Сценарій лінійки-реквієм до Дня пам'яті жертв голодомору

Сценарій заходу

Лінійка-реквієм «День пам’яті Голодомору»

На сцені паркан, лава (вид селянської хати)

 

ТРЕК 1 (фоново) Вівальді «Ельфійська пісня»

 

Ведуча:  кожного року в четверту суботу  листопада в нашій країні відзнаяається День пам’яті  жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні..

 

Ведучий: Цього дня українці, як тільки смеркне, запалюють у вікнах свічки – на пам’ять про всіх убитих голодом. 

Не забудемо ніколи тих, хто помер і тих, хто страждаючи залишився живим внаслідок Голодомору

 

 Музика  замовкає

 

Ведуча:  ЛІНІЙКА-РЕКВІЄМ НА ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 рр. в УКРАЇНІ оголошується відкритою. Рівняння на прапор, звучить гімн України

 

ТРЕК 2

Звучить Гімн

 

ТРЕК 1 Слова ведучих (фоново)

 

Ведучий: Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмисле своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

 

Ведуча: "Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в 1932-33 р". Зло може тривати довго. Але добро неминуче переможе. Такий закон життя. Це утверджує своїм романом "Марія", Улас Самчук. Всеперемагаюча сила добра живе в душах героїв і передається тим, хто виживе в цьому страшному голодоморі.

Ведучий: Вашій увазі невимовно трагічні сторінки життя українського села в часи страшного злочину радянської влади - голодомору

Сценка із твору

ТРЕК 3 (фоново) «Варшавянка»

Ведуча: Колективізація

У полудень стріляти перестали. Марія бере вила і йде з Лавріном обертати конюшину. Дорогою через поля суне довжелезний обоз.

( Спереду кілька кіннотників везуть червоний прапор. На возах лежать і сидять люди. Розхристані сорочки, загорілі волохаті груди, немиті лиця, чорні брудні руки. Грає ручна гармонія, і хриплий високий голос виспівує)

МУЗИКА ТИХО, МАЙЖЕ НЕ ЧУТНО

Кіннотник: Ех, Україна, да хлєбародная...

Марія і Лаврін перевертають покоси, вершники з червоним прапором наближуються, рівняються з нею.

Представник радянської влади: Ех, бабка! Харош клєвєр? Подавай сюда! Ребята!.. За работу!..

Ведучий: Марія стала і витріщила очі. Сотня «ребят» сипнула на Маріїне поле і з галасом та метушнею рвали, розкидали і топтали кіньми покоси.

Марія:  Господоньку! Що це твориться? Що то за люди приїхали?..

Представник радянської влади: Малчі, бабка!.. Тепєр савєцкая власть. Нє бойсь, товаріщ Лєнін всьо заплатіт.

Он тєбє всю памєщіцкую землю отдал, а ти крічіш...

Марія:  Але ж ви не татари. Нащо ж розкидати, топтати!..

Представник радянської влади: Малчі, старая!.. Ето війна!.. Марія дивиться, як твориться війна.

Марія:  З ким, люди, війна?

 Покоси зникли. Обоз понапихав вози конюшиною і з гармидером потягнувся далі.

Марія:  Підемо, сину, додому. Висушили конюшину й без нас. Ленін заплатить.

Марія і Лаврін пішли додому. Ввечері вернувся зі сходки Корній.

МУЗИКУ ВИМКНУТИ

Марія:   Ну що там?

Корній: Тьху! Бий тебе сила Божа! Прийдеться віддати корову...

Марія:  Як то? Кому?

Корній: Та кому ж! Савєцка власть. Півдня, сукин син, говорив і поголосували за «развьорстку». Нам записали корову.

Марія:  А чому ж ти не боронив?

Корній: Ага, вборониш... Чорта два вборониш!...

Лаврін: От тобі й власть! Не дурно до неї пристав наш Максим. Там, видне, всі такі господарі... Чому ж ти нічого не казала?..

Марія:  А чому ж ти нічого не казав за корову?..

Мовчать. Що казати.

Виходять за куліси учасники. Міняється вид селянської кімнату.

На ліжку лежить Надія, біля неї дитина.

Ведучий: Минали місяці, і ставало тепліше. Снігу меншає, чорними латами криється земля.

Ведучий: Вітер хитає дерева і набряклими бруньками, а над ними літають та крячуть ворони.Весна. Пройшло сім місяців.

На селі глибокий спокій. Собаки не брешуть. Кажуть, яема. Поїли їх. Один Сірко лишився. Ніхто не турбує його. Не дражнить нервів гучний собачий гавкіт. Можна спокійно спати. Зате не може спокійно спати Корній. Пішов до комори, вніс гарнець висівок.

Заходить до кімнати Корній. З іншого боку порається Марія.

Корній: Це вже, Маріє, останні... Спечи якось... Знаєш. Може, ще більше кори...

Прибав... прибав, чуєш... Вчора зовсім добре смакувало...

Марія:  Е-е, коли б не те мале. Воно ж не перетравить...

Корній:  То-то... А й чи видержить? А вона як? Ще зводиться?  Відкашлялася.

Марія:   Ще ніби зводиться... Вчора пришла, а вона, дитина моя, за Лавринця... Не прийшов, каже, мамо? Похитнула головою. А думаєш, кажу, прийде? Ніколи, дитино, не прийде...

Марія кашляє, бере останнього коржика, ламає наполовину і йде до Надії. Та хвора, ледве зводиться.

Марія: А як воно?..

Надія:  Спить, мамо. Чуєте, як дихає?

Марія до дитини

Марія: Вмреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба... Зовсім трошечки хліба...

Заходить  Корній з скривавленою сокирою. Здригнулася Марія і відступила взад.

Корній:  Чого злякалася? Зарубав шкапу. Треба ж щось їсти. Живе ще мале?

Марія: Ще дихає. Якось так дивно дихає...

Корній:   А вона?

Марія: Е-ет!..—. Махнула рукою.

Корній:  Кажеш, нема надії? Йшов ото і трьох зустрів. Несли на кладовисько. Вже мруть. Діти мруть. Коли б хоч до зеленого дотягнути. У нас ще один Сірко лишився... Шкода його...

ТРЕК 4 (фоново) «Моменто море» Юкі Хаяші

Ведучий: Марія не сказала нічого. Пішла до хати і лягла. Лягала кожний день і, лягаючи, була переконана, що вже не встане. Але завжди пригадувала Надію. Пригадувала її маленьку Христусю і вставала-знов. І як його не встанеш? Треба встати. Не можна ж дати загинути живій дитині. Мертвий мусить відчути біль її і встати.

 Приберається маленьке ліжечко зі сцени та встає і виходить Надія, а її постіль застелається чорною хусткою.

Встає Марія з постілі  і підходить до вікна зовсім квола і без сил

МУЗИКА ФОНОВО, ДУЖЕ ТИХО, МАЙЖЕ НЕ ЧУТНО

Марія:  Сонце! Сонце!.. Дивися, Гнате, яке сонце. Бачив ти коли таке сонце?..

 Гнат виходить з куліс, усміхається. Після здіймає свою руку, бере у неї Маріїну, ту, що до сонця знялася, і лагідно довго цілує її.

Цілує і говорить:

Гнат:  Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю! Маріє? Маріє!..

Марія повернула погляд на Гната, шепотіла ледве чутно:

Марія: Ти, Гнате! Ти свята людина. Підемо разом туди... Знаєш? Туди, де наші Романьо, Надія... Одна і друга. Де всі вони. Всі, Гнате... А ми ще ж тут. Як хочеться зустрітися з ними... Не проси у мене, Гнате, прощення. Бог простить, а я не маю чого прощати. От Надія Коли б я могла до неї, коли б щось їй 'дати... Вона голодна... Хліба їй. А-ах, де є хліб?

Гнат: А Корній не вернувся?

Марія: Багато не вернулося, Гнате. Всі не вернулися. Ні Демко, ні Лаврін... ані... він також... пішов...

ТРЕК 5 (фоново, дуже тихо) «Свіча» Білозір (фонограма)

Марія сідає на лаву

Гнат лишає Марію виходить

Перед Марією сходяться люди обдерті і охлялі, заступаючи її, вперед виходить старий Гнат

Гнат:  Слово моє не для вас. Слово моє для мертвих і ненароджених.

Слово моє прийдучим вікам. Затямте, ви, сини і дочки великої землі... Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу вам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!..

Запалюють свічки

Ведучий: Не звільниться пам'ять, відмірює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині, не храми -

скам'янілий чорнозем - потріскані стіни плачу.

 

Ведуча:Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори надійшли.

Придивляюсь: "Вкраїна, двадцяте століття"

І не рік, а криваве клеймо "Тридцять три"

Ведучий: Пам`ятаючи і вшановуючи тих, хто загинув під час Голодомору, геноциду українського народу, оголошується хвилина мовчання

ТРЕК 6 «Метроном»

Ведучий: Щоб людина залишилася людиною, їй потрібні любов і віра. Вони дають силу.

Ведучий: Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як голодомор 1932-33 р. Він став національною катастрофою. За один рік загинула п'ята частина сільського населення України. Штучний голод, за різними оцінками, забрав від семи до десяти мільйонів життів українців. Тож пам'ятаймо ту неймовірну ціну, яку заплатив наш народ за право жити.

Ведучий: Лінійка-реквієм присвячена пам’яті загиблим під час Голодомору оголошується закритою. Прошу учнів пройти до своїх класних кімнат на єдиний урок