Сценарій лінійки "Соборна і свята, моя ти Україно"

Сценарій шкільної лінійки до Дня Соборності України

.
Ведучий Шановні присутні! 22 січня цього року Україна відзначає чергову річницю з дня проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Акт Злуки, закріплений в Універсалі Директорії УНР, унормовував омріяні попередніми поколіннями ідеали української соборності, визначивши: «Збулися віковічні мрії. якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаннями дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу на благо і щастя всього її трудового народу».

Учень

Тобі, Україно, мій мужній народе,

Складаю я пісню святої свободи

Усі мої сили і душу широку

Й життя я віддам до останнього кроку

Аби ти щаслива була, Україно,

Моя Батьківщино!
Ведучий. 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІУ Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною державою. Перехід Української Центральної Ради від федералізму до самостійництва був актом, обумовленим насамперед зовнішньополітичними факторами. В січні 1918р. Українська народна Республіка опинилася в критичній ситуації. Війська Радянської Росії, маючи підтримку місцевих більшовиків. захопили значну територію України і швидко наступали на Київ. Агресія здійснювалася під прикриттям саме декларованого обома воюючими сторонами федералізму. Крім того, приналежність УНР до неіснуючої російської федерації перешкоджала їй завершити мирні переговори з країнами Четверного Союзу. Все це неминуче штовхало керівництво УНР до самостійництва.
 

Учень

 Велична і свята, моя ти Україно,

лише тобі карать нас і судить

Нам берегти тебе, Соборну і єдину

І нам твою історію творить!

Учень

Рідна матір, Україно!
Подивись, твої сини
Вже посіяли Свободу,
Вже колосяться лани.
Ті, із кого кепкували,
Насміхались, як могли,
Знов народом гордим стали,
Більш вони вже не хохли,
Не лакузи, не примари,
А герої та борці.
 

Учень

Маєм сонце, маєм море,

Маєм Київ і Дніпро,

Маєм землю неозору,

На якій росте добро.

Синьо-жовтий прапор маєм

Й Володимирський тризуб,

Дон і Сян їх обіймають.

Ми – народ – великолюб.
 

Учень

Боже – Отче всемогутній,

Захисти коханий край!

Дай нам вийти у майбутнє.

Мужність і сміливість дай!

Захисти нас від свавільних

Хижаків, жорстоких, злих,

Захисти від божевільних,

Від Чорнобилів нових!

Ведучий. На засіданні Малої Ради, яке тривало з 22 січня до пізньої ночі 24 січня, було опрацьовано й схвалено остаточний текст ІУ Універсалу. При поіменному голосуванні з 49 присутніх за нього було подано 39 голосів

Учень
Я співаю про тебе, прекрасна країно

Де хлібами духмяними вкриті поля

І про шлях твій до волі, моя Україно

Незалежна та славна слов’янська земля!

Ведучий. Відзначивши марність зусиль запобігти «братовбивчій війні» українського і російського народів через політику російського радянського уряду і перешкоди до укладення миру , Універсал висловлював твердий намір не допустити, щоб російський, або якийсь інший уряд ,перешкодили Україні встановити бажаний мир «для того, щоб вести свій край до ладу, творчої роботи, до кріплення революції та волі нашої»

Ведучий. Щоб досягти цієї мети, «однині Українська Народна Республіка стає: самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державною українського народу». З усіма сусідніми державами – Росією, Польщею, Австрією, Туреччиною та іншими вона житиме в згоді й приязні. Разом з тим відзначалося, що ні одна з них не повинна втручатися в життя самостійної Української Республіки.

 

Учень

Я україночка від роду,

Землі цієї я краплинка,

Я – доля рідного народу,

Його дитина – українка.

Учень

 Хай сонце сяє в нашій пісні

І світом котиться луна.

Ми в чомусь, може, трохи різні,

Та Україна в нас одна.

Учень

 Благословенна будь, земля моїх батьків

І щедра нива степових просторів,

Що пам’ятає славу козаків

Своїх захисників, своїх героїв.

Ведучий: Універсал закликав усіх патріотів України стати на захист добробуту і свободи свого народу від більшовиків та інших напасників. Крім того, в ньому визначались заходи внутрішньополітичного й соціального характеру, в тому числі автономії для національних меншин.

Ведучий: ІУ Універсал – це одна з вершин державотворчої діяльності української Центральної Ради, яка протягом короткого часу привела Україну через автономію і федерацію до повної самостійності. На жаль, в силу багатьох як об’єктивних, так і суб’єктивних обставин Українська Народна Республіка зазнала невдачі. Незважаючи на це, день 22 січня 1919 року назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України.
 

Учень

Моя Україна – широкі простори,

Поля і левади, долини і гори,

Молитва і пісня, і слово натхнення.

Наш труд і талант,

Україно, для тебе.

Ведучий: Це був один з найпрекрасніших моментів нашої історії. Високий принцип соборності своїх земель – найблагородніший у світі ідеал, до якого прагне кожна нація.

Україно, соборна державо,

Сонценосна колиско моя,

Ще не вмерла й не вмре твоя слава,

Завойована в чесних боях!

Живи та міцній, Українська державо!

Вмирали у битвах мільйони бійців,

Щоб стяг синьо-жовтий піднявсь величаво

Й над Києвом стольним віки майорів!

Любіть Україну, злотосяйну і вічну,

Любіть Україну, всім серцем любіть.

У день її народження не свічку –

Серця без коливання запаліть.

Зацвітає калина, зеленіє ліщина,

Степом котиться диво-луна.

Це – моя Україна, це – моя Батьківщина,

Що, як мама, як тато, одна.

Моя Україно!

Я вірю, що дух твій ніколи не згасне.

Ти совість народу, незгасна зоря,
Живи й процвітай, Україно моя,

Для миру, для щастя, любові й добра.

Ведучий Ідея соборності постійно жила у мріях українців. Святкуючи День Соборності 22 січня 1990 року, мільйони тоді радянських українців стали з синьо-жовтими прапорами у живий ланцюг від Харкова до Львова та Івано-Франківська, аби маніфестувати духовну єдність мешканців «сходу» і «заходу» України як запоруку існування єдиної, соборної і лише в соборності сущої демократичної України. У розмаї жовто-синіх знамен творився переддень незалежності, а вже незабаром Україна стала вільною, проголосивши 24 серпня 1991 року Акт незалежності

1. Ми вірим в майбутнє твоє, Україно!

Говорить сьогодні дорослі й малі,

Бо ти в нас – найкраща, бо ти в нас єдина,

Немає такої, як ти на на землі.

Ведучий: Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви на вівтар незалежності, соборності, державності.
 

Ведуча
Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

бо ти у нас одна-єдина, -

Писав в своїх віршах Тарас.

Молюсь,- казав він, щоб у тебе

Не було між людьми війни,

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі.

Щоб завше у садку смерека

Весняним квітом під вікном цвіла

І прилітали з вирію лелеки,

Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!
Ведучий: Сердечно бажаємо вам, шановні громадяни, міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України! Дякуємо за увагу!

Впав на землю січневий мороз,

Срібним інеєм вкрилися віти.

Нам сімнадцяти ще не було,

Ой як нам ще хотілося жити!

 

Нас тут триста до бою пішло –

Рятувати свою Україну.

Ми залишили неньку, сестру,     |

Хтось, можливо, й кохану єдину. |(x2)

 

Причаїлася тиха жура

Десь у Крутах, в сумнім полустанку.

Світлим полум'ям серце згора,     |

Ллється кров, та із самого ранку. |(x2)

 

Впав на землю січневий мороз,

Срібним інеєм вкрилися віти.

Нас тут триста у Крутах лягло.  |

Всі твої, Україно, ми діти!     |

 

 

Сонячно мріями квітне
Небо високе ,блакитне
Знов одягнула калина
В пишне намисто гілля
Щедро добром колоситься
В золотих хвилях пшениця
Все це моя Батьківщина
Це Українська земля

Україно моя це пісні солов’їні
Україно моя щастя в кожній родині
Обереги святі подаровані дітям
Україно моя ти найкраща у світі
Україно ти найкраща у світі*

Пісню любов материнську
Славу квітучу батьківську
Що на козацьких могилах
В диво волошках зійшла
Я лише зоряну мрію
На рушники пересію
Щоб для дітей України в щасті земля розцвіла

Україно моя це пісні солов’їні
Україно моя щастя в кожній родині
Обереги святі подаровані дітям
Україно моя ти найкраща у світі
Україно ти найкраща у світі*

 

 

 

 

Сценарій шкільної лінійки "Бій під Крутами"

 

Ведуча: 29 січня 1918 року в історії України з’явилася нова сторінка, щедро полита молодою кров’ю , назва якої – Крути!

 

Ведучий: Крути – це великий перелом на межі двох століть. Ми вчитуємось у цю сторінку історії. Читаємо і не розуміємо: чому так сталось? Чому ніхто не помітив у той радісний час визволення України, що на нашу землю насувалась чорна тінь?

 

Ведуча: А вороги України не спали. Більшовицька Москва проголошувала інтернаціональні гасла, а насправді готувала армію і зброю для війни з Україною.

 

Ведучий: УКРАЇНО! Віки шуміли над тобою і забирали у народу не одну мирну днину: шматували тебе міжусобиці князів і нищили твою державність. Аркан на шию твоїм дітям закладали ординці татаро-монгольських ханів.

 

Ведучий: Мечем і вогнем випалювали наш корінь польські пани, втоптували у гній рідну мову, ґвалтували твою пісню. Запроторювали на Сибірську каторгу російські царі наймудріших і наймужніших синів і дочок. Морили лютим голодом у 20-30 роках, якого ще не знала людська цивілізація. Спопеляли твою вроду в концтаборах німецькі фашисти. За тебе помирали студенти – твій цвіт, Україно, в 1918 році.

 

ЧИТЕЦЬ: Як сніги покриють землю

Рядном білим, не забудь

Спом’янути тую славу,

Що лишилась нам з-під Крут.

 

Триста юних, одчайдушних…

Стократ більший був там враг –

Не вступились, не подались,

Всі лягли там на полях.

 

Вічну славу здобували

України біля Крут,

Не забудь героїв триста,

Спом’яни їх – не забудь!

 

Ведуча: Світова історія знає багато жертв в ім’я ідей, але аналогічної Крутам не було.

29 січня 1918 року біля невеличкої станції Крути на Чернігівщині сталась трагедія, яка сколихала, пробудила всю Україну. У цей день жменька юнаків у нерівному бою віддала своє життя, але відстояла честь України…  

 

Ведуча Більшовицька Росія не змогла змиритися зі створенням Української держави. Її становище ускладнювалось тим, що Центральна Рада, якій належала влада в Україні, зволікала з вирішення багатьох надзвичайно важливих, термінових питань. Саме цим скористались більшовики, щоб проголосити в Українській Народній Республіці радянську владу. Більшовики почали застосовувати великі військові сили і рушили до Києва…

 

Ведучий: Що ближче було до Києва, то жорстокішою була боротьба. Зупинити ці сили було нікому. Саме тому на станцію Крути, яка була воротами до Києва, прибув нашвидкуруч зібраний загін юнаків під командуванням сотника Омельченка. Загін складався із гімназистів 6, 7, 8 класів. Саме вони і спробували перепинити шлях радянським військам.

 

Ведучий:  Їх було приблизно 300 чоловік. Це було переважно учні середніх класів, що ніколи не тримали у руках зброї і навіть не мали елементарної військової підготовки.

 

ЧИТЕЦЬ.

БАЛАДА  ПРО  КРУТИ

 

То не чорне гайвороння над степом кружляє –

Дика орда Муравйова грізно наступає.

Щоб ворога зупинити, на станцію Крути

Відправились добровольці – молоді рекрути.

 

Славних хлопців-добровольців зібралося триста,

А дорога, наче доля, – коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,

Бо проллється кров юнача цілою рікою.

 

Зима снігом замітає, січуть скоростріли.

Щоб ворога зупинити, не вистачить сили.

Вже набої закінчились, а довкола поле,

Піднялись і в атаку кинулись соколи.

 

Не вернуться вже ніколи до рідної хати,

Не зустріне, не пригорне заплакана мати.

Постріляні, порубані, але незборимі

Зосталися тут лежати сини України.

 

Славних хлопців-добровольців загинуло триста,

Бо така вже їхня доля – коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, вільного народу –

Віддали життя герої за нашу свободу!

 

Ведуча: Ось так опинилась молодь під Крутами, тими  Крутами, що стали трагедією, рівночасно гордістю України. Юнаки не знали, яка сила-силенна більшовиків іде на них. Їх було 300 проти шеститисячної армії. Половина з них впало в бою, а половину забрали в полон, довго й жорстоко катували.

 

Ведучий: Дивним способом урятувалися поранені, яких доставили до Харкова. Лікарі-українці допомогли їм втекти з лазарету, інакше не минула б їх доля товаришів. Видно, для того їх порятував Господь, щоб через них дійшла до нас правда про мученицьку смерть юних героїв.

 

Ведуча: А ворог уже лютував у Києві. Лише за 10 днів свого панування в місті більшовики розстріляли 5 тисяч людей. 200 українських гімназистів знищили за те, що вони були записані в бойовий  курінь і вільне козацтво. Розстріляли і тих, хто не хотів вступати до радянського війська.

 

Ведучий: Розстрілювали за те, що розмовляли українською мовою, за пісню українську, навіть за сорочку-вишиванку можна було кулю дістати. Гинула молодь України, її цвіт, її надія.

 

Юні герої були виховані українськими матерями. Вони, київські матері, виряджали січневого дня своїх синів на станцію Крути. Без сліз і стогону поблагословили своїх хлоп’ят на смерть і подвиг. Це вже потім будуть голосіння і сльози… Потім, коли після тимчасового вигнання більшовицьких окупантів з Києва виїдуть матері на станцію Крути, щоб розшукати до невпізнання понівечені тіла своїх дітей…

 

 

ЧИТЕЦЬ.

Виряжала мати сина під Крути із дому,

Розчесала йому кудрі понад головою:

• Іди, іди, мій синочку! В бою не вагайся!

Як побореш воріженьків, додому вертайся.

 

• Іду, іду, моя мати, чиню твою волю,

А ти, мамо, молись Богу, щоб вернувсь додому.

 

Ждала, ждала мати сина, під Крути ходила,

Поміж вбитими шукала найменшого сина.

 

Як знайшла поміж тілами голівоньку  сина,

Положила на коліна – та й заголосила:

• Люлі, люлі, мій синочку… А я твоя мати.

Тебе вбили воріженьки! Москалі прокляті!

 

Ведуча: Тільки-но більшовики залишили Крути, селяни з довколишніх сіл познаходили тіла розстріляних. Їхніх очей не було вкрито за давнім звичаєм червоною китайкою. Ворог кинув їх на поталу дикій звірині та хижим крукам. Селяни зібрали їхні тіла, поховали за християнським  звичаєм. На могилі поставили хрест.

 

  ЧИТЕЦЬ.

Між горами в лісі сумують смереки,

Шумлять молоді ясени,

В окопах глибоких, в могилах високих

Лежать України сини.

 

Несіть їм, дівчата, і сльози, і квіти,

Нарвіть, юнаки, сон-трави,

Вони теж хотіли кохати і жити

Були молодими, як ви.

 

Нелегко їм було у землю лягати

Тоді, як горіла вона,

І нині їм тяжко під нею лежати,

Хоч квітне вже волі весна.

 

Віддайте хвалу їм, віддайте їм шану

За муки, за кров пресвяту.

Любіть Україну, Вітчизну кохану –

Не тільки в піснях  і цвіту.

 

Любіть і відгоньте від неї злі сили,

З якої б не йшли сторони,

Любіть її так, як повстанці любили,

І так бороніть, як вони.

 

Моя Україно, живи для краси,

Для слави, для щастя і долі.

Ніколи ні в кого хлібів не проси,

Будь вільна, як вітер у полі.

 

Довіку її не скують ланцюги

І наміри люті ворожі.

Стоять її вірні сини навкруги

З шаблями в руках насторожі.

 

Вони присягають на вірних шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І рідні знамена за тебе в боях

Ніколи не вкрити ганьбою.

 

Ведучий: 99 років тому 300  “мучнів українських” пішло в безсмертя. Юнаки-герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу. Герої не вмирають. Вони  живуть у пам’яті  і  справах наступних поколінь. Сьогодні у цій  залі зібралися ті, кому не байдужа пам’ять про героїв Крутів. Тож вшануймо пам’ять полеглих хвилиною мовчання.

 

ХВИЛИНА  МОВЧАННЯ.

 

0, Боже наш добрий,

З високого неба!

Молитву сьогодні

Заносим до Тебе.

За тих, що боролись

При станції Крути,

За нашу Державу

Із ворогом лютим.

Що в битві цій впали

В цю зиму криваву…

Прийми їх до Себе

Прийми в Свою славу!

А нам від цих Триста,

0, Боже, благаєм!

Любові дай вчитись

До рідного краю.

 

Ведуча Не будемо вдаватися в історичні екскурси і задаватися питанням: Хто винен і чому? Історія знає... Але від того не тьмяніє подвиг горстки юнаків проти великої навали більшовиків… Пішли і полягли… Чи ж вони не знали, що йдуть на смерть? Чи ж вони не хотіли жити й бачити, як молода держава буде рости і цвісти?.. А вони таки пішли… вони всі принесли на жертву Батьківщині свою молодість, радість, щастя, невтишиме горе рідних і молоді свої життя… Воістину виконали заповіт Сократа: «Яка б не була для тебе жорстока Батьківщина, яких би жертв вона не вимагала від тебе, мусить вона бути для тебе дорожча за батьків, миліша за дітей».

 

Ведучий:   Перепоховання загиблих у бою під Крутами відбулося 19 березня   1918 року У  Києві на  високому дніпровському березі, неподалік могили першого українського князя Аскольда.. Ховали велично… Так постала друга, крім Тарасової, свята могила над Дніпром.

 

Сумні батьки й жалобні матері,

Минувши повз Аскольдову могилу,

Мовчазно зрять, як страдницькій порі 

Журба вербу вколисує похилу.
Лихі вітри, гойдайте верховіть

Живого свідка бойових крутянців!

Та не турбуйте кореня, не гніть

Святих дерев, що знали новобранців.
Безвусі, юні, вічно молоді,

Ви склали голови за рідний Київ,

Скріпивши крок державницькій ході,

Вписавши подвиг у свободи вияв.
 

Ведучий : І нехай сучасні вчені-історики розмірковують про міфи і правду Крутянської битви, проте ніхто не поставить під сумнів високий героїзм і патріотичну самопожертву юних борців за ідею, відданих захисників національної справи.Крути ввійшли в історію України як символ національної честі. Ті, хто загинув у битві під Кругами назавжди залишаться в нашій пам'яті. Вони полягли, щоб ми сьогодні жили у вільній і незалежній Українській державі. СЛАВА УКРАЇНІ!!!

 

 

До українців

Я запитую в себе, питаю

у вас, у людей,

Я питаю в книжок,

роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць,

той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули,

що ми – українці?

І що в нас є душа,

повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума,

яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні –

таки український народ,

А не просто юрба,

що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш – у пісні,

а не у барилах вина,

І що щедрість – в серцях,

а не в магазинних вітринах.

І що є у нас мова,

І що українська вона,

Без якої наш край –

територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу

і до кожного з вас: - Говори!

Говорімо усі, хоч ми

й добре навчились мовчати!

Запитаймо у себе:

відколи, з якої пори

Почали українці

себе у собі забувати?

Запитаймо й про те,

як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості нашій

збагнути незмога,

Чом солодшим од меду

нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел,

і стежок від порога?

Українці мої!

То вкраїнці ми з вами – чи як?

Чи в «моголах» і вмерти

судила нам доля пихата?

Чи в могили й забрати

судилось нам наш переляк,

Що розцвів нам у душах

смиренністю «меншого брата»?

Українці мої!

Як гірчать мені власні слова…

Знаю добре, що й вам вони

теж – не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце,

мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе

зневажають вкраїнці.

Українці мої!

І тоді в мені ниє крамоли

осколок тупий,

Мене думка одна обсідає

і душить на славу:

ради кого Шевченкові

йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль

за солдатську халяву?...

Тож хіба не впаде,

не закотиться наша зоря

і хіба не зотліє на тлін

українство між нами,

коли навіть на згарищі

долі й зорі Кобзаря

ми ще й досі спокійно

себе почуваєм хохлами!

Українці мої!

Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом,

і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо

нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами,

зневажена вами Вкраїна?