Інноваційні підходи до аналізу та інтерпретації художнього твору

БІЛОЗЕРСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ГІРНИЧИЙ ЛІЦЕЙ

«Інноваційні підходи до аналізу та інтерпретації художнього твору»

                                                             Викладач Козуб Ірини Михайлівни

2020

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Особливості аналізу художнього твору.

1. Види аналізу художнього твору.
2. Шляхи аналізу художнього твору.
3. Методи та прийоми театралізації та інсценізації на уроках української літератури, їх специфіка.

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Розробки уроків вивчення творчості Ліни Костенко

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

          Проблема,  яку  я висвітлюю в своїй роботі: "Особливості аналізу художнього твору різними шляхами".

          Актуальність полягає в тому, що основне завдання сучасної літературної освіти - це формування уважного читача з розвинутими творчими, розумовими, пізнавальними здібностями, який у процесі роботи над твором, максимально зможе наближаючись до авторського задуму, готовий до критичної, виваженої оцінки, обстоювання власної думки, при цьому врівноваживши у своїй свідомості інші точки зору на предмет обговорення.

          Об'єкт дослідження: шляхи аналізу художнього твору на уроках української літератури. 

           Предмет дослідження - аналіз художнього твору.

         Ця робота ділиться на два розділи. У першому розділі мова йдеться про види, шляхи, прийоми аналізу художнього твору. Розкрита повна структура розбору твору. Кожен із шляхів розглянуто окремо.

         Другий розділ присвячений саме розробкам уроків із української літератури. У цьому розділі показано на прикладі уроків, де і як можна застосовувати різні методи, шляхи і прийоми аналізу художнього твору.

        Аналіз художнього твору - це уявна операція над твором, яка передбачає членування його на частини (складники змісту і форми), виділення певних частин, дослідження їхніх особливостей, визначення місця й функціональної ролі в загальній системі твору, встановлення характеру взаємодії з іншими його частинами.

        Художній твір є безкінечно складною структурою, цілісною системою із власними процесами та відносинами, типами зв'язку та взаємозв'язку, які загалом можна назвати художність. Ідеалом для кожного автора є повна відповідність створеної художньої побудови з тим, що було заплановано письменницьким образним мисленням. Ця гармонія досягається шляхом нелегкої творчої праці.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Особливості аналізу художнього твору

1.1 Види аналізу художнього твору

       Культурологічний аналіз. Культурологічна лінія Державного стандарту базової і повної середньої освіти має такий зміст: "Художня література в контексті національної та світової культури, її взаємопов'язаність з релігією, філософією, естетикою, літературною критикою, різними видами мистецтв". Відображення характеру народу в національній літературі та культурі. Традиції і новаторство в літературі та культурі. Діалог культур, його вплив на літературний процес. Зв'язок літературних напрямів і течій з естетичним пошуком митців інших видів мистецтв". Культурологічний аналіз передбачає дослідження художньої літератури в контексті національної та світової культур.

        Лінгвістичний аналіз. Спираючись на це визначення, М. Шанський сформулював мету і розкрив значення лінгвістичного аналізу. Метою лінгвістичного аналізу є виявлення та пояснення використаних у художньому тексті мовних фактів у їхньому значенні та вживанні, причому лише настільки, наскільки вони пов'язані з розумінням літературного твору як такого. Предметом лінгвістичного аналізу є мовний матеріал тексту.

         Стилістичний аналіз. Літературознавчий словник-довідник визначає стиль як сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, на пряму та індивідуальну манеру письменника. Стилістичний аналіз - це виявлення прийомів індивідуально-авторського використання мовних засобів, дослідження особливостей творчості письменника, якими його твори відрізняються від творів інших митців.

         Філологічний аналіз. Спираючись на наукові пояснення, зрозуміло, що філологічний аналіз передбачає тлумачення тексту художнього твору з використанням прийомів дослідження мови, почерку, манери письменника.

         Контекстуальний аналіз. Контекстуальний аналіз художнього твору передбачає наявність певного контексту, в якому твір вивчається та аналізується. Розрізняють такі контексти:

1) певної історико-літературної доби (визначенням у ній місця твору);

2) творчості окремого письменника (з визначенням у ній місця твору);

3) певної історичної доби (досліджується повнота відображення доби в літературному творі). Контекстуальний аналіз завжди передбачає найпильнішу, найбільшу увагу до тексту як форми вираження авторського суб'єктивного трактування об'єктивного світу.

          Компаративний (порівняльний) аналіз. Досліджуються явища мистецтва слова через порівняння їх з іншими такими явищами переважно в різних національних письменствах.

         Міфологічний аналіз. Майже всі літературознавці так чи інакше звертаються до міфології, оскільки художня література рясно насичена міфами, міфічними сюжетами, міфологемами (наявність у літературному творі міфологічного загальновідомого сюжету або мотиву, які структурують його) і міфо-світами. Що стосується фольклору, то він ґрунтується на міфологічній основі, бо має в собі міфологічну константу. Тому головне завдання міфологічного аналізу - дослідити безпосередній взаємовплив літератури та міфів.

        Інтерпретація - тлумачення літературного твору, своєрідне розуміння та розкриття його змісту і форми. Інтерпретація - це переоформлення художнього змісту твору через його виклад мовою інших видів мистецтва або мовою науки. Таким чином, художній літературний твір може інтерпретуватися художніми мовами малярства, графіки, театру, кіно, музики тощо, а також понятійно-логічною мовою науки - в літературній критиці та літературознавстві.

Інтерпретація - це форма засвоєння переосмислення та збагачення традиції художнього досвіду людської цивілізації, це вияв глибинного і невичерпного змісту класичних творів, їх вічного буття.

        Вчити учнів аналізувати художній твір - означає виокремлювати його складові, досліджувати їх, робити аргументовані висновки; синтезувати окремі частини, щоб побачити твір у цілому: відчути його естетичну цінність, усвідомити зміст, дати самостійну, критичну, обґрунтовану оцінку.

1.2 Шляхи аналізу художнього твору

Шлях аналізу "Услід за автором"

        Використовуючи аналіз "Услід за автором", учитель на етапі підготовки до уроку прочитує текст, ділить його на логічно завершені змістові частини та складає до кожної з них систему запитань, спрямовану на аналіз твору в єдності форми та змісту. Якщо твір невеликий за обсягом, кожна частина зачитується у під час уроку, після чого проводиться аналіз методом евристичної бесіди. Якщо твір великий за обсягом, то на уроці аналізуються частини, які містять ключові епізоди, інші прочитуються вдома, а на уроці аналізуються через систему запитань, підготовлених учителем.

        Отже, тема, ідейно-художня цінність, образи та інші компоненти, що становлять цілісність естетичної структури твору, осмислюються учнями з огляду на розвиток сюжету, що, безперечно, потребує уважного, вдумливого читання, глибокого розуміння прочитаного, а це, у свою чергу, сприяє формуванню навичок відчуття стилю автора, його мови, поетики художнього твору в цілому. Переваги такого шляху аналізу (за В. Маранцманом) полягають у природності порядку розбору, який повторює на складнішій основі процес читання, стеження за розвитком думки автора, а також емоційність, що виникає під час співпереживання та розгляд твору у взаємодії форми і змісту.

Пообразний шлях аналізу.

      Як свідчить досвід, частіше використовується пообразний шлях аналізу літературного твору. Це зрозуміло, бо в центрі кожного художнього твору є образ або образи людей, тварин, речей чи інших істот, створених фантазією автора.

      Саме цей шлях аналізу сприяє утвердженню погляду на літературу як людинознавство, що ставить перед читачами важливі для кожної особистості питання морального характеру, естетичного та соціального спрямування: Хто я? Яке моє місце в цьому світі? Що таке добро, а що таке зло? Як пізнати себе, навколишній світ? Тобто - це ті проблеми, над якими завжди замислюється молоде покоління. Сучасні підлітки - не виняток у цьому загальнолюдському процесі пошуків себе.

        Однак можна погодитися і з наріканнями, викликаними традиційним пообразним аналізом, оскільки він здебільшого зводився до поділу на позитивних та негативних героїв, і навіть цей поділ був чітко визначений у підручниках та методичних посібниках.

Проблемно-тематичний шлях аналізу.

        Пошуки ефективних видів роботи, які активізували б творчість учня, здійснювали відомі педагоги (Я.А. Коменський, Й. - Г. Песталоцці, А. Дістервег, К. Ушинський, О. Матюшкін та багато інших), психологи (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, Д. Богоявленський, Н. Менчинська), дидактики (Ю. Бабанський, М. Скаткін та ін.). До таких пошуків вдавалися й методисти, розробляючи ідеї, пов'язані з проблемним навчанням (В. Стоюнін, В. Острогорський, В. Водовозов, Т. Бугайко, В. Маранцман, А. Ситченко та ін.).

       Готуючись до реалізації проблемно-тематичного шляху аналізу, необхідно з'ясувати лексичне значення слів та словосполучень: проблема, проблемне запитання, проблемне завдання, проблемна ситуація. Без усвідомлення цього не буде зрозумілим ланцюжок методичної роботи вчителя:

• від визначення проблем до проблемних запитань;
• від проблемних запитань до проблемної ситуації;
• від проблемної ситуації до проблемних завдань;
• від проблемних завдань до пошукової роботи, спрямованої на виявлення напрямів розв'язання визначених проблем.

Комбінований шлях аналізу.

      Цей шлях аналізу передбачає використання двох чи більше варіантів послідовностей під час дослідження літературно-художнього твору, яких саме - визначає учитель. Застосовуючи будь-який відомий шлях аналізу художнього твору української літератури, вчитель розглядає генетичні зв'язки (між різними літературними явищами, пов'язаними своїм походженням: теми, сюжети, мотиви; роди, жанри, жанрові різновиди; складові літературного твору або літературного процесу) або ж контактні (між письменниками, школами, течіями, літературами) з використанням прийому порівняння.

Дослідницький метод застосовується, щоб навчити учнів науково розглядати художній твір, аналізувати.

       Сама ідея дослідження як методу навчання налічує дві з половиною тисячі років і належить відомому давньогрецькому філософу Сократу. Свій метод він назвав майєвтикою (що грецькою означає повивальне мистецтво). Дослідницький метод взаємодіє з евристичним, але під час його застосування домінує самостійна робота учнів порівняно з іншими видами діяльності. Цей метод, як і всі інші, вважається навчальним. Від учнів не чекають наукових відкриттів, хоча окремі випадки можуть траплятися у світовій практиці. В середніх класах учитель застосовує лише окремі елементи цього методу, що допомагають виконати пропедевтичну роботу. Всебічне застосування дослідницького методу передбачається у старших класах, коли для стимулювання навчальної діяльності залучаються всі його прийоми. Критичне опанування художніх творів, наукових або науково-популярних книжок та статей у процесі роботи над певною темою набуває характеру дослідження.

1.3 Методи та прийоми театралізації та інсценізації на уроках української літератури, їх специфіка

     Прийоми вивчення літературного твору:

1. Аналіз літературного твору – творчий процес.

2. Прийоми розуміння авторської позиції (літературознавчі прийоми).

3. Прийоми активізації співтворчості письменника (методичні прийоми).

       Головне призначення літературознавчих прийомів аналізу – засвоєння тексту, його композиції, стиля письменника, наближення читача до авторської думки у єдності образного та логічного початків. Розглянемо деякі з них, з використанням театралізації:

       1. Коментар історичного, побутового, загальнокультурного або літературного типу відновлює в очах учнів реальну дійсність, зображену митцем, тим самим прояснює у ході аналізу наміри письменника. Без знань спеціальних з історії культури та суспільства в читацькому сприйнятті викривляються або не дуже повно усвідомлюється позиція автора. Використовую на уроках елементи театралізації на любому типі уроку. Використовую персоніфікацію – реально історичного персонажа або письменника вивчаємого твору. Я ці образи залучаю на уроці в якості помічника вчителя (консультанта, екскурсовода, господаря салону, кафе тощо). Використовую театрально-рольові ігри, наприклад: «Хто я?» - учень у костюмі персонажу розповідає про нього. Учні відгадують, хто він. У своїй педагогічній діяльності використовую уроки-біографії письменника з елементами театралізації: «Я вас кохав», «Кафе поетів», урок читацька-вистава «А ви могли б?»  тощо.

       2.Співставлення частин та різних елементів художнього тексту, виявлення сюжету та співставлення образів героїв, розгляд зв’язку пейзажу і портрету із загальною течією тексту – основні прийоми розуміння композиції. Розгляд композиції не обов’язково відбувається «по ходу розвитку дії». Тут треба змінити точку зору на відомий твір, побачити його або героїв з іншого ракурсу. Такій творчий театралізований підхід розвиває не тільки окремі читацькі якості учня, а й збагачує його мову, допомагає збагнути зміст літературного твору. Цікаво проходять уроки, на яких учням пропонується скласти кіносценарій(відео сценарій) або театральну постановку, звичайно, такі сценарії не претендують на професійну завершеність. Але учні радіють такій грі, віддаються їй повністю, тому що в такій грі творчість. Цей вид роботи посилює співпереживання та виховує вдумливе повільне читання. Дома учні допрацьовують кіно або театральний сценарій і наочно переконуються в тому, що не все у літературному тексті можна переносити на екран або на сцену, є речі, що не перекладаються на мову кіно або театру. Ще один цікавий прийом з елементами аналізу можна запропонувати – виступити у ролі режисера, змінити кінцівку твору, відтворити її під час уроку. Учням пропонується поміркувати: як міняється авторське бачення проблеми, долі героя тощо? Учні починають розуміти, що кожний вид мистецтва неповторний і має право на існування.

       Творчі форми уроку в залежності від характеру творчої діяльності поділяють на логічні та емоційно-образні (або емоційно-художні). До логічних форм належать уроки-лекції, семінари, практикуми, дослідження, захисти докладів, рефератів. До емоційно-образних форм відносяться урок-концерт, композиція, монтаж, урок-новела, урок-казка, урок-уявна подорож, урок-вистава. Підготовка і проведення емоційно-образних форм уроку «залучає учнів до творчості: спроба створення сценарію концерту або композиції, використання в сценарії інсценізації творів, знайомство з критичною літературою, підбір віршів та їх використання, пошуки музичних творів, що посилюють емоційне враження, розробка емоційного аналізу-коментаря» - все це залишає в учнів відчуття співтворчості та сприяє переносу отриманих на уроках знань та навичок у творчу діяльність. Одним з ефективних засобів розвитку творчості на уроці є театралізація. Саме вона здатна активізувати пізнавальну діяльність учнів, а також підвищує інтерес учнів до предмету.

       Методологічні та організаційні форми співдружності між викладанням української літератури та театром складалися упродовж багатьох років і нерідко змінювались в залежності від реальних умов( змінення програми, характеру репертуару, особливостей інтересів того чи іншого колективу), але головний принцип – принцип зв’язку літератури з формуванням читацького досвіду – завжди виявлявся надзвичайно плідним і виправдовував ті зусилля, які витрачав учитель на його здійснення: розширював коло літературних інтересів учнів, виникала стійка зацікавленість до фактів сучасної культури, і в першу чергу – до театру, збагачувався світ емоцій, моральні почуття та знання учнвв, активно формувалося морально-етичне оцінювання, помітно підвищувалася самостійність і обґрунтованість суджень. А що таке театралізація? Чим вона відрізняється від інсценізації? У чому їх особливості?

        Театралізація – методологічний прийом, що передбачає введення в урок заздалегідь підготовлених елементів театрального дійства, оформлення, при якому своєчасно підготовлені учні з’являються у кабінеті з елементами костюму героя, вимовляють найбільш виразні його репліки.

       Інсценізація – створення драматичної трансформації епічного тексту. Учням пропонується створити діалог героїв і створити ремарки, які б уточнювали образ місця і часу, стану та поведінки героїв. Цей прийом можна використовувати для виявлення динаміки фабули, сутності конфлікту, так як драматичний виклад вимагає точного визначення дії, стану, пояснення взаємовідносин. Інсценізацією також називають створення вистави або його фрагментів за п’єсою. Можливо використовувати на заключних уроках вивчення драматичних або епічних творів.

       Режисерський коментар – створення опису майбутньої вистави від імені уявного режисера, роздуми над засобами зображення місця та часу у виставі, характерах дійових осіб, розуміння головної ідеї вистави, створення ескізів, декорацій, костюмів, пошук музичного оформлення. Можлива як групова, так і індивідуальна робота.

       Театральне бачення п’єси – прийом вивчення драматичного твору, в якому робота над п’єсою ведеться у вигляді ділової гри – створення уявного театру. В процесі гри здійснюється режисерський коментар, ескізи костюмів та декорацій, проводяться проби на роль, визначається головне завдання вистави і тим самим з’ясовується ідейно-художня своєрідність п’єси.

       У навчанні театралізації та інсценізації виокремлюють наступні етапи:

• підготовчий: первинне читання, фрагментарне читання, безпосереднє сприйняття тексту, осмислення, аналіз тексту;
• виконавчий аналіз – інтерпретація художнього тексту, доповнена елементами театральної технології (інтонування, мізансцени, ескізи, костюми, декорації, музичне та світлове оформлення);
• етап репетиції перед уявним глядачем;
• презентація підготовленого проекту;
• рефлексія: обмін враженнями після перегляду, створення проблемної ситуації, що мотивує знову звернення школярів до тексту, співставлення аналізу художнього тексту та інсценізації епізоду.

       Підбираючи матеріал для театралізації та інсценізації, необхідно дотримуватися основних критеріїв: збереження авторського задуму, авторської концепції, атмосфери твору, відповідність теми інтересам читача та глядача і віковим особливостям учнів, обмеженим об’ємом твору чи фрагменту, наявність у вибраному фрагменті діалогу.

       Як вже зазначалось раніше, театралізація здійснюється у декілька етапів.

       Підготовчий період роботи – безпосереднє сприйняття художнього тексту та водночас процес входження у текст, розуміння змісту, поетики твору, перехід художніх образів у поняття, судження, концепції. Коли, де, в яких умовах відбуваються події, що за люди герої, як вони виглядають, як себе ведуть, як ставляться один до одного. Учні уявляють картину дії, співставляють факти з тими подіями, які зустрічалися в їхньому житті, уводять асоціації.

       На уроках української літератури «зануренню» у текст приділяється особлива увага, звертається увага на коментарі історико-культурного, етнографо-побутового та мовленнєвого характеру. На цьому етапі треба звернутися до доступних літературознавчих матеріалів, здатних збагатити розуміння тексту: додаткові відомості про автора, історія створення художнього твору, епоха, побутова культура. Головним для театралізації є правильний вибір теми у тексті твору. В об’ємному творі (повість, роман) вибирається тема, цікава для дітей, якій підкоряються усі елементи композиції театралізації.

       На уроках української літератури при аналізі художніх творів, як я вже зазначала, вступає в силу закон театральної педагогіки, урок повинен бути розпланований по подіям, як вистава. Цей етап підготовки уроку називається педагогічним інсценуванням. Такі уроки значно виграють, якщо вчитель володіє театральними прийомами організації педагогічної діяльності. Інсценізація окремих епізодів створює на уроці благотворну емоційну атмосферу для сприйняття та поглиблення розуміння літературних творів. Такі уроки, як правило, надають підліткам можливість розкрити індивідуальні здібності, експериментувати, демонструвати свої уміння. У зв’язку з цим необхідно вирішити наступні завдання: встановити крапки дотику двох предметів; виявити загальні поняття.

       Закономірний взаємозв’язок літератури та театру досягається на уроках аналізу художнього твору. Таким чином, література і театр природно доповнюють один одного. Задача моя як вчителя полягає у тому, щоб підтримати інтерес учнів до уроків української літератури, допомогти зрозуміти характери героїв.

       Інсценізація приховує в собі великі можливості для серйозної розумової діяльності учнів, для поглиблення їх дослідження тексту «оригіналу», так як в створюваному на його основі сценічному варіанті здійснюється поєднання творчої уяви та літературного «розуміння» учнями. Принципово, щоб учень, який працює над інсценізацією епічного твору або епізоду, вмів:

-виділити основну сюжетну лінію оповідання, визначити її зав’язку, кульмінацію та розв’язку (а, можливо, і експозицію);

 - збагнути силу дії – зіткнення, боротьбу, ворожбу, сварку (тобто конфлікт);

 - визначити головних та другорядних героїв, збагнути їх взаємодію, уявити собі, як ці стосунки проявляються в кожному з них в залежності від його характеру;

 - усвідомити значення мови кожної особи як його головної характеристики;

 - знати головну думку оповідання та ставлення самого автора до відтворених ним подій та героїв – від цього залежить загальний характер інсценування(жанр та її пафос).

       Учитель, який ставить перед собою такі завдання, відповідально підходить до вибору епізодів або оповідання для інсценізації. Я, наприклад, повинна переконати учнів, що інсценізація підкоряється законам драми, і таким чином, ознайомити їх з цими законами. Можливо довірити вибір матеріалу для інсценізації самим учням, що буде ефективно, буде здійснюватися виховання у них грамотного та вдумливого читача. Головне завдання у тому, щоб визначити головні принципи та прийоми аналізу, які допомогли б учневі при читанні п’єси збагнути особливий характер її виражальних засобів і допомогли б йому зробити правильний вибір матеріалу для інсценізації. Знайти методологічні шляхи для вирішення цього завдання допомагає відоме висловлювання К. С. Станіславського: «Кращий спосіб пізнати п’єсу – це простежити: як зароджується та розвивається в ній конфлікт, за що і між ким ведеться боротьба, які групи борються і в ім’я чого? Яку роль у цій боротьбі грає кожний персонаж, яка його участь у конфлікті, яка його лінія боротьби, яка його поведінка?» У рамках української  літератури є можливість з найбільшою доцільністю використовувати елементи театралізації, так як література і театр – два види мистецтва, спільним для яких є слово.

       Порівнюючи текст твору з театральним дійством окремих сцен посилюється емоційна сторона аналізу художнього твору, розширяються знання та уміння учнів. Це не тільки удосконалює знання та уміння учнів, але і підводить їх до глибокого розуміння закономірностей розвитку мистецтва. На мою думку, використання театралізованих сцен на уроках літератури є одним з важливих аспектів реалізації між предметних зв’язків, які формують світогляд учнів, їхній естетичний розвиток. Головне завдання таких уроків – розвиток таких якостей, як пам'ять, образне мислення, мова. Саме в театралізації можлива апробація учнями накопичених літературознавчих знань, а також вираження емоційного сприйняття. Зіграна роль учнем, залишиться в пам’яті як творчість, як цінність. Підлітки, як правило, наслідують улюблених героїв, вони супроводжують свою, зазвичай, нескладну мову, жестами, мімікою, характерними рухами. Така форма проведення освітнього процесу допомагає надовго зберегти в пам’яті яскраві та глибокі враження від вивченого твору, тому що звертається не тільки до розуму учня, а й до його почуттів. Таким чином, театралізація охоплює різні художні аспекти: вибір репертуару, сценічну мову, сценічний рух, створення сценаріїв, виготовлення костюмів, декорацій, реквізити, малюнок, живопис. Тим самим створюються благотворні умови для формування естетичних цінностей (почуття краси).

       У процесі підготовки театральної постановки, можна ще раз наголосити, учні потребують додаткову інформацію (відомості з історичної етнографії, матеріальної культури, релігії, мистецтва тощо) і самі починають пошуки потрібного матеріалу, читають додаткову літературу (довідкову, науково-популярну, художню літературу, критичну літературу), частіше звертаються за консультацією до вчителя – це створює умови для формування навичок (досвіду) самоосвіти. Виділення такого типу уроків зв’язано із залученням театральних засобів, атрибутів та їх елементів – при вивченні, закріпленні та узагальненні програмового матеріалу.       

       Театралізовані уроки приваблюють тим, що вносять в учнівські будні атмосферу свята, покращують настрій, дозволяють учням виявити свою ініціативу, сприяють відпрацюванню у них почуття взаємодопомоги, комунікативних вмінь та навичок. Під час підготовки таких уроків навіть робота над сценарієм та виготовлення елементів костюмів стає результатом колективної діяльності учителя та учня. Тут, як і на самому театралізованому уроці, складається демократичний тип стосунків, коли вчитель передає учням не тільки знання, але й свій життєвий досвід, розкривається перед ними як особистість. Необхідно сказати, що і сам процес підготовки до уроку також може бути одним з елементів пробудження інтересу до предмету. Наповнення сценарію фактичним матеріалом та його реалізація на театралізованому уроці вимагає від учнів серйозних зусиль у роботі з підручником, першоджерелом, науково-популярною літературою при вивченні відповідних історичних відомостей, що у кінцевому результаті викликає у них інтерес і до навчання.

       Безпосередньо на самому уроці учитель втрачає авторитетну роль у навчанні, він лише виконує функцію організатора вистави. Вона (вистава) починається, як правило, із вступного слова ведучого, обов’язки якого не обов’язково покладаються на вчителя. Само дійство після інформативної частини може бути продовжено постановкою проблемних завдань, які безпосередньо залучають до роботи на уроці решту учнів. В заключній частині інсценізації, ще на стадії розробки, бажано передбачити етап підведення підсумків і зв’язане з ним оцінювання, враховуючи усі види діяльності учнів на уроці. Відмічу, що треба достатньо часу для проведення заключного етапу такої форми уроку, по можливості повторити та узагальнити використаний в інсценізації матеріал, не підводити підсумки поспіхом, а також оцінити знання учнів. Зрозуміло, що представлена структура застосовується як один з варіантів при конструюванні театральних уроків, різноманітність яких визначається перш за все змістом використаного матеріалу та вибором відповідного сценарію .

       А саме головне, театралізація – один з самих популярних методів роботи не тільки вчителів-словесників. Її використовують усі вчителі, які намагаються зробити свій урок цікавим та різноманітним. Але урок української літератури – завжди маленька вистава, в якій «грають усі», навіть самі «тихі» актори, втягнуті у дійство, що відбувається. Це особливий театр, де імпровізація – душа всього. Здається, режисер готовий до любих змін у «сценарії», передбачає реакцію акторів на деякі питання, але навіть не завжди знає усі варіанти розіграного театрального дійства. Довгий час існував погляд на літературу як відображення історичних подій та політичних течій, але навіть у всі століття автори художніх творів вирішували одне питання – що є людина? Тому і вчитель повинен дати можливість самим учням розібратися у проблемах героїв, показати, що літературні персонажі близькі живим людям, сучасні.

       У цьому допоможе вчителю театральна педагогіка, що вивчає закони побудови уроку як сценічної дії. Початок уроку – саме головне. Це ключ до всієї майбутньої розмови. Головною подією може слугувати питання-інтрига, життєва ситуація самого вчителя( вона буває вкрай цікава учням), історія, яку прочитали у книзі, стаття з газети чи журналу, лист до кого-небудь тощо – одним словом, фактори-подразники, використані вчителем з метою завоювати увагу аудиторії, заінтригувати, зосередити думки учнів на предметі майбутньої дискусії. Друга частина уроку – головна його подія. Літературний твір аналізується наступним чином: розглядаються деталі, сни, репліки героїв, їхні внутрішні монологи – для цього необхідне «вдумливе прочитання» художнього тексту, тому що це важливо для розуміння характерів героїв, їх концепцій та ідей. Третя частина уроку – центральна подія. Вчитель може поділити учнів на творчі групи, залучивши їх до рольової гри, запропонувати скласти запитання, які хотіли, але не змогли задати герою оповідання тощо. Головне, щоб діяльністю були охоплені усі учні. Самим важливим, визначальним етапом уроку, є четвертий, головний, заради якого відбувається театралізоване дійство. Учні-актори відкривають для себе істину, роблять це за допомогою своїх логічних думок і запитань. Вчитель направляє «течію розмови» в потрібне русло, відкриття яке здійснили разом: учень, учитель і автор твору. Відкриття може супроводжуватися емоційним вибухом, «моментом істини», коли на деякий час діти забудуть про те, де і хто вони, повністю повірив у реальність гри. Але, можливо, емоційного сплеску може і не бути. Може утворитися глибока тиша, вона може бути свідченням живої участі кожного з них у проблемах, що були підняти на уроці. Це сама цінна і хвилююча хвилина для автора уроку – учителя, тому що задача вирішена, мета досягнута: ніхто з уроку не піде байдужим. Уроки української літератури покликані навчити людину думати, творити, відстоювати свої думки, але не забувати, що саме визначне у світі написано людьми і для людей.

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Урок № 1

Урок 2

Тема Роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» - перлина української літератури ХХ століття.

Мета

Дидактична: розкрити історичну та фольклорну основу твору, багатство тем і проблематику твору; досліджувати майстерність письменниці в описі образів роману, розкрити їх неповторну індивідуальність, духовну силу і красу Марусі Чурай, сформувати навички та вміння аналізу роману у віршах.

Розвиваюча: розвивати вміння навчаються працювати з текстом, аргументовано викладати свої думки; розвивати спостережливість, уміння узагальнювати матеріал, виділяти головне; розвивати навички виразного читання віршів напам'ять, розвивати акторські здібності, спостережливість, творче мислення і здатність навчатися.

Виховна: формувати високі моральні якості, на прикладі героїв роману виховувати почуття людської гідності, порядності і вірності, доброти, милосердя, справедливості, виховувати почуття патріотизму, бажання знати свою історію, розуміти роль пісні у становленні національно свідомої особистості.

Тип уроку: лекція з використанням інтерактивних методів і прийомів навчання, з елементами інсценізації уривка твору.

  Форми і методи: Слово викладача (з мультимедійним супроводом); робота з текстом, метод «індивідуального самонавчання» (творча, дослідницька робота учнів), «Мозковий штурм», творче завдання: «Асоціативне дерево», сенкан; компаративний аналіз, інсценізація уривка твору.

Випереджальне завдання:

- прочитати роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»;

- випереджувальні  індивідуальні завдання.

Методичне забезпечення:

- Обладнання: хрестоматія, книги Л. Костенко, словник літературознавчих термінів, плакат, роздатковий матеріал (анкета, картки), мультимедійна презентація, мікрофон.

- Оформлення: стіл, портрет поетеси, на дошці записані тема, епіграф.

- Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор; комп'ютер, музичні колонки.

Структура уроку

І. Організаційний момент.

1.1. Перевірка присутності учнів.

1.2. Перевірка готовності учнів до уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

2. 1.Оголошення  теми і мети уроку.

2. 2. Оголошення випереджальних завдань.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

3.1. Вступне слово викладача (з мультимедійним супроводом)

3.2. Методичний прийом «Мозковий штурм »

3.3. Перетворення  в героя.

3.4. Робота зі словником літературознавчих термінів.

3.5. Літературне дослідження (робота в групах).

3.6. Компаративний аналіз.

3.7. Творче завдання. Асоціативне дерево

3.8. Творче завдання. Сенкан.

ІV. Узагальнення вивченого матеріалу.

4. 1. «Вільний мікрофон»

4.2. Займи позицію.

V. Підведення підсумків уроку

5.1. Етап рефлексії

5.2. Виставлення оцінок.

5.3. Підсумкове слово викладача.

VI. Домашнє завдання.

ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ

І. Організаційний момент

1. 1. Перевірка присутності учнів.

1.2. Перевірка готовності учнів до уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

1. Оголошення теми та мети уроку

Учні  записують тему в зошити.  Слайд 1

Проектуються на екран епіграфи Слайд 2, 3

2. 2. Оголошення випереджальних завдань.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння нового матеріалу.

3.1. Слово викладача.

Звучить запис пісні "Засвіт встали козаченьки."

Пісня для нашого народу – це його душа, його доля, його історія, це той живий скарб, що передається із покоління в покоління, утверджуючи наш національний корінь. Багато славних майстрів слова і музики народила земля українська. Але ми рідко задумуємося над тим, що ті величезні духовні багатства нашого народу – пісні виношували у своєму серці і чимало безіменних творців. Немає сумніву, що кожна із них мала свого першотворця, першовиконавця. Бо саме спів – основний спосіб творення пісні. Хто вони? Якими були ці заховані із нашої історії творці національної української пісні? Нерідко час не зберігав їхніх імен. Але пісня продовжувала жити…

(пісня знову наростає)

3.2. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

-Чи знайома Вам ця пісня?

-Чи знаєте ви і що знаєте про автора пісні, яка щойно прозвучала?

(відповіді студентів)

Слово викладача.

Так, вірно. Це напівлегендарна українська піснетвориця Маруся Чурай. Невичерпністю і величчю своєї особистості, стражданнями і злетами духу вона завжди привертала до себе увагу не лише українського читача. Доля її відкрила для вічних питань та істин. Як літературний персонаж Маруся Чурай стоїть в одному ряді з Дон Кіхотом і мадам Боварі, датським принцом Гамлетом і Джен Ейр, незрівнянною Мавкою і героїнями романів Жорж Санд… Хто вона? В яку епоху жила? Чим прислужилась своєму народові?

Ці та інші питання ми з’ясуємо сьогодні під час літературно-музичної композиції, більше знайомлячись із цією особистістю, вивчаючи роман Ліни Костенко «Маруся Чурай».

На наш урок  запрошено гостей сьогодення і минулого: Оксану Пахльовську – доньку Ліни Костенко, письменника і літературознавця Івана Дзюбу, фольклориста, О. Шкляревського, співачку Марусю Чурай, гетьмана України  Б. Хмельницького.

Отож, розпочинаємо. Безліч версій існує про життя Марусі Чурай та її родини. Першими до слова запрошую саму героїню роману Л. Костенко і фольклориста О. Шкляревського.

3.3. Перетворення в літературного героя. Слайд 3

Виходить Маруся Чурай.

Маруся Чурай

Уже століттями мене називають «дівчиною з легенди». Можливо, тому, що реальність мого існування ще не до кінця документально-підтверджена. Збереглася лише величезна кількість переказів, легенд та моїх власних пісень («Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «шумить-гуде дібровонька», «Сидить голуб на березі», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»).

Архівних джерел про моє життя не залишилося майже жодних. Якщо узагальнити усі версії про походження моєї родини, то вийде приблизно такий сюжет.

Народилася у Полтаві в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Датою народження найчастіше називають 25 січня 1625 року. Хата батьків стояла на березі Ворскли. Нині приблизно можна визначити це місце, бо знаходилось воно недалеко Хрестовоздвиженського монастиря, який зберігся до сьогодні.

Батько мій Гордій Чурай був людиною хороброю і чесною. Гордій був людиною авторитетною у рідному краї, користувався пошаною і повагою серед товаришів, гідно захищав права свого народу, брав участь у козацьких звитягах. Він палко любив свій рідний край і ненавидів його ворогів. Якось під час сварки із шляхтичем, не витримавши його знущань із народу, вихопив шаблю із піхов і зарубав насильника. Після цього змушений був податися на Січ. Брав участь у численних боях проти польської шляхти, У 1637-у потрапив у полон і був страчений у Варшаві.. Кажуть, була я такою, як і батько, запальною, правдивою, не терпіла брехні, кривди, зради.

Залишилися ми з мамою удвох. Обох нас шанували у Полтаві через нашого славного батька, а також через мій Богом даний дар складати і співати пісні. Говорять, що я мала чудовий голос, була наділена неабияким талантом імпровізації – свої думки могла викладати віршами.  Пісні мої користувалися великою популярністю в народі, їх співали і козаки, і дівчата, і всі мешканці Полтави.

Задивлялися на мене і парубки. Кохав мене син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці Іван-Іскра – благородна душа. Я ж любила іншого – молодий козак, син хорунжого Полтавського полку Григорія Бобренка, свого названого брата. Але із цього кохання нічого путнього не вийшло, лише велика трагедія, відчай і смерть. Всі довідки про мене (судові акти Полтавського магістру) згоріли.

Викладач. Слово надаємо фольклористу, Олександру Шкляревському.

Олександр Шкляревський, фольклорист.

У Григорія Квітки-Основ’яненка зберігається портрет Марусі Чурай. Я побачив на ньому «справжню красуню у суто малоросійському стилі: дрібненька, худорлявенька, струнка, як струна, з маленькими ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум’янець. У Марусі були карі очі під густими бровами і довгими віями. Голівку дівчини покривало розкішне, чорне, як смага, волосся, заплетене в густу косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками та червоними, як мак, вустоньками. У Марусі було круте, трохи випукле гладеньке сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний з горбинкою ніс».

Викладач.

До слова запрошуємо Оксану  Пахльовську, доньку Ліни Костенко, яка розповість історію створення роману та особливості його жанру.

Оксана  Пахльовська.

«Маруся Чурай»-гордість  української літератури ХХ ст.. До осмислення феномену життя «дівчини з легенди» зверталося багато митців: Г. Квітка-Основ’яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, О. Шаховський, Л. Боровиковський, О. Кобилянська.

Але надзвичайний, безпрецедентний успіх мав саме історичний, соціально-психологічний роман Ліни Костенко. Не просто роман, а роман у віршах. Цей твір не має нічого спільного з тим, що досі було написано про легендарну співачку. Це абсолютно новий жанр і історії літератури.

У  1979 р. у видавництві «Радянський письменник» з’явився історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який писався Ліною Костенко в роки її вимушеного мовчання.За кілька днів восьмитисячний тираж було розкуплено. Ліна Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше відобразити у романі Україну XVII ст. Вона відкрила її для себе, а потім і для нас – і це був величезний дарунок митця. Ми не лише знайомимося з сухими фактами, датами, подіями, а й з великою силою мистецького відображення подій. Епічний розмах історичної оповіді забарвлено багатющими ліричними відтінками. Дуже висока емоційна сфера роману, різноманітність і глибина переживань, афористичні образні міркування – ось що характерне для  роману у віршах Л. Костенко.

Історичний роман у віршах – рідкісний літературний жанр, який вимагає від автора великої майстерності у поєднанні епічної історичної оповіді з ліричними відтінками, емоційністю, глибиною переживань, афористичними образними міркуваннями.

         На історичну тему радянські письменники писали чимало. Психологічний археолог, Ліна Костенко зрізала шар за шаром брудний намул фальсифікацій з української історії – і перед очима людей ставали покручені і трагічні дороги нації, її перемоги та поразки, тяжкі мандри духу до власної суті. Поет повертав нації гідність. Адже був голод на правду, на духовність, на віру зневіреного народу. Після виходу рукописів «Марусі Чурай» - вибух національної свідомості і паталогічний опір апарату в намаганні не допустити твір до друку. 6 років його «читали» й «рецензували». Аж у 1979 році – світ побачив роман. У книгарнях стояла така черга, як в голодні роки за хлібом. Вихід цього твору став справжньою подією в нашій літературі. Приміром, у далекому Казахстані українці від руки переписували роман.

Державна премія України ім.. Тараса Шевченка – ось нагорода за роман.  За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» Ліна Костенко в 1987 році удостоєна Державної премії імені Т.Г.Шевченка.

         Ліна Костенко сказала: «Нагороду, освячену іменем Шевченка, розглядаю так, щоб витримати суворий і вимогливий погляд великого поета нашого народу». Слайд 4

Викладач.

Реальні факти, місцевість, що описані у творі, нам прокоментує великий муж нашої історії Б. Хмельницький. Слайд 5

Хмельницький

Історична Україна… Багатостраждальне минуле народу з його трагічною героїнею… Далеке, сховане у віках коріння національно-визвольного руху, що проходив під моїм проводом, яке так намагалася викочувати тоталітарна система… Колоритні народні типи, взяті з різних верств українського життя XVII ст. – ось реальні події, які лягли в основу роману Л. Костенко.

Полтава XVII ст. Це важливе місто на терені України. Воно мало свою фортецю. Центральна частина міста оточена високими земляними валами, на яких піднімаються спостережні вежі. Кілька в’їздних воріт. Більша частина міщан жила в передмісті, яке оточувало фортецю. Полтава мала свій козачий полк. Міське козацтво, запорожці – палкі патріоти, що захищають не тільки своє місто, а всю Україну, вважаючи за честь померти у битві. Сили духу їм давали любов до рідної землі і пісні Марусі Чурай, з якими вони вирушали у походи, визволяючи свій край від поневолювачів.

Ліна Костенко об’єктивно засвідчує, що визвольна війна 1648-1654 рр. була потужною спробою утворити свою державу. Зусиллями моїх соратників і моїми власними така держава була утворена – був уряд, своє військо, свій суд, своя дипломатія. Мене називали «самовладцем і самодержавцем руським», а іноземці величали Князем Руси. Передісторія війни 1648-1654 рр. – безперервна боротьба народу за свою волю. Повстання Наливайка, Сулими, Павлюка. Все менш стихійною, більш організованою стає боротьба. І ось її апогей – Хмельниччина. Ліна Костенко змалювала мене справжнім лицарем України. Два поетичні рядки характеризують мою організаційну роль у визволені українського народу

Усі від Богдана і всі од Богдана

Із тьми виростають і в тьмі розтають.

         Кажуть, що мій розум і воля скеровували величезну енергію повсталого народу.

Синівське ставлення до України змальовувала поетеса через реальні постаті старого полковника Мартина Пушкаря та козацького старшини Івана Іскри. Останній – представник молодого покоління державницької еліти. Він вирізняється своєю духовною витонченістю, проникним інтелектом, постає людиною, що мислить державницькими категоріями «народ», «Україна». Він – не кабінетний мислитель, у його долі вже було чимало походів і битв.

Полковник Пушкар – досвідчений, мудрий, розважливий. Користується величезним авторитетом серед козацтва і має неабияку владу над ним. Мої бійці – люди високої моралі, гострого розуму, бійці-захисники.

Викладач.

Усіх цих героїв народила епоха, позначена могутнім устремлінням українського народу до волі, до власної держави.

Викладач.

-Які ж основні   особливості композиції роману визначають літературознавці?

До слова запрошуємо Івана Дзюбу.

Іван Дзюба, літературознавець

Багатотемність, поліфонізм роману Ліни Костенко потребували «багатоярусної, витонченої композиції. 9 розділів твору нагадують класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Кожна частина необхідна для цілості, а цілість надає кожній частині вищого значення. Все тут живе наскрізною симфонічною взаємопов'язаністю, взаємо підсиленням».

Читаючи роман, постійно відчуваєш його перегук із вчорашнім, зовсім недавнім і сьогоднішнім днем, невичерпність поетичних тем, загальнолюдської та національної проблематики. Окремі проблеми, що були гостро актуальними для України XVII ст., залишаються такими ж сьогодні.

Слайд 6

Композиція – книга.

Виходять  2 учні, перегортають аркуші. Читають вголос.

I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар й Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.

Монолог Івана Іскри.   Слайд 7

Слово викладача.

І розділ, у якому йдеться про суд над Чураївною, зразу ж уводить нас у змістову суть роману, знайомить майже з усіма персонажами, які діятимуть у творі. У цьому розділі започатковані головні сюжетні та смислові лінії й починається досить активне розкриття характерів персонажів, яке продовжиться в наступних розділах.

II розділ «Полтавський полк виходить на зорі». Полтавський полк на зорі виступає в похід боронити волю свого народу.

III розділ «Сповідь». Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу Марусю виводять на страту.

Інсценізація уривка. Розігрується розмова Бобренчихи і Гриця.

IV розділ «Гінець до гетьмана». Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.

V розділ «Страта». Марусю виводять на площу для страти, де зібралася вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Марусиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія.

VI розділ «Проща». Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію Батьківщини  з розповідей дяка й з побачених у дорозі картин зруйнованої рідної землі.

  IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю…»

Виконання пісні  «Ой не ходи, Грицю…» (на екрані – відеокліп на цю пісню)

Слово викладача

 У час, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література була ще слабо розвинутою. Проте народ мав своїх митців, які були його душею, його голосом, його поводирем. Немає сумніву, що Ліна Костенко, змальовуючи образ своєї героїні, української піснетворниці XVII ст., внесла в нього багато чого зі свого часу, зі своїх особистих стосунків із українським «застійним» суспільством 70-80 рр. ХХ ст.

Така широка проблематика роману й зумовила необхідність ускладненої, «багатоярусної» композиції.

         «Маруся Чурай» - історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах, названий «енциклопедією духовного життя України XVIIст.»

Ви почули у нове літературне слово.

Прошу вас звернутися до «Словника літературознавчих термінів».Збагатіть свої знання з теорії літератури, записавши у зошити значення. Слайд 9

3.4. Словникова робота. Теорія літератури

Роман у віршах  - великий художній твір, якому поєднується епічний спосіб зображення життя через розгорнутий сюжет і систему подій, через змалювання сформованих характерів з глибоким ліризмом — віршованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану і почуттів автора.

Слово викладача

У романі "Маруся Чурай" Ліна Костенко змальовує, з одного боку, цілу галерею епічних образів (Маруся Чурай, Гриць Бобренко, Гордій Чурай та інші) в їх складних взаємостосунках. З іншого боку, в сюжетну тканину роману та епічної розповіді вплітаються ліричні мотиви, що висвітлюють безпосередню оцінку поетесою тих чи інших вчинків і дій героїв. Саме тому "Маруся Чурай" сприймається не лише як об'єктивна історія життя автора твору. Форма роману у віршах дала поетесі можливість показати широке тло української дійсності XVII ст. і глибоко розкрити своє ставлення до зображуваного.

• Визначте, будь ласка, тему твору.

Слайд 10.

Викладач. Яка головна думка твору?Слайд 11.

Слайд 12. Проблематика роману

Серед порушених у творі проблем:

• сила й незбагненна  часто без­жальна логіка любові;

Слово викладача. Роман Ліни Костенко дає змогу кожному зрозуміти і відкрити для себе красу і силу людського почуття, хай навіть воно зазнало зради і привело до трагічної розв’язки. «Маруся Чурай» збагачує нас своєю «філософією любові», у творі це почуття визначається як особлива духовна цінність. Проблема любові і зради вирішується як складова частина філософії любові.

• батьки і діти;
• фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесе­ного й приземленого в людському житті;
• шляхетність і вірність як шлях порятунку, пристосуванство й зра­да як шлях до загибелі;
• творець і суспільство, нелегка, але висока місія митця в історії свого народу;

Викладач. Головна героїня роману як показала Л. Костенко - це геніально обдарований митець, один із творців українських пісень, що набули найширшого розповсюдження і принесли славу нашому народові, додавши йому сили духу у боротьбі за визволення. Так Л. Костенко показує роль митця в історії, у долі народу, Батьківщини. Завдяки своєму талантові проста дівчина з Полтави стала душею України. Адже пісенним словом виражала сутність свого часу, окрилювала людей.

• славна й трагічна боротьба народу за свою державність.

У романі створено ряд образів – персонажів, прекрасних завдяки своїм лицарським прагненням здобути волю Батьківщині. Одночасно бачимо і людей безкрилих, зосереджених на власному благополуччі, не запалених патріотичним почуттям.

А зараз ми перейдемо до характеристики образів.

3.5. Літературне дослідження (робота в групах). Слайд 13

Скласти тези до характеристики образів; використовуючи текст твору,  зачитати уривки з твору.

І. Іван Іскра

- полковий обозний, син Якова Острянині;

- звиклий до випробувань і битв;

- першим відгукується на поклик гетьмана;

- найперше і святе для нього – обов’язок;

- він належить не собі, а боротьбі;

- щира любов до Марусі;

- душевне благородство;

- захист дівчини на суді.

ІІ. Богдан Хмельницький

- великий державний муж;

- носій справедливості;

- гострий розум його урівноважує народні проблеми;

- авторитет серед козацтва;

- мудрість гетьмана вирішила долю Марусі.

ІІІ. Пушкар

- сивочолий полковник;

- загартований у боях і походах;

- зберіг твердість розуму і розсудливість;

- душевна гуманність;

- твердість даного слова.

Слово викладача. Марусина любов зустрілася з роздвоєною, розчахнутою душею Гриця Бобренка. Так з'являється в романі Ліни Костенко драма «нерівні душ» —поетично-максималістської та буденно-прозаїчної, в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря.
Важливо тільки відчути, що в цих думках—не стільки докір чи осуд, скільки скрута, зітхання, тута...
Отже, небо —і земля. Поезія —і проза. Максималізм — і прагматизм. Душевний порив—і практичний розрахунок. Безоглядність —і та «тверезість», яка багатьма якраз і розуміється як уміння жити...
І якщо для Галі Вишняківни не існує якихось моральних альтернатив (вона цілковито належить буденщині, матеріально-прозаїчній суєті, яка не передбачає якихось духовних зусиль чи напруг), то Гриць Бобренко воістину завис між «небом» і «землею». Маруся чи Галя —ось його цілком реальний вибір. І, зрештою, «земне» тяжіння бере гору,— перед нами постає драма людини, яка не відбулася.
Пригадуєте: Мавка з «Лісової пісні» Лесі Українки дорікнула Лукашеві за те, що той «життям не зміг до себе дорівнятись»?
Так і Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неординарность, але —характеру не вистачило; висоти злякався; світ ловив І таки впіймав... Обіймами й статками Галі Вишняківни, спокусою більш простого й зрозумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття...

Згадка про «Лісову пісню» не є випадковою: історичний роман Ліни Костенко багатьма мотивами, колізіями, характерами близький до драми-феєрії Лесі Українки.

Слайд 14. Робота з таблицею.

3.6. Компаративний аналіз

Слово викладача

 - Що вас найбільше вразило в лексиці роману?

3.7. Творче завдання. 

-Охарактеризуйте Марусю, склавши асоціативне дерево(біля дошки)

Маруся Чурай – пам'ять, Україна, патріот,душа, пісня, шляхетність, співчуття, духовність, краса, максималізм, емоційність.

3.8. Творчий експеримент

Сенкани

Піснетвориця

Високоморальна, талановита

Любить, творить, надихає

Вона є втіленням народу

Маруся Чурай

Лицар

Гордий, благородний

Бореться, любить, захищає

Завжди готовий захистити правду

Іван Іскра

Хамелеон

Розчахнутий, ненадійний

Боїться, зраджує, лукавить

Невпевнено крокує по землі

Гриць Бобренко

ІV. Узагальнення вивченого матеріалу.

4.1. Інтерактивна вправа «Вільний мікрофон»

- Що поклала в основу свого роману Л. Костенко?

- Хто така М. Чурай за переказами народу?

-Який за жанром твір «Маруся Чурай»  Л.Костенко?

-  Про що цей твір і хто в ньому є головним героєм?

- Якими лініями розгортається сюжет твору?

         - Розкрити основні риси душі справжнього Гриця. Чи лицар він?

- Що, на вашу думку, є причиною роздвоєності Грицька: убогість його душі чи лише прагнення нажити Вишнякове добро?

- Розкрийте значення батьківського дому у формуванні світоглядних позицій та виборі життєвих ідеалів (Гриць Бобренко, Маруся Чурай, Іван Іскра, Галя Вишняківна). 

-  Як ви розумієте такі слова?

Моя любов сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі.

-   Чому, на вашу думку, Маруся Чурай не може простити Грице­ві зраду навіть після його щирого каяття?

- Як ви розумієте слова Івана Іскри, в яких висловлено його ставлення до Марусі:

Ми з нею рідні. Ми одного кореня.

Мабуть, один лелека нас приніс.

- Звертаю увагу на плакат «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це голос наш, Це пісня, Це душа»). Хто ж дав таку оцінку Марусі Чурай?

(Іван Іскра, який розуміє високість душі Марусі і незвичайний талант).

- Що найбільше притаманне Марусі Чурай? Чи можна її порівняти з іншими образами художньої літератури?

- Прокоментуйте слова Чураївни: «Нерівня душ — це гірше,ніж майна».

- Кого ж дійсно могла б впустити в своє серце Маруся Чурай і бути щасливою? (Івана Іскру)

- Як ви розумієте слова Івана Іскри:

«Ми з нею рідні. Ми одного кореня.

Мабуть,  один лелека нас приніс?»

- Чому в шостому розділі «Проща» письменниця вводить образ мандрівного дяка?

-Тож якою перед нами  постає Маруся? Дівчина з легенди чи конкретна історично особа?

 Слово викладача.

Ліна Костенко підкреслює: Маруся й Гриць представляють дві протилежні життєнастанови, два полярні типи людей. Цільність характеру, краса душі Ма­русі виростають із гармонійних стосунків її батьків. А роздвоєність Грицевої душі — це, вочевидь, продовження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорунжим» й опинився під п’ятою своєї вічно незадоволеної дружини. Від життєвого вибору людини залежить і ха­рактер її смерті. Марусин батько загинув як хоробрий козак — страшною, муче­ницькою, але славною смертю, про його героїчну загибель співають кобзарі, а бать­ко Гриця згинув, як і жив (потонув у річці). Та й Гриць прийняв зовсім не козацьку смерть. Отже, людина — єдина потенційно вільна істота на землі, У будь-яку епоху, лри будь-яких обставинах вона може вибирати свій шлях.

Авторка зовсім не приховує складності проблеми: за будь-який вибір дово­диться платити. Такі люди, як Гордій Чурай, Маруся, вибирають шлях правди, честі, совісті й тому бідують, а часто й гинуть у неправедному світі, але здобувають славу. Такі ж люди, як Гриць, намагаються поєднати непоєднанне, постійно ско­чуються до компромісів із сумлінням і зрештою стають на дорогу зради.

4.2. Прийом «Займи позицію» (Учням пропонується висловити свою відповідь за допомогою карток «Маруся», «Гриць», «Іван», «Так», «Ні»)

- Хто з героїв роману ближчий вам за духом: Маруся, Гриць, Іван?

- Які погляди на любов і сім’ю  імпонують вам особисто після детального розгляду образів роману?

-  Якби Маруся Чурай сказала про себе, що вона щаслива людина, чи погодилися б ви з нею? Якщо так, то в якому розумінні вона щаслива?

- Чим важливий роман «Маруся Чурай» Ліни Костенко для народу у 80-х рр. ХХ ст. і в наші дні?

V. Підведення підсумків заняття.

5.1. Етап рефлексії.(студенти заповнюють анкети, за бажанням деякі з них їх зачитують)

5.2. Виставлення оцінок.

5.3.Підсумкове слово викладача.

Слово викладача. Ліна Костенко є видатною сучасною українською поетесою. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито. Пароль творчості Ліни Костенко – безкомпромісність. Її поезія – це концентрація думки, суворість, сучасність, шляхетне служіння літературі, людинознавство.

         Поезія Ліни Костенко застерігає нас від страти своєї історичної памяті, духовності. Виразно ця думка звучить в романі «Маруся Чурай». Образ Марусі зливається з образом Батьківщини, що сигналізує через століття: пам’ятайте нащадки, свою славну історію, не розгубіть красу душі, і лише тим будете знані і сильні у світі.

         Роман "Маруся Чурай" є одним із тих творів, які через свою непроминущу мистецьку вартість назавжди залишаються в літературі. Це — твір, невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Багатьом поколінням він відкриватиме образний світ нашої непростої історії, ошляхетнюватиме душі високим патріотичним почуттям, даруватиме насолоду.

         На основі спостереження детального аналізу роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» можна впевнено кон­статувати, що цей твір, створений на національному ґрунті, продовжує фольклорні и літературні традиції, у ньому письменниці пощастило скласти неповторну, глибоку, психологічну, героїчну й романтично наснажену пісню про історію легендарної пое­теси й піснярки Марусі Чурай, реально відтворити реальні події в Україні середини XVII ст., змалювати низку яскравих образів лицарів-звитяжників, які боролися за її національне визволення. Червоною ниткою через весь роман чітко проявляється позиція громадянина й патріота в особі самого автора. Використовуючи історичний досвід рідного народу, письменниця проводить ідею невмирущості духовних цінностей народу, що надає її поетичним творам досить актуального звучання сьогодні, в час національного й культур­ного відродження.

        Тож хай наш сьогоднішній діалог запалить в наших душах любов до рідної землі, до отчого дому. Маруся живе серед нас, пісня її продовжує жити! (звучить пісня «Пісня про Марусю Чурай» у виконанні Раїси Кириченко) І хай разом з цією піснею живе в нашій пам’яті і ім’я нашого славного солов’я України Раїси Кириченко, ще однієї Чураївни, що промовляє до нас воістино святії слова:

Нема її могили, земля над нею рівна,

А значить, не вмирала Маруся Чураївна … 

Слайд 16.

VI. Домашнє завдання
Напишіть лист до Марусі Чурай.

ВИСНОВКИ

       Розбудова незалежної України потребує змін в структурі системи освіти з метою відтворення інтелектуального потенціалу народу. Освітні заклади повинні створювати сприятливі умови для самовираження особистості в різних видах діяльності, розкриття її нахилів, здібностей і обдарувань. Одним із шляхів розкриття творчих обдарувань в учнів є залучення до театралізації або інсценізації.

       Розширення та поглиблення прийомів театралізації веде до усвідомлення та ускладнення основних понять, пов’язаних з процесом аналізу художнього твору та віковими особливостями учнів. Театралізацію можливо розглядати як шлях інтерпретації художнього тексту путь за допомогою сцени, із внесеними елементами драматичної дії. Таким чином, процес використання театралізації художніх творів на уроках української літератури засновується на читацькій та глядацькій співтворчості учня з автором, літератури з театром.

     Соціоігрові театральні методики формують та розвивають у сучасних дітей саме ті якості, які відрізняють підготовленого театрального глядача: здатність до співпереживання і творчому відгуку, глядацька чутливість до деталі, уміння прочитувати її у виставі, пов’язувати з цілим, уважне ставлення до іншої людини, творчості, мистецтва та ін. Ще М.Бахтін, В.Всеволодський-Генгросс, Л.Розанов та інші діячі театру 1920-х років виступали  за те, щоб театральною грою був охоплений увесь навчальний процес. Так чи інакше, форми застосування театральної педагогіки в практику сучасної освіти, про які я говорила у роботі, є прикладами використання театралізованої діяльності в освітній процес.

       Уроки з елементами театралізації, рольовими іграми та іншими методами театральної педагогіки позитивно сприймаються учнями та їх батьками. Неможливо не помітити зріст інтересу в учнів до всесвітньої історії, культури, мистецтва, української літератури. Учню цікавіше комбінувати отриманні знання, переводити їх в образи, поєднувати з художньою вигадкою. Так у дитини формується нова психологія – творця, натхненника. Такий стан імпонує йому, оскільки у підлітковому віці людина прагне стати дорослою, самостійною, намагається самоствердитися.

       Важливими в цій діяльності є:

• створення атмосфери, що сприяє зацікавленості кожного учня в роботі під час уроку;
• стимулювання учнів до розмірковування, використання різних способів виконання завдань без страху помилитися, дати неправильну відповідь;
• використання в процесі роботи дидактичного(театралізації) матеріалу, що дозволяє учневі обирати найбільш прийнятні для нього вид і форму навчального матеріалу;
• оцінювання діяльності учня не тільки за кінцевим результатом, але й за процесом його досягнень;
• створення таких педагогічних ситуацій спілкування на уроці, які дозволяють кожному учневі проявляти ініціативу;
• створення атмосфери, що сприятиме самовираженню.

       Серед методів навчання мають превалювати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер. Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, гурткова робота.

        Такі методи і прийоми, як інсенізація збагачують і доповнюють композицію уроку, і якщо його сценарій розроблено з відповідною методичною доцільністю, вони створюють ситуації, коли вчитель може активізувати учнів згідно їхнім творчим здібностям і можливостям.

ЛІТЕРАТУРА:

3. Семенюк Г.Ф., Ткачук М.П., Слоньовська О.В., Гром’як Р.Т., Вашків Л.П., Плетенчук Н.С. Українська література ( рівень стандарту, академічний рівень), 10 кл. – К.: Освіта, 2010.-352 с.

4. Українська література.11 клас:Хрестоматія/Упорядники О.І.Борзенко,м.П.Сподарець-Харків:Веста:Видавництво «Ранок»,2007.-752 с.

5. Українська література: Хрестоматія для 11 кл.серед.навч.закладів/Упоряд.Р.В.Мовчан,Ю.І.Ковалів.-К.:Ірпінь:ВТФ «Перун»,2000.-576 с.

6. Інтерактивні тренінги з формування ключових і предметних компетентностей: Навчально-методичний посібник/Укл.:В.Г. Зарицька та ін..- Донецьк:Витоки,2009.-68 с.

7. Пометун О.І.Енциклопедія інтерактивного навчання.-К.,2007.-144 с.

8. Ершова А. П. и др. Театрально-творческие методы работы на уроке литературы // Театр и образование. – М., 1992 .- 67 с.

9. Колокольцев Е. Н. Искусство на уроках литературы. – Киев, 1991

10. Максимова  Н.М. Пошук напряму творчої роботи з учнями /                               Н.М. Максимова // Обдарована дитина. – 2005. – № 1. – С. 13 - 16.

11.  Савченко О. Творча особистість учня і урок літератури /                                     О. Савченко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2009. – № 9. –  С. 32 - 34.

12.Хмельницька О.Л. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках літератури та в позаурочний час / О. Л. Хмельницька // Зарубіжна література в школі. – 2009. –  № 19. – С. 35 - 38.

13. Демчук О. Нестандартні уроки з української літератури. - Тернопіль:

     Підручники та посібники, 2000.-141с.