Сценарій "Поезія мого життя"

ПОЕЗІЯ МОГО ЖИТТЯ

Поезія  —  всього лише поезія,

поки хтось не побачить в ній свою історію,

 свою силу, свій сенс…

ПЛАН

1. Поезія прикрашає життя людини

2. Неповторна моя, калинова: сучасна українська поезія, від якої

    перехоплює подих

3. Коли б не було поетів, то ми б не навчились любити себе і свій народ…

4. Магія поезії

5. Декламування авторських віршів

I. Поезія прикрашає життя людини

(№1 слайд)      (Слово куратора)

         Поезія… Вона входить у життя кожного з нас з першою колисковою, з дитячими віршами і залишається на все життя. Багато хто і сам починає писати поетичні твори, щоб висловити все, що лежить на серці.

         Поезія — всього лише поезія, поки хтось не побачить в ній свою історію, свою силу, свій сенс…

         Який бідний і порожній був би світ без поезії, живопису та інших видів мистецтва! Вони виконують важливу роль у нашому становленні, допомагають формуванню нашого світогляду, роблять з кожного справжню людину — чуттєву, співчутливу, інтелігентну, інтелектуальну. Вони підказують нам правильний шлях саморозвитку та самовдосконалення.

          Поезія — це не просто віршовані слова, це форма вираження почуттів. Ніщо так добре не висловлює наші емоції та стани, як поезія. Читаючи вірші, мимоволі відчуваєш силу того почуття, яке відчуває поет до коханої людини, сім’ї, Батьківщини.

           Про поезію кажуть, що це «музика слів», «живопис, який чують». Одна з найвизначніших постатей італійського Відродження Леонардо да Вінчі порівнював поезію з живописом. Він казав: «Живопис — це поезія, яку бачать, а поезія — це живопис, який чують».

           Українська мова давно вже визнана однією із наймилозвучніших та найгарніших мов світу. А зараз вона стала ще й справжнім символом незламності, нескореності, волі та свободи духу. У ній – велич і сила, ніжність та краса, а ще – щось таке щемке-щемке і рідне, від чого у куточках очей з’являються сльози. Українська мова – мова наших прабабусь та прадідусів, мова наших дітей та онуків. І сьогодні ми поговоримо про актуальну українську поезію, від краси якої перехоплює подих!

(№2)      (здобувачка освіти)    (сидячи в кріслі з горнятком)

Вірш  "Маєш ставати..." , автор Мар'яна Савка

Маєш ставати і йти на щоденну роботу –

Вмити тіло, зібрати постіль, зварити кави.

І робити роботу, робити роботу, доти,

Доки з росою на сонці не зникне лукавий.

Годувати родину, збирати на військо, місити тісто,

Пильнувати свій сад, аби в ньому росло і квітло.

Розкладати книжки, прибрати ранкове місто

І віднімати пітьму і множити світло.

Множити світло – любити, світити, горіти,

Плести з любові сітку міцного захисту.

Вчитися жити. Як молоком зігрітим

Напувати чужу дитину, що прагне затишку.

Зводити стіни, хоч по одній цеглині –

Та безперервно, та попри біль і втому.

Множити світло, яке вже нині, вже нині

Світить у вікна твого майбутнього дому.

 (№3)   (ведуча 1)   

У поезії є своя подія день народження, так як і у людини, поезія має свою історію. У 1999 році на 30 сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО. Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якомога бiльше суспільної уваги. Крім того, Всесвітній день поезії дає можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів та літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова. Цей день, вважає ЮНЕСКО, повинен сприяти створенню у засобах масової інформації позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.

     Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись у березні 2003 року до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії, зазначив: «Поезія – це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія — головний засіб самостверждення і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку.

Всесвітній день поезії відзначається і в Україні з 2004 року. 

(№3)   (ведуча 2) 

          Кожній людині властиво «почуття прекрасного», до якого вона постійно прагне. Але те, що прекрасно для одного, може бути байдуже для іншого. Творчі здібності у всіх людей різні. Але є те, що об’єднує всіх — люди здатні відчувати, кохати, сумувати та радіти.

         Саме почуття, емоції, роздуми, міркування — це попередники поезії, те, що її породжує та розвиває. Це відноситься і до інших видів мистецтва. Найближче до поезії по емоційно-чуттєвому сприйняттю, на мій погляд, живопис і музика. І поет, і художник, і музикант — всі вони творять, пропускаючи світ крізь власне серце, яке й створює шедеври, що живуть не одне покоління.

(№4)   (ведуча 2)    

         Сергій Жадан

            Рок-зірка української літератури. Народився 1974 року у місті Старобільськ на Луганщині. Український прозаїк, поет, перекладач. Автор десятків книжок, якого масово читають в Україні та закордоном. Музикант, лідер гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Манергейма». На його вірші записано сотні пісень, його рядками зачитуються, плачуть та зізнаються в коханні.

            Поезії Сергія Жадана наповнені глибокою лірикою та романтизмом, і водночас – вайбом далеких подорожей, незвіданих доріг, гірких розставань та доленосних зустрічей, різних тональностей потягів: тривожного (або навпаки, заспокійливого) стукоту коліс; різких гудків, здатних наполохати особливо чутливих пасажирів. Ці поезії наповнені легким смутком,  різкуватим ароматом мускусу та чорної кави, коханням, чимось справжнім і таким, від чого стискається серце. Адже і вірші ці читаєш душею, впізнаючи себе: у ситуаціях, спогадах, мріях…

(№4)      (здобувачка освіти)    (під звуки гітари)

Сергій Жадан "Коли вона повернулась"

Коли вона повернулась, ближче вже до зими,

всі свої літні речі вимінявши на квиток,

в теплих її кишенях ховались портові дими,

а кров мала колір висушених

трояндових пелюсток.

І я гортав її книги в перці, кориці й вині,

і слухав собі неуважно, як вона залива,

і як виростають у темряві, зріючи на глибині,

чорний камінь вугілля,

зелена рослина трава.

І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги,

і вона розсипала борошно, мов дзвінкий порошок,

і чекала кожного вечора коли вже підуть сніги,

але сніг, на відміну від неї,

так тоді й не пішов.

(№5)   (ведуча 1)    

          Костенко Ліна Василівна — українська поетеса, письменниця, учасниця руху шістдесятників. Народилася 19 березня 1930 року в невеликому містечку Ржищеві, розташованому за 80 кілометрів від Києва.

             Ліна Костенко — це видатна і знана кожному українцю поетеса і письменниця, яка здобула всесвітнє визнання завдяки своїй глибокій поезії та літературній діяльності.

         Перший вірш 11-річна Ліна написала на стіні окопу, де разом із батьками ховалася під час Другої світової війни. Уперше опублікувала свою поезію, коли їй було 16 років.

         19 березня 2024 року Ліна Костенко відзначила свій 94-й день народження

          Усе своє життя Ліна Василівна бореться за Україну, за її свободу і принципи. А сьогодні її вірші надихають і підтримують українців.

 (№6   з  відео)    (здобувачка освіти)

Вірш: “Не треба класти руку на плече”,   автор  Ліна Костенко

Не треба класти руку на плече.

Цей рух доречний, може, тільки в танці.

Довіра — звір полоханий, втече.

Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.

Він дивний звір, він любить навіть муку.

Він любить навіть відстань і розлуку.

Але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов’їв,

Він чує тихі кроки браконьєра.

Він пастки жде від погляду, від слів,

І цей спектакль йому вже не прем’єра.

Душі людської туго і тайго!

Це гарний звір, без нього зле живеться.

Але не треба кликати його.

Він прийде сам і вже не відсахнеться.

II. Неповторна моя, калинова: сучасна українська поезія, від якої

перехоплює подих

(№7)    (ведуча 3)   

Поезія — це завжди неповторність

           В душі кожної людини живе її внутрішній романтик. Саме він нашіптує унікальні рядки, що згодом стають віршами. Саме цим зумовлений той факт, що поезія — завжди неповторність. Вона допомагає побачити прекрасні й незвичайні сторони в повсякденних речах, у тому простому житті, яке оточує нас щодня. Можна з упевненістю сказати, що поезія вчить любити.

           Багато віршів присвячено любові до Батьківщини. Особливо це стосується українських поетів. Тут згадується творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Максима Рильського, Павла Тичини, Ліни Костенко та багатьох інших.

            Яку б тему не розкривав вірш, він занурює в глибину, радує злагодженістю слів і сенсу, проявляє почуття, окрилює. Читаючи поезію та співпереживаючи разом з автором, наповнюєшся натхненням та наснагою.

            Отже, поезія прикрашає життя людини, робить його яскравим та змістовним. Кожен вірш, написаний від душі, є унікальним. Саме тому кажуть, що поезія — це завжди неповторність.

(№8)    (ведуча 4)    

Наступний поет нашої рубрики – Денис ПРОКИДЯНЧИК. Поет, член літературно-мистецької спілки АБО (м. Львів), автор текстів пісень, колядок, віншівок та віршів. Активний мандрівник  книжкового дворику. Блогер, громадський діяч, волонтер, організатор багатьох благодійних проектів на Стрийщині.

         Про себе Денис розповідає лаконічно, тож слухайте між його рядками те, про що мовчить поет.

(№8)     (здобувачка освіти)  

 Вірш: “ Чи можливо пізнати жінку ”,   автор  Денис Прокидянчик

                ***

Чи можливо пізнати жінку,

Прочитавши всі її сни?

Чи можливо зірвати квітку,

Не лишивши її без трави?

Пані часто різного віку

Прагнуть йти самі до мети.

Та, як ніч закрива повіки

Не позбудуться самоти.

Не потрібно шукати клітку

І щодня повторювати: “Лети”.

Бо пізнати зуміє жінку

Той, хто стане її крильми.

(№9)    (ведуча 3)  

Юрій Романович Іздрик - український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту "Четвер".  Народився 16 серпня 1962 року в Калуші (Івано-Франківська область).

(№9  декламування вірша дивлячись у люстерко)    (здобувачка освіти)

 Вірш “Інший”, автор  Юрій  Іздрик

людина сама нічого не може

людині завжди потрібен інший

на кого можна себе помножити

для кого варто писати вірші

з ким можна разом долати відчай

чи радість ділити не ризикуючи

хто може в будь-яку мить засвідчити

що ти – реальний що ти – існуєш

людина ж бо в себе не надто вірить

все свідка для себе шукає якогось

нема людини – спіймає звіра

не зловить звіра – віднайде бога

не знайде бога – візьме люстерко

та навіть там себе не впізнає

бо в сóбі бачить обличчя смерті

й не розуміє що смерті немає..

людина сама нічого не може –

ні народитись ні вмерти тихо

побудь же іншим мені мій боже

постій поблизу…

(№10)   (інсценізація притчі)

 Притча: "Троянда"

      Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою-француженкою переходив дуже людну вулицю.

       На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих – завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.

        Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.

        Якось француженка спитала поета:

- Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?

- Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, – відповів той.

        Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її… І пішла, притискаючи троянду до грудей.

          Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці – мовчазна, нерухома, як і раніше.

- Чим вона жила всі ці дні? – спитала молода француженка.

- Трояндою, – відповів поет.

“На світі є тільки одна єдина проблема – як знову дати людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба, щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди. Так неможливо йти далі”, – писав Антуан де Сент-Екзюпері.

III. Коли б не було поетів, то ми б не навчились любити себе і свій народ…

(№11)    (ведучий 5)   

           Якби у світі не було поетів, ми б не пізнали всю красу художнього слова. Напевно, любили б лише себе та свою сім’ю. Тільки поетичний геній поета здатний достукатися до нашого розуму та пройняти серце, змушуючи його битися з прискореною силою. Саме так зароджується патріотизм — почуття щирої любові до рідного народу.

           Великий внесок у виховання багатьох поколінь справжніх українських патріотів зробив видатний український поет Тарас Григорович Шевченко. Його нещаслива доля — взірець життєвого шляху вірного сина рідної Батьківщини, незламного борця за правду, за рівні права й свободи громадян, за краще майбутнє свого народу.

(№11)    (здобувачка освіти)     

Вірш: “ Коли настане мирний ранок…”,   автор  Денис Прокидянчик

                    ***

Коли настане мирний ранок,

Й остання куля влучить в ціль.

До дому прийде на сніданок-

Герой країни, твій і мій.

Обійме міцно він кохану,

(Його не спинить заметіль.)

Обійми прикривають рану-

Стріляли в нього звідусіль.

Спитає знову він про маму,

Яку зламав нестерпний біль.

Той син, що захищав державу,

Для нас Герой, для когось- ціль.

(№11)     (ведуча  6)    

          Наша поезія - це зброя, що надихає тих, хто тримає зброю справжню.

Кожен вірш, кожен рядок, кожне слово – це вже частина Української історії. Після нашої перемоги, майбутні покоління мають пам’ятати крізь що ми пройшли та надихнутись відвагою і героїчною боротьбою. Долучайтеся до культурної спадщини й додавайте свої твори, адже ми точно знаємо, що війни закінчуються, а поезія – ні.

        З 22 лютого 2023 року в національний прокат вийшла воєнна екшн-драма Ахтема Сеітаблаєва «Мирний-21». Поезія «Правда» Сергія Жадана звучить на титрах фільму та транслює одну з провідних ідей стрічки — сміливість бути чесним перед собою, побратимами і своєю державою.

(№12 трансляція  кліпу)   

До Вашої уваги кліп

Бумбокс feat і Сергій Жадан — Правда (OST до к/ф «Мирний-21»)

(№13)       (ведуча 7)   

           Катерина Богданівна Бабкіна народилась в м. Івано-Франківськ — українська письменниця, поетеса, перекладачка, сценаристка та драматургиня.

Збірки Катерини Бабкіної давно знайшли свого читача. Вони підкорили його щирістю, безпосередністю, свіжістю думок. Сама Катерина – письменниця нового покоління. Вона – журналістка за освітою, співпрацювала з низкою українських та зарубіжних видань.

            Вірші Катерини Бабкіної набули великої популярності. Вони перекладалися іноземними мовами, окремі збірки виходили навіть в Ізраїлі та Австрії. Творчості письменниці притаманне тонке розуміння зв’язку поколінь, особистих взаємовідносин. Вона точно змальовує переломні моменти української історії кінця ХХ – початку ХХІ століття, здобуттям незалежності, піднесеннями та катастрофами, котрі відображалися на людських долях. На думку письменниці, найголовніше, що повинен зрозуміти читач – це необхідність бути, попри всі життєві обставини, щасливим, кохати і насолоджуватися кожною хвилиною.

(№13)        (здобувачка освіти, сидячи в кріслі)

Вірш: “ Не питай мене, як я... ”,   автор  Катерина Бабкіна

Не питай мене як я – спитай мене щось просте.

Подивися, моє волосся тепер так швидко росте,

ніби має окрему, цілком конкретну мету:

коли все це скінчиться, я ним тебе оплету.

Не кажи мені, як ти – щось легше скажи мені.

Адже кожен навіть найменший камінь у цій війні

обернувся на зброю, щоб боронити своє.

Не кажи мені, як це, бо це все, що у тебе є.

Коли дзвін б’є на сполох, ударна хвиля – під дих,

навіть мертві з землі цієї встають за своїх живих,

і як вони виють тоскно голосами нічних сирен

не кажи мені, бо для такого навіть нема імен.

Бо для такого немає ні часу, ні місця, ані вимірів, ані сфер –

але все це все одно відбувається просто тут і тепер,

серед затишних ринків, шкільних дворів, приміських забудов.

І все, що після такого може зцілити – то хіба любов.

Любов зможе стулити докупи розчахнуті ран краї,

зможе живити собою потужні ріки та ручаї,

зможе змити наругу, оплакати щедро кожну пролиту кров.

Але поки це все не скінчиться – не кажи мені про любов.

Краще, допоки зблиски нічні змінює передранкова синь

взагалі нічого не кажи мені, відпочинь.

(№14)    (ведуча 8)    

Пропонуємо подивитися відео – вірш Тані Власової "Танцюй, пташко!" у виконанні Трегубової  Дар'ї   

        З 2018 року Трегубова з режисером Сергієм Осокіним працює над поетичним проєктом «Даша читає», у якому записує твори українських поетів у власному виконанні.

 (№15)                            Таня Власова "Танцюй, пташко!"

танцюй, моя пташко, просто посеред села.

саме для цього його спалили дотла.

красива у своїй силі, сильна у своїй красі —

танцюй, моя люба, покажи їм усім.

посеред цього згарища, залишеного ворогами,

танцюй так, як завжди уміла — гордо і гарно.

танцюй за тих, хто тут народився і тут поліг.

танцюй за тих, у кого більше немає ніг.

танцюй за померлих дітей, чоловіків і жінок. 

танцюй, моя рідна, ти заслужила на цей танок.

ті, хто палить тут села, вже прокляті і роздерті —

це танець твого життя, а значить танець їхньої смерті.

тож хай під твоїми ногами виростає нова трава.

хай тут будуть нові посіви і нові жнива.

хай там, куди ти вкажеш рукою, будуть нові хати.

хай тут буде чим дихати.

буде чим дихати.

хтось мусить тут танцювати, інакше все це не має ваги.

хай ворогів багато, але хай ляжуть тут вороги.

танцюй для них, пташко, вперто, без жалю і каяття.

бо це танець їхньої смерті,

бо це танець твого життя.

                        ***

Порятуй їх, Маріє, бо хто це ще зможе…

Твоє місто в руїні, на що воно схоже?

Та глибоко в підземній яскині тріпоче

Твоє серце живе, твоє світло пророче.

Порятуй їх, Маріє, бо з пекла цей ворог,

Розверзається прірва у місті над морем.

І ніхто не зупинить кривавого звіра.

Тільки серце твоє. Тільки куля і віра.

Порятуй їх, Маріє, стоїть на колінах

Вся країна незламна, в вогні і руїнах.

Зупини божевілля убогих і мстивих.

Сотвори своє диво, молю, милостива.

IV.  Магія поезії

 (№17)       (ведуча  9)    

           Поезія… Таке, здавалося б, просте слово в сучасному світі. Але цілий рушій, що здатен розпалити не одне крижане серце. Та чому поезія важлива в житті людини і взагалі чи потрібна людям поезія?

           Ми перейшли межу нового тисячоліття – часу потужних інформаційних ресурсів і технологічного прогресу. Сьогодні телебачення та Інтернет увійшли практично в усі сфери життя. І люди почали забувати про естетичні цінності й духовний розвиток. Вже не потрібні книги, не потрібні письменники. На жаль, часто доводиться чути: навіщо оті вірші?

(№17)       (ведуча 10)    

           Поезія для мене –  це важлива частина життя. Це не просто слово. Це те, що розпалює вогник у моїй душі, змушує сміятися, плакати, насолоджуватись прекрасним. Ви тільки подумайте, скільки естетичних рядків нам подарували неперевершені поети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка –  українські титани, які словом, ніби ділом, стукали в кожні двері, в кожну душу. Саме їх поезія ще з дитинства вчить мене любити Батьківщину, свою сім’ю, бути хорошим другом і сильною особистістю. Кожне їх слово лунає для мене солодкою піснею.

         Щемить серце, коли розумієш, що українська поезія втратила свою цінність. Що тепер це лише  матеріал підручників у школі. Вчаться вірші напам’ять, та на ранок забуваються. І це неправильно. Бо з ними забувається історія, культура народу. Зникає впевненість у завтрашньому дні.

        Тож, пам’ятайте, що саме в багатобарвності й могутності рідного слова живе й процвітає народ. Мистецтво вічне, його не знищити. Просто треба вміти цінувати.

V. Декламування авторських віршів

(№17)       (ведуча  9)    

До вашої уваги поезія здобувача освіти групи Т-31 Іванченка Даниїла

(Даниїл  Іванченко)

Старі Бескиди в таємниці

Пташкам розкажуть про пісні,

Про вітром змучені зіниці

Що знову прийдуть уві сні

Прийдуть без сліз, без горя, смутку

Повні радості й надій

Принесуть з собою в жмутку

Море щастя, буревій

(№17)       (ведуча 10)    

Наступний вірш написаний здобувачкою освіти групи Т-31 Гурелич Мартою

(Марта  Гурелич)

Чому? Знову тиша, і знов змовкла ти

Чому ти не хочеш сказати?

Мовчання твоє, б'є ножем зі спини

і знов мені важко вдихати

Ця тиша вгризається в плоть, у думки

я навіть не взмозі кричати,

Бо знов цинамонові очі твої, заставляють покірно чекати

Руді локони вітер випускає з-за вуха, тендітні руки їх хочуть сховати

Щоб продовжити каторгу, зламати мій дух,

відштовхнути і знову прийняти

Так чому? Знову тиша, ти змовкла - бо страх, що тобі шкоди зможуть завдати,

затулив тобі рота, і керує тобою,

Тож не зможеш ти більше кохати

(№18)       (ведуча 9)   

       Як ключ до тих самих дверей у внутрішній світ людини є один з таких прийомів – творча  вправа «Вірш про себе»

Завдання: написати вірш, продовжуючи початок кожного рядка.

Цей вірш не обов’язково має бути в риму. Внутрішній ритм задає повтор-рефрен першого рядка в кінці кожної строфи.

Не кажу, що цей прийом – панацея і розкриє КОЖНОГО з нас. Але комусь він допоможе точно. Отже, у вільний час,  спробуйте написати «Вірш про себе»

(№19)     

 (Прикінцеве слово куратора)

          Отже, значення і роль поезії в житті людини складно переоцінити. Як і інші види мистецтва, вона породжує творіння, зігріті теплотою власного серця. Поетичні вірші стають загальним надбанням і дбайливо передаються нащадкам. Можливо, таким чином накопичується найкраще, що є в людській природі.

(№19)       (Пісня, усі здобувачі освіти співають під гітару)

Андрій Кузьменко. Ти є сам собі країна

На твоїх джинсах американський прапор,

На твоїй майці - канадське кленове листя.

У твоїх очах видно тільки одне питання,

Хто менi скаже - чому я тут народився.

Не твоя вина - шо ти батька свого син,

А твоя біда - не вміти бути ним.

Не стидайся - то твоя земля,

Не стидайся - то Україна.

Добре там є, де нас нема,

Стань для батька нормальним сином.

Ти знову купиш струйові німецькі шузи,

Твої вуха давно вже звикли до чужої музики.

На твоїх губах застигла гримаса болі,

Чому я тут ше - я хочу давно на волю!

Не стидайся - то твоя земля,

Не стидайся своєї країни.

Добре там є, де нас нема...

(№20)       ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!