Сценарій музично-літературного вечора "Дивосвіт пісень Володимира Івасюка"

   Тема:   Дивосвіт пісень Володимира Івасюка

 

   Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом відомого українського композитора В. Івасюка, розширити уявлення про українську естрадну музику; формувати національну свідомість, розвивати естетичні смаки та почуття; виховувати любов до українського слова, гордості за невичерпну скарбницю української культури

 

    Обладнання: вишитий рушник, портрет В. Івасюка, свічка, скрипка, троянди, написи: «Умирають співці – пісні залишаються», «Життя, як пісня, що не віддзвенить…», відеофільми «Червона  рута», «Софія Ротару: Відлуння твоїх кроків», фонограми пісень композитора,  мультимедійна презентація

 

                                                                                                                Івасюк – це той унікальний випадок,   

                                                                                    коли все виявилося правдою –

                                                                                    і геній, і печаль.  

                                                                                                                            П. Нечаєва

 

Сцена приміщення у тематичному оформленні: на центральній стіні - портрет        В. Івасюка, знизу – дата народження та смерті; поруч - квіткові композиції,  скрипка, біля неї - дві червоні троянди, перев’язані чорною стрічкою, збоку – журнальний столик, на ньому – підсвічник із запаленою свічею на білому полотні

 

/ Перегляд уривка відеоролика «Володимир Івасюк та його

 «Червона рута» /

 

Ведуча І: Така музика може бути створена лише від серця, від любові до життя, до людей, до матері. Вона така довірлива і щира, природна, справжня, вона стукає у двері кожної української родини. Прислухайтесь, скільки первозданної краси в цій чарівній мелодії, скільки мудрості у простих словах.

 

Як з вітрами, мов птах, ти колись розмовляла.

Бачив я тебе в снах, у дібровах зелених.

По яких же шляхах ти вернулась до мене?

 

Ведуча І: Ще й досі в Карпатах побутує легенда про диво-квітку - червону руту. Квітку ніжну, чарівну, що росте високо в горах і цвіте жовтим суцвіттям. І тільки раз в десятиліття спалахує вона червоно. Якщо під час того чудодійного цвітіння будь-яка дівчина знайде той цвіт, то візьме у нього всі чари і причарує до себе свого легеня.

 

Ведуча ІІ: Упродовж багатьох років рута жила в легенді, чекаючи, щоб хтось молодий і сміливий відкрив і оспівав її. І нарешті - сталося! "Червона рута" стала улюбленою піснею мільйонів людей. Навіть тих, хто не знав імені її автора - Володимира Івасюка.

 

Ведуча І: Саме ця пісня принесла всесвітню популярність цьому самобутньому композитору і стала тим повноводним джерелом, із якого бурхливою рікою розіллється українська естрада.

 

Ведуча ІІ: Фантастична “Червона рута”! Навіть ті, хто ніколи не розмовляв українсь-

кою, не цікавився українською культурою, з великим задоволенням співали і співають в усіх куточках Землі цю пісню мовою оригіналу.
 

Учениця: Володимир Івасюк… Сонце його життя зійшло 4 березня 1949 року в мальовничому буковинському краї, наповненому запахом пахучих смерек, що своїм верховіттям торкаються синього неба, духмяних гірських трав і розкішних квітів на схилах кришталевих потоків, а над Прутом і Черемошем торжествують музи.

Саме тут в привітній хатині, захованій серед кущів пахучого бузку, в родині вчителів Михайла та Софії Івасюків народився і виростав Володя.

 

Читець (батько В. Івасюка): /”Монолог перед портретом сина” М.Г. Івасюк/
    “Зима… Здається,  немає їй кінця. Уже початок березня, а сніги метуть, як навіжені. Наше районне містечко Кіцмань погрузло до самого пояса. З хати не хочеться носа висунути. Та я з легкістю проходжу по кучугурах – ніби лечу, ледь торкаючись їх черевиками. Я молодий, збентежений, щасливий - чекаю ж сина.
    Бігаю по тих снігах до лікарні, а в голові весь час зринає гарне, мелодійне ім’я - Володимир, Володько…
    Я викладаю французьку мову в кіцманській середній школі. У мене перший урок. Я трохи розсіяний. Мені причувається крик дитини, і я усміхаюся до класу.
    Чую стук у двері.
- Чому ви ще тут? – запитує вчителька, - у вас народився син.
Не пам’ятаю, як я йшов по високих завіях, здається, що вони розступились переді мною. На мене нап’яли якийсь халат і впустили до палати. Торкаюся устами зблідлого чола втомленої матері і стою, зачарований перед сином.”

Учень: Уже в перші години появи Володі на землі люди заподіяли йому зло: через недогляд новонародженому закапали очі двадцяти – а не двопроцентним розчином ляпіса. І якби не вчасна допомога професора Чернівецького медичного інституту Бориса Радзиховського, а також не захисний рефлекс, дарований природою (дитя інстинктивно закрило повіки, тож ляпіс не обпік очних яблук), міг би стати Володя “сліпим музикантом”…
 

Ведуча І: Щедрість землі увійшла в душу дитини. Блакитне небо оселилося в його очах. Музика зеленого краю лагідно торкнулася поетичного серця хлопця і залишилася з ним назавжди.

 

Ведуча ІІ: Вже п'ятилітнім Володя взяв до рук скрипку з поміткою "від Страдіварі", ще й читати не вміючи. Полюбив її з першого доторку до мелодійних і чутливих, як і його юна душа, струн.

 

/ Учениця виконує інструментальний твір на скрипці /

 

Ведуча І: Батько згадував, як у дощ, сніговиці носив малого Владка на руках до музичної школи на заняття. Працьовитість хлопчика вражала всіх: і рідних і знайомих.

 

Ведуча ІІ: Такий приклад: за порадою вчителів батьки віддали сина до Києва, у школу для обдарованих дітей при Київській консерваторії. Але незабаром змушені були його звідси забрати, бо він приїжджав додому з чорною від синців шиєю: грав по шість - сім годин на добу.
 

Учениця: Спливали за водою весни. Закінчивши музичну семирічку, Володя вступив до Київської середньої музичної школи ім. М.Лисенка, але через хворобу змушений був покинути навчання. Ще в шкільні роки почав записувати народні пісні, складати власні мелодії, етюди, імпровізації. Знаходив час грати на віолончелі, гітарі, за­хоплювався віршами французьких поетів-символістів, цікавився історією, хімією.

 

Учень: У школі Володя претендував на золоту медаль. Якось, гуляючи з однокласниками в Кіцманському парку, комусь із друзів спало на думку «приміряти» власного картуза гіпсовому Леніну. Задум удався, але хлопці не знали, що бюст незакріплений. Коли вони почали знімати злощасний капелюх, бюст упав, розбившись на друзки. Після цього випадку було порушено справу В. Івасюка, що тягнутиметься за ним усе життя.

 

Учениця: Уже будучи 15-річним, Володимир Івасюк створив вокально-інструментальний ансамбль „Буковинка" - один із перших молодіжних колективів України, а через два роки, працюючи слюсарем на заводі , організував робітничий хор. А далі – навчання в Чернівецькому медичному інституті, Львівському медінституті, консерваторії ім. Лисенка. І завжди поруч з ним була пісня.

 

Учень:     Пам'ять пісню до серця горне           

                  І несе над бурхливим Прутом,

                  Колір смутку - багряно-чорний

                  Затуляє червона рута.

                          Колір часу не втратить сили,  

                  Голубіють старі джерела.     

                  Мов зоря, на твоїх вітрилах                            

                  Квітне рута в карпатських селах.

 

Учениця: Водограїв криштальні дзвони         

                                              / Звучить пісня «Водограй»/

 

Ведуча І: Володя був прекрасний у всьому: синьоокий, широкоплечий, дотепний, вимогливий у творчості до себе, поетів і виконавців. Люблячим, щирим, щедрим, чесним, шляхетним.

 

Ведуча ІІ: Осінь 1970 року щедра на події. Володимир здобуває друзів. Зав’язується міцна дружба з солістами «Смерічки»: Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком. При Чернівецькій філармонії створено вокально-інструментальний ансамбль «Червона Рута». До цього колективу запросили випускницю Чернівецького музичного училища , співачку Софію Ротару.

 

Ведуча І: Говорити про творчість В.Івасюка і не згадати про Софію Ротару - це все одно, що  говорити про птаха у польоті з  одним  крилом. Це була дивна, платонічна любов, де переплелись шляхи двох великих талантів. Вона відчувала дух його пісень, вона - теж буковинка.  Може, тому ні на похорони в Львів, ні на відкриття пам'ятника йому в Кіцмані не приїхала. Може, їй, кому він вистелив дорогу в широкі пісенні світи, просто неможливо змиритися з цим?..

 

/ Звучить сумна інструментальна музика (№1) /

 

/ Інсценізація  "Тож чому згубився твій самотній слід?"/

(персонажі: В. Івасюк, С.Ротару)

 

С.Р.           Скоро вечір...

Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене.                    Він більше сюди не повернеться...

Не повернусь, мабуть, і я, бо навіщо?

Моє кохання - як той жовтий лист.      

Він може впасти тільки до твоїх ніг.

В.І. Сюди я більше не прийду.

Та залишаю замість себе           

Червону руту, що знайшов                                

Для тебе я, для тебе, лиш для тебе.

С.Р. Вже зів'яла вона і замовкла струна,

Щастя випита крапля остання.

В.І. І душа - мов труна, кришталева труна,

У якій спить колишнє кохання.

С.Р. Пише осінь дощами холодні листи,

З неба зоряні впали корали,

В.І. І палають мости, і палають мости

Між серцями, що вже відкохали.

С.Р. Сонце сяде за обрій і день промайне,

Пройде ніч і зажевріє ранок.

В.І. Через рік,через два… ти забудеш мене,

С.Р. Та в душі не загоїться рана.

В.І. Ти почуєш у сні дикий поклик весни.

Ти почуєш небесні хорали.

С.Р. Та не зможе ніхто збудувати мости

Між серцями, що вже відкохали.

В.І.              А, може, завтра ти пройдеш ось тут,

                    Де вітер пелюстки колише,

                    Так знай: я щастя своє тут

                    Залишив…

 

Учениця: Коли композитор Івасюк  і співачка Ротару вперше зустрілися  в Яремчі влітку 1971 року, йому було 22 роки, а їй – 24. «Ставлення Володі  до Софії Ротару було особливим – дуже її любив і цінував. Власне, для неї писав, – згадував їхній колега і товариш Зінкевич. – І вона співала голосом Володі Івасюка. Я вважаю, що цей творчий дует був унікальним явищем на нашій естраді».

 

Учень: Протягом дев'яти років їхньої співпраці він напише для зірки більше двадцяти хітів. З піснею «Водограй» Ротару стане тріумфатором міжнародного пісенного конкурсу Сопот-74 (Польща), а через три роки там же переможе з піснею «У долі своя весна». «Володя був моїм композитором, – казала Ротару. – Всі пісні, які він писав, відразу ж ставали моїми, немов ця мелодія жила в мені, була моєю, лише хтось просто торкнувся струни моєї душі – і вони зазвучали».

 

               / Перегляд відеоролика «Софія Ротару, ВІА «Червона рута» /

 

Ведуча І: Володимир Івасюк був одержимий піснею. Він був глибоко переконаний, що наш світ, створений для того, аби в ньому лунала музика добра, миру, злагоди між людьми.  Івасюкова творчість буяла…  Народжувалися нові пісні: "Стожари", "Два перстені", "Мальви", "Лиш раз цвіте любов", "Жовтий лист" та інші... Вони, немов птахи, що відчули силу крил, здіймалися з гнізда і летіли у світ, а їх кришталеві звуки злітали до самого неба.

 

Ведуча ІІ: Володимир багато читав, подорожував, обходив усі мальовничі куточки

Буковини та Гуцульщини. Понад усе любив море і гори, його вабило високе та чисте, можливо, тому в своїй творчості він прагнув досягнути цього. Так народилися пісні «Відлуння твоїх кроків», «Я піду в далекі гори».
   

                                    / Звучить пісня “Я піду в далекі гори” /

 

Учениця: Все співало у його устах,

                  Скрізь встигав, уперто йшов угору,

                  Шлях йому стелився у зірках,

                  Думка рвалась в далеч неозору.

                  І, здавалось, для таких нема

                  Ні проблем, ні перешкод, ні втоми.

                  Сили духу, волі і ума

                  Досконало поєднались в ньому.

Ведуча І: Пісні Володимира Івасюка… Ні, не було в них ідеології, не було в них заклику до “бур і повстань”, але була Україна! Був подих слави нашої козацької, височінь неба нашого синього, і жовтизна золото-пшеничних ланів, було рокотання Дніпра і гомін гір Карпатських… Як він умів це вловити, як зумів це перелити у свої мелодії-Таїна.

Ведуча ІІ: Висока, вічна таїна таланту… У Володимира Івасюка не було жодної російської пісні, жодної пісні про «світле майбутнє». Це був виклик режимові, якого йому не пробачили.

 

Ведуча І: У 1979 році Володимирові Івасюкові було всього 30, а його пісні вже пере-

магали на міжнародних фестивалях, величезними тиражами виходили його платівки – його талант і його слава були у розквіті. У його творчому доробку 16 пісень на власні слова, понад 50 пісень на слова інших поетів, музика до спектаклів тощо.

 

/ Звучить тужлива інструментальна музика (№2) /

 

Учениця: Був місяць травень. Українська земля, вмита теплим весняним дощем, одягала свої найновіші і найрозкішніші шати, сяяло сонце…Та несподівано прийшла страшна біда - вона завжди приходить несподівано. Всю Україну, весь світ облетіла чорна звістка, що пекучим болем розривала груди, - не стало молодого талановитого поета і композитора - В. Івасюка. І почорніло українське небо, замовкли сині Карпати, сумом оповилися смерекові ліси, сутінки  вкрили  гірські  стежини,  зів’яла  на високій полонині червона рута,навіки замовкла співуча струна Генія - і заридала уся Україна…

 
Учень: 24 квітня 1979 року в обід задзвонив телефон. Дзвонили з консерваторії. Володимир швидко зібрався і пішов… Пішов назавжди, пішов, щоб більше не повернутись… Батьки відразу повідомили про зникнення сина в міліцію, вели пошуки рідні і близькі. Але безуспішно…

 

Учениця: Несподівана смерть В.Івасюка - то суцільна загадка.  І лише через місяць, як він пішов з дому - і не повернувся, серед травневого розмаю у Брюховецькому лісі на околиці Львова на дереві знайшли його понівечене тіло. Рідного батька допустили в морг упізнати тіло лише за кілька годин до похорону. І ніхто довгий час не міг зрозуміти, чому батько весь повторював і на цвинтарі, і вдома, і на поминках одну-єдину фразу: «Ой, пальчики мої, пальчики…» Тільки через багато років відкрилася жахлива її суть: у Володимира були виколоті очі, поламані на руках пальці, на тілі рани, а в ранах - запхані гіллячки калини…

 

Ведуча І: 22 травня 1979 року Україна проводжала у вічність свого вірного сина. Похорон у Львові перетворився на масову акцію протесту проти СРСР. На Личаківсь-

ке кладовище прийшли понад 10 тис. чоловік. Труну несли на руках до цвинтаря. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в той самий день, а наступного - люди принесли їх іще більше. Так тривало протягом місяця. Про цю подію писали

вірші й декламували на могилі Івасюка, а також розклеювали на будинках і деревах. Зміст полягав у такому: "Усіх нас не перевішаєте! Усіх не переб'єте!".

/ Виходить дівчина у вишиванці із запаленою свічкою /

 

Учениця: В терновому вінку мелодій

                   Навіщо йдеш у небеса?

                   На кого кидаєш, Володю,

                   Пісенний наш осінній сад?

                   Заб’ється мати в дикій тузі,

                   І сивим левом стане Львів…

                   На кого кидаєш ти друзів

                   І потаємних ворогів?

                   Без тебе не квітує квітень,

                   Без тебе літо, мов зима,

                   Скажи мені: на тому світі

                   Є Україна чи нема?

                   Ти був шаленим і відвертим,

                   З блакиттю чистою в очах,

                   Без тебе – всі роялі мертві,

                   Без тебе –  всі скрипки мовчать.

                   Як важко, брате мій, без тебе

                   Сучасну пісню колисать!

                   Не зорі падають із неба –

                   Ідуть зірки у небеса.

 

Ведуча ІІ: Упродовж наступних років влада робила все, щоб стерти пам’ять про Володимира Івасюка. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїм талантом живих. Могилу тричі підпалювали. Влада заборонила виконувати його пісні, навіть встановити надгробок на могилі. Пам’ятник на Личаківському цвинтарі постав лише через 10 років після смерті митця. І через 10 років у 1989 «Червона рута» стає назвою пісенного фестивалю.

 

Ведуча І: Пісня «Червона Рута» піднесла риси національну свідомість українців, заперечила думку про його меншовартість, стала невід’ємною  частиною нашої ментальності. По-новому зазвучала «Червона рута» на Революція Гідності 2013-2014 років. У виконанні мільйонів людей, що вийшли на площі українських міст, «Червона Рута» стала своєрідним гімном цих історичних подій. А своєю чудовою баладою «Мальви» Івасюк, здається випередив час…Це сьогодні її чудовими рядками промов-

ляють з небес до своїх матерів воїни АТО,що віддали життя «за Україну, за її волю»…

 

/ Звучить пісня «Мальви» /

 

Ведуча ІІ: Як мало прожито, як багато не сказано. Того, що не встиг сказати Івасюк за тридцять своїх літ, вистачить нам для осмислення на довгі-довгі роки.

 

Ведуча І: На могилі композитора завжди пломеніють живі квіти. Не заростає дорога всенародної любові до великого українця . І як гірко вражають слова Ліни Костенко: «Слава – це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».

Учень: 3 березня 1994 року перший президент незалежної України Леонід Кравчук підпише Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім.. Т.Г. Шевченка. Посмертно…

 

Учениця: У 1999 році 4 березня у Чернівцях відкриють Меморіальний музей Володимира Івасюка.

 

Учень: У 2001 році Володимира Івасюка нагородять у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття». Посмертно…

 

Учениця: У 2003 році виходить компакт-диск «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії».

 

Учень: У березні 2009 Указом  Президента України В. Ющенка Володимиру Івасюку присвоєно звання Герой України. Посмертно…

 

Учениця: У 2014 році Генпрокуратура відновила розслідування обставин смерті митця. Слідчі довели, що він не скоював самогубства( як про це заявила радянська влада), а став жертвою злочинів КДБ, хоча винних не покарано і досі…

 

Учень:   Ти творив музу, 
                Вони творили голод і Сибір.
                Ти шукав правди,
                Вони шукали правди у брехні.
                Ти шукав дороги до Бога,
                Вони шукали шлях до сатани.
                Ти відроджував націю,
                Вони творили пекло на твоїй землі.
                Тобі вічна пам’ять!
                Їм вічне прокляття!
                Спи, достойний сину України!
                Матір Україна тебе не забуде…
 

Учень: Митець помер, але серед нас живе його пісня. А це - головне. Володимир Івасюк житиме у пам'яті таким молодим, усміхненим, життєрадісним, яким запам'ятався сучасникам, посміхатиметься до нас із портретів небесного кольору очима, промовлятиме до нас своїми музичними фразами, бо його пісня «завжди буде поміж нас».

 

                  І грає в горах "Водограй".

                  І вірю я, що у висотах,  

                  На чарівній космічній ноті

                  Бринить Зоря Івасюка.

 

Учитель: Його "Пісня завжди буде поміж нас", і вічно "У Карпатах ходитиме осінь" й встелятиме нам шлях "Жовтим листом", ми ще довго триматимем в руці "Два перстені", щоб подарувати один "Золотоволосці", віритимемо, що „Лиш любов цвіте один - єдиний раз", подумки разом стоятимемо біля "Водограю" чи „Ходитимемо в далекі гори" шукати "Червону руту"...

 

/ Звучить пісня «Червона рута» /