СЦЕНАРІЙ РЕКВІЄМУ «Жива пам’ять: Бабин Яр»

Кізімчук Ольга Валеріївна 2 листопада 3 Відгуки відсутні

Про матеріал

Метою заходу є вшанування пам'яті жертв трагедії Бабиного Яру ; формування в учнів усвідомлення цінності людського життя та неприпустимості расизму й антисемітизму; почуття співчуття та національної свідомості.
Перегляд файлу

СЦЕНАРІЙ РЕКВІЄМУ «Жива пам’ять: Бабин Яр»

Мета: вшанувати пам'ять жертв трагедії; сформувати в учнів усвідомлення цінності людського життя та неприпустимості расизму й антисемітизму; розвивати почуття співчуття та національної свідомості.

Обладнання: Свічки або лампади.

Аудіозаписи: «Список Шиндлера» (Дж. Вільямс), «Адажіо» (Альбіноні), звуки метронома.

Відеоряд: архівні фотографії Києва 1941 року, пам’ятника «Менора» або пам’ятника розстріляним дітям.

Інсталяція: старе взуття, розкидані дитячі іграшки, валізи (символізують речі, які люди брали з собою в останню дорогу).

Хід заходу

(На екрані фото старого Києва)

Ведучий 1: Є місця, де земля кричить. Є дати, які запеклися у пам’яті народу, як рани.

Ведучий 2: 29 вересня 1941 року. Київ. Золота осінь, яка за лічені години стала чорною. Цього дня розпочалася одна з найстрашніших сторінок Голокосту — трагедія Бабиного Яру.

Учень 1: На стінах будинків розклеїли накази: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня до 8 години ранку на ріг Мельникової та Дехтярівської вулиць. Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг».

Учень 2: Люди йшли, думаючи, що їх будуть переселяти. Чоловіки, жінки, діти. Понад 33 тисячі людей лише за перші два дні. Вони йшли до місця, яке стало їхньою спільною могилою.

Ведучий 1: Бабин Яр став місцем загибелі не лише євреїв. Там лежать роми, українські підпільники, пацієнти психіатричної лікарні, полонені. Понад 100 тисяч життів, обірваних кулями.

Читець 1: (вірш Ірини Васильківської «Бабин Яр»)

Зелене руно м'яко схили вкрило.

Пташиний щебет шириться над ним.

Блакитне небо розгорнуло крила

Над місцем тихим, праведно-сумним.

Тут є про що сказати ревній музі,

Гортаючи столітній календар.

Лежить отут у святості і тузі

Ганебна пляма в серці - Бабин Яр.

Запікся на історії скрижалях,

Закарбувався болем у віках

Рік сорок перший: вересень безжальний

І в тисячах очей предсмертний жах.

Страшні останки - черепи і кості -

В землі не тліють, - пам'ять стережуть.

Щоб людство більш не знало голокостів,

Про Бабин Яр не сміємо забуть.

Читець 2: (Спогади очевидців)

«Нас вишикували на дуже маленькому піщаному виступі. Я закрила очі, стисла кулаки і напружила всі м'язи й кинулась вниз. До пострілу. Мені здалось що я летіла цілу вічність. Я впала на трупи вдало — не розстріляна», — свідчила Діна Пронічева, акторка лялькового театру, на київському процесі у 1946-му році. Вона стала однією з небагатьох дорослих, хто вижив при розстрілах у Бабиному Яру.

Читець 1: Зі спогадів Гені Баташової:

"Крім проходу до Бабиного Яру жодної дороги не було. Уздовж неї росли дерева, а поміж ними суцільним коридором стояли німецькі автоматники із собаками.

Після здачі документів і майна німці накидалися на людей, б’ючи їх палицями…

Люди вже не йшли – вони бігли, збиваючи одне одного з ніг. Обличчя в них були наче в божевільних".

Читець 2: Свідки трагедії Бабиного Яру — це люди, які пройшли крізь пекло, щоб стати живим відлунням тих, хто назавжди замовк у його піщаних кар’єрах. Їхнє повернення до життя було не просто дивом, а великим призначенням — бути голосом правди там, де зло намагалося посіяти тишу й забуття. Сьогодні ці свідчення — не сухі рядки в підручниках, а пульсуючий біль і пересторога: ми мусимо пам’ятати кожне ім’я, щоб темрява минулого ніколи не стала тінню нашого майбутнього.

(Символічна акція «Дитячі іграшки». На сцену виходять учні, в руках тримають дитячі іграшки — ведмедика, ляльку, м’ячик.)

Ведучий 2: Найстрашніше — це очі дітей. Вони не розуміли, чому мама плаче. Вони міцно тримали свої улюблені іграшки, аж поки ті не падали в яр. У Бабиному Яру загинуло тисячі дітей. Вони ніколи не стали дорослими, не збудували будинків, не народили своїх дітей.

Ведучий 1: Сьогодні Україна знову проходить через випробування вогнем. Буча, Ірпінь, Маріуполь... Імена інші, але біль той самий. Зло, яке не було покаране тоді, повернулося сьогодні.

Ведучий 2: «Ніколи знову» — це не просто гасло. Це наш обов’язок бути сильними. Пам’ятати минуле, щоб захистити майбутнє.

Ведучий 1: Схилимо голови перед пам’яттю закатованих. Перед пам’яттю тих, чий прах став частиною київської землі.

(Звучить метроном).

Учень 3: Запалимо свічку за тих, хто не дожив, Хто в землю ліг, не бачивши світанку. Щоб мир на світі кожен цінував, Від вечора і до самого ранку.

Ведучий 2: Пам’ятаймо, що найвищою цінністю є людське життя. Нехай трагедія Бабиного Яру ніколи не повториться.

(Звучить фінальна музична композиція «Мелодія» М. Скорика. Учні та гості запрошуються до огляду виставки літератури «Трагедія Бабиного Яру»).





СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Суспільне новини. Чотири місяці горіли люди. Як очевидці згадують трагедію у Бабиному Яру. https://suspilne.media/167494-cotiri-misaci-gorili-ludi-ak-ocevidci-zgaduut-tragediu-u-babinomu-aru/

  2. Хроніки Любарта. Бабин Яр. Дорога смерті: спогади очевидців. https://www.hroniky.com/news/view/16954-babyn-iar-doroha-smerti-spohady-ochevydtsiv