжі.

 Крім того, ясними рисами вдачі запорізьких козаків були висока любов до власної свободи, вони віддавали перевагу лютій смерті перед ганебним рабством; глибока повага до старих і заслужених воїнів, простота, поміркованість і винахідливість у скруті, у домашньому побуті або у різних безвихідних випадках та при фізичному недузі. На війні козак завжди відзначався розумом, хитрістю, умінням виграти у ворога вигоди, раптово на нього напасти і зненацька заманити, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням та рідкісною здатністю переносити спрагу і голод, спеку й холод. У народній творчості оспівані легендарна козацька слава, відвага і благородство, ненависть до ворогів, гнобителів. Образи Мамая, Голоти, Байди створені народною уявою як уособлення непокори гнобителям, самовідданої боротьби проти них, віками живуть у піснях, народних переказах разом з образами таких прославлених козацьких керівників, як Северин Наливайко, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Семен Палій, Максим Залізняк, Петро Сагайдачний і багато інших.

 Козак у свідомості українців став пізніше – як козацька держава. Козак у свідомості українців став символом і гарного, вродливого юнака, і відважного воїна, і відданого захисника Батьківщини. А слово "козацький" стало уособленням героїчності, мужності, самопожертви, професійності. Навіть в особливо важкі, колоніальні часи для українців, коли козацтво як самодостатня соціально-політична і військова потуга було знищено, а власної національної держави не існувало і проводилася посилена русифікація (спочатку російським царатом, а після московськими більшовиками-комуністами та їх прислужниками-малоросами), народне прислів'я "Козацькому роду нема переводу!" було немов би тим заклинанням, тією вірою, що попри всі негаразди українці вистоять, переможуть і запанують у своїй Соборній Самостійній Українській Державі!

Буремне XX ст. стало немовби ренесансом української культури. Згадаймо: українські січові стрільці організовувалися на запорізьких традиціях; українське вільне козацтво, козацькі підрозділи в арміях УНР, Гетьманату, Директорії – були осердям, навколо яких формувалися Збройні сили України в період визвольних змагань 1917 – 1920 рр. Існувало також і українське червоне козацтво під орудою більшовика В.Примакова, і взагалі, всіх козацьких формувань (українських і антиукраїнських) було надзвичайно багато. Після поразки українських державницьких сил, здавалося, що й козацькі традиції і козацький визвольний дух залишиться тільки у фольклорі. Але так не сталося. Ідея української державності – животворна. Отаман січових стрільців, полковник Є.Коновалець був одним із засновників Організації Українських Націоналістів, оунівці стали фундаторами героїчної Української Повстанської Армії, наші партизани (наші – а не радянські!) передали естафету боротьби за українську державність дисидентам 50 – 80 років.

Козацтво пройшло героїчний і суперечливий шлях. Помітним в його розвитку було створення в середині XVI ст. Запорізької Січі, яка відіграла величезну роль в історії українського народу. Козаччина - це не тільки найблискучіша, найефектніша поява в українській історії, це ще й доби найбільшого напруження сил українського народу, його державної, соціальної та культурної творчості, коли яскраво виявились найкращі -  світлі і найгірші — темні сторінки національного менталітету.

Козацька мораль

Сама по собі козацька мораль виникла не із нічого і не сформувала в собі щось нове і невідоме. Козацтво в своїй основі – це в першу чергу військо але військо народне. Тому з цього випливає, що козаки повинні були дотримуватись військової етики, тобто такі чесноти як сміливість, героїзм, завзяття, непоступливість виходили у них на перший план. Але, в свою чергу, це були люди які вийшли з народу і зв’язок з ним вони не втрачали впродовж всього життя, і в своєму розумінні та в розумінні суспільства вони представляли інтереси цього самого народу. Звідси виходить те , що козаки зберегли в своєму побуті моральні правила які притаманні українській нації.

На той час проблема селянства в основному полягала в поневоленні з боку іноземних загарбників та в існуванні кріпацтва всередині держави. Відсутність особистої свободи не тільки в діях а й в думках було підставою для росту найбільшої потреби для козаків – волі. Воля стала головною позицією в моралі козацтва.

Існування такого соціального формування не могло бути не підпорядкованим відповідним законам і правилам, а привело б до швидкого розпаду. Але воно навпаки існувало досить довгий період і, розглядаючи історичні події, принесло в розвиток української державності досить вагомий внесок.

Важливим впливом на формування особливостей козацької етики був демократичний устрій, який існував всередині організації. Свобода від стереотипів, не важливість соціального статусу та походження, рівність – ці моральні аспекти були для козаків на першому плані. Але ці поняття, якщо вони не регламентовані можуть привести до негативного ефекту, тобто до анархії в тій соціальній групі де знаходяться індивіди які мають таку форму поведінки.

І тому важливим є виникнення лідерів, які розуміючи важливість упорядкування норм поведінки в цілісність, виводять таку соціальну групу на високий рівень і дають їй підставу для довгого строку існування. Ось і існування козацтва, напевно, було важливим для історії, тому в керівництві в певні періоди з’являлись видатні діячі, які регламентували норми поведінки козаків і спрямовували їх в правильне русло. Враховуючи особливості життя та поведінки, вони домоглися певної дисципліни в козацьких рядах, підсилювали патріотизм і козацький дух.

Багато моментів в козацькій моралі дуже важливі для виховного процесу молодого покоління. Особливу увагу козацтво приділяло фізичному розвитку. Вміння добре володіти зброєю , вправно держатись в сідлі було надзвичайно важливим вмінням, що допомагало в бою як собі так і товаришам. Духовний розвиток був теж не на останньому плані. Ці параметри згодом набрали неабиякого значення і перетворились на ступені розвитку моральних чеснот. Хочеться вірити , що ті знання і навики козаки на підсвідомому рівні набували для передачі майбутнім поколінням і скарби які заховані в нашій генетичній пам’яті принесуть нам неабияку користь.

Отже, існування козацької моралі , хоча і в неписаних нормах і правилах мало місце в історії суспільства. Сам кодекс честі козаків поєднував у собі принципи воєнної етики і мав елементи від української культури, а також деякі аспекти які сформувались під впливом соціальних проблем того часу. Піднесення їх позитивної значущості мабуть трошки перебільшене, тому що для більшості представників сучасного покоління саме поняття козацтво набуло значення фантастики на рівні казкових непереможних героїв. Але напевно , це враження залишено від впливу головних і суттєвих принципів життя козаків – патріотизм, героїзм, стійкість, жага до свободи, почуття побратимства, любов до свого народу.

Якщо поглянути на історичні події і звернути увагу на їх циклічність, то можливо виникнення козацтва в далекому минулому а згодом і сформованість відповідної козацької етики для нинішнього періоду історії формування української державності є дуже важливим. Можливо саме ці етичні норми , які обґрунтували наші пращури, стануть основою для формування нового прогресивного покоління, вільного і незалежного. Можливо те зерно яке колись посіяли свободолюбові козаки проросте в сучасності і стане прикладом для сьогодення.

Відродження козацтва у сучасній Україні

Прогуркотіли віки, але звитяжні традиції українського козацтва можуть  і повинні допомогти українцям у XXI ст. Наша Батьківщина потребує єдності її співвітчизників для побудови цивілізованого громадянського суспільства, в якому буде панувати верховенство права, а не повна вакханалія корупції й організованої злочинності. Більшість українців намагається здолати ці перешкоди і знайти свій шлях реальної розбудови Соборної Самостійної Української Держави. А він є! На нашу думку, це створення потужної загальнонаціональної козацько-державницької партії (об'єднання чи блоку). Героїчні козацькі традиції минулого повинні допомогти українському етносу в будівництві сучасної національно-демократичної країни. А її ідеологією повинно стати українознавство, яке повністю ґрунтується на засадах національної ідеї. На цьому тернистому шляху треба буде гармонійно поєднати інтереси держави, народу і особистості.

Ось тому важливою подією в національному житті України, в історії розвитку козацького руху було створення Національної спілки «Об'єднане Козацтво України». Вперше в новітній історії нашої Вітчизни згуртувалися 19 козацьких організацій (з них 6 всеукраїнських), щоб захистити національні інтереси України і сприяти розвитку сучасної української нації.

Як вірно наголошує Гетьман Об'єднаного Козацтва України, генерал козацтва Анатолій Попович, що слава і честь будь-якої козацької організації України – служити українській нації, а значить служити України, бути мудрою, берегти і зміцнювати Українську державу. На його думку, держава може бути міцною, а державна влада ефективною лише за умови їх всебічної підтримки та взаємозбагачення через взаємодію з відкритим громадянським суспільством України. Він також переконаний, що лише козацький рух має найглибші коріння української історії у свідомості і ментальності українського народу, та усвідомлюючи, що головною для суспільної свідомості передумовою є консолідація українського козацького руху і громадських організацій.

У 90-ті роки XXст. Україна знову виборює самостійність і разом з розбудовою молодої держави, розпочинається і відродження традицій українського козацтва, козацького непереможного духу!

Вiдродження козацтва в сучаснiй Українi є життєво важливим i актуальним завданням. На початку цього процесу козацтво поставило за мету захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних досягнень народу України; забезпечення його духовного та матерiального добробуту, фiзичного здоров'я, високої моральностi; розвиток української мови, культури, мистецтва та правопорядку. Тому становлення України, згiдно Конституцiї, як демократичної, правової, соцiальної держави, розвиток засад громадянського суспiльства, iнтеграцiя України до європейського спiвтовариства пiдтверджують необхiднiсть подальшого розвитку українського козацтва як однiєї з тих громадських органiзацiй України, що вiдiграватимуть активну роль у цих процесах.

Свого часу Антонiо Грамшi здiйснив корисну аналiтичну диференцiацiю суспiльства на громадянське та полiтичне: перше в нього складається з добровiльних (або принаймнi рацiонально побудованих i непримусових) установ, таких, як школи, родини, спiлки, а друге — з державних iнституцiй (армiї, полiцiї, централiзованої бюрократiї), чия роль у спiльнотi — пряма домiнацiя. Культура, духовнiсть, концептуальне осмислення дiйсностi, звичайно, функцiонують у рамках громадянського суспiльства, де вплив iдей, iнституцiй та iнших осiб здiйснюється не через домiнацiю, а через згоду. Але в кожному нетоталiтарному суспiльствi певнi культурнi форми мають перевагу над iншими, так само й певнi iдеї є бiльш впливовими, нiж iншi. Таку форму культурного лiдерства А. Грамшi iдентифiкує як гегемонiю — незамiнне поняття для розумiння культурного та соцiального життя.

Такий теоретичний вiдступ є необхiдним для подальшого розумiння козацької iдеї в розбудовi як громадянського, так i полiтичного суспiльства. Дiйсно, феномен українського козацтва у просторi та часi є надзвичайно гармонiйним компонентом нацiонального життя, йому майже немає аналогiв у свiтовiй цивiлiзацiї. Традицiйне порiвняння козацтва iз захiдно-європейським лицарством i японським самурайством є досить поверховим, тому що подiбнi явища як на Заходi, так i на Далекому Сходi були суттєвими компонентами полiтичного суспiльства й обслуговували лише частину нацiонального життя саме через домiнацiю. А козацтво в Українi, яке виникло та функцiонувало досить тривалий час у рамках громадянського суспiльства, впливаючи на нацiю через згоду, водночас зумiло стати й найвпливовiшим чинником полiтичного суспiльства, використовуючи домiнацiю. Тобто козацтво, безумовно, є культурним i полiтичним лiдером у формуваннi як української нацiї, так i української держави, винятковим iсторичним гегемоном. Усе це необхiдно зрозумiти для усвiдомлення того, що розвивати як сучасне громадянське суспiльство, так i сучасну державу без урахування цього iсторичного феномену, який став єднальною ланкою всiх форм суспiльного життя, є полiтичним i науковим безглуздям.

Отже, українське козацтво на порозі III тисячоліття намагається зберегти і посилити героїчні традиції своїх пращурів, оберігати історичну тяглість, нерозривність і єдність звитяжного козацького минулого і сьогодення нашої Батьківщини заради побудови Соборної Самостійної Української Держави!

Завдання та прогнози на майбутнє

Українське козацтво сьогоднi вже є реальною та досить впливовою силою. Так, ще iснують певнi проблеми й непорозумiння, пов'язанi з багатьма полiтичними та загальносоцiальними факторами в розвитку молодої української держави. Але вже зараз, незважаючи на досить складний етап козацького ренесансу, треба програмувати наше майбутнє.

Визначаючи мiсце та роль козацтва в сучасному українському суспiльствi, треба виходити з того, що iснує нацiональна мiфологiчна модель, згiдно з якою український козак — це надзвичайно хоробрий лiдер, морально чиста, високодуховна й матерiально незалежна людина, яка керує своїми емоцiями, розумом i волею, постiйно морально, психологiчно, духовно й фiзично готує себе до оборони Батькiвщини, захисту родини, свого роду та всього українського народу, дбає про єднiсть козацтва й українцiв усього свiту, є полум'яним патрiотом України. i це прекрасно, що iснує така нацiональна модель, оскiльки iсторiї добре вiдома певна закономiрнiсть: немає великої держави без розробленої нацiональної моделi (є, наприклад, американська iдея про рiвнi можливостi, росiйська — про "Москву — третiй Рим" тощо). Але ми повиннi враховувати й той факт, що такий пасiонарний, тобто надiлений харизматичними рисами, елемент, який був складовою цiєї української моделi, значною мiрою постраждав пiд час панування iмперiй, спочатку Росiйської, яка використовувала його у своїх iмперських iнтересах, змiцнюючи свої кордони вiд Кавказу до Далекого Сходу, де сучасне населення вже майже не пам'ятає про своє українське корiння; а потiм Радянської, яка знищувала все козацько-нацiональне, i зараз треба не тiльки вiдроджувати козацтво як фактор громадського та полiтичного життя, але й займатися вiдродженням козака-пасiонарiя, який би був гiдним своєї нацiональної моделi.

Тiльки в цьому разi українське козацтво дiйсно стане спадкоємцем i продовжувачем iдейно-духовних i моральних засад батькiв, дiдiв, прадiдiв українських козакiв, справи славного козацтва України, його духовних, культурних, органiзацiйних, господарських, побутових i вiйськово-патрiотичних традицiй. Тiльки тодi розпочнеться новий етап реального вiдродження козацького стану в Українi як гаранта її незалежностi та державностi, стабiльного демократизму.

Зрозумiло, що виховання нацiональних якостей у представникiв нового українського козацтва повинне вiдбуватися з урахуванням реалiй сучасного стану розвитку українського суспiльства, забезпечуючи його iнтеграцiю до нового соцiального середовища. i тому сучасний козак-лицар повинен не тiльки й не стiльки досконало володiти шаблею та iншою традицiйною зброєю, скiльки вмiти користуватися комп'ютером i застосовувати найсучаснiшi промисловi та сiльськогосподарськi технологiї, тобто бути високорозвинутою, iнтелектуальною та духовною людиною з домiнантою совiстi та непохитною волею.

Фактично, головне завдання сучасного українського козацтва — пiдготовка нацiональної елiти як втiлення в дiйснiсть мiфологiчної моделi козака-лицаря.

Саме цьому i присвячена Нацiональна програма вiдродження та розвитку українського козацтва на 2002 - 2005 роки. Це перший крок на шляху створення вiдповiдних умов для того, щоб козацтво змогло посiсти гiдне мiсце в сучасному українському суспiльствi як єднальна ланка його громадської та полiтичної частин.

Цi завдання сьогодення стали предметом наукових теоретичних i практичних дослiджень Донецького державного iнституту штучного iнтелекту, який активно займається також гуманiтарними розробками, усвiдомлюючи, що до пiдготовки нацiональної елiти треба пiдходити з позицiй цiлiсностi й унiверсальностi, тобто з урахуванням усiх суттєвих компонентiв розвитку особистостi. З цiєю метою на базi iнституту створено два центри. Перший — Центр стратегiчних дослiджень нацiональної iдеї, другий — Центр релiгiєзнавчих дослiджень та мiжнародних духовних стосункiв. Вони розробляють гуманiтарнi аспекти цiєї проблеми, у тому числi займаються концептуальними розробками вiдродження й розвитку українського козацтва в сучасних умовах i виховання козацької елiти як складової нацiонального вiдродження. Без наукових дослiджень у цiй галузi в нас не буде майбутнього серед розвинутих країн свiту. У зв'язку з означеною проблемою козаки Донецького державного iнституту штучного iнтелекту вже розпочали роботу у двох напрямках — навчально-виховному та науково-дослiдному — для того, щоб сучасне українське козацтво дiйсно змогло посiсти належне мiсце в соцiальнiй структурi суспiльства та стати носiєм духовностi й iдеологiї, яка iрунтується на визнаннi особистостi найвищою цiннiстю.

Водночас козацтво повинне сприяти вихованню почуття поваги до суспiльства та його цiнностей, обов'язку перед нацiональною справою. А це означає, що настав час справжнього об'єднавчого процесу в українському козацтвi. У Донецькiй областi знайшлися такi сили, якi цей процес розпочали. Мається на увазi створення наприкiнцi 2001 року Донецької обласної громадської органiзацiї українського козацтва "Спiлка козацтва Донеччини". Об'єднались 11 i 16 самостiйно й незалежно iснуючих обласних козацьких осередкiв, у ТСОУ (Товариство сприяння оборонi України) створений козацький округ. Загальна кiлькiсть козакiв Донеччини складає 35 тисяч осiб. Це вже значний крок уперед не тiльки в процесi вiдродження козацького феномену, але й заняття козацтвом свого iсторично центрального мiсця в українському суспiльствi. Бiльшiсть козакiв Донецької областi подали приклад об'єднання своїх зусиль навколо нацiональної iдеї, бо в серцi живе справжня любов до Батькiвщини та любов до Бога. Вони вiдкинули все те, що їх роз'єднувало, та згуртувалися для пiдвищення духовного й матерiального рiвня українцiв. У козацького об'єднання сьогоднi багато завдань, але особлива увага спрямована на пiдвищення духовного та патрiотичного рiвня нацiї шляхом об'єднання зусиль осередкiв українського козацтва, держави, полiтичних i громадських органiзацiй, шкiл, вузiв, сiм'ї, церкви, збройних сил, засобiв масової iнформацiї, закладiв культури, тобто всiх складових як громадянського, так i полiтичного суспiльства. Ця мета вже зараз реалiзується в наступних завданнях:

1.              Утвердження в масовiй свiдомостi iсторично притаманних українському народовi високих моральних i духовних цiнностей, спрямованих на засвоєння кращих зразкiв нацiональної та свiтової духовної спадщини;
2.              Забезпечення духовно-морального розвитку населення, виховання патрiотизму, високої полiтичної культури та трудової моралi, сприяння утвердженню соцiального оптимiзму у свiтоглядi населення;
3.              Запобiгання негативному впливу на свiдомiсть громадян iнформацiї, яка мiстить елементи жорстокостi, бездуховностi, насильства, порнографiї, пропагує палiння, наркоманiю, пияцтво, антисоцiальну поведiнку;
4.              Актуалiзацiя в суспiльнiй свiдомостi переваг здорового способу життя, формування нацiонального культу соцiально активної, фiзично здорової та духовно багатої особистостi;
5.              Органiзацiя та проведення наукових фольклорно-етнографiчних, археологiчних експедицiй, конференцiй, семiнарiв, присвячених вивченню й розвитку духовних традицiй українського козацтва;
6.              Створення умов для об'єднавчого процесу в українському православ'ї зi стратегiчною метою створення Єдиної помiсної нацiональної церкви та участь у цьому процесi.

Ми вже почали реалiзовувати намiчену програму вшануванням пам'ятi першого гетьмана українського реєстрового козацтва Петра Конашевича-Сагайдачного.

На закiнчення треба зазначити, що тiльки шляхом пробудження та змiцнення духовностi народу українське козацтво зможе посiсти своє мiсце в суспiльствi й успiшно та ефективно вирiшувати численнi проблеми сьогодення. Адже без Бога, без Божого натхнення та Його благословення ми не зможемо виховати нове поколiння належним чином. А без нового поколiння не буде нової України. Дозвольте навести слова з Бiблiї: "Якщо наша справа вiд Бога — вона буде розквiтати, якщо нi — вона загине".

З нами Бог i Україна! 

ВИСНОВКИ

Козацтво, як соціомілітарне явище, проявилося не тільки у формуванні пізньосередньовічної української держави – Гетьманщини, а й у становленні матеріальної та духовної культури самого українського етносу і це яскраво відобразилося в усній народній поетичній творчості. У ХVІІ – ХVІІІ ст. українське козацтво було не тільки національними збройними силами, а й головним фундатором української держави. В Гетьманщині все було просякнуто козацьким духом – від адміністративного устрою до ідеології. У українській козацькій державі склався власний соціальний устрій, у якому населення ділилося на три стани: козаки, міщани і селяни, всі вони отримали волюта широкі громадянські права. Хоча пізніше, в через несприятливі політичні обставини, ці соціальні надбання були втрачені, проте ідеал козацької свободи, козацької волі назавжди залишилися в народній пам'яті. Недаремно французький мислитель Вольтер наголошував, що Україна завжди прагнула до волі. Здавалося, що в деякі періоди української історії це волелюбне прагнення начебто пригасало, щоб пізніше в більш сприятливих умовах запалати ще більш невгасимим полум'ям Свободи, Звитяги, Самопожертви, Волі!

Отже, вiдродження козацтва в сучаснiй Українi є життєво важливим i актуальним завданням. Тому, на початку цього процесу козацтво поставило за мету захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних досягнень народу України; забезпечення його духовного та матерiального добробуту, фiзичного здоров'я, високої моральностi; розвиток української мови, культури, мистецтва та правопорядку. Становлення України, згiдно Конституцiї, як демократичної, правової, соцiальної держави, розвиток засад громадянського суспiльства, iнтеграцiя України до європейського спiвтовариства пiдтверджують необхiднiсть подальшого розвитку українського козацтва як однiєї з тих громадських органiзацiй України, що вiдiграватимуть активну роль у цих процесах.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Українське козацтво: Мала енциклопедiя. — К.: Генеза; Запорiжжя: Прем'єр, 2002.
2. Конституцiя України. — К.: Преса України, 1997.
3. Яворницький Д.i. iсторiя запорiзьких козакiв: У 3 т. — К.: Наук. думка, 1990. — Т. 1.
4. 3алізняк Л. Первісна історія України. К.: Вища школа, 1999. – С. 199 – 201.
5. Етнос і соціум. К.: Наук, думка. 1993. – С.154.
6. Попович А. Об'єднане Козацтво України. Програмні засади // Віра і воля. – 2003. – № 30(77). – 25 верес.
7. http://www.kozatstvo.net.ua/
8. http://www.hetman.tv/