СЦЕНАРІЙ літературного свята « Моя душа – як арфа золота, як і завжди, у льоті років юна»

 СЦЕНАРІЙ

літературного свята « Моя душа – як арфа золота, як і завжди, у льоті років юна» до 118-річчя з Дня народження В.Сосюри

Сіверської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1

2015-2016 навчальний рік

Музей святково прибраний, стіл застелений скатеркою. На столі калина. Звучить   лірична музика, виходять ведучі.

Ведучий  1:    Добрий день, дорогі друзі! Ми раді вітати вас на традиційному районному святі на честь видатного земляка, незвичайного поета, найніжнішого лірика XX століття – Володимира Сосюри

Ведучий 2:    З усього Артемівського району сьогодні на свято з’їхалися шанувальники творчості Володимира Миколайовича Сосюри.

Ведучий  1:    Ми вітаємо наших вельмишановних гостей:

Ведучий  2:   Слово для привітання  надається ________________________________________________________________

                          Виступ (Танок «Український»)

Ведучий  1:                               Співа моя душа,прозора і крилата,

любові сповнена до всього і до всіх…

І кожного обнять я хочу, наче брата,

у райдузі пісень закоханих моїх.

Ведучий  2:                                                       Нехай цвітуть про тебе співи.

Тебе люблю без краю я,

мій край веселий і щасливий,

Вітчизно зоряна моя….

Ведучий  1:  Володимир Миколайович  Сосюра. Талановитий поет-лірик, неперевершений майстер               чарівного слова. Він співець червоних, суворих осінніх вітрів і важких років, замріяний живописець світанків, журавлиних перельотів і голубих далей. Поет  « ніжний і тривожний»

Звучить голос В Сосюри « Такий я ніжний і тривожний»

 Ведучий  2 :  Поетична спадщина славного земляка дуже багата патріотичними мотивами Від світанку до свого творчого шляху Володимир Сосюра жив піснею про Вітчизну. Жити думами про Україну ,складати про неї пісні вважав поет найвищим своїм покликанням .

Ведучий  1: Чарівна мелодійна пісня Сосюри високо злетіла над рівним краєм, славлячи його мальовничі простори і людей праці.

Ведучий  2   Читаєш його поезії, а перед тобою безмежні простори України, гори над Дніпром, зелені хвилі Дінця, верби над Бахмуткою .

Я нікого ще так не любив, як тебе Україно,

Твоє щастя – моє, ти для мене і серце і зір.

Ведучий  1 Поет любив Україну і вболівав за її долю. До вашої уваги поезія «Україно,навіки з тобою»

 Виразне читання напам’ять поезії  «Україно,навіки з тобою»

1учень

Україно,навіки з тобою

Кожний подих і кожная крапля моєї крові!...

Ми за тебе штиками,ми за тебе серцями до бою,

бо без тебе ніщо ми,а з тобою ми вічно живі

2 учень

Є любо до сестри і до матері, і до дружини

Є багато любовій , ти найдужча найвища з усіх

Непогасна як вічність, до тебе , моя Україно,

що зростила мене в голубому розгоні доріг

3 учень

Ти мені розказала усе , що ти знала

Ти співала мені в сині ночі люлійних пісень

Ти в любистку мене у хатині похилій купала,

коли вперше я крикнув і глянув із ночі на день

 Пісня

   Ведучий  2 Колискою творчості В Сосюри була Донеччина . Звідси його дорога пролягла через всю країну і вийшла далеко  за її межі  . Але вже широковідомий , він з гордістю вважав себе співцем Донбасу.

                                     І сниться, все сниться      Й донині

                                     Березки тонкий силует.

                                     Хоч знаний я всій     Батьківщині,

                                      А все ж я донецький поет 

Ведучий  1 У кожної людини Батьківщина починається по-своєму. У Сосюри вона почалась з хати-хворостянки, «де шахти на горі щодня малюють зорі», з Донеччини… У своїх віршах поет оспівує батьківський край — «зоряний Донбас». Це видно з поезії «Як я люблю тебе, мій краю вугляний»:

Виразне читання вірша « Як я люблю тебе мій краю вугляний» (слайди )

Ведучий  2 :    Любов – неперевершене почуття, якому підвладні люди 
будь-якого віку. Це і роса погожого світанку, запах бузку в травні, мідний голос осінніх кленів. Таким величним і справжнім було це почуття й для нашого поета – земляка Володимира Миколайовича Сосюри

Ведучий 1  Така любов надзвичайно приємна, але така любов проходить. А буває любов й спокійна, турботлива, але дуже сильна любов. Святою є любов до матері.

Ведучий 2       Мати Антоніна Дмитрівна (із Кам’яного Броду), за походженням сербка, в юності працювала на Луганському патронному заводі. До неї залицялися сини заможних луганчан, а вона закохалася у свого Миколу, народила восьмеро дітлахів: трьох хлопчиків і п’ятьох дівчаток. «Мати в юності відзначалася особливою красою. Жінкою неабиякої вроди змальовує її Сосюра у романі «Третя Рота». Остання іскра замилування маминою красою малої дитини звучить у поезії В. Сосюри «Сади осипалися милі», написаній в 1962 р. після смерті матері:

Стискає серце тихим болем,
простори я очима п’ю,
і мов лечу над чистим полем
я у Донеччину мою.
Закрив там карі очі неньки,
коси холодної розмах…
І мчу я хлопчиком маленьким
на дерев’яних ковзанах.
Неогороженая хата,
холодні сонця промені…
І молода смуглява мати
мені всміхається в вікні…

Ведучий 1 :   Усе перейшло в слово і живе в його слові – синє око фіалки, 
перепелиний крик, багряний смуток жоржин, місячні ночі жагучі – кожен здвиг душі, переживання кожне.

Ведучий 2: Як не згадати імена жінок, які прославили століття,тим, що 
кохали і були коханими, надихали митців створювати шедеври лірики, музики, живопису. Це Лаура й Беатриче, Венера й Нефертіті, Роксолана й Ярославна, Мавка й Маруся Чурай. 

  Ведучий  1:     Такою музою для Володимира Сосюри була Марія Гаврилівна Данилова – друга дружина поета, хоча на життєвому шляху Володимира Миколайовича зустрічались ще дві жінки, яким він присвятив свої неперевершені ліричні твори

Ведучий  2 :     Першим захопленням юнацького серця була Дуся Фоменко.  Поет так згадував про це у романі "Третя рота": "Її звали Докія, Дуся. Три роки любив її   так, як ніколи і нікого не любив до неї. І прийшла ніч, що стала золотим, повним квітів і радості днем. Був квітень 1917 року." Їй він присвячує вірш "Коли потяг у даль загуркоче", де чарівність і неповторність, краса першої любові  заплямовуються зрадою. Та кохання сильніше за всі потворні прояви зла. 

Читець-декламатор: Вірш "Коли потяг у даль загуркоче".

Ведучий 1 :     Першою дружиною В.Сосюри була Віра Каспарівна.

Почуттями до цієї жінки був навіяний вірш "Так ніхто не кохав". Поет розкриває перед нами ту гаму почуттів, що розквітли в серці коханого юнака. І ми йому віримо, бо відчуваємо, як і нашого серця торкається весна на пробудженій землі; усе оживає в той час, коли народжується кохання.

Читець-декламатор: Вірш "Так ніхто не кохав"

 Ведуча2: Кохання поета до Марії Гаврилівни Данилової, другої дружини поета, було великим й одухотвореним. Тривала розлука без надії зустрітися в майбутньому не залишила їхньої любові. Через усе життя, через гори й страждання, не розхлюпавши, не забруднивши, пронесли вони чисте й святе у своїх душах…

Сценка В Сосюра пише листа (грає тихо музика, сидить Сосюра за столом пише і читає листа)

"Сонечко моє заповітне, світло моє нескінченне…

Моє життя, коли тебе нема зі мною, безбарвне, сіреньке і нудне. Без тебе – немає мене. Так я люблю і жалію тебе, кохана, що твій біль – мій біль, твої сльози – мої сльози, твоя радість – моя радість. Мені нескінченно дорога кожна твоя клітина, все, з чого ти, - живе в мені…

Моє серце б’ється лише для тебе. Іншої радості мені немає, як дарувати радість тобі, бачити, як щасливо сяють сині озера твоїх очей…

 Ведучий1: ці рядки писав не юнак, їх писав уже відомий український поет Володимир Сосюра своїй дружині Марії на тридцять третьому році спільного життя. Володимиру Миколайовичу виповнилося 66, Марії Гаврилівні – 54.

Читець-декламатор: Вірш "Люблю".

Ведуча2: від того дня, як поет написав дев’ятнадцятирічній Марії:
 

Якби зібрать красунь усіх віків, 
повз мене хай ідуть вони без краю, - 
Марії я на них не проміняю,
ні одній з них не вклониться мій спів, - 

сила поетового почуття не змінилася. Протягом  усього  життя Марія була для поета жіночим ідеалом, всепоглинаючою любов'ю і незмінною Музою. 
Володимир і Марія познайомилися 9 березня 1931 року в день традиційного Шевченківського свята в театрі тодішнього Сталіно (Донецьк).

Читець-декламатор: Вірш "Пам'ятаю, вишні доспівали ".

Ведуча1: "Без усякої манірності поет простягнув мені руку, я щось прошепотіла невиразне, і ніжна, по-жіночому красива рука потиснула мою… Золотий вогник смуглявого обличчя. Мрійні, задумані, сонячного кольору велику очі, м'який карий зір, смуги втоми під очима, чорна хвиля волосся."
Ведучий: Невеличка пауза була порушена його ніжним голосом: "А  які у вас очі, Маріє?". Я зніяковіла, але відповіла: "Кажуть люди, що сині". Він прикрив рукою обличчя і прошепотів: "Ой, я пропав!". Це сказало його серце… третій день знайомства поет запропонував Марії одружитися.

^ Учень читає вірш "Мені ти приснилась давно".

Ведуча2: їхнє життя було сповнене і радощів, і тривог, і болю. Їй, Марії, він першій читав свої твори, а вона ж сама кохалася в поезії, писала вірші і знала їх безліч напам'ять, мала абсолютний музичний слух. А які були щасливі вечори, коли обоє грали на гітарі і співали й співали пісень! Та скоро поет переконався, що його маленька, як пташина, подруга, сповнена сміху, пісень, була сміливою, відчайдушною і за свого поета ладна була у вогонь, і у воду. 

Читець-декламатор: Вірш "Білі акації будуть цвісти".^ Учні декламують вірші "Васильки", "Марії".

Ведучий2: Володимир Миколайович нічим не зміг допомогти своїй дружині – сам чекав на арешт. 

Ведуча: До шостого табору Марія не потрапила. На пересильному пункті оголосили, що вона вільна. Воля! Довгождана воля! І хліб! Справжній хліб, смак якого вони забули – його видавали без обмежень. А в серці сумніви: чи ж захоче любити змучену, зранену, постарілу її ніжний поет? І тому повернулась у Київ не до свого дому, звідки вийшла в останній раз, а до матері і сестри Сіми. Сіма подзвонила до хатньої робітниці Сосюри й просила передати сину, що його мати вже повернулась. І невдовзі Володимир-старший, її поет, обціловував зношений арештантський одяг і плакав, і ніс її легеньку, як пір'їнку, на руках по вулицях до самого дому. 
^ Учень читає вірш "Ти вернулась, нарешті вернулась".

  Ведучий1: Вони щасливо прожили разом ще десять років і два місяці. Вони більше не розлучалися. Їх розлучала лише хвороба одного з них і необхідність лікуватися, якщо не мали можливості бачитися, хоч один день, листувалися. 

Ведуча2: Поет робив усе можливе, щоб те похмуре, що його Марія так тяжко і болісно пережила, відлетіло навіки. В останньому листі до дружини – 4 березня 1964 року поет писав:
"У мене так багато для тебе слів-алмазів, слів-квіті. Мені хочеться засипати ними тебе, зацілувати ними тебе, щоб ти вічно жила в моїх піснях, щоб люди брали приклад з нашої любові, а не з наших помилок. 

Ведучий 1:   Шановні любителі творчості Володимира Сосюри!  Поезія об’єднує і юних, і досвідчених. Поети Бахмутського краю присутні на нашому святі. Надаємо їм слово

Виступи: _______________________________________________________

Ведучий  2:    Слово для нагородження надається:

  ____________________________________________

На сцену виходять учасники свята.

Ведучий1:   Ось і закінчується наше свято. Ми хочемо, щоб воно запам’яталося назавжди. Житимуть на землі інші люди. Нові імена співців прикрасять наш рідний обрій, але серед них світитиме і зігріватиме душу ніжне і тривожне, повне людської любові і краси ім’я В. Сосюри.

Ведучий  2:   До побачення!   До нових  зустрічей!

 На закінчення виконується танок  »