Сценарій "Нас просто не існує без Шевченка"

Сценарій

«Нас просто не існує без Шевченка…»

Хор виконує «Реве та стогне Дніпр широкий…».

Виходять ведучі у національному вбранні.

Ведучий  Двісті два роки минає з того дня, який дав Україні і всьому людству неперевершеного поета, незабутнього Вчителя, Першого Повстанця, Великого Самостійника, геніального Пророка Тараса Шевченка.

 

Ведуча  202. Мало це чи багато? Дві сотні років слово Шевченкове живе, не спить, а працює для нації. Шевченко завжди був святинею для українського народу. Він є з тих, хто не піддається фальші, бо вся лжа з нього спадає.

 

Ведучий  Нас просто не існує без Шевченка. У ньому – вся наша історія, все буття і всі наші мрії. Кому не відомо: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна.

 

Ведуча  Синонімічна пара – доки й віку.

 

Іван Гнатюк

«Цілий світ задивлений на Канів»

(читає Бреньо Віктор – 15-Тр-1)

Цілий світ задивлений на Канів.

Дивне місто – що не говори.

Скільки видно піків та вулканів

З висоти Чернечої гори.

День у день – хурделиця чи спека –

З різних сіл, губерній і країн

Йдуть до неї люди, як до Мекки,

Йдуть до неї люди на поклін.

Йдуть каліки, скривджені судьбою,

Кобзарі, бродяги, варнаки.

Ті, що дух і тіло рвуть до бою, -

Йдуть усі – чужинці й земляки.

Йдуть, хоч стежка стелеться терново,

Йдуть і йдуть – без ліку і числа,

Щоб вогнем Шевченкового слова

Очищати душі і тіла.

 

Пісня

 

Ведучий  Безсмертний Шевченко і безсмертний його «Кобзар». Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж усіх людських книг вибрати дві, то мав би взяти Біблію та «Кобзар».

 

Ведуча  Без першої він був би неповноцінний морально, без другої – немислимий як народ. «Кобзар» - це Євангеліє від Тараса. Тож вклонімося цій книзі. Перегорнімо її сторінки, вдумаймося, послухаймо.

 

Поезія «Старий «Кобзар»

(читає Щур Віталій, 15-М-1)

Пожовклі сторінки гортаю

Старої книги – «Кобзаря».

В ній вітер з гаєм розмовляє,

В ній чути спів плугатаря.

 

У книзі тій – велика мудрість.

Вона розкаже про усе  -

Про наймичку і Титарівну,

І як Тарас ягнят пасе.

 

Мені у спадщину бабуся

Передала старий «Кобзар»,

І зачудовано дивлюся

На шхуну і на Кос-Арал.

 

Там байгуші й казачка Катя

Щось мовлять крізь літа мені…

В косі русалчиній латаття

Вночі привиділось у сні…

 

Коли до «Кобзаря» торкнуся –

Не раз доводиться згадать,

Як плакала моя бабуся,

Прохала ще раз прочитать.

 

Про ту нещасну Катерину,

Що з Івасем на руках…

Пропах старий «Кобзар» літами,

Ще більше пам'яттю пропах.

 

А час іде, злітають роки,

Життя набрало свій розмах…

Та Кобзареві дужі кроки,

Відлунням чути у серцях!

 

«Тополя»

Читає переможниця конкурсу читців поезій Тараса Шевченка

Грущак Наталія, 15-Т-1

 

Ведучий  Шевченкова муза – то доля самої України. Упродовж усього свідомого життя – з малих літ і до останку – гріла і спопеляла поета віддана, гаряча любов до знедоленого рідного краю. Нею пройняті кожне слово, кожен рядок його безсмертних творів.

 

Уривок з поеми «Катерина»

(Марта 2 курс)

 

Пісня «Така її доля»

 

«У тієї Катерини…» (читає Павлишин Ігор, 15-Е-1)

 

Ведуча  До глибини душі вражає велика любов Шевченка до України. Тонкий, ніжний лірик, він рідному краєві – справдешньому земному раєві – присвячує найсокровенніші слова, що йдуть від самого серця.

 

«До Основ'яненка» (Гиряк Денис, 15-Тр-1)

 

Ведучий  Тарас Шевченко пишався славним минулим свого народу. Він не був істориком за фахом, тому не фіксував з науковою точністю історичні дати, події. Як митець, він створив свій погляд на історію України, і цей погляд є неповторною картиною його історичного світорозуміння. Він пропустив через власне серце і розум давні і тривожні для України події, дав у віршованих рядках яскраві картини історичної долі своєї землі.

 

«Червоний бенкет» (уривок з пеоми «Гайдамаки», читає Городиський Олег, 15-Б-2)

 

Ведуча 

Україно, Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько!

Де поділось козачество,

Червоні жупани?

Де поділась доля-воля,

Бунчуки, гетьмани?

Де поділося? Згоріло.

А чи затопило

Синє море твої гори,

Високі могили?

Мовчать гори, грає море,

Могили сумують.

А над дітьми козацькими

Поганці панують.

Ведучий  не міг пробачити Шевченко Богданові Хмельницькому Переяславської ради, цупких обіймів «старшого брата», в які гетьман так необачно кинув українців, неначе запродав у рабство. Та й образ розритої могили став символом пограбованої України, яку ми й зараз маємо.

 

«Чигирине, Чигирине…»

(читає Гасяк Роман, 15-Е-1)

 

Ведуча

А ми? Святі та божі,

Тільки відблиск

Не німбів над напруженим чолом.

А ми колись відповімо за підлість,

Свою і нашу, кожен й загалом,

І вже не буде милості й пощади

Тим, хто спосібне був на тиху зраду,

На себелюбство, на безвідповідальність,

На юдництво, на ницість, на здихальність.

 

Сцена з містерії «Великий льох»

(група 15-Т-1)

 

 

Ведучий   Пишучи про старовину, Шевченко думає про сучасність. Він промовляє до національної свідомості українців, до їхньої честі і гідності.

 

«І мертвим, і живим…»

(читає Мусійовський Віктор, 15-Тр-1)

 

 

 

Ведуча

Спом'янімо ж, пани-браття,

Святого ми нині!

Не вмерлого, а живого,

Бо слава не гине.

Екран

Фото всіх загиблих на майдані

Хвилина мовчання

Ведуча  Пам'яті героїв України.

 

Виступ студентів факультету «Культури і мистецтв» львівського державного університету імені Івана Франка

Ведучий  

І я – нащадок твій, чоло схиляю,

Молюся мудрості і доброті святій,

Перед Всевишнім голову схиляю,

Що Прометея дав землі моїй!

 

Авторська поезія Нинич Наталії «Присвята Шевченкові»

 

Ведуча  І нині, і завтра, і вовіки приходьмо до Шевченка…

 

Звучить «Заповіт»