Сценарій позакласного заходу "Життя -мов спалах..."

Криворізька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №84

 

 

 

 

 

 

Зустріч  - спогади

ЖИТТЯ – МОВ СПАЛАХ…

 

(урочистий захід  до 75-ї річниці Перемоги, Дня пам’яті і примирення, річниці створення Музею  криворізького авіаційного гарнізону)

 

Підготували: керівник музею  Єгорова Наталія Іванівна,

заступник керівника музею Моря Віта Антонівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Кривий Ріг

2020

 

Мета:

- через спогади ветеранів, очевидців  ознайомити учнів з трагічними сторінками Другої світової війни; Афганської війни, подіями на Сході України;

- показати, наскільки важливо сьогодні пам’ятати уроки історії та подвиги наших дідів і прадідів; виховувати в учнів почуття патріотизму, гордості за людей своєї землі, які відстояли її незалежність і волю;

-спонукати учнів сприймати уроки минулого серцем, щоб пам’ятати вічно, якою ціною дістається мир на нашій Батьківщині;

- формувати в учнів високу національно-патріотичну свідомість, почуття відданості своїй Українській державі, готовності громадянина до виконання обов'язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України; готовність до виконання обов'язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України;

-  сприяти підвищенню ролі української мови як національної цінності;

- використовуючи елементи музейної педагогіки, сприяти розвитку, творчості, креативності учнів.

Місце проведення: Зразковий музей криворізького авіаційного гарнізону

 

Хід заходу

Блок І «Не згасити пам’яті вогонь»

(Звучить пісня Н.Бужинської «Перемога! Свята Перемога!»)

(На екрані демонструється відеоролик: опитування  учнів)

•             Коли святкують День Перемоги?
•             Які міста-герої України ви знаєте?
•             Хто такі воїни – афганці?
•             Із яких джерел ви дізналися про події у Другій Світовій,   Афганській війні, війні на сході України?
•             Скільки років триває війна на Сході України?

 

 Ведучий 1

Спогад – це з минулого дзвінок

Спогад – це засвоєний урок…

Зі спогадів складається життя,

В спогадах таяться почуття.

В спогадах живуть чудові люди,

І таких, можливо, вже не буде.

Спогади живуть в моїй душі,

Спогади, немов рясні дощі.

Спогадам належить півжиття,

Друга половина – майбуття!

 

Ведучий 2

За вікном –ХХІ століття…Важко уявити собі сучасне юне покоління без телефонів, смартфонів, планшетів, у які завантажено велику кількість різноманітних ігор, «стрілялок», «розважалок»…

У головах хлопчаків та дівчаток засвоюються образи із цих гаджетів, і на жаль, часто не залишається місця для історичної пам’яті про страшні і великі події в Україні.

 Є такий природний закон: якщо третє або четверте покоління забуває про війну, яку пережили їхні діди і прадіди, стається знову війна.

Ведучий 1

Мій батько Іван Іванович, мама Галина Аркадіївна воювали, дядько Микола Аркадійович дійшов до самого Берліна.

Ведучий 2

У перші дні війни загинув мій дідусь Григорій, а другий дідусь, Гаврило, отримав тяжке поранення…

Ведучий 1

І сьогодні ми, дорослі і діти, зібралися в музеї, щоб згадати тих, хто воював, тих, чиї серця обпалила війна, тих, чиє життя можна порівняти з яскравим, неповторним спалахом.

Знайомтеся! Наші гості……………………..

 

Ведучий 2

Урочистий захід «Життя –мов спалах…», присвячений 75-й річниці Великої Перемоги, Дню пам’яті та примирення, річниці заснування музею оголошується відкритим.

(Звучить Державний Гімн України)

Ведучий 1

Народна мудрість стверджує, що земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити себе не може. Тому це святий обов’язок тих, хто живе, хто користується всіма її благами і дарами.

Друга світова війна була найкровопролитніша, найбільш жорстока. Вона увірвалася в мирне життя не тільки дорослих, але й дітей. Так не має бути.

Ведучий 2

Війна – не дитяча справа. Діти не повинні битися на полях битви, йти у розвідку, голодними розбирати завали після бомбардувань,  страждати від холоду…Але ця війна була особливою. І ці діти були особливими – діти війни. Вони пізнали всі її тяготи, бачили її на власні очі.

Це спогади дітей, чиє веселе дитинство та шкільні роки забрала Друга світова війна.

Учень 1

«У дім увірвалися фашисти, «непрохані гості» щось шукали по всій хаті, навіть у піч заглядали й кричали: «Де сховали солдатів?»,  а щоб мама зізналась, схопили найменшого сина й винесли з дому. Мама бігла, плакала, благала відпустити, бо в її хаті нікого не було. Лише біля своєї комендатури окупанти відпустили дитину (Софія Пойдун. Із розповідей моєї бабусі. Хорошівська школа).

Учень 2

«Мою сестру 16-річну забрали у Німеччину. Вона була красива, молода. І мене схопили, як мені було 15. Привезли мене у Золотоношу, а я звідти втік. Стріляли в мене, прострелили стопу, та я й болю відразу не відчув. Я проліз під вагонами поїзда, та так мене й не знайшли німці» (Степан Петрович Артеменко, село Воронинці Чорнобаївський район)

Учень 3

«Не вистачало сірників, солі. Замість сірників на краю села старіші підпалювали колоду, яка потихеньку горіла, диміла. От і брали з неї вуглинку, несли додому і розпалювали вогонь в печі (Фартунатова Капітоліна Андріївна).

Учень 4

«Мою  двоюрідну сестру війна застала в блокадному місті. Вона згадує, що їла хліб. Він був твердий і глинястий. Це тому, що його випікали з домішками, щоб нагодувати більше людей. А потім і зовсім настав голод»

( Нечипорук Марія Мусіївна, м.Кривий Ріг)

 

Ведучий 1.

Голод не дозволяв думати, працювати, навіть відпочивати. Відчуття голоду відступало лише уві сні, а коли вони прокидалися, то поверталися у реальність. А вона була жахливою. Їли все, що хоч якось нагадувало їжу.

У щоденнику мешканця блокадного міста згадується дитяча присипка, вазелін, залишки від кави, пудра, клей, шкіряні паски.

Учень 5

«Коли відійшов фронт,  я пішла до першого класу. Школу розмістили у сільській хаті, не було ні підручників, ні зошитів. Було пару олівців на клас, а писали на рудому папері, в який була загорнута «гуманітарка» з Америки» (Столярчук Ніна).

Учень 6

«У нас була неповна середня школа (7 класів). Пам'ятаю, що підручників було мало. Якщо п’ятеро учнів жили поруч, то їм  давали один підручник, збиралися у когось одного і виконували домашнє завдання. Зошитів не було, писали на газетах, старих квитанціях, на будь –якому клаптику паперу, що знаходили. Чорнила робили із сажі. Їх розводили водою й наливали в баночку.

Уроки були по 20-25 хвилин. Зникли шпаргалки, ніхто не підказував, питання дисципліни більше не тривожили учителів. У школі тихо. Нема оцінок «погано» чи «задовільно»…Усі вчилися по- справжньому»…(Жадан Ганна Герасимівна, м. Кривий Ріг)

Ведучий 2

Серед нас сьогодні  очевидець тих страшних подій минулого Рукавець Ніна Гаврилівна. Війну вона бачила дитячими очима.

Слово Ніні Гаврилівні.

Ведучий 1

Ось такою була мужність дітей війни. Війна…страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить чи не в кожній родині України.

Сьогодні молоді люди знають, що якщо помилитися у комп’ютерній програмі, то завжди можна натиснути сполучення клавіш «контр альт» (нескінченне право на помилку). Якби так можна було на війні. Ти вбитий – клац – ти ожив, знову біжиш і стріляєш…Але це так лише у грі…

Ведучий 2

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил, де золотими літерами викарбувані імена героїв, серед яких Гризодубова Валентина Степанівна – льотчиця, полковник, перша жінка, удостоєна звання Героя     Радянського Союзу;      Павличенко Людмила Михайлівна – жінка –снайпер;  Кожедуб Іван Микитович –льотчик, тричі герой  Радянського Союзу;

Глинка Борис Борисович, льотчик – винищувач, двічі Герой Радянського Союзу; його брат Глинка Дмитро Борисович, також двічі Герой Радянського Союзу;Милашенков Сергій Васильович, гвардії старший лейтенант, Герой Радянського Союзу та тисячі інших…

Ведучий 1

Минають роки, відлітають у вічність…Але досі відкриваються нові імена учасників тих кривавих подій. У нас у гостях пошуковці школи №90. Слово……………………….

 

Учень 1

Весна іде, і переможним кроком
В тюльпановому вічному вогні
Йде травень крізь хвилини, дні і роки,
Несе нащадкам спогади свої.

 

Учень 2

  Із року в рік часопис віддаляє 
Своїх нащадків далі від війни.
Та травень знову й знову нагадає,
Як із життя ішли його сини.

Учень 3
Буяють мирно квіти на могилах,
До сонця красного метелики летять.
А ті, кому війна зламала крила,
Ті вічним сном в могилах сплять.

 

Учень 4
Хай пісня лине в синь небес крилато,
У мирне небо хай зліта салют!
День Пам’яті – найкраще свято!
І на землі хай в мирі всі живуть!

 

Учень 5

 Ми пам’ятаємо про тих, хто не вернувся з битви.
Ми думаєм про вас, хто серед нас живих.
Ми будемо за вас свій отчий край любити
І на землі своїй лишати добрий слід.

 

 

 

Блок ІІ «Біль нашої душі –Афганістан»

Ведучий 2

Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочаснасивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.

Війна! Війна! Війна!

 

 

Ведучий 1

Такий закон природи: хтось іде у вічність, хтось приходить на цю землю, щоб у майбутньому залишити на ній свій неповторний слід..

Нова історія, нові особистості, нові люди…

В гостях у нас воїни- афганці ( Привітання аплодисментами)

       Ведучий 2

Перед нами карта Афганістана…від погляду на неї защемить серце кожного, кому за 60 років – тому, що у їхні долі увірвалася десятилітня війна. Уже більше 30-ти років у нашій свідомості прописалося слово «Афганістан» не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла.

 Ведучий 1

 За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.

Ведучий 2

Війна безжально перекреслила тисячі  молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі.

З 1981 по 1983р. наші авіатори 363-го Черкаського орденів Суворова і Богдана Хмельницького військово – транспортного полку виконували бойові завдання в Афганістані.

Баграм, Файзабад, Кандагар, Шиндант…кожна точка польотних маршрутів, як крапля крові…

 

Ведучий 1

У музеї представлена лише частина фотографій авіаторів, які виконували бойові завдання. На одній з них відображений момент позаштатної ситуації екіпажу  майора Глазичева.

Звичайно, про це найкраще розкажуть очевидці подій  ………………..

 

 

Ведучий 2

Це картина Кириченка Костянтина Івановича. Штурман, ветеран полку, талановитий художник. Про Афганістан він знає не з чуток….Незнайомі холодні гори суцільною грядою. Нема доріг, пишної рослинності….Глиняні одно- або двоповерхові будинки. Замість вікон – порожні очниці. А це аеродром і злітна смуга – наче єдина нитка між Афганістаном і сучасною цивілізацією. Таким бачив аеродром Кабула Костянтин Іванович Кириченко.

 

(Звучить пісня про Афганістан у виконанні Ольги Тельнової)

 

Ведучий 1

 По-різному зараз оцінюють події тих років. Різне бачення афганської війни, її наказів і військових операцій тими, хто їх виконував. Для нас це взагалі події, які відбувалися в іншій державі, але учасниками яких були наші батьки, родичі, земляки.

Серед нас живуть люди, якi в 20-30 рокiв стали свiдками й учасниками воєнних подiй. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом. Вони – жива історія тієї страшної війни, уроки якої мають бути засвоєні нашими політиками і ніколи не повторюватися.

(Звучить пісня «Мы уходим»)

Ведучий 1

Є люди – птахи, яких спіймати не вдасться ніколи, є люди – свічі, які, згораючи, віддають тепло своє іншим. Є люди-книги, які можна перечитувати не раз , роздивляючись яскраві дивовижні  ілюстрації.

Сергій Олександрович Єфімцев… Нам випало щастя знати, спілкуватися, співпрацювати з цією насправді «крилатою» людиною. Кажуть: «Талановита людина  талановита в усьому»…Льотчик- ас, штурман, що присвятив себе професії справжніх мужчин, талановитий бард, якому належать десятки «сильних», непростих пісень; засновник нашого Зразкового музею, яких немає в області.

Ведучий 2

До пізнього вечора, часто ночами горіло світло у цих вікнах – Сергій Олександрович працював тут, творив, власноруч виготовляв нові експозиції, стенди, вкладаючи душу і майстерність у кожну деталь.

І зараз наш музей захоплює і дивує тих, хто приходить сюди – дорослих і дітей. І зараз нас зігрівають тепло і світло його очей.

(Слово синові Єфімцева Сергія Олександровича  Єфімцеву Олексію)

Ведучий 1

Мабуть, кожна сторінка життя Сергія Олександровича – це нова історія, новий політ, нова пісня..

(Звучить запис пісні у виконанні Єфімцева С.О.)

 

Блок ІІІ  «Незламні герої сучасності»

 

Ведучий 2

23 роки незалежна Україна не знала війни. Але війна знову не обійшла нашу державу.

З 2014 року країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух. Сьогодні  на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України.

Ведучий 1

На полі битви – захисники, воїни.

 Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, боронять неньку-Україну. Це бійці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поране­них в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.
 

Ведучий 2

 Багато синів нашого міста та ра­йону  залишили свої домівки і нашу квітучу Дніпровську землю, щоб захищати Україну, її волю, її незалежність. Багато із наших чоловіків пішли на війну добровольцями. Їм болить те, що розривають на шматки нашу землю, і ми віримо, що вони відстоять цілісність нашої держави, її волю, її пісню, золоті жита і мир. Нам є що захищати, нам є що берегти!

Ведучий 1

(Демонстрація відеоролика, присвяченого пам’яті Олексія Осташевського)

Серед захисників був  випускник нашої школи Осташевський Олексій. Тут, у стінах цієї школи, Олексій закінчив 9 класів.

Добрі, випромінюючі теплоту очі, привітна посмішка. Він  - уособлення впевненості і спокою. Як у дружбі, так і в будь –якій справі, був надійним, чесним.

Отримав справжню чоловічу професію – залізничник, не ховався від армії, з честю ніс військову службу: ранні підйоми, багатокілометрові пробіжки, сувора армійська дисципліна. А коли стало потрібним – пішов на захист Батьківщини.

З 27-го липня 2014-го року Олексій- молодший сержант Збройних сил України,був призначений командиром танка 17-ї танкової бригади…

Ведучий 2

Захисника Вітчизни, нашого героя, Олексія, народили і виховали чудові батьки – ………………………….. Прийміть слова глибокої вдячності за сина-патріота, який, не шкодуючи власного життя,  захищав кордони України і виборював мир для всіх нас.

(Екскурсоводи вручають квіти батькам)

(Слово батькам Олексія Осташевського)

Ведучий 1

 Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі. Падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя. Так і зірка Олексія спалахнула на  небокраї . Відійшовши в неповні 22 роки  за межу вічності, він залишив по собі світло у спадок, так і не доспівавши, не долюбивши…

Це сталося в лютому 2015 року.

Ведучий 2

За особисту мужність і героїзм, самовідданість та вірність військовій присязі й народу України, проявлені при виконанні військового обов’язку, Осташевський Олексій Сергійович нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня (посмертно).

 Біля входу до школи №84 кожного дня дорослі і діти уповільнюють кроки  - тут, на видному місці, встановлена меморіальна дошка на честь героя-земляка Осташевського Олексія Сергійовича.

Ведучий 1

          Пам'ять. Це не просто частина історії. Пам'ять – це наша совість, біль, наша гордість. Не забуваймо це. Закарбуймо у пам’ять вічності імена тих,  чиє життя, мов іскра, мов спалах, освітило наші душі, зігріло наші серця.

 

Ведучий 2

Я пропоную хвилиною мовчання вшанувати тих, хто віддав своє життя за нас, щоб ми ходили до школи чи на роботу, за наше краще життя.

(Хвилина мовчання)

 

Ведучий 1

Сьогодні твориться історія, учасниками якої є ми самі. І від кожного з нас залежить доля нашої Батьківщини.

 

Учень 1

  Обов’язок  наш - мир щоб був навіки,
          Щоб вже ніколи не було війни,
          Жорстокість, ненависть ми  знищити повинні:
          Війна ж бо сталась з їхньої вини.

          Учень 2

     Ми маємо щодня боротись з цим 
            І світло миру світу показати,
             Війну забути , як жахливий сон,
Разом: Але її героїв пам’ятати!

 

Ведучий 2

Час невпинно біжить уперед. За вікном ХХІ століття. Сучасні хлопчаки та дівчатка з легкістю проходять усі рівні комп'ютерних ігор, але тут, у музеї, вони з неменшим запалом грають в інші ігри, приміряючи на себе серйозні ролі.

Хочете впевнитися? Дивіться самі!

( Імітаційна гра «Десантування» біля інтерактивно – прикладної експозиції «Приладна дошка членів екіпажу ІЛ- 76 МД)

Ведучий 2

Увага! Увага! Всім відповідальним особам зайняти свої місця!

(Юні екскурсоводи займають місця командира, помічника, десантників).

 

• Командир корабля – Волков Тимофій!
• Помічник командира корабля – Івасик Єгор!

Ведучий 1

• Говорить  командно-диспетчерський пункт.

      Як іде підготовка до польоту літака ІЛ- 76?

Екіпаж:

• Підготовка до польоту йде нормально!

Ведучий 2

Завдання: юним екскурсоводам ознайомитися з технікою та умовами десантування.

Ведучий 1

• Як працюють прилади і навігаційні системи літака?

Екіпаж:

• Ліва, права, центральна приладні дошки увімкнені!

Ведучий 2

• Кількість палива?

Екіпаж:

• Кількість палива – 50 тон, баки заповнені.

(Гул двигуна)

Ведучий 1

Двигуни?

Екіпаж:

• Двигуни в робочому стані!

Ведучий 2

• Політ дозволяю!

(Гул двигуна)

Ведучий 1

• ІЛ-76 вирулює на злітну смугу

Штурвал на себе. Злетіли….

Лівий крен…Правий крен…

Ведучий 2

• Політ нормальний!

Ведучий 1

Увага! Починаємо інструктаж для десантників!

Ведучий 2

Зверніть увагу! По обидва боки приладної дошки – польотні світлофори.

Ведучий 1

 Сигнал світлофору:

Оранжевий – приготуватися

Зелений – пішов!

(Звучить сирена для десантування)

Червоний – стоп!

Ведучий 2

Усім залишатися на своїх місцях!

Нагадуємо, що це був тренувальний політ! Усім спасибі і доброго здоров’я!

Ведучий 1

Наш позивний:

 Екскурсоводи разом:

 «Пам'ять в серці навіки!»

Ведучий 2

Ми впевнені, що ці хлопчаки та дівчата, які проводять екскурсії в нашому музеї, доторкуючись до кулемета часів війни чи граючись у такі ігри, назавжди запам’ятають розповіді про трагічні і величні сторінки історії України.

(Кліп пісні  «Маки червоні»)