“Я знаю: мова мамина – свята...”

 

Пісня М.Шалайкевич “Мова колискова”

 

1.Я знаю: мова мамина – свята.

В ній вічний, незнищенний дух свободи.

Її плекали душі і вуста

Мільярдів. Це- жива вода народу.

 

2.Її зневажить – зрадити народ,

Котрий до сонця зводився крізь муки.

Це – забруднити плеса чистих вод,

Це – потоптати материнські руки,

Які нас від напастей берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

 

3.Мово наша! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віків,

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

 

Пісня «Рідна мова» (слова Г. Вієру, музика П. Дворського).

 

Ведуча. Мова... Мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця і зірок, переткана барвінком і вишневим цвітом... Вона — з голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в борозні, рокоту комбайна, вона з колосся, обпаленого війнами, з першого радісного щебету немовляти…

Ведучий. Вона з блиску козацької шаблі і весла невільницького човна... Вона — з гомону полів, лісів і морів рідної батьківської землі. Вона — з блискавки і грому, з води і роси — наша українська мова. Ніжна й лагідна, сильніша за найміцнішу броню, бо єднає дух і тіло.

 

4.Мова наша, мова —

Мова кольорова,    

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

5.Мова наша, мова —

Літ минулих повість,

Вічно юна мудрість,

Сива наша совість.

6. Мова наша, мова —

Мрійнику – жар-птиця,

Грішнику – спокута,

Спраглому – криниця,

7. А для мене,  мово,

Ти мов синє море,

У якому тоне

І печаль, і горе.

8. Мова наша, мова —

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь.

 

9.Нею марять зими,

Нею кличе літо.

В ній крилаті рими

Й сльози “Заповіту”.

Ведуча. Багато є таємниць у світі, і мова — одна з найбільших.

Ведучий. З раннього дитинства й до глибокої старості людина невіддільно пов'язана з мовою, єдиним знаряддям, що підвищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини.

10. Я без тебе, мово, —

Без зерна полова,

Соняшник без сонця,

Без птахів діброва.

Як вогонь у серці

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову,

                                    Слово незабутнє. (Ю. Рибчинський)

Ведуча. Любов до батьківщини неможлива без любові до рід­ного слова. Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як добрим ім'ям своєї родини.

Ведучий. Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона першого класу швидкого поїзда «Львів — Відень» їхало четверо пасажирів: англієць, німець, італієць й українець, відомий львів­ський юрист Богдан Костів. Розмовляли про різні проблеми, зокремапро мови: чия мова краща і котрій із них належить світове майбутнє. Першим заговорив англієць.             

Англієць. Англія — країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова — це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.    

Німець. Ні в якому разі. Німецька мова — це мова двох великих імперій — Великонімеччини й Австрії, — які займають більше полови­ни Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете. І тому, саме німецька мова претендує на світове панування.                                        

Італієць. Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова — це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні. Тому саме італійська мова має бути провідною у світі.                           

Українець. Я також міг би сказати, що моя рідна мова — це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Т. Шев­ченка. До пророчих передбачень шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно во­лодів чотирнадцятьма мовами, у тому числі й названими тут. На нашій мові звучить понад триста тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. А могли б ви своїми словами на­писати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однієї літери?

Усі. Ні, ні, ні. Це неможливо.

Українець. Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. (До німця.) Назвіть будь-яку літеру.

Німець. Нехай буде літера «П».

Українець. Добре. Оповідання називається «Перший поцілунок». (Читає оповідання.)

Популярному поетові Павлу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення. "Приїздіть, прошу, пане Павле, - писав поважний приятель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь"...

Павло Подільчак поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький па­лац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали персо­ни.

Посадили Павла поряд панночки — премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло прочитав пречудові поезії. Поспівали пісень, пота­нцювали. Потім присутніх попросили пообідати. Принесли печені поросята, приправлені перцем півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки.

Потім Павло, Поліна пішли прогулятися, помилуватися природою, по­слухати пташині переспіви. Побродивши по парку, пара присіла під плата­ном, порослим плющем. Посиділи, помріяли, пошепотілися. Павло пригор­нув Поліну. Прозвучав перший поцілунок...

Прощай, парубоче привілля!

Прийдеться поетові приймакувати.

Англієць: Прекрасно! Думаю, що в словнику найбільше слів на цю лі­теру. Спробуйте на букву "С".

Українець: Панове, я не тільки впораюсь із цим завданням, але й ускладню його. Нехай цього разу буде поезія.

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній

сірий смуток - срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

Німець: Браво! Змушений визнати: можливості вашої мови надзвичайні.

Ведуча: Українською мовою здавна милувалися й захоплювались. Француз П'єр Шевальє про мову козаків казав: "Вона дуже ніжна". А німе­цький поет Фрідріх Боденштедт так захопився українськими піснями й ду­мами, що вивчив українську мову й видав антологію "Поетична Україна".

11. О місячне сяйво і спів солов'я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів, це — мова моя,

Це — мова моєї Вкраїни.

 

12.Ну, що б, здавалося, слова?

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється — ожива,

Як їх почує!..

 

13.В словах ні іржі, ні олжі

Не любить мова жива.

Бо мова — це пісня душі,

Покладена на слова.

 

11.Мово рідна — з пісні та любові.

Це народ мій викохав таку.

Сотні літ несла вінок терновий,

Птахом билась в клітці на замку.

12. О слово! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне!

Шум дерев,

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

                         Дніпра між ними левій рев...

 

13.МОЛИТВА ДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і до місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вог­нищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюб­ності, слави і гордого духу.

Мово моя! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така.

А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів — до моря, від гір — до степів. Освіти від мороку й освяти свято-руську землю. Русь-Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!

14.Відкрий, о рідна моя мово,

Свої скарбниці золоті!

Як не твоє співуче слово,

То що важливіш у житті?

Я більш ростиму як людина,

Чим більше знатиму я мов,

Та перше слово — Україна!

Моя квітуча Батьківщина,

Моє життя, моя любов!

15. Рідна мова — то неоціненне духовне багатство, у якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. У рідному слові народ усвідомлює себе, як тверду силу. Слово рідної мови — могутній засіб передачі від покоління до покоління морального, етичного досвіду народу. Рідне слово — то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ і свою родину, про своє село, селище, місто, край, про весь світ.

16. Віками український народ творив це багатство, відкладаючи в скарбницю рідної мови найдорогоцінніші перлині думки, почуття, фантазії. У кожному слові рідної мови — не тільки звукове позначення явища, події, речі, а найтонші відтінки почуттів, переживань. Кожне слово має своє обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, а цих відтінків кожна барва має тисячі.

                                   17 Чи в радості, а чи в журбі

Ти поклонися знову й знову,

Тому, хто виплекав тобі

Оцю співучу рідну мову.

Народ цю мову прикрашав,

Беріг від роду і. до роду.

І в ній відбилася душа

Мого великого народу.

Пісня В. Морозова на слова І.Малковича «Напучування сільського вчителя»

18. Мово наша, убога прочанко з протягнутою рукою! Осквернена й знеславлена своїми дітьми. Прости їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні і невільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану... Прости їх, змілілих, здрібнілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що ти не древня, що ти не мудра, не прекрасна, не свята, не вічна... Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і не ховайся за чорнобильську вежу, а повертайся до нашої хати, звідки тебе вигнали, вертай до нашого краю.                                        

19. Наша мовна традиція сягає далеких докняжих часів. А в період держави Київської Русі наше слово сягнуло державотворення. Воно було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель.

20. Збагачувалося іншими мовами й збагачувало їх. Його розвиткові не могли зашкодити чвари й усобиці, феодальна роздробленість і навіть монголо-татарська навала.

21. Гідне подиву, що його не стяла шабля, що його не затоптали в болото кінські копита, що воно не розвіяло­ся у вихорі навальних орд, а залишилося сіллю землі і народу українського.

Дівчина співає пісню «Україночка» (слова А. Демиденка, музика Г. Татарченка).

22. А як же виникла наша мова, яка історія виник­нення письма? Із глибини століть, з епохи палеоліту, дійшли до нас малюнки на скелях: зображення тварин і людей. Ці пер­вісні малюнки й різьблення про щось повідомляли і були попередниками піктографії — малюнкового письма.

23. У період піктографії наскельний малюнок почав виконувати нову функцію — із знака первісної магії перетво­рився на розповідь. З'являється графема — начертальний знак,

властивий писемності.

24. Писемні знаки дали можливість людям зберег­ти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому. Писемність зафіксувала думку і змогла передати її на відстань або прийдешнім поколінням,

25. Літописання в Україні почалося майже одно­часно з приходом на наші землі християнства. Старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або пере­робках. У 1113 році з'явилася славнозвісна праця Нестора Печерського «Повість минулих літ».

26. Нестор прийшов до Києво-Печерської лаври 17-літнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки ченцем-чорноризцем, а й батьком української історії. Історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські й іноземні літописи, які читав в оригіналі.

27. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком.

28. Серед багатьох людей поширена думка, що Нестор — єдиний автор «Повісті минулих літ». Вона помилкова: Нестор звів в одне ціле літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його пера вийшла цілісна й тематично завершена книга, яка не тільки дає уявлення про те, «звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити», а й читається як надзвичайно захоплюючий художній твір на тему нашої історії.

29. Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих XI століттям. Народження сучасної української літературної мови засвідчено

конкретною подією — виданням «Енеїди» І.П. Котляревського 1798 року. Славнозвісна поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.

30. Та це скоро звелося нанівець заборонами на укра­їнське слово.             

        1720 р. — російський цар Петро І заборонив друкувати книж­ки українською мовою.

        1753 р. — Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

        1789 р. — розпорядження Едукаційної комісії Польського сейму про закриття українських церковних шкіл та усунення української мови з усіх шкіл.

   1769 р. — видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церков­них книг. видано розпорядження Російської церкви про вилучення в населення України та знищення українських букварів та церковних книг, написаних українською мовою.

 1775 р. — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1817 р. — постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою.

1862 р. — закрито українські недільні школи, які безкоштов­но організовували видатні діячі української культури.

1863 р. — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1864 р. — Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише російською мовою.

1876 р. — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень. 1876 р. — Указ Олександра II (Емський указ) про заборону ввозу книжок, друкування, сценічних вистав та друкування текстів до нот україн­ською мовою.

1884 р. — закрито всі українські театри.

1908 р. — уся культура й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей визвать последствия, угрожающие спокойствию й безопасности Российской империи».

1914 р. — російський цар Микола II ліквідує українську пре­су: газети і журнали.

1924 р. — Закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, судах і школах Галичини.

1938 р. — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння українській мові. 1938 р. - Постанова "Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках Радянського Союзу".

1983 р. — видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що призвело до нехтування рідною мовою багатьма українцями.

1989 р. — видано постанову, яка закріплювала в Україні росій­ську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається на розвитку мови ще й сьо­годні.

31. Незважаючи на всі ці утиски, українська мова функціонує в нашій державі як національна мова українського народу. Вона багата й розмаїта, вона піднесла на високий щабель розвитку людства незабутні імена Г. Сковороди і Т. Шевченка, І. Котляревського і Лесі Українки, Остапа Вишні і Д. Павличка.

Гурт дівчат у вишиваних сорочках виконує пісню на слова і музику Наталі Май «Сорочка мамина».

32. Мово рідна, ти ж — як море — безмежна, могут­ня, глибинна! Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю.                                     

33. Красо моя, у тобі — мудрість віків і пам'ять тися­чоліть. Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдорож­чий у світі. Без тебе я — перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття.  

34. Світлоносна, ти завжди вабиш, чаруєш, кли­чеш на теплі й могутні хвилі свої. Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є вічність. Ти є Правда; Добро і Краса народу нашого! Тож такою і будь вічно, мово рідна!

35. Співуча моя Україно!

      Хай буде щасливим твій шлях,

      Хай мова твоя солов'їна

     Лунає, як нині, в віках.

Ніжна, мила, світанкова,

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, власна,

Мудра, сонячна, прекрасна,

Соловїна, барвінкова

Українська мова!

36. Ми з вами одержали у спадок багату, розвинену, ме­лодійну мову. Нею можна висловити все.

Мова наша, мова —

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь,

Нею марять зими,

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози «Заповіту».

37. Плекаймо відроджену мову,

Відвіймо полову-сміття...

Вона — непохитна основа

Народу, що дав її життя.

38. Все в тобі з'єдналося, злилося,

Як і помістилося в одній! —

Шепіт зачарований колосся.

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину.

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі роси не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

 

46 Вона мені за пісню і за сльозу.

Вона мені за тишу і голос.

Вона мені за зранену росу.

Вона мені за розіп'ятий колос.

Вона мені за кров моїх думок

І за дитячу радість купавину;

Вона мені найбільша із тривог,

                                Яку я сам ніколи не покину.

                                 Вона мені тепло і сила рук,

І море в бурю,

Й спокій на сивинах.

Як серця матері моєї стук,

                            Вкраїнську мову збережу для сина.

 

47 Щедра ти, наче серце народу,

То засмучена, то дзвінка.

Мова рідна — від роду й до роду

Переходить гнучка і гінка.

В ній душі глибина і прозорість,

Наша пісня і дума жива,

І суворість, і ніжність, і совість —

Вся історія в ній проплива.

48 Хто не любить своєї рідної мови, солодких звуків свого дитинства, не заслуговує на ім'я людини. (Й. Г. Гердер)

Як добрий хліб для їжі і як прозірна дзвонкова вода для пиття; так нам потрібне пристрасне, вихоплене з-під громів слово. (М. Стельмах)

 

 

49В словах ні іржі, ні олжі

не любить мова жива,

Бо мова — це пісня душі,

покладена на слова. (Д. Білоус)

50. 1863 рік - Міністр внутрішніх справ Валуєв видає циркуляр, яким за­бороняється видавати літературу українською мовою.

1876 рік - Цар підписав указ про заборону ввезення українських кни­жок з інших країн.

1884 рік - Закрито всі українські театри.

1914 рік - Микола II видає указ про скасування української преси.

1938 рік - Сталін видав постанову про обов'язкове вивчення російсь­кої мови.

1980 рік — Виходить постанова про вивчення російської мови в дошкі­льних закладах і в школах з першого класу.

Ведучий: Вбивали її, терзали її, шматували рідну мову, та не знищили, не вбили - звучить, гримить знову і знову.

Звучить пісня "Рідна мова" (сл. Б. Стельмаха).

51  - Хто ми в світі без рідного слова? -   

                 Запитаю, щоб чулось навкруж.

Ой, болить і пече мене знову

Глухота перекошених душ.

- Ну і що? - хтось промовить зухвало,

-Слово хліба чи сала нам дасть? ...

Дух живий поміняти на сало –

Чи не гріх це важкий, не напасть?

Братнє слово мені не байдуже –

Хай у серці кубелечко в'є,

Та усе ж мені хочеться дуже,

Щоб стозвуко лунало й моє.

Рідне слово... Ні, вітер огуди

Не затулить нам злякано рот.

Ми без нього такі собі - люди,

А із ним - український народ.

52 : Є люди різного культурного рівня, і по - різному вони став­ляться до мови. Одні розуміють усю глибину значення мови в житті народу, плекають її і леліють, дбають про неї. Є люди й малоосвічені або й зовсім без освіти, але які від природи мають тонке чуття мови, розуміють, що це найдорожчий скарб, переданий нам століттями поколінь.

Ведучий: У народі кажуть, що саме в молитві закодоване розуміння будь-якого явища. Той нехай прозвучить молитва до мови, яку написала Катерина Мотрич. Послухаємо і замислимося, хто ми є на цій землі без мови.

55. Звучить музика, пісня "Господи помилуй нас" Т. Петринеика. Дівчата з свічками в руках читають молитву.

56.Учениця 1: Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля; з роси, з дніпров­ської води, від зорі і місяця народжена.

Учениця 2: Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національ­ного Храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверно-сти, ганьби. Ти висвячувала душі козацього народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той.

Учениця 3: Мово наша! Яничарами в степу піймана, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжищі продана. Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, зма­рніла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми - покручами.

Учениця 4: Стражденнице, великомученице наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю.

Учениця 5: Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим Словом від лісів - до моря, від гір - до степів.

Освіти від мороку і освіти святоруську землю, Русь-Україну, порятуй її на віки!

56.Мово рідна, світи в ріднім домі. Крізь зболений час і духовні руїни вертайсь, рідна мово, в серце народу, у душу Вкраїни.

57 : Барвистість одвічна народної мови —

Це щось невимовне, прекрасне, казкове:

І ласка любові, зеленї калина, І пісня досвітня в гаях - солов'їна.

Пісня "Про мову" М. Шалайкевич.

58. Вона одна у нас така — Як вірна шабля у Сірка І як надія у Богдаяа, Як віри праведна рука... І серця, і небес дістане.

Не одцурайтеся моєї мови Ні в тихі дні, ні в дні зимові,

Ні в дні підступно мовчазні, Коли стоїш ти на крутизні... Не одцурайсь, мій сину, мови — У тебе іншої нема. Ти - плоть і дух — одне - єдине, Зі словом батьківським - Людина, Без нього - просто плоть німа, Без мови в світі нас - нема!

59. Щоб тобі суджено, мовонько - мово, -Тріумф безсмертя чи смерч забуття? Чи тебе вдягнуть у шати любові, Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

Матимеш друзів - відважних і щирих, Чи фарисеї тебе продадуть, Ті, що, сказившись од власного жиру, В очі — сміються, поза очі — б'ють?!

Щоб тобі суджено, мовонько - мово, -

Квіте мій, смутку мій, радість свята?

Чи тебе вдягнуть у шаги любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

60. Збережім цю мову,

Дану наміз неба!

Милу і чудову

Її вчити треба!

Говорім красиво,

Щоб кохане слово

Стало справжнім дивом –

Дивом волошковим.

Говорім, друзі,

Правильно і просто,

Щоб жилось не в тузі,

Не було тривожно.

Мові нашій рідній Мові нашій любій;

Говорімо гідно,

Ми ж бо мудрі люди.

Не ламаймо слово,

Не верзім дурниці,

Не робімо з мови

Суржик - небилицю.

Мова ж така гарна,

Вона душу має;

Трудиться не марно,

Хто її вивчає,

Хто, немов дитину,

Її щиро любить;

Мов тую милу

Тільки той загубить,

Хто її боїться

І не розуміє,

Хто словесне сміття Замість неї сіє.

Не цураймось мови, Вчімось розмовляти,

Щоб слова чудові

Вміли оживати;

Щоб усім народам Піснею звучала

Мова наша горда,

Мова величава.

 

61. О слово рідне!

Мудре і ласкаве,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось

і не корилось — ні!

О слово рідне!

Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам!

 

62Моя прекрасна українська мова —

Найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Учень 2. Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездумну гру ворожих лжелюдей,

Та сповнена любові і відваги,

З-за ґрат летіла птахом до людей!

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

63. Мово! Пресвятая Богородице мого народу!

З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, Євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, Від зорі і місяця народжена.

Учень 5. Мова! Мудра берегиня, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашогоІ тримала народ на небесному

Олімпі Волелюбності, слави і гордого духу.

64. Мовонько, моя ти калинова,

Звита із любові і тепла,

Ти — матусі щира колискова,

Первоцвітом в серці розцвіла.

Як вогонь у серці, Я несу в майбутнє Невгасиму мову, Слово незабутнє. (Виходять мати і донька.) Мати. Як би тобі, доню, в світі не було, Не скупись ніколи людям на добро. Бо і так доволі хтось насіяв зла, І холонуть наші душі без тепла. Забувають діти мову матерів, Глянь, від того болю світ аж посірів. І тріщить з розпуки зранена земля, І сивіти стала матінка твоя. Доню, моя доню, синьоока зірко, У житті буває солодко і гірко. Як би твої очі не манили зваби, Не посмій вчинити Батьківщині зради. Не посмій зламати гілку калинову — Сиротою станеш, як забудеш мову. Можеш призабути запах рути-м'яти, Але рідну мову мусиш пам'ятати. Можеш не впізнати голосу діброви, Та не смій зректися маминої мови. Донька. Прийняла я дарунок від нені — то мова, Тому скарбу ніколи не скласти ціни. Моє серце вона осява барвінкове. Будьте вдячні матусі і дочки, й сини! (Учні виконують пісню.) Вивчайте рідну мову, Барвисту та чудову, Вона як зірка сяє, Вона як зірка сяє, Ніколи не вмирає.

Хай буде заповітом Шевченка рідне слово, Воно — в наших серцях, Воно — в наших серцях, Не умира ніколи.

65 Запам'ятайте тії,

Хто чує нашу мову.

Вона така яскрава,

Вона така чудова,

Як диво калинове.

Ведучий 2. Немає України без пісні, а українців без запального танцю.

(Учні виконують український танок.)

Ведучий І. Моя вишнева Україна, Мій рідний, найсвятіший краю. Куди б не їхав, де б не був ти, А кращої землі — немає!