"ВИКОРИСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ПІД ЧАС НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ "

Міністерство освіти і науки України

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ КОЛЕДЖ

 

_________В.О. Остафійчук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ВИКОРИСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ПІД ЧАС НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

 

 

 

 

 

 

 

2017 р.

 

Автори: В .М. Димитрюк - директор ДВНЗ «Чернівецький транспортний коледж», кандидат історичних наук/

 Т.В. Глевич - заступник директора з виховної роботи ДВНЗ «Чернівецький транспортний коледж», викладач історії та правознавства.

 

 

Рецензент: П.С. Старовойт - завідувач науково-методичного центру виховної роботи та позашкільної освіти ІППОЧО, відмінник освіти України, вчитель-методист.

В.О. Остафійчук -  заступник директора з навчальної роботи ДВНЗ «Чернівецький транспортний коледж», кандидат історичних наук.

 

 

 

 

Методична розробка ставить за мету допомогти керівникам навчальних закладів, заступникам директорів з виховної роботи, класним керівника, педагогам розвивати у молодого покоління соціального досвіду, успадкуванню духовних надбань українського народу, досягти високої культури міжнаціональних взаємин, формувати громадянина української держави, розвивати духовність, моральність, художньо-естетичний смак.

Висвітлює основні форми, методи, засоби  та практичне застосування національно-культурних традицій в освітньому процесі у вищому навчальному закладі.

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП                   4                                                                                                                             

1. НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ У ПІДГОТОВЦІ МОЛОДШОГО СПЕЦІАЛІСТА                                                                                                                                                                   6

1.1.ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ НА ЗАСАДАХ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ

1.2. БАГАТСТВО ТА РІЗНОВИДНІСТЬ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ                                                                                                                                                                         7

2. ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ У ВИХОВНІЙ РОБОТІ 

3. СЦЕНАРІЙ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ «АНДРІЇВСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ» 10

ВИСНОВОК           22

ЛІТЕРАТУРА           23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховання,створене самим народом

і побудоване на народнихзасадах,

має ту виховну силу, якої немає унайліпших

системах, заснованих на абстрактнихідеях

 або запозичених в іншого народу.

 

К. Д. Ушинський

 

ВСТУП

Наша Україна – молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.

Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії,засадах української етнопедагогіки, народознавства, наукової педагогічної думки,родинного виховання тощо.

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що «національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури».

Сьогодні навчальний заклад покликаний відповісти на запитання,як підготувати молодшого спеціаліста, як кваліфікованого фахівця, при цьому дбайливо оберігаючи і примножуючи систему норм і цінностей,що склалася в українського народу.

Національне виховання є однією з важливих складових проблеми виховання особистості. Ця проблема дуже багатогранна. У її рішення внесли внесок представники різних наук. Так, багато питань теорії і практики гуманістичного та національного виховання молодого покоління знайшли розгляд у працях Я. Гогебашвілі, М.Є. Евсевьева, Я.А. Каменського, К. Насиров, К.Д. Ушинського. У соціально-філософському та історичному плані проблема національного виховання, її місце і роль в теорії та практиці національних відносин, отримала методологічно-теоретичне обгрунтування та розробку в колективних працях і монографіях Р. Г. Абдулатіпова, Ф. С. Бабейко, Л. М. Дробіжева, І. І. Сєрової, які висвітлюють різні теоретичні і соціологічні аспекти цієї проблеми.

Термін «виховання» є похідним від слова «ховати», «вирощувати». В українській народній педагогіці воно вживалося у значенні «оберігати», ховати від зла, шкідливого впливу. Поняття «виховувати» і «навчати» у сучасних умовах-це два самостійних поняття, хоча і взаємопов'язаних між собою. Навчання - частина виховання.

Призначенням виховання як соціально-особистісного феномена є забезпечення взаємодії між поколіннями, сприяння становленню індивідуума суб'єктом конкретно-історичного процесу, що передбачає безболісне входження та адаптацію підростаючих поколінь до життя в певних соціально-економічних реаліях.

Якщо наука є спільною для всіх народів, то всезагальної системи виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. Кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності. Процес виховання завжди спрямований на зміну поглядів, переконань, ідеалів, звичок, поведінки. Сутність виховання з точки зору філософії визначається як перетворення культури людства в індивідуальну форму існування. Сутність виховання з точки зору педагогіки полягає у привласненні соціального досвіду. Зміст цього процесу полягає в тому, щоб те зовнішнє, об'єктивне, найкраще, що є в соціальному досвіді, стало суб'єктивним, тобто перетворилося на погляди і переконання, вчинки і поведінку особистості.

НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ У ПІДГОТОВЦІ МОЛОДШОГО СПЕЦІАЛІСТА

Національне виховання - це виховання молоді на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізаціюмолодих людей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації.

Національне виховання духовно відтворює в молоді народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Ідеалом виховання в нашому суспільстві є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національне свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а для всього суспільства загалом.

Стрижневим завданням всієї системи виховання в Україні є виховання громадянина. Ідеал, мета, завдання національного виховання загалом поширюється і на виховання студентської молоді у вищих навчальних закладах України. Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку інтелектуального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх молодших спеціалістів.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результат. Компонентами процесу виховання є: свідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера.

Основні напрями виховання реалізуються у коледжі у процесі навчання та позааудиторної діяльності студента.

Шляхами та засобами реалізації національної системи виховання є рідна мова, рідна історія, природа рідного краю, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національна символіка, родинна-побутова культура, національні традиції, звичаї й обряди.

ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ У ВИХОВНІЙ РОБОТІ.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбуваються протягом багатьох століть.

Мета виховної роботи з використанням народних традицій полягає у ознайомлені студенті з народними традиціями, вихованні поваги та любові до народних традицій та звичаїв, формуванні почуття національної гідності та самосвідомості. Традиції, звичаї, обряди та свята – це ті неписані закони, якими користуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ, в одну націю.

Із часу виникнення людського суспільства кожним новим поколінням все це засвоювалося, застосовувалось в житті, розвивалося та в подальшому передавалося наступному поколінню. В ході історії склалися й утвердилися форми, засоби та механізми збереження й передачі соціального досвіду, які в сукупності називаються традицією.

Традиція – це загальноприйняте, загальнообов’язкове явище, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства. Мета традиції полягає в тому, що закріплювати й відтворювати в нових поколіннях усталені способи життєдіяльності, типи мислення і поведінки.

Поняття традиції служать загальною назвою як для матеріальних, так і для духовних цінностей, котрі сприймаються людьми як спадщина, а також для процесу й форм соціального дослідження. Форми реалізації традиції різноманітні, але основними є звичай, свято й обряд.

Звичай – загальноприйнятий порядок, спосіб дій, загальноприйнята норма поведінки, те, що стало звичайним засвоєним, визнаним, що увійшло у вжиток.

Звичай є практичною дією, завдання якого – дати зразок для наслідування, показати, як потрібно жити, щоб успадкувати досвід, який є у праці, поведінці, способі життя та досягнути реального результату. Мета звичаю – відтворити й закріпити вже вироблені способи й форми праці, спілкування, сімейно-побутових відносин, суспільної дисципліни; регулювання взаємовідносин між людьми. Досягається ця мета наочним прикладом, закликом чинити так, як чинить той, хто виконує звичай.

Обряд – різновид звичаю, це особлива колективна символічна дія, яка призначена для того, щоб наочно-образними засобами оформити й відзначити важливі події суспільного й особистого життя.

Мета обряду – за допомогою символів і символічних дій висловити, передати, закріпити традиційні для якого-небудь суспільства, соціальної групи ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати у його учасників відповідні почуття, настрої, переживання, створити у процесі його проведення морально-психологічну атмосферу, яка сприяла б засвоєнню соціального досвіду, котрий передається за допомогою даного обряду.

Відмінною особливістю обряду є його символічність, умовність, образність.

Символ – це особливий різновид знака. Національна символіка кожного народу виконує історично важливі функції консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільність, єдину суверенну державу.

Завдяки етнічним символам (вишиванка, калина, верба тощо) у свідомості кожного українця виникають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища.

Для того, щоб обрядові символи дійшли не тільки розуму, але і до серця, були не тільки усвідомлені, але й пережиті молодими людьми необхідно виразити їх у яскравій психологічній дії і формі. Обряд завжди символ тих чи інших ідей, норм, ідеалів, цінностей, відношень, повчань, символ певної події, символічне ставлення соціального досвіду. Характерним для обряду є художнє оформлення всього його комплексу.

Обряд органічно пов'язаний із звичаєм, але звичай, на відміну від обряду, не несе в собі символічного змісту. Свято – більш широке явище. Воно включає і не обрядові дії, котрі часто навіть і переважають. Воно може значно видозмінюватися залежно від творчості його учасників, самодіяльність яких не регламентована.

Якщо в обряді головним є особлива символіка дій, то у святі знаходить відображення безпосередній вираз почуттів, настроїв, переживань у зв’язку з пам’ятними подіями в житті суспільства, колективу, сім’ї, особи.

Свято – день чи дні, в яких урочисто відзначають значні, видатні події, історичні або календарні дати. В минулому, як і зараз, свята з більшості випадків були днями, присвяченими для відпочинку. За ними, у зв’язку із цим, і закріпилася назва святкових, тобто вільних, незайманих неробочих, на відміну від буднів. Так виникло поняття свята.

С. Русова зазначає: ″Кохаючи свою національну культуру, дитина поважатиме і другі нації й цікавитиметься їх життям; навчиться шукати і знаходити у вселюдській культурі ті скарби художні, наукові і моральні, які можуть стати їй найріднішими, бо не нав'язані збоку, а органічно прищеплені до її душі″.

З метою виховання громадянина-патріота України, утвердження любові до Батьківщини, духовності, моральності, шанобливого ставлення до національних надбань Українського народу в Державному вищому навчальному закладі «Чернівецький транспортний коледж» під часосвітньо-виховного процесу адміністрацією та викладачами коледжу застосовуються основні форми, методи та принципи національно-культурних традицій. Своїм досвідом хочемо поділитись на прикладі виховного заходу «Андріївські вечорниці».

ВИХОВНИЙ ЗАХІД «АНДРІЇВСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ».

11 грудня 2017 року до Державного вищого навчального закладу « Чернівецький транспортний коледж» завітали віце–президент з академічних питань Коледжу Санта-Фе (штат Флорида, США) Вільма Е. Фуентес, фахівець з питань освіти відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні Віра Терновська, головний спеціаліст Міністерства освіти і науки України Віктор Вихором. Під час зустрічі відбувся обмін досвідом форм та методів навчально-виховного процесу. Гостей ознайомили з матеріально-технічною базою коледжу, а також запросили взяти участь в обрядовому святі «Андріївських вечорницях», в контексті національного виховання.

,

      

Демонстрація одягу посуду, предметів побуту Буковинського регіону,, що знаходяться в музеї коледжу.

МЕТА: Ознайомити студентів та гостей коледжу з традиціями українського народу, виховувати повагу і любов до народної пісні, народної творчості; вчити розуміти значущість того, що створено народом; розвивати інтерес до рідної землі, творчі здібності, артистичність.

ОБЛАДНАННЯ: Макет української хати, стіл, накритий скатертиною, українські страви, біля столу – лава, рушники.

ХІД ЗАХОДУ

Ведуча:Україна. Золота, чарівна сторона. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою палку любов до краю, де народилися і живуть. У глибини століть сягає історія нашого народу. Пізнати нам її допомагає народна творчість, зокрема мелодійні пісні і думи, барвисті коломийки та ліричні хороводи, чарівний, фантастичний світ казок. У нас здавна є традиція така – воду брати з чистої криниці. Муку з ярої пшениці. Руками добрими замісити і гостей на свято запросити.

13 грудня, в Україні відзначають чудове свято – день Андрія Первозванного. За старовинними літописами він був одним з дванадцяти апостолів Христа і приніс слов`янським народам християнство. Але на 13 грудня припадає й інше свято – молодіжне свято Калити, тобто зимового сонця. Свій початок воно бере ще з дохристиянських часів і славиться надзвичайно веселими вечорницями, красивими і цікавими обрядами. Готувалися до святкових вечорниць гуртом. Ще заздалегідь молодь зносила до однієї господині борошно. Крупи, сушені яблука та груші. Господиня ж готувала своїм гостям вечерю.

Отже, нехай сьогоднішній вечір ще раз покаже вам, дорогі друзі, розум, мудрість, щедрість, гумор нашого талановитого народу. Запрошуємо вас на українські вечорниці.

 

(Прибрана світлиця, що відтворює особливості культури і побуту населення Буковини ХІХ ст. На столі глиняний посуд, миски з їжею. Учасники заходу в народних костюмах )

Господиня. Господи, господи! Як подумаєш, коли це ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини тріщать. А тепер... От чекають, поки ніч настане. Ні, що не кажіть, а світ змінився. Ось, хоч би хлопці, які ж вони тепер? Тьху на їх хист, та й годі! Чи такі були колись? Як налетять, було, так що орли-соколи! А зараз що? Потопче на одному місці, повихиляється, покорчиться, якби його судороги схопили, а ти навіть не відчула, що в руках хлопця побувала...От скоро треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ой-ой-ой, куди це все подівалось?

(Хтось починає стукати в двері. Чути сміх. Господиня схоплюється з місця, бере в руки хліб на рушнику, який лежав на столі.)

Гості

Добрий вечір вашій хаті, уклін господині!

Чи веселі вечорниці у нас на Буковині?

(до гостей підходять дівчата)

1-а дівчина

Добрий вечір вам, господине, і вам, молодиці.

Чули, що в оцій хаті будуть вечорниці?

Господиня. 

Добрий вечір, добрий вечір, любі гості! Просимо, просимо.

Аби щастя було в хаті,

Аби ми були багаті,

Аби було любо, мило,

Аби всі були щасливі!

В нашій хаті раді гостям!

 

(Гості сідають на лавах біля столу.

Дівчата стоять навколо господині )

 

2-я дівчина.А які пахощі! Напевно, щось смачне.

(Хапає щось зі столу.)

3-а дівчина. Годі-бо, дівчата, почекаймо на хлопців. А ви паніматко, чому сумні?

Господиня. А то ж бо сумна. Цілий рік чекала цих вечорниць. Гай-гай! Минув той час…А ви б хотіли, цокотухи, щоб на вас уже тут хлопці чекали, в танок взяли, розвеселили!

Господиня: Ну, що щебетуні вмостились зручніше, будьте як вдома. Сьогодні вечір, у який мають здійснитися ваші надії. Хочете знати свою долю, дівчата.

Дівчата:Так, хочемо!

Господиня: Бач, які бистрі й розумні. Гаразд! Хай буде по вашому, то може і я помолодію біля вас. Сьогодні будемо веселитись, співати, ворожити…

Господиня: Ну дівчата давайте поворожимо, та подивимось у кого яка доля.

Дівчата: Давайте!Давайте!

Господиня: Як були молодими ворожили по всякому, виходили надвір із зав'язаними очима підходили до плоту і вибирали кілок, який попадеться чи кривий чи високий чи маленький, такий буде хлопець у тої дівчини. А ми будемо ворожити за допомогою дзеркала та свічки.

(Проводять ворожіння. Дівчата по черзі просяться ворожити.)

4-а дівчина. (Дівчина примовляючи плете стрічку на калач)

Ой, Андрію, Андрієнку,

Даруй мені надієчку.

Скажи мені, Андрієнку,

Ой чи любить Василечко,

Ой чи любить, чи кохає,

Чи давно вже другу має.

Мене, бідну, забуває Скажи мені, Андрієнку,

Чи Василь, чи Миколечко,

Чи Степан, чи Михайлечко.

( грюкіт за дверима)

5-а дівчина.

Ой, що там грюкнуло? ( відкриває двері)

Це хлопці хотіли нам двері підперти.

(в двері жартуючи заходять хлопці)

 

1-й хлопець.  Дозвольте зайти до хати! Вас з Андрієм привітати!

 

Господиння:

Вітаємо, вітаємо! Заходьте у світлицю.

Спасибі за честь вашу.

Спасибі дівчатам, що гарно

пряли, щоб їх хлопці покохали.

Аби всі булигарні та красиві, як наша Калита.

(сміх, жарти)

2-й хлопець: А тепер давайте паляницю ділити.

(підвішують Калиту на зріст людини)

3-й хлопець: А хто ж буде Калитинський ?

4-й хлопець: Хай Андрій буде вартовий , а Василь – писар .

(починається обряд кусання Калити)

1-й хлопець: Добрий вечір пане Калитинський !

2-й хлопець: Добрий вечір пане Коцюбинський !

1-й хлопець: Я приїхав Калиту кусати !

2-й хлопець: А я буду писати.

1-й хлопець: Я кусну.

2-й хлопець: А я мазну.

(Всі хлопці беруть участь у кусанні Калити. Паляницю одержують ті, хто вкусить і не засміється. Всіх хто засміється мажуть сажею. Дівчата жартують з хлопців, щоб вимазати їх сажею.)

1-й хлопець: Ми так замучилися, зголодніли, може нам би чого з’їсти?

(дівчата співають пісню «А мій милий вареників хоче». Хлопці беруть їх у танок)

А мій милий, Вареничків хоче,

А мій милий, Вареничків хоче!

Навари, милая, навари, милая,

Навари, у-ха-ха, моя чорнобривая!

Та дрів же нема, милий мій, миленький,

Та дрів же немає, голуб мій сизенький!

Нарубай, милая, нарубай, милая,

Нарубай,у-ха-ха, моя чорнобривая!

Та сил вже нема, милий мій, миленький,

Та сил вже немає, голуб мій миленький!Помирай, милая, помирай, милая,

 

Помирай, у-ха-ха, моя чорнобривая!

А з ким будеш доживати, милий мій, миленький?

А з ким будеш доживати, голуб мій сизенький?

Із кумой, милая, із кумой, милая,

Із кумой, у-ха-ха, моя чорнобривая!

 

Та пішли вже додому, милий мій, миленький,

Вареничків наварю, голуб мій сизенький!

Не балуй, милая, не балуй, милая,

Не балуй, у-ха-ха, моя чорнобривая

( Господиня пригощає гостей варениками)

Господиня: Милі гості, просимо сісти,

1-а дівчина: Вареники будем їсти.

2-а дівчина: Вареники непогані,

3-я дівчина: Вареники у сметані.

4-а дівчина: Вас чекають у макітрі

1-а дівчина: Вареники дуже ситні.

2-а дівчина: Білобокі, круглолиці,

3-я дівчина: З української пшениці.

4-а дівчина: Їжте, їжте, просим щиро

1-а дівчина: Вареники наші з сиром

2-а дівчина: Вареники непогані

3-я дівчина: Вареники у сметані.

Господиня:

Дівчата, почастуйте хлопців та гостей.

Вареники мої великомученики!

Велику муку терпіли,

В гарячій воді кипіли.

Сиром були понапихані,

Маслом очі позаливані.

Як є сметана, то вмочайте, а як нема – вибачайте!

 

 

(Бере вареники і підходить до хлопців та гостей)

( подають вареники з побажаннями та сюрпризами)

 

1-а дівчина:

З’їж, Андрійку, пиріжок,

Він дуже смачненький,

А у нього всередині

Сирочок дрібненький.

 

 

1-й хлопець:(кусає пиріг і кривиться)

Чи ти, дівча, з роду-віку

Пирогів не їла,

Що ти свої пироги

Клоччям начинила?

Нехай тебе лихий знає

З цими пирогами,

Ти би краще розкидала їх помежи псами.

2-а дівчина: Чи я не хазяйка, чи не господиня,

Сім днів в хаті не мела, печі не топила.

Сватай мене, хлопче, премудрую швачку.

Рушник на кілочку, сміттячко в куточку.

Туди – хить, сюди – хить,за сміттячко вісім кіп.

А дев’ята кіпка, щоб вимела тітка

Ідуть люди з міста та й з мене сміються,

Що на моїх подушках ворони несуться!

Не смійтеся, люди, якось воно буде,

Обскубаю вороння, ще й перина буде.

 

 

Господиня:

Годі вам жартувати. Хлопці, дівчата, заколядуймо. Сьогодні вже й колядувати та щедрувати годиться.(Співають)

 

Історична довідка про щедрівку яку виконують учасники дійства

«Щедрик» називають однією з найдавніших мелодій. Хтось каже, наче він народився ще за часів язичництва, інші ж стверджують, що основою святкової пісні стала легенда про народження Ісуса Христа: в ніч народження Божого Сина кожен дзвіночок у світі дзвенів на його честь. Загалом, історія «Щедрика» давня, цікава й багата на різні інтерпретації. Композитор працював над цим твором, шліфував його впродовж майже всього свого життя. Перший варіант «Щедрика» був написаний Леонтовичем у 1901 – 1902 роках, останній – у 1919 році, тобто створено 5 варіантів.

«Щедрик» вперше прозвучав у 1916-му році у виконанні хору  Київського університету. Диригував ним сам композитор. А далі –  столітня історія мандрівок української щедрівки світами.  5 жовтня 1921 року «Щедрик» перелетів за океан і українською мовою був виконаний українською республіканською капелою під орудою Олександра Кошиця у престижному  залі «Карнегі- Хол» у Нью-Йорку.  Через п΄ятнадцять років заокеанського тріумфу «Щедрика» англійську версію тексту щедрівки створює Пітер Вільховський, «американізуючи» її у вигляді піснеспіву на Різдво («CaroloftheBells» – колядки дзвіночків). І це дало новий потужний поштовх поширенню твору українського композитора на Заході.

 

 

 

 

 

 

                                                Щедрик

 Щедрик, щедрик, щедрівочка,

 Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

 Господаря викликати:

“Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару,

 Там овечки покотились,

 А ягнички народились,

 В тебе товар весь хороший,

 Будеш мати мірку грошей,

 Хоч не гроші, то полова —

 В тебе жінка чорноброва“.

 Щедрик, щедрик, щедрівочка,

 Прилетіла ластівочка.

Carol of the Bells

Hark how the bells,

Sweet silver bells,

All seem to say,

Throw cares away

Christmas is here,

Bringing good cheer,

To young and old,

Meek and the bold.

Ding dong ding dong

That is their song

With joyful ring

All caroling.

One seems to hear

Words of good cheer

From everywhere

Filling the air.

Oh how they pound,

Raising the sound,

O'er hill and dale,

Telling their tale.

Gaily they ring

While people sing

Songs of good cheer,

Christmas is here.

Merry, Merry, Merry, Merry Christmas,

Merry, Merry, Merry, Merry Christmas.

On on they send,

On without end,

Their joyful tone

To every home.

Ding dong ding dong

Ding dong ding dong

Hark how the bells,

Sweet silver bells,

All seem to say,

Throw cares away

(We will throw cares away)

Christmas is here,

Bringing good cheer,

To young and old,

Meek and the bold.

(Bringing cheer to the young and old)

Oh how they pound,

Raising the sound,

O'er hill and dale,

Telling their tale.

Gaily they ring

While people sing

Songs of good cheer,

Christmas is here.

Merry, Merry, Merry, Merry Christmas,

Merry Christmas

Merry, Merry, Merry, Merry Christmas,

Merry Christmas

On on they send,

On without end,

Their joyful tone

To every home

 

1-й хлопець:

Дякуємо господині за теплу хату, молодим дівчатам за стіл багатий. Нехай на свята у вашій хаті буде гостей багато

 

Дівчата: Ми гуляли, веселились,

Усім весело було.

Вечорниці завершились

 

І здається все пройшло.Веселих свят.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Традиційна святкова культура українців становить цілісну систему, яка включає створювані протягом багатьох віків народне мистецтво, пісні, танці, народні вірування для відвернення зла і забезпечення добробуту і щастя. В усіх народів світу існує повір'я, що той, хто забуває традиції своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристанища, бо він загублений для свого народу.

Т. Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питається:

Чи ти рано до схід-сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Сучасний український ідеал виховання — всебічно, гармонійно розвинена особистість, національно свідома й соціально активна, людина з високою громадянською відповідальністю, з глибокими духовними, громадянськими, патріотичними почуттями, здатна до неперервного розвитку і вдосконалення.

Для нинішньої української системи виховання потрібний тривалий час і напружена робота, аби остаточно сформулювати національний виховний ідеал XXI ст., усвідомити його сутність і втілити в життя. Але, безперечно, що національне виховання нині має пронизувати всі аспекти навчально-виховної роботи вищого навчального закладу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Громадянин – Держава – громадянське виховання. Антологія/Упорядники Н.П. Рогозіні В.О. Сухомлинська – Донецьк, 2001 – С.262
2. Капелько  І. І.Формування національної свідомості засобами родинно-патріотичного виховання та шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій / І. І. Капелько // Педагогічна майстерня. -2017. -№ 1. - С. 27-31.
3. Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи – родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 123–133.
4. Концепція національно-патріотичного виховання // Виховна робота в школі. - 2015. - № 5. - С. 2-7.
5. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді // Шкільна бібліотека плюс. - 2015. - № 9-10. - С. 3-9; Початкова освіта. - 2015. - № 13. - С. 5-8.
6. Курило В.Основу системи національно-патріотичного виховання має становити ідея української державності / В. Курило // Рідна школа. - 2014. - № 4-5. - С. 8-9.
7. Петегирич, О. М. Досвід роботи школи з реалізації концепції національно-патріотичного виховання / О. М. Петегирич // Виховна робота в школі. - 2015. -№ 2. - С. 9-17.
8. Русова С. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн. 1 / За ред. Є.І. Коваленко. – К.: Либідь, 1997. – 272 с
9. Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини //Цінності освіти і виховання. Наук. метод. збір. /За заг. ред. О. В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 129–132.
10. Стельмахович М.Г. Українська родинна етнопедагогіка – наука про взаємини батьків і дітей //Родинні взаємини і проблеми виховання дітей: Збірник статей /С. Карпінець, Б. Кіндратюк, Л. Ковальчук та ін./ За ред. В.Костіва. – Івано-Франківськ, 1995. – С.48.
11. Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки // Урядовий кур`єр. - 2015. - 17 жовтня. - С. 10.