Сценарій "Рідна мати моя..."

 

 

 

 

 

« Рідна мати моя…»

 

Ранок, присвячений Дню матері. Для учнів 5-6 кл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала Г. Р. Задурська

 

Святково прибраний зал. У глибині сцени – вислів Шевченка:

                        …Хто матір забуває,

                        Того Бог карає,

                        Того діти цураються, в хату не пускають.

На авансцені – квіти. Сцена закрита. Звучить мелодія «Рідна мати моя…». Виходять ведучі.

Ведучий 1. В місяці травні, в квіті багатім,

                    По землі ходить Божая мати        

                    І заглядає в кожну хатину,

 

 Де лиш голубить мати дитину,

 

 Де в неньки личко зрите журбою,

 А в сльозах очі.

                     Зараз рукою личенько гладить,

 Сльози втирає Пречиста Діва

                    Мати святая.

Ведучий 2. І посумніла Божая Мати:

                    « Журби та горя в неньок багато.

 Праця невпинна, трудів без краю,

                     Щоб прихилити лиш дітям раю.

                     З місяця мая – одну неділю

                    Я кожній неньці на втіху вділю.

                    Хай в день цей ясний добрії діти

  Дарують неньці серця і квіти».

Ведучий 1. І відтоді вже в цей день всі діти

                     Приносять неньці у дари квіти

                     І враз подяку неньці складають

                     За журбу, труди, любов без краю.

  І присягають всі жити чесно,

 Щоб заслужити ласку небесну,

 А Божая Мати в небі радіє:

 « Росте народу квіт і надія».

Сцена відкривається, а на ній – вишикувані діти. Звучить пісня «О спомагай нас, Діво Маріє». Потім один з учнів декламує «Молитву за рідну матір».

                    О Мати Божа, мати єдина,

 І в тебе була люба дитина,

 Ти свого сина ревно любила,

                    До свого серця щиро тулила.

                    Тобі, О Мати, найкраще знати,

                    Чим для дитини є рідна мати,

                    Чим для дитини серце матірне,

                    Добре, зичливе, щире та вірне.

                    Тому до тебе шлю мольби щирі,

                    Дай їм здоров׳я, додай їм сили,

                    Щоб з нас потіхи й слави дожили.

Хлопець і дівчина декламують «Розмову про матір» Ю.Шкрумеляка.

Хлопець.   Що то є за днина, що то є за свято,

                    Що сюди зійшлося людей так багато?

Дівчина.    Знаю, що за днина, і це всім варт знати:

                    То прийшли всі люди мамі честь віддати.

                    Бо мамуся рідна для дітей працює,

                    Сорочинку шиє, бавить їх, годує.

                    Як вони веселі – матінка радіє.

                    Як їм щось бракує – помогти уміє.

Хлопець.   Знаю, сестро, знаю! Матінка єдина

                    Трудиться всю днину для дочки й для сина.

                    В радості і смутку завжди з діточками.

                    Все, що тільки маєм, маємо від мами.

                    Ось ці чоботята і вся одежина

                    Їх мені старалась матінка єдина!

Дівчина.     А всі мої строї і вишивка-чічка!

                    Не одна мамусі зійшла при них нічка…

                    Та не лиш одежа, та не тільки строї!

                    Від мами дістала я ще й коси свої.

                    І личко рум׳яне, усточка проворні,

                    Та й вушка чуйненькі, та й оченька чорні.

Хлопець.   Та й ноги швиденькі, що завжди працюють,

                    Та й руки ці жваві при праці й забаві.

                    І навіть зубки ті, щоб їв і сміявся,

                    Я маю від мами, бо в маму я вдався!

Дівчина.    А чуєш, як в грудях нам б׳ється серденько?

                    Те серце нам дала також рідна ненька!

Хлопець.   Я знаю! Тим серцем ми маємо жити,

                    І Бога, І маму, йрідний край любити.

Дівчина і хлопець беруться за руки.

                    За всі тії скарби, що нам дала мати,

                    Прийшли ми всі нині її вшанувати.

                    За всю важку працю, за всі її труди

                    Бодай одна днина хай їй святом буде!

Ведучий 1. У нашім раї на землі

                    Нічого кращого немає,

                    Як тая мати молодая

                    З своїм дитяточком малим.

Ведучий 2. Материнство…Святе і прекрасне, оспіване поетами, увіковічнене художниками на полотнах.

Ведучий 1. Сьогодні на цьому святі ми вдячним словом вшановуємо наших матерів. У всіх народів у всі віки жінка-мати була охоронницею, добрим ангелом домашнього вогнища. Її мудрість поважали в сім׳ї, в її розрадах знаходило спокій зранене й зболіле синівське серце.

Ведучий 2. Вітаємо всіх зі святом матері, бажаємо добра і здійснення сонячних материнських мрій і надій. Радості вам без меж за успіхи дітей, синівського тепла і доброти. Зичимо радості ясної два крила, аби вам калина довго ще цвіла.

Усі діти разом:

Шана вам і земний уклін, дорогі наші матері!

Вклоняються. Сцена закривається. Виходить конферансьє.

Конферансьє. Мати… Материнське серце здатне перейматися болем дитини на відстані, журитися долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б.

Сцена відкривається, учні виконують пісню «Рідна мати моя…». Дівчата виконують танець з рушниками.

Конферансьє. Кажіть своїм ненькам ласкаві слова щоднини й щогодини, бо хто боронить нас від усіх бід та й від самого себе? Недарма в народі мовиться: болить у дитини пальчик, а в матері – серце.

 

Виконується сценка «Незвичайні гості».

 

Дійові особи: Івась, Маруся, мама, перший ангел, другий ангел.

Голос мами за сценою:

                    Кінчайте, діточки, читати!

                    Вже вечір пізній, треба спати!

Маруся (встає, закриває книжку).

                    Івасю, чуєш? Кажуть мати,

                    Що пізно вже. Треба йти спати!

Івась (неохоче). Іди, як хочеш! Я не йду!

Маруся (по хвилині). Добраніч! (відходить вліво)

Голос мами (нагадує). Сину, я тут жду!

Івась (непривітно). Я ще не піду! Маю час.

Голос мами (з докором).

                    Послухай мами бодай раз!

                    Чи мусить мама все терпіти

                    Через такі нечемні діти?

                    Отак не виспишся ніколи,

                    Невиспаний ідеш до школи,

                    А через те і не вважаєш,

                    І так в науці успіваєш.

Івась читає далі, ніби не чує маминих слів. Згодом схиляє голову на книжку й дрімає.

Голоси двох ангелів (за сценою).

                    Ми два ангели небесні,

                    З неба ми посли чудесні,

                    Опікуни діточок.

                    Ми з наказу Пресвятого

                    Бережемо їх від злого,

                    Не відступимо на крок!

Входять з правого боку і стають при вході.

Перший ангел (весело, показує ліворуч).

                    Вже Маруся спить чемненько!

                    Підійду я потихенько,

                    Біля ліжечка там стану,

                    На Марусеньку погляну –

                    Розніму над нею крила,

                    Щоби сон солодкий снила.

Другий ангел глянув на Івася і в смутку закрив своє личко долонями.

Івась (пробудився, здивований дивиться на ангелів, стає коло стола).

                    Хто то? Де я? Що зі мною?

                    Чи я сплю? Чи сню? Ні, стою!

Перший ангел (привітно).

                    Ми два ангели небесні,

                    З неба ми посли чудесні,

                    Опікуни діточок.

                    Ми з наказу Пресвятого

                    Бережемо їх від злого,

                    Не відступимо на крок.

Івась (робить крок вперед).

                    Ах ви ангели прекрасні!

                    Ваші крильця білі, ясні!

По хвилині вагання:

                    Та чого те ангелятко

                    Ніби плаче, небожатко?

                    Ти ж, ангеле, веселенький?

Перший ангел пояснює.

                    Слухай, хлопче молоденький,

                    Кожна дівчинка й хлоп 'ятко

                    Має своє ангелятко,

                    Кожний ангел без упину

                    Стереже одну дитину.

                    Й доки та дитина мила

                    Ще ні разу не згрішила,

                    Доти ангелик радіє

                    І веселістю ясніє.

                    Але як якась дитина –

                    Чи дівчатко, чи хлопчина –

                    Зробить щось лихе, ледаче,

                    Ангел той сумує й плаче.

Івась (сумно, з жалем, ніби щось пригадав собі).

                    Ах, тепер я розумію!            

Перший ангел (перериває).

                    Я веселий! Я радію!

                    Я є ангелом Марусі,

                    Вона ж слухає матусі!

                    А ти?

Івась (з щораз більшим жалем).

                    Знаю, знаю. Нині

                    Ось недавно, в тій хвилині,

                    Не послухав її слів

                    Ще й нечемно відповів...

Другий ангел тепер відслонює личко і дивиться на Івася сумно, але з надією.

Перший ангел (з докором).

                    Так! А треба тобі знати,

                    Що дитині рідна мати

                    Завжди лиш добра бажає –

                    Чи хвалить, чи дорікає...

                    А тому вважай, небоже,

                    Що то діло зле й негоже –

                    Не зважать, що каже мати     

                    Ще й словами уражати!

Івась (кається щиро).

                    Твого слова не забуду –

                    Мами слухати вже буду,

                    Це святочно прирікаю!

Несміло до другого ангела, складаючи руки, як до молитви.

                    Але як просити маю...

                    Прости, ангеле святий,

                    Прости мені вчинок злий...

Другий ангел (став веселіший, привітно).

                    Згода! Знов будемо в мирі!

                    Бо слова твої є щирі...

Простягає руку і благасловить Івася. Івась, зворушений тим, падає на коліна і схиляє голову, а руки простягає до ангела. Тим часом ангели зникають, відходять, а входить мати Івасяі бере його за обидві руки.

Івась (глянув і здивувався, радісно):

                    Ах, то ви, матусю мила!

                    Розглядається.

                    Де ж вони? Де ясні крила?

Мати (здивовано):  

                    Хто, Івасю!

Івась.

                    Два ангели! Два ангели, як соколи!

                    Тут були, коло вікон...

Мати (середечно):

                    То був, синку, гарний сон!

Івась (мріє):

                    Гарний сон... Та, як на яві

                   Ще їх бачу в світлій славі.

                    Чую ще слова святі.

Просить маму:

                    Ненечко! Простіть мені!

                    Я вже слухати вас буду,

                    Не приспорю смутку, труду,

                    А буду вас шанувати,

                    Бо ви моя люба мати!

Мати (пригортає Івася).

                    Згода! Знов будемо в мирі!

                    Бо слова твоєї є щирі...

Івась (радісно):

                    Ах! І ангел так казав!

                    Ви, як ангел! Я впізнав!

Мати цілує Івася в чоло. Збоку знову з'являються ангели і з милим усміхом благословляють матір і сина.

 

Конферансьє. Мати, Вітчизна, ненька, Україна. Земля і мати. Це її роботящі руки з попелу і руїн підняли до життя цю землю, вмили гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Заквітла перед хатою мамина вишня, зацвіла в саду матіола, защебетав соловейко, усміхнулася мати.

Звучить пісня «Чорнобривці».

Дівчина 1.  В твоїх очах моя надія,

                    А ніжність, ніби два крила,

                    Я все здолаю, все зумію,

                    Щоб ти щасливою була.

                    Візьму усі твої печалі

                    І не пущу до тебе зла,

                    Щоб ти в задумі не мовчала,

                    Щоб ти щасливою була.

Дівчина 2. І ще скажу я вам на побажання так:

                    Нехай вас не понівечить розлука,

                    Не роз'їдає зайве каяття.

                    Життя, хоч нелегка, а сильна штука,

                    Життя – це вічно матір і дитя.

Учень декламує вірш «Всі такі, як мама».

                    ─  Будь такий, як мама! –

                    Ольга брата впоминає,  ─

                    Мама завжди чиста й добра,

                    І мене не зачіпає.

                    Не їсть мама всіх цукерків,

                    Дбає, щоб для всіх нас стало,

                    Не кричить і не кидає

                    Свої речі де попало.

                    А брат каже :

                     ─  Я не хочу,

                    Бо я Юрій, я не мати!

                    Я є хлопець, чому ж маю

                    Так, як мама, поступати?

                     ─  Мусиш, Юрцю! Чемні діти

                    Всі так роблять, як їх мати!

                    Як не віриш ти сестричці,

                    Можеш інших запитати!

                    Братчик став питати Мурка:

                    ─  Чом ти миєшся лапками?

                   ─   Бо так моя мама робить,

                    Так навчився я від мами!

                    Братчик став питати Бурка:

                    ─  Чом  ти любиш мух ловити?

                    Бо так моя мама робить.

                    Так люблю і я робити!

                    Й коника Юрко питає:

                    ─  Чом так пишно ти ступаєш?

                    ─  Бо так струнко ходить мама,

                    Й я так ходжу, ще й питаєш?

                    Йде з пасовиська телятко.

                    ─  Чом так радо йдеш додому?

                    Бо так робить моя мама,

                    Я ж подібне їй у всьому!

                    І спитав він білу гуску:

                    ─  Чом так п'єш, мов горда дама?

                    ─  Бо я чемна біла гуска,

                    Все роблю я так, як мама.

                    Ще спитав курчат маленьких:

                    ─  Чом так рано йдете спати?

                    ─  Ми курчатка є слухняні

                    І все робим так, як мати!

                    І Юрко собі подумав:

                    «Таки правда, так, між нами,

                    Що повинні добрі діти

                    Брати собі приклад з мами...»

Далі – монтаж. Учні по- одному виходять на сцену, говорять слова і шикуються.

Учень 1.     На  поклик власної душі,

                    Що здатна нас карати грізно,

                    Спіши до матері, спіши,

                    Допоки ще не пізно.

                    Допоки жде тебе вона.

                    Щоб потім боляче не стало,

                    Щоб материнська сивина

                    Тобі на совість не лягла.

Учень 2. Незвичайне, величне у нас сьогодні свято. Ми добре слово мовимо про материнську лагідність і доброту, вдячну синівську любов. Та не зможемо промовчати і про самотність матері. Бо то живий біль матерів-сиріт при живих, здорових дітях.

Учень 3. Бур'ян-зілля родило і родить ще на людському городі. Та тільки кривда матері є найважчим злочином і кривдника не мине кара.

Учень 4.     Допоки ще не перейшов

                    У згадку образ рідний, щирий,

                    Свою їй ласку і любов

                    Даруй, не відаючи міри.

                    Важливі справи залиши –

                    Вони ще можуть почекати,

                    Спіши до матері, спіши,

                    Допоки є на світі мати.

Учень 5.     Яка відрада в хату назгукати

                    Тих дивних слів, яких учила мати!

                    Вони тебе зігріють, наче сина,

                    Хліб, сонце, сонях, Україна.

Учень 6.     Дитина, серце, полечко, земля.

                    Немовби заново слова вивчаю я.

                    І сам стаю чистішим в їхнім світлі,

                    Бо що ж від них рідніше є на світі?

Учень 7.    Немовби заново вивчаю мову я:

                    Вітчизно, нене, доленько моя!

                    О хлібодарний заповітний краю!

                    З повітрям розхвильованим і стиглим!

                    Ми з тебе всі – від серця до чола,

                    Від крику першого до вічного мовчання.

                    Святий твій хліб, свята твоя бджола

                    І мудрість материнського навчання.

Учень 8.    Лиш відкрию очка сонні,

                    Мама каже: «Здрастуй, сину!»

                    Де така ще мама є?

                    Мама – сонечко моє!

Учень 9.     А коли болить голівка,

                    Мама я мене перший лікар.

                    Де така ще мама є?

                    Мама – сонечко моє!

Учень 10.  Часто з мамою гуляєм,

                    Ходим в ліс ми по гриби.

                    Де така ще мама є?

                    Мама – сонечко моє!

Учень 11.   Мама ходить на роботу,

                    Дім будує, що навпроти.

                    Де така ще мама є?

                    Мама – сонечко моє!

Учень 12.   Моя рідна нене!

                    Нині Ваше свято.

                    Ви труду для мене

                    Понесли багато

Учень 13.   Тож як нині сходить

                    Та святочна днина,

                    Добра й щастя зичить

                    Вам Ваша дитина.

Учень 14.   Зичу Вам в здоров'ї

                    Завжди проживати

                    І з мене, малого,

                    Потіхи діждати.

Учень 15.   У кожній годині,

                    У кожній хвилині

                    Ви свою надію

                    Покладайте в мені.

Учень 16.   Поцілунками вітаймо!

                    Многа літа заспіваймо!

                    Кинем квіти всі під нозі,

                    Щастя просимо у Бозі.

Учень 17.   Хай Вам в житті радість буде,

                    Процвітайте, як той цвіт!

                    Дай же Боже нашим ненькам

                    Многих, добрих, щасних літ!

Усі співають «Многая літа». Завіса.