Виховна година для 10 класу "Хвала родині, хвала Батьківщині"

Хвала родині, хвала Батьківщині.

 

Мета: виховувати в дітях любов до родини; навчати учнів чемного й шанобливого ставлення до батьків, рідної домівки, «малої Батьківщини», свого народу, рідної мови, країни; формувати в дітей почуття обов’язку перед батьками, вміння висловлювати щирі почуття до рідних; сприяти розши­ренню духовного світу учнів.

Форма: родинне свято за участі батьків школярів.

 

Перебіг заходу

 

Свято починається демонстрацією слайдів про Україну. Звучить пісня М. Гнатюка «Україно, голубко моя!»

Клас  прикрашений  квітами, рушниками.

Учень

З давніх літ на цій землі  і  дорослі, і малі,

Щоб прийнять якусь ухвалу,

Віче праведне скликали.

Учениця

Давній звичай не забутий,

Знов дідівські сурми чути,

Знов козацький бубон кличе:

Починаймо наше віче!

 

Ведучий. Шановні друзі, дорогі батьки! Наше віче — урочисте зібрання батьків і дітей  — уславлюватиме рідну сім’ю, батьківський вогник, який світить нам усе життя!

 

Звучить пісня «Від батька до сина».

Учень

Не згасне пам’ять і любов не згасне,

Бо рід коріння має пам’ятати.

Стоїть над нами добра Берегиня

Богиня роду, предковічна Мати.

 

Слово «берегиня». Що воно означає?

Учень. Берегиня у слов’ян — божество, яке охороняло оселю від усі­ляких негараздів. Згодом Берегинею стали називати жінку, господиню, яка піклується про затишок і комфорт в оселі.

Учениця.А відомий дослідник народознавства В. Скуратівський пише, що Берегиня — це наша оселя, все, що в ній є, що ми нажили, що дісталося в спадок від батьків, чим збагатилася й освітилася вона: хатні­ми пожитками, дітьми, піснею, добрим словом.

Учитель. Берегиня, оберіг — наші давні і добрі символи, їхнє корін­ня сягає глибини століть, у них закладена мудрість народна. А чи знаєте ви свій родовід? Буває, що люди не знають нічого про батьків, не гово­рячи вже про дідусів і бабусь. А деякі народи Азії знають свій родовід за 7—8 поколінь, а іноді й більше. Коли ми з вами збирали відомості про свої родоводи, то, мабуть, всі переконалися, що кожен відкрив щось нове з історії свого роду.

 

Учениця

«Родина», «рід» — які слова святі,

Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами гілочки на древі,

Що вже стоїть віки.

Це дерево — наш славний родовід,

Це батько, мати, прадід твій і дід.

 

 Кожен родовід — це окрема книга життя. Послухаємо одну з них.

(Учениця розповідає про свій родовід)

У ч и т е л ь. А чим сильний родовід ваш? Які традиції роду ви хочете продовжити?

(Учні, батьки по черзі розповідають про надбання свого роду.)

Учитель. Ви, мабуть, переконалися, що кожному варто записувати від своїх батьків, дідів, поки вони живі, історію свого роду, щоб потім було що розказати своїм дітям і внукам. Дорогими речами мають для кожно­го з нас стати ті домашні обереги, які є в кожній сім’ї. Своїми  домашні­ми оберегами вважаю  картину і рушник, вишиті моєю бабусею.

(Учні розповідають про свої домашні обереги, яким уже багато років, їм до­помагають батьки.)

У ч и т е л ь. А чи не справжнім домашнім оберегом для кожного з нас повинні бути портрети батька й матері, обрамлені рушником? Будьмо відвертими — не завжди ми знаходимо місце для них, а більше завішу­ємо стіни всякою всячиною. Але ж з цього і починається повага до сво­го роду, до своїх батьків.

Людина приходить на землю і живе один раз. За своє життя вона мусить навчитися мудрості. А мудрість у тому, щоб навчитися любити, і пер­ші кроки до цієї мудрості — це ті, які дитина робить зі своєю матір’ю. Мати віддає любов своїй дитині ніжною материнською ласкою, ла­гідним словом, піснею, що співає її над колискою. І вже перша мами­на пісня закладає в дитячому серці цеглини духовного храму, де посе­литься любов.

 

Легенда про маму (відео)

 

 

 

Ведучий. Колискова пісня... Лагідний мамин спів засіває дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до рідного краю, до мови, до пісні. Під лагідну мамину колискову зростають майбутні поети й композито­ри, хлібороби й захисники рідної землі, космонавти й учені, просто мудрі, працьовиті люди. Мелодії цих пісень виховують чуйність і мило­сердя.

Ведуча. Заспівай мені, мамо... Заспівай мою дитячу колискову, мою колискову барвінкову, в яку переливається твоя любов, в якій веселкою виграє лагідний світ з пухнастими котиками, турботливими гулями, ніж­ними снами-дрімотами.

 

Запитання до мам. Пригадайте, які колискові співали вам і які ви співа­ли своїм дітям. (Можна заспівати кілька рядків.)

(Мамі, бабусі наспівують колискові).

 

Учениця: Мама... Це найпрекрасніше слово на землі. Найтепліше. Найсвятіше. Майже всіма мовами світу воно звучить однаково ніжно. У мами найлагідніші руки, вони все вміють. У мами найвірніше i найчуйніше серце — у ньому ніколи не згаса любов. 
I скільки б не було тобі років — 5 чи 50 — тo6i завжди потрібна мама, й ласка, увага, погляд, підтримка. I чим більша твоя любов до мами, тим світліше i радісніше життя. 

Учениця: Мати простежує за нашою життєвою дорогою, намагаючися вчасно застерегти від хибного кроку чи негідного вчинку. Будьмо чуйними й уважними до неї. I якщо іноді вона буває надто сувора, зрозуміймо її правильно: це тому, що вона бажає нам тільки добра. 

 

Читець

Шануйте, друзі, матерів!

Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся,

На схилі посивілих днів...

Працює вдень, не спить ночами,

І часто зрошує сльозами

Тверду подушку на зорі.

Скотину порає в дворі,

А вдень копає на городі.

Уста шепочуть: «Світе мій!

Як важко жить мені одній,

Одна-однісінька, та й годі!..»

Цим віршем нагадати я хотів:

Шануйте, друзі, матерів!

 

 

Учениця. Багато поезій, прекрасних пісень складено про матір і про батька, яких ми повинні завжди поважати, цінувати кожен прожитий з ними день, робити для них якомога більше добра, бо ми ж перед ними у вічному боргу.

 

Читець

Ми до батьків сказати хочемо слово,

Сповнене ніжності й любові.

Бо без батьків чого ми в світі варті: 

Без маминої ласки і тепла,

Без батьківської строгості та жарту,

Без нашого родинного тепла?

 

Ведучий. Недаремно батьківські образи оспівані у віршах і піснях, прославлені в казках і легендах; і недаремно наше родинне свято сьогодні присвячено саме їм — нашим любим, дорогим батькам.

Читець

Ми любим вас, кохані мами й тата

І зичимо здоров’я вам багато,

Ми хочемо, щоб завжди ви раділи,

І щоб в житті ніколи не хворіли.

Хоч часом ми буваємо нечемні,

І дуже ви хвилюєтесь за нас,

Але у серці, знаємо напевно:

Частіше радуємо вас.

Хай Бог охороняє вас від злого,

Хай світить сонце і колосяться жита,

Щоб ви були щасливі та здорові

На многії і многії літа.

Читці (разом)

Хай щастя і радість вам ллються рікою,

Щоб ви не стрічались ніколи з журбою.

 

Ведуча. Книга книг — Біблія навчає: «Шануймо наших батьків!» Майже три з половиною тисячі років тому на кам’яних скрижалях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сінай, було вирізьблено слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім був ти на землі».

 

Ведуча. Найщасливіші хвилини нашого життя пов’язані з матір’ю та батьком, з рідною домівкою. Наодинці з рідними ми відчуваємо себе захищеними та щасливими, і в ці хвилини зовсім неважливо, чи заможні наші батьки, чи престижна в них робота. Важливо тільки те, наскільки вони люблять нас і наскільки ми любимо їх. Батьків, як і Батьківщину, не вибирають. Це мають розуміти всі.

 

Мамина молитва (відео)

 

Ч и те ц ь

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можна вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибирати друга і по духу брага,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські та білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину!

 

Ведучий.

Шанування батьків — один з найсвятіших обов’язків людини ,і неоплатних боргів дітей. Батьки нас виростили, виховали, навчили добра, леліяли, любили. І як же не відплатити їм шаною, любов’ю, ласкою і допомогою? А власне, тільки цього на схилі віку і хочуть від нас, дітей, наші  батьки. А якщо уваги, піклування не відчувають, їм здається, що вони стали тягарем, чимось зайвим, непотрібним для своїх дітей.

Притча

 Живе у народі хвилююча бувальщина про материнську любов.

У маленькій лікарні на околиці великого міста перебували дві матері — Чорнокоса і Білокоса. Вони народили синів того самого дня. Обидві матері щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.

Я хочу, щоб мій син став видатною людиною,— казала Білокоса мати. - Музикантом або письменником, відомим в усьому світі. Або інженером космічних кораблів.

А я хочу, щоб мій син став доброю людиною,— мовила-Чорнокоса мати. - Щоб ніколи не забував матері й рідної домівки, любив Батьківщину і ненавидів ворогів.

Щодня до молодих матерів приносили дітей: затамувавши подих, дивилися вони  на личка своїх синів. А в очах їхніх сяяли щастя, подив і розчулення.

Минуло тридцять років. До тієї самої лікарні знову потрапили дві жінки — Чорнокоса і Білокоса. В їхніх косах уже сріблилася сивина, але жінки були все такими ж гарними. Їх обох поклали до однієї палати ліку­вати хворе серце. Жінки впізнали одна одну, розговорилися.

• Ким же став твій син? — спитала нарешті Чорнокоса мати.
• Видатним музикантом,— з гордістю відповіла Білокоса. — Він тепер диригує оркестром, виступає у найбільшому театрі, виїжджає за кордон. —І назвала ім’я сина. — А твій ким став? — спитала Білокоса.
• Хліборобом. Механізатором. Син мій оре землю і сіє хліб, збирає врожай. Живемо ми в селі, у сина двоє дітей...
• А проте, щастя тебе обминуло,— сказала Білокоса. — Твій син став простою, нікому не відомою людиною. Таких мільйони.

І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син.

В очах неньки світилася радість, здавалося, вона в цю мить забула про увесь свій біль.

• Видужуйте, мамо,— сказав син і на прощання поцілував її.

А до Білокосої матері ніхто не прийшов.

• У сина зараз концерт... Якби не концерт, він обов’язково прийшов би,— задумливо мовила Білокоса.

Надвечір другого дня до Чорнокосої матері знов приїхав син-хлібороб. Привіз бджолиного меду, паляницю, яблук. Від щастя обличчя в Чорноко­сої матері освітилося і зморшки розправилися. До Білокосої матері так ніхто і не прийшов.

Увечері жінки лежали мовчки.

Чорнокоса посміхалася, а Білокоса стиха зітхала, боячись, щоб її зіт­хань не почула сусідка.

Так повторилося і втретє, і вчетверте.

Минув місяць, до Білокосої матері так ніхто і не прийшов.

Лікар сказав Чорнокосій матері: «Тепер ви зовсім здорові». А Білокосій, тихо мовив: «Вам ще треба полежати. Ви теж одужаєте». Говорячи це, лікар чомусь дивився вбік.

За Чорнокосою матір’ю приїхав син. Він привіз букет великих черво­них троянд.

Прощаючись із Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила побути з нею кілька хвилин наодинці. Коли з палати всі вийшли, Білокоса мати зі сльо­зами на очах запитала:

• Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я...— і вона заплакала.

— Ми розлучаємося, і ніколи більше не побачимося,— сказала Чорно­коса. — Тому я скажу тобі всю правду. Син, якого я народила того щасливо­го дня багато років тому, помер... Помер, коли йому не було ще й року... А це не кровний мій син, але рідний! Я всиновила його трирічним хлопчиком. Проте, я для нього — рідна мати. Ти це бачила на власні очі. Я щаслива. А ти нещасна людина, і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала, як я пережива­ла всі ці дні за тебе. Вийдеш з лікарні, піди до сина і скажи: його бездушність повернеться проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти стави­тимуться до нього. Байдужість до батька й матері не прощається.

Ч и т е ц ь

Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуймо, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Коли неждано вдарять в дзвони далі,

Тоді на все, на все знайдеться час.

Але не сльози, не вікон печалі —

Уже ніщо не виправдає нас.

Заниє жаль у щедрім слові «мамо»,

І чайкою здригнеться синя вись.

Провідуймо і завжди пам’ятаймо,

Що можем запізнитися колись.

Читець

Крізь дощ, крізь сніги і тумани,

Чи дороги туман обснує,

Приїжджайте частіше до мами,

Повертайтесь в дитинство своє.

Забувайте обов’язок, втому,

Не марнуйте дрібницями дні,

Приїжджайте до рідного дому,

Розвесняйте в нім душі свої.

Там ростуть чорнобривці і м’ята,

Де пройшли ваші дні золоті,

Лиш не можуть там вічними стати

Руки мамині — крила святі.

Щоб не мучила совість потому,

Не приносьте батькам ви печаль,

Бо для них ви — сонячний промінь.

То ж не гасніть у рідних очах.

 

Гурт «Скрябін»  пісня  «МАМ»

 

 З березня 2014 року наша країна  знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух.

Наша земля втратила  своїх синів, які загинули на Сході.
У нашій пам’яті  ці громадяни  назавжди залишаться мужніми героями, які з честю виконали головний обов’язок чоловіків – захист рідної землі.

 

Не плачте, мамо! Ваш син не прийде до Вас. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас.

 

Виконується пісня «Мамо, не плач»(відео)

 

Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

Хвилина мовчання

 

 

 Багато ми уже сказали про найближчу, найріднішу нам людину — маму. А тато? Хіба він не найближчий і не найдорожчий?

У традиційній український родині чоловік був господарем, головою дому, особою, яка несла відповідальність за виконання сім’єю обо­в’язків перед державою. Слово «чоловік» можна розтлумачити, як «чоло віку», отже, звідси й така висока відповідальність покладалась (і покла­дається!) на батька. Він повинен був уміти робити все і навчати синів. Батько відігравав і роль домашнього священика, виконуючи всі необхідні ритуали. Йому, годувальникові, належала найперша і найсмачніша ложка страви в домі. Батько був і суддею в жіночих конфліктах. І, звичайно, кож­на жінка мріяла мати чоловіка розумного, працьовитого та рішучого.

Ведучий. Ми добре розуміємо, що хоча зовні наші тата часом суворі, вимогливі, але в своїй душі вони добрі, ласкаві та ніжні, як мама. Це їхня чоловіча вдача не дозволяє їм виявляти м’якість характеру.

Читець

Усе в житті міняється і в’яне,

Усе мина, відходить назавжди.

Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне,

Лиш татові слова зі мною назавжди.

Усе, що є в житті, то долі повеління,

А все, що є в мені, то батькове учіння.

Від батька в мене є терпіння і удача,

І розум, батьку мій,— це твоя добра вдача.

Люблю усе живе, що квітне і буяє,

Це, батьку, мабуть, я також від тебе маю.

Ти передав мені усе, що сам умієш,

І наділив мене усім, що сам ти знаєш. 

Життя іде-бреде, квітує і згасає,

Науку цю твою я завжди пам’ятаю.

Нехай ідуть роки, і дні у млі згасають,

А ти для мене є теплом землі — я знаю.

Твоє добро святе і людяність велика,

І відданість землі, і совість у душі —

Це те усе в тобі, за що я поважаю,

Іголову свою в уклін тобі схиляю.

Ведуча. Тато, як і мама, піклується про нас. Коли ми хворіємо, підійде до ліжка і стримано скаже: «Нічого, скоро видужаєш». Або насва­рить пальцем: «Я ж казав, потрібно тепліше вдягатися...» Ось такі вони: серйозні й стримані у своїх почуттях.

Ведучий. Або ще таке: ти щось таке погане накоїв... Мама свариться, кричить, зразу за зошити та щоденник береться, а тато підійде, гляне і скаже поважно: «Щоб більше цього не було, інакше...» Що то «інакше» означає? Але він так це слово скаже, що — ого! — більше нічого не схочеш накоїти.

Ведуча. Мати доглядає дітей, порається по господарству, а ось у батька зовсім інші проблеми і турботи, ми навіть бачимо його рідше, ніж матір, бо він піклується не лише про нас, а про всю сім’ю. Щоб жили ми у достатку, не відчували ні в чому нужди, щоб у хаті було тепло, і на подвір’ї все до ладу, і щоб землю обробити та ще й копійку заробити.

Ведуча. Татова любов до нас стримана. Недарма у народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою і є батько­ва любов. Про це ми знайшли й такі прислів'я: «Батькова лайка — дужча за материнську байку», «Батько не мати — не буде голубити і цілувати», «З батьком суд коротенький».

Уклін тобі, наш рідний тату,

За те, що ласка в тебе є,

Нехай же рідну нашу хату

Біда і горе обмине.

За те, що можем мирно жити,

За те, що все ти бережеш.

За те, що вмієш нас любити,

То ж будь щасливим ти без меж.

Ведучий. Сьогодні ми сказали багато слів про наших батьків, але серед нас є і бабусі, які дуже люблять своїх внуків.

Учениця

Свою бабусю знаю

Я з давніх, давніх пір:

Її обличчя любе,

Її ласкавий зір.

Замислиться бабуся.

Зажуриться на мить,

І знов, дивись, сміється,

Ласкаво гомонить.

Та над усе на світі

Сподобались мені

Її ласкаві руки,

Умілі та міцні.

О, цим рукам хорошим

 Робота не важка.

Бо шиє, варить, пише

Бабусина рука.

Буває, щось пошиє.

Ви скажете: краса!

Вона робить уміє

Ну просто чудеса.

І я в бабусі руки

 Цілую залюбки,

Вони немов співають,

Розказують казки.

Я слухаю бабусю,

І вся немов у сні.

Розумні, ніжні руки,

Умілі та міцні

 

Які ми щасливі, що у нас є все: наші любі, дорогі батьки — тато й мама. Мама — то ніжність, ласка, тепло, а батько — то впевненість, мужність, сміливість. Мати нас вчить співати, вишивати, а батько — поратися по господарству. Уже так склалося, що якщо в сім’ї син, то він тягнеться більше до батька, а дочка — до матері. Та до кого б ми не тули­лися, нам потрібні обоє батьків.

Учитель. Шановні батьки! Ви всі заслуговуєте на увагу, тепле слово, а тому ваші діти підготували для вас сюрприз. Це міні-твори про своїх батьків. Послухайте їх, і ви пере­конаєтесь, що в цих творах зібрані всі найніжніші, найпрекрасніші, найщиріші слова у світі, які діти присвячують своїм батькам.

Учні зачитують міні-твори про батьків, що містять не лише опис, але й подяки та побажання.

Ведуча. Ось і прийшов час завершувати наше свято — свято подяки вам, нашим дорогим, любим, чуйним, ніжним, відданим, найкращим батькам у світі.

Ведучий. Ми хочемо, щоб у вас не лише сьогодні, але й завжди був хороший настрій, щоб кожний весняний день додавав вам бадьорості, щоб сонячне проміння зігрівало серця, а наші слова подяки — ваші душі.

Ведуча. Ми щасливі, що сьогоднішнє свято відбулося, і ми мали нагоду висловити все, що відчуваємо до вас: свою повагу, шану, гордість, ніжність, відданість, любов. Але ці слова — лише крапля в морі. Наш обов’язок перед вами набагато більший, і ми намагатимемося показати це не лише на словах, але й на ділі.

 

Родина — це i весь наш український народ, наша велика Батьківщина. 
Учениця: В шасливі i важкі години — 
Куди б нам не стелився шлях — 
Не гасне вогнище родинне 
В людських запалених серцях. 
На світі білому єдине, 
Як i Дніпрова течія, 
Домашне вогнище родинне, 
Оселя наша i сім'я. 
Мій отчий дім 
Ти дав усе мені. 
Моя Вкраїно, піснею багата, 
Як та любов, яку дарує мати. 

Учитель. Бажаю всім вам щастя, здоров'я, злагоди у родинах! Сподіваюся, що в нашій шкільній родині теж завжди пануватимуть щирість i взаємо-розуміння, а у великій усенародній родині — мир.

 

Хай  живе Україна! Слава Україні – Героям слава!