Сценарій позаурочного заходу"Шевченко- наш, він для усіх століть"

Сценарій позаурочного заходу

«Шевченко - наш, він для усіх століть»

 

Мета: дослідити творчість  наших поетів-земляків, .познайомити здобувачів освіти з віршами, присвяченими пам’яті Шевченка, його спадщині, допомогти учням усвідомити,що Шевченко для нас – це наша історія, правда, совість;

•         розвивати виразність читання; навички пошукової роботи з Інтернет-ресурсами;
•         виховувати повагу до спадщини Шевченка, формувати інтерес до літературного краєзнавства, виховувати внутрішню потребу відкривати нові іменапоетів Вінниччини,  плекати любов до рідного краю; виховувати духовність і національну гордість та самосвідомість.

Обладнання: збірки творів Шевченка, його портрет, грамзапис, презентація, поетичні твори поетів Вінниччини.

 

Хід проведення заходу

 

1. Прослуховування у грамзапису пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

 

2. Вступне слово викладача.

Сьогодні ми з вами поведемо розмову про незабутнього Кобзаря, людину, яка все своє життя мріяла про вільну Україну, про те, що всі українці розмовлятимуть рідною мовою, людину, яка в середині 19 століття мала мужність закликати народ: «Вставайте, кайдани порвіте».

Кожна епоха по - новому перечитує геніальні твори Великого Кобзаря, шукає в них те, що є співзвучним дню сьогоднішньому, передбачень про день прийдешній, порад,  як возвести храм духовності, справедливості і гідності.

Про Шевченка написано багато поетичних і прозових творів, але сьогодні ми зупинимося на поезії наших земляків.

І почнемо наше знайомство з віршованих рядків Михайла Стрельбицького  «Шевченко починається не з горя…». (Виразне читання поезії, розповідь про поета).

 

Шевченко починається не з горя,

Шевченко - уявіть собі! – не з горя,

Шевченко – уявіть собі! – з любові,

Правдиво, як із березня весна.

Такий же він спочатку непримітний,

Такий собі звичайний, симпатичний.

Такий собі між люду не останній,

Як брунька у весняному гіллі.

Життя його  - пекельник не позаздрить-

Таїть в собі для світу таємницю.

Як з березня у березень дорога,

З весни у весну незворотній шлях.

 

 

3.Слово викладача.

Наступний наш поет-Тетяна Яковенко – доцент кафедри української літератури Інституту філології та журналістики Вінницького державного педагогічного університету ім.. М. Коцюбинського, кандидат філологічних наук. Літературознавець. Педагог. Член Національної спілки письменників України з 1988 року.

Автор поетичних збірок: «Совість»(1986), « Щоденна Батьківщина» (1988), « Кольорова ніч» (1998), « Спокуса сповіді» (2001), «Пісня над піснями» (2004) та інших творів.

 Прослухаємо її поезію « Шевченкове слово». (Учениці читають  вірш).

 

Вдивляючись в поетову судьбу

Із кожним роком глибше і пильніше,

Я думаю: а що, коли б він був

Всього лише художником, не більше ?

 

І малював церковні вітражі,

 Якісь пейзажі і чиїсь портрети,

І одружився, і не бідно жив,

І обминув би злигодні поета?

 

Домалювався б і до нагород,

До визнання, бо ж хист мав величезний.

Але ж за ним стояв його народ,

 Німі раби стояли за Шевченком.

 

За них казав. За нас усіх сказав.

Сказав за всі прийдешні покоління.

Його свята апостольська сльоза

Пропалює чорнобильське каміння.

 

Над чорним світом сходив, як зоря.

Був, як зоря, приречений згоріти.

І знав і про тюрму, і Кос – Арал.

І говорив. Не міг не говорити.

 

Якби мовчав… та не гнівив … якби…

Та малював… то мав би нагороди…

То був би тільки дзеркалом доби.

А став душею рідного народу.

 

4. Слово викладача: Так, дійсно, поетесасправедливо стверджує, що «Шевченко для нас – не тільки дзеркало доби», а  й душа багатостраждального народу, його совість і правда.

З поезією Тетяни Яковенко перегукується вірш ще одного талановитого поета Вінниччини- Анатолія Бортняка.

 

5. Слово викладача.Ім’я Анатолія Бортняка відоме не тільки у Вінниці, а й за межами області.

Хочеться звернутись до його творчості, а саме до поезії «Якби ми вчились так, як треба». Це роздум сучасника про те, що українцям давно потрібно було дослухатись до слів мудрого Тараса  «якого ми роду і хто ми», згадати про свою національну свідомість…

 

(Учениця читає вірш А. Бортняка).

 

Якби ми вчились так , як треба,

Як напоумлю вав Тарас,

 То наша доля – розтелепа –

 Вже не зітхала б : « От халепа!»

 

 Була б удатною якраз.

Хто ми такі – вже б знали досі,

 А не горохом при дорозі

Вгинались перед чобітьми,

Доводячи в зігнутій позі :

« Ми не раби. Раби не ми».

Тоді б минули битви , чвари,

Тисячолітніх звершень глиб

 З чужих історій не навчали.

 

Слова «манкурти», «яничари»

 Анахронізмами були б.

Ні в тім , ні в іншому районі

Не викали б автохтонні

Такі мутанти , зокрема,

 Як з вісьмома ногами коні

 І люди з душами двома.

 

І ми б , одвічні хлібороби ,

Люб’язно схованок сумних

 Не планували б для Європи –

Щоб хоронити ізотопи.

І заодно – себе самих.

 

6. Слово викладача.Так, дійсно, якби ми раніше усвідомили себе вільною нацією, можливо не було б Голодомору в 33 –му, страхіть Чорнобиля…і сьогоднішньої кривавої війни з росією.

 І тому наш земляк, поет Василь Берко в поезії « Прости нас, Тарасе!» просить вибачення у Кобзаря, що мову забули… (Учениця читає вірш  Василя Берка  напам’ять.)

Прости нас , Тарасе, прапрадіде мудрий,

 Прости нас , Тарасе , за рід наш облудний.

Спресований в часі ,

Згорьований в долі.

 

Що так в своїй масі вже звик до неволі.

Прости нас , Тарасе, що мову згубили

І так , « по-иному», кумедно завили,

Відбившись від роду свого корінного,

Влетіли до броду безглуздо чужого.

 

Прости нас ,Тарасе , не за поголоси –

 За те , насправді ми є малороси,

Муштровані справно,армовані вміло,

 Що мислить державно тоді не уміли.

 

Прости нас , Тарасе , що довго збирались

 Кайдани , що з давніх – давен нам зостались,

Зірвати рішуче, назавжди, навіки,

 І скинути з кручі! Відкрити повіки!

 

7. Слово викладача: пророчими стали рядки цієї поезії: «Зірвані кайдани, відкрились повіки». Україна прокинулася і зараз продовжує боротися за свої  свободу, незалежність, мир і єдність.

Шевченко не тільки пророк і наша совість. Це справжня наша духовність, скарбниця  нашої культури. Про це стверджує, поринаючи у важке дитинство,  наша землячка Ніна Юхимівна Гнатюк, авторка поетичних збірок «Пелюстка грому», «Час колосіння», «Прощання з березнем», «Дякую долі». Лауреат Вінницької обласної премії імені Миколи Трублаїні та республіканської імені Миколи Островського.(Учениця виконує вірш«Читає мати «Кобзаря»).

 

Замерзлих шиб тонкі естампи

І віхтем іскри з димаря.

А ми схилились коло лампи –

Читає мати «Кобзаря».

 

Читає стиха і поволі,

Як міг навчити лиш лікнеп,

Про гайдамаків, про тополю,

Про той снігами вкритий степ.

 

Яким крадеться Катерина

До ополонки уночі,

І за дитиною дитина

Пускає жалібно плачі…

Ватага наша голопуза

Ховала сльози в кулаки.

І шаруділа кукурудза,

Так тепло гріючи в боки.

І кіт старий стрибав на комин,

Зачувши запах молока…

 

Я повертаюся у спомин,

Де біла вишня на шибках.

Де стільки радості й зажури,

Неначе зерен у куті.

То був урок літератури,

Найкращий, мабуть, у житті.

 

8. Слово викладача.Продовжуємо нашу зустріч поезіями ще одного земляка - Миколи Студецького – «Слово про Шевченка та «Шевченкове слово».

 

Давно було – іще малим

Уперше плакав я над ним,

Над «Кобзарем»…

Де Залізняк, Ярема й Гонта…

А козак устав похилий із могили

І в степ пішов блідий, безсилий.

 

Де безталанна Катерина

Брела по полю в хуртовину,

Де на чужині

Солдат томився рядовий…

І, щоб не чув ніхто, не бачив,

Кував поезії гарячі,

Як ті страхітливі роки…

 

Страждав Шевченко у неволі,

Та не скорився грізній долі,

 Він і в кайданах на царя

Спалив обух вогнем пера!

 

Поетичні рядки Василя Кобця завершують нашу розмову про актуальність та силу поезії незабутнього Кобзаря.

(Учениця читає вірш «Шевченко -  для усіх століть»).

 

Шевченко – наш. Він – для усіх століть.

Він ,  як Ісус Христос для України.

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І з цим вогнем ви будете нетлінні.

І стане певніше на душі,

Засвітиться вона свічею в храмі.

Його слова – освячені ножі,

Вони болять народові, як рани.

Бо він -  пророк, володар людських душ,

Месія у селянській одежині.

 

До нього люди, як на прощу йдуть,

Встають з колін, могутні й одержимі.

Шевченко – біль, що перетнув усі

Серця й меридіани стовікові.

 

Повстав із тьми у цій сумній красі
Предтечею в терновому вінкові.

Хай кожен з нас подумає собі:

«А що ж бо я зробив для України?

 

Чи я горю, страждаю в боротьбі,

Чи повзаю по – рабськи на колінах?

А що ж бо я ? І звідкіля мій рід?

 Чи я не осквернив свойого роду?»

Лице Тарасове на тій сумній зорі,

 Яка зійшла з тривог мого народу.

 

Шевченко – наш. Він – для усіх століть.

 Він, як Ісус Христос для України.

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І вас вже не поставлять на коліна.

 

9. Заключне слово викладача.Так, Шевченко – наш. Він – для усіх століть … Його голос почули до кінця завдяки саме такій поезії наших земляків. На жаль, тільки сьогодні … Але  ми  заговорили мовою Тараса, з гордістю одягнули вишиванки, а саме головне – відчули себе українцями, працьовитим і мужнім народом, нацією, готовою до кінця виборюватисвою незалежність та свободу. Збуваються заповіти та пророцтва незабутнього Кобзаря. І дуже хочеться звернутись до молоді словами  Василя Кобця: «Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть!», запаліть свої і чужі душі, станьте гідними синами та доньками неньки – України, здійсніть мрії Великого  Кобзаря.