Сценарій лінійки, присвяченій 85 роковинам Голодомору в Україні 1932-1933 років

Ганнівський навчально – виховний комплекс

«Загальноосвітній навчальний заклад І – ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017 рік

             Сьогодні наша зустріч присвячується пам'яті тієї частини українського народу, яка загинула мученицькою смертю від голодомору, заподіяного 1932-1933 року.

    Кожна людина, як і все свідоме людство, живе в трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія, а кожен урок історії – це урок знань про минуле, сучасне нашого народу, можливість зазирнути краєчком ока у майбутнє. Минуле було різним: радісним і сумним, а було ще й трагічним. Сьогодні ми торкнемося саме трагічних сторінок життя нашої України.

        Многостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її чорних сторінок. На цей урок ми прийшли зі свічками, як до храму. Хай же наша школа стане сьогодні храмом духовності, храмом Скорботи і Пам'яті.

    Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мучениць­кою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ця хвилина мовчання.

Хвилина мовчання

Полум’я скорботи

Наталка Тривайло

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне

Страшної люті сталінізму,

Що катував своїх людей,

Це ще жахливіше фашизму!

 

Моя бабуся, сирота,

Мені колись розповідала,

Як батька з матір’ю вона

В свої шість років поховала:

„Забрали з хати геть усе,

Зернину кожну вигрібали…

І на морозі крижанім

Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,

Де порятунок заховала –

Торбинку з житом і вівсом

Для діток в землю закопала.

Щоб доньки вижити змогли

У рік страшний голодомору,

Щоб рід нащадкам зберегли,

Щоб підвелись з колін угору.

І батька Голод переміг …

Зелених зерен дочекався,

Він їсти їх заборонив,

А сам не витримав, зірвався.

Він був щасливий у ту мить,

Коли жував зерно зубами…

Але кишечник так болить –

Він розривається шматками.

Останні ласощі свої

Сльозами рясно поливає,

І на очах своїх дітей

У страшних муках помирає.”

Та залишилося дитя –

Дівча сиріткою назвали,

Мою бабусю все життя

Повсюди кривдили й штурхали.

Немає рідного села,

Немає жодної хатини,

Тепер там зорані поля,

Що кормлять Голоду могили.

Моя бабуся вже пішла

За обрій сонце зустрічати,

Вона інакше не могла

Свою матусю обійняти.

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум’я священне

Та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

Перегляд фільму «Голодомор 1932-1933 років»

Зачитування свідчень очевидців , які проживають на території нашого села.

24 листопада в нашій державі відзначається День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову перед трагічною сторінкою свого життя. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив, от­же, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.

Страшний урок

Наталя Кірова

• Їжте, діти, їжте – каже мама,

А сама присіла на ослін

І собі кістлявими руками

Голову схилила до колін,

І заклякла… - Ой, як смачно, мамо,

Де ти стільки м'яса узяла?

• Мамо, мамо, йди поїж із нами,

Щоб і ти голодна не була.

• Ви повільно їжте, потихеньку,

Їжте, діти, вистачить на всіх.

• А де наш маленький братик, ненько?
• У лісок погратися побіг.

Двоє менших діток наїдались,

Тільки старшенький чомусь не їв.

В його чуйне серце щось закралось:

• Як це братик їсти не хотів?

Він же немовлятко, ще маленький,

Як він сам у ліс побігти міг?

• Де мій братик? - знов спитав у неньки

І припав  до материних ніг.

Мати сина кволо обійняла

• Синку мій, прости мене за гріх,

Головне, що вас нагодувала…

Вже б йому ніхто не допоміг.

І сконала, опустивши руки…

Син відразу маму зрозумів…

Тільки серце в неї вже не стука,

А він так сказати їй хотів:

• Мамо, хай ніхто тебе не судить.

Рятувала тих, хто ще живий.

Всі ми вічно пам'ятати будем

Цей урок життєвий і страшний.

Хай у серці кожного щомиті

Постає трагедія людей.

Бо нема страшнішого у світі

Ніж голодна смерть твоїх дітей.

   І тільки виповівши минулі страждан­ня, викричавши давній біль, крок за кроком прой­шовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ, гідний прекрасної долі.

Звучить запис гімну М. Лисенка, слова О. Кониського

«Боже, великий, єдиний»