Сценарій літературно-мистецького свята "Ми чуємо Тебе, Кобзарю, крізь століття"

Ми чуємо Тебе, Кобзарю, крізь століття

Мета: розширити знання учнів про творчість Т.Г.Шевченка – поета і художника; продемонструвати, як шанують його в наших домівках; розвивати творче мислення й увагу до слова – образу; вчити виразно, з правильною інтонацією читати вірші Т.Г.Шевченка і про Шевченка, співати пісні; виховувати у дітей через образне слово і музику почуття любові до України, свого народу, рідної мови.

Обладнання: портрет Т.Шевченка, збірки його книг, виставка творів Кобзаря, вишиті рушники, слайдові презентація на тему: « Біографія та творчість Тараса Шевченка».

Місце проведення: актова зала Поповицького НВК.

 Хід заходу:

Учень: Іде весна, іде весна,

              мов квітка прекрасна,

              і спогад нам несе вона

             про віщого Тараса.

Учень: Щовесни, коли тануть сніги

               і на рясні просяє веселка,

               повні сил і живої снаги

               ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

(діти йдуть зі свічками та букетами)

Ведучий 1: Сьогодні ми вшановуємо пам'ять геніального поета, якого називають Великим Кобзарем. Ми розповімо про його життя та творчість, поринемо у світ його поезій, а ще пригадаємо звичаї українського народу, вірним сином якого був Тарас Шевченко.

Учениця 1:  У селі Моринцях,

                      у сільській хатині

                      уродився він на славу

                      цілій Україні.

Учениця 2: В похилій хаті край села,     

                     над ставком чистим і прозорим

                     життя Тарасику дала

                    кріпачка-мати, вбита горем.

Ведучий. Тарас був четвертою дитиною в сім’ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем. 
Хлопчику було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса , його братів і сестер стало нестерпним. Шевченко потрапив до сільської школи , де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Він наймитував у дяка й одночасно вчився. Гірким було те навчання, гірким було його дитинство.

Учень 1 
В оцій землі лежить проста кріпачка, 
Що їй вклоняється і наш суворий час. 
Приходять всі. Та хто ще так заплаче, 
Як плакав тут колись малий Тарас? 

Учень 2 
Світило сонце, та світило іншим, 
Світило сонце - сироту пекло. 
І западало зерном гнівних віршів 
В дитяче серце страдницьке село. 
Учень 3 
Чи не відтоді сліз було замало? 
Померла мати. З-за високих хмар, 
Здавалося , лице її зринало, 
Як із Тараса виростав маляр. 
Ведуча. Мандруючи Тарасовими шляхами, зупинимося в холодних казематах Петропавлівської фортеці, де утримували Шевченка до остаточного винесення вироку. За вікном - хоча примарна , але воля. На душі - пекучий біль і світлий сум, а в серці – віра у власну непохитність. 
Ведучий. Десять довгих років життя поета забрала солдатчина , обшуки, знущання. А найголовніше – заборона писати й малювати – те, заради чого жив поет. 
Учень 4 
Забрали олівця. Папір забрали. 
Здається, уже гірше не бува. 
Краще б на горло ви мене скарали! 
А ви ж у мене вкрали всі слова… 

Учень 5 
…Мовчати…Ні!...Це не моя стихія; 
Боротись – так боротись. До кінця! 
Терпіти буду. А мовчать – не вмію… 
О, дайте хоч огризок олівця! 
Учень 6 
Дивився гнівно, зболено Тарас, 
Проти царя пішов, проти цариці. 
Не мертвих, а престольних на той час, 
Хіба ж таке коли кому проститься? 

Учень 7 
Страждав Шевченко у неволі, 
Та не скорився грізній долі. 
Він і в кайданах на царя 
Спалив обух вогнем пера! 

Учень 8 
Моя пречиста зоре, освіти 
Казармову печаль хоч тимчасово. 
Високістю своєю освяти 
Моє трудне і страдне моє слово. 

Учень 9 
Літа снігів у душу намели, 
У крем’янющі спресувавши плити, 
Напитися б гарячої смоли, 
Щоб кригу, кригу тільки розтопити. 

Ведуча. Не схаменулася Шевченкова муза, яка вже привела його до цих казематів! Звідти, з-за грат, лине на батьківщину голос митця, сповнений болем і тугою. Ні, не особисте становище хвилювало поета : невсипущими думками линув до України. 
Ведучий .Десять літ він знемагав під вагою російської солдатської муштри, а для волі України зробив більше , ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, ані його любов до людей на ненависть і погорду.

Учень 10 
Не малюйте Шевченка сумним! 
Не малюйте із поглядом грізним! 
Як з живим привітайтеся з ним. 
І читайте, читайте допізна. 
Учень 11 
Я не раз так стрічалася з ним. 
Він уміє в полоні тримати. 
Своїм словом високо святим 
Він дарує уяву багату. 
Читає мати «Кобзаря», 
Читає стиха і поволі 
Про гайдамаків, про тополю… 
Учень 1 
Давно було – іще малим 
Уперше плакав я над ним, 
Над «Кобзарем», де Залізняк, 
Ярема й Гонта…А козак 
Устав похилий із могили 
І в степ пішов блідий, безсилий. 
Учень 2 
Де безталанна Катерина 
Брела по полю в хуртовину, 
Де на чужині рядовий 
Солдат томився молодий. 
Ведучий. Безперечно, Шевченко - духовний символ України, наш великий сучасник. До нових і нових поколінь він приходить разом із усвідомленням ними дійсності. Із дитячих літ, неначе святе писання, убираємо ми в душу його полум’яні пророчі рядки. Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті, звертається до нас усіх зі своїми безсмертними думами. 
Ведуча. 
Вдивляючись в поетову судьбу 
Із кожним роком глибше і пильніше, 
Я думаю : а що, коли б він був 
Всього лише художником, не більше? 
Учень 3 
Домалювався б і до нагород, 
До визнання, бо ж хист мав величезний. 
Але ж за ним стояв його народ. 
Німі раби стояли за Шевченком. 
Учень 4 
За них сказав. За нас усіх сказав. 
Сказав за всі прийдешні покоління. 
Його свята апостольська сльоза 
Пропалює чорнобильське каміння. 
Учень 5 
Якби мовчав… Та не гнівив… 
Та малював…То мав би й нагороди… 
То був би тільки дзеркалом доби, 
А став душею рідного народу. 
Учень 6 
Якби ми вчились, так, як треба, 
Як напоумував Тарас, 
То наша доля-розтелепа 
Вже б не зітхала б: «От халепа!» 
Була б удатною якраз. 
Учень 7 
Заповів поет нам жити 
«В сім’ї вольній, новій», 
А ще «волю окропити 
Ворожою кров’ю» 
Учень 8 
Ми кайдани розірвали, 
Та їх треба зняти. 
Але й цього ще замало, 
В повний зріст щоб стати. 
Учень 9 
Хай кожен з нас подумає собі: 
«А що ж бо я зробив для України? 
Чи я горю, страждаю в боротьбі, 
Чи повзаю по-рабськи на колінах? 
Учень 10 
А що ж бо я? І відкіля мій рід? 
Чи я не осквернив свойого роду?» 
Лице Тарасове на тій сумній зорі, 
Яка зійшла з тривог мого народу. 
Ведучий. Український народ свято вшановує пам’ять свого безсмертного пророка, поета. Кожного року ми відзначаємо Шевченківські дні. Линуть над світом вірші та пісні, написані Шевченком. А його величний образ постає у нових ліричних творах поетів. Звисока споглядає Тарас на свою Україну. Бо безсмертна слава народного поета – патріота. 
Учень 11 
Ступаю там, де кожна порошина 
Вогненний дух поета зберегла, 
Де бронзою висвічує вершина 
Крутого, планетарного чола. 
Ведучий 1: Т.Шевченко був прекрасним художником. Але найбільше знає і любить Україна Шевченка, як свого великого поета. Він писав про долю свого народу, про його славне минуле. Вірші поета були видані окремою книгою, яка називається «Кобзар».

У вікні любисток, на порозі м'ята

У простій оправі – книга серед книг.

Як велике щастя, стало на поріг.

Мудра, світла книга – то «Кобзар» Тараса,

На столі,як свято, білий коровай.

І пішло повір'я з прадідівського часу

Як «Кобзар» у хаті буде щастя, знай.

Ведучий 2: Т.Г.Шевченко дуже любив рідну природу своєї України, особливо любив річку, верби, гай, червону калину.

(Пісні «Зацвіла в долині», «Тече вода з-під явора»)

Ведучий 1: Даруємо віночок прислів'їв  і приказок про Т.Г.Шевченка.

• Шевченко Тарас наче сонце для нас.
• Хто з Шевченком знається, той розуму набирається.
• хто Шевченка прочитав, той багатим серцем став.
• Тарасові слова – то правда жива.
• Шевченкове перо панів по серцю шкребло.
• Шевченкове слово в віках не старіє.
• Шевченків Кобзар – то для народу великий дар.
• Шевченко дужим був не силою, а словом мудрим.
• Шевченкові пісні молодіють, бо люди з ними живуть, працюють і мріють.
• Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.
• Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди.

Ведучий 2: Ми вчимося у Шевченка шанувати та любити рідну землю, рідний народ, рідну українську мову, рідну маму. Доля розпорядилася так, що Т.Г.Шевченко дуже хотів мати невеличкий будиночок, а власного помешкання так і не мав, не мав ані сімейного затишку, ні діток, яких він завжди любив.

  Обличчя Тараса Шевченка знає кожен з нас. З малечку й відчуває в ньому щось батьківське. Тому Тараса Григоровича називають батьком свого народу.

Ведучий 1: Помер Шевченко не на Україні, але похований він, як і заповів, у Каневі на високій горі, яка відтоді називається Тарасовою.

   Звертаємося до вас, рідні діти! Де б не були ви, ким би не стали, згадайте наші святкові ранки, пам'ятайте, що всі ви – онуки Шевченка. Бережіть українську землю і українське слово. Шевченко – це велика ласка Божа для нас. То ж як будете колись в Каневі дідусю Тарасу низько вклоніться.

(Пісня  « Поклін тобі, Тарасе»)

1-й хлопчик: І мене в сім*ї великій,

                          В сім*ї вольній, новій,

                         Не забудьте пом*янути

                         Незлим, тихим словом.

2-й хлопчик: Будеш батьку пам*ятати,

                          Доки живуть люди,

                        Поки сонце з неба сяє,

                        Тебе не забудуть.

(Пісня « Всі ми любимо Шевченка»)

Вчитель:

Шевченко – наш. Він для усіх століть,

 Він – як Ісус Христос для України.

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І з цим вогнем виходьте із руїни.

І стане вам певніше на душі,

Засвітиться вона душею в храмі.

Його слова – освячені ножі,

Воно болять народові, як рани.

Заповів поет нам  жити

« В сім'ї вольній, новій,

А ще «волю окропити

Ворожою кров'ю…»

Ми кайдани розірвали,

та їх треба зняти.

Але й цього ще замало,

в повний зріст, щоб стати.

Багато літ минуло з того часу

Праправнуки вивчають «Заповіт»,

У Каневі вклоняються Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ!

(Пісня « Заповіт»)