Сценарій родинного свята «Моя сім’я – мій оберіг»

Сценарій родинного свята «Моя сім’я – мій оберіг»

Мета: вчити дітей бути уважними до своїх батьків, поважати їх, турбуватися про них; викликати почуття вдячності, любові; прищеплювати бажання підтримувати батьків, захищати їх.

Обладнання: малюнки, фотоматеріали, Біблія, вишиті рушники.

1.Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і довічне коло.

Ми засіваємо житейське поле

І не на день майбутній-на віки!

Між нас не ляжуть вирвами роки,

Бо наша кров пульсує в нашій долі…

Батьки і діти… Діти і батьки,

Нам нічого ділить на спільнім полі.

2.Оцих тополь приречений кортеж,

Що вічно супроводить Україну, І традиційні верби і калина-

Все батьківське, але синівське теж.

Все наше - од дощинки і навіки

До вічної Тарасової муки-

Передають своїм синам і внукам

І не на день майбутній-на віки!

Я зрозумів тривогу ваших дум

Чи діти спадок збережуть великий.

Вчитель. Майже три з половиною тисячі років тому на кам’яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сінай, були висічені слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім ти був на землі». Шанування батьків- один із найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей. Батьки нас зростили, виховали, навчили добра, любили. І як же не відплатити їм пошаною, любов’ю, ласкою і допомогою? А власне, тільки цього на старості літ і хочуть від нас, дітей. А якщо уваги, піклування не відчувають, їм здається, що вони є тягарем, чимось зайвим, непотрібним для своїх дітей. Кому не доводилось бачити, якою радістю спалахують старечі очі, коли онук чи онучка скаже: «Дорогенька моя бабусю». Від сина чи від дочки, на жаль вже давно таких слів не чують.

3. За пошану до батьків Біблія обіцяє добро, благополуччя. А хто не відчував турботи матері, її молитви в тяжких життєвих обставинах? У Святому Письмі знаходимо багато місць, де батьки просять в Ісуса Христа здоров’я для своїх дітей. Прикро, що немає звертань дітей до Бога, аби допоміг їхнім батькам.

4. Найдорожчі в світі люди- рідні батьки. Вони завжди простять, зрозуміють, вислухають. Поки живі батьки, ми всі щасливі, поки живі батьки- кожен із нас залишається дитиною. І в 20, і в 30, і в 40 років.

5. Спочатку батьківські очі дивляться на нас з любов’ю, потім- з гордістю а далі- з надією. Зростають діти- старіють батьки, це неминуче, це- як невблаганний час. Мудрість говорить: «Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття – саджай дерево, якщо твої плани розраховані на віки – виховуй дітей. Три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти. Старість-неминуча, смерть- невблаганна, а погані діти – сором для батьків.

6. Наші батьки- це мама і тато, це батьки наших батьків- дідусь і бабуся. Про маму, матусеньку, матінку я хочу зараз сказати:

            Ти нелегке життя прожила, моя мамо,

            В мозолях твої чесні спрацьовані руки,

            Скільки ти, моя рідна, не спала ночами,

            Аби нас довести до ума, до науки.

7. Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить вечорова зоря і гладить дитину по голівці рідна рука. Мама… Закрий очі і прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не спутаєш ні з ким іншим. Навіть, коли станеш дорослим, завжди будеш пам’ятати маминиголос, мамині руки, мамині очі.

8. В усіх піснях і заклинаннях бачимо матір на зорях- вранішніх і вечірніх. І сама вона давно стала зорею, образом усього нашого життя- незгасним, немеркнучим у пам’ять. Зорею. що світить звідусіль- з усіх доріг і відстаней. Адже тільки мати була, є і залишається для нас живим символом рідного дому, рідної землі.

9. Немає, друзі, нічого більшого, складнішого, мудрішого, ніж любов материнська. Материнське серце здатне перейматися болем дитини на відстані, журитися долею своїх дітей усе життя. Недарма в народі кажуть: «Болить у дитини пальчик, у матері-серце».

10. Нема нічого більшого, ніж любов материнська. Про це розкаже народна легенда.

« Був у матері єдиний син- добрий, ненаглядний. Душі в ньому не чула мати. По краплинці водицю збирала для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показуватися невістці на очі, сиділа в сінях. А потім у сарай переселилася. Але й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона чоловікові: «Коли хочеш , щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні» . Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо… А не послухаю, піде від мене». Заплакала мати та й відповідає: «Ну що ж, сину, роби так, як велить тобі серце». Пішов син з матір’ю у діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла іскринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене обличчя. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське… Потім у вогонь покладеш». Заридав син, ухопив гаряче материнське серце, уклав його у розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи його не любив так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величною й невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову до грудей.

11. Уже стали крилатими слова з пісні Симоненка « Можна вибрать друга і по духу брата. Та не можна матір рідну вибирати».

                   Пісня «Виростеш, ти сину».

12. Як дітей колишеш ти щоденно

      То не раз змахнеш краплини поту

       Що ж, прислів’я мовить недаремно

      «Хто не мав дітей- не мав клопоту».

А зростуть, то скільки дум у неньки

І тривог за їхнє кожне діло

Голова боліла від маленьких

Від дорослих-серце заболіло.

         Але що ті клопоти й тривоги

         Бо хіба із щастям їх зрівняти,

         Як дитя зіп’явшися на ноги

         Перший крок ступає по кімнаті.

Як почуєш ти уперше «Мамо»

Як до школи поведеш за руку

Як уже одержиш телеграму

« Мамочко, вітаю із онуком».

          Добре ж як тебе пізнають у дитині

          Знать твої вона продовжить роки

          Добре дати світові людину

          І людині дати світ широкий.

Дарувати їм цвітіння рясту

Сині гори, неспокійні ріки,

Хто не мав дітей, не звідав щастя

Долею обкрадений навіки.

13. Пам’ятаймо священну заповідь шанувати батька й неньку, що окрилилась в Тарасовому слові:

            Бо хто матір забуває, того Бог карає,

            Того люди цураються, в хату не пускають

            Чужі люди проганяють, і не буде злому

            На всій землі безконечній веселого дому.

14. Стоїть на землі мати-вища і святіша від усіх богинь. Стоїть на вершині двох тисячоліть мати і молиться за свій народ, як дві тисячі літ тому на Голгофі стояла на колінах перед розп’ятим на хресті сином Ісусом Мати Божа і молила Всевишнього пощадити її дитину.

     Стоїть мати і молиться за народ, за своїх синів і дочок, за нас із вами. І перші слова її молитви: «Пошли, Боже, діткам щастя і здоров’я, віру в завтрашній день, людяності їм пошли і милосердя, доброти їхньому серцю, світлого розуму голові, дай їм бажання працювати, примножувати багатство роду, не зазіхати на чуже добро». Чуєте, молиться мати не за себе, а за нас, тому то вона- Мати.

15. Ніхто не має права засуджувати своїх батьків. Кожен повинен зрозуміти просту істину-батьки нам дали життя, і кожен в хвилини непорозуміння чи образи повинен повторювати ці слова « Своєю появою на світ я завдячую тобі».

16. У багатьох найщасливіші хвилини життя пов’язані з матір’ю, з рідним домом. Наодинці з рідними почуваємо себе щасливими, не дивлячись на те, хто є наші батьки. Батьків, як і Батьківщину,не вибирають. Це розуміють всі.

17. Тато і мама- наше коріння, бо ми виходимо з них. Отже, коли маємо зло, несправедливість на наш корінь, ми його руйнуємо. А руйнуючи коріння, руйнуємо себе. Можуть бути сто разів несправедливі, але суддя їм – там, нагорі, а дитина немає права їм заперечувати чи виявляти непослух, навіть коли дитині 50, а матері 80 років. Непослух батькові- матері веде до великої біди. І колись був такий звичай, що людина, котра образила матір повинна була стати на коліна перед матір’ю, поцілувати мамині ноги, руки й мовити: «Простіть мене, мамочко, бо мене Бог простив».

18. З образом матері пов’язують слово «Берегиня». Берегиня- це богиня сімейного затишку, а богиня сімейного затишку- це мати. З її образом виникають у пам’яті і вишивані рушники, і побілена піч, і смачний обід, і балакуча сусідка, яка приходила до мами на пораду, і чорнобривці, які так п’янко пахли під хатнім вікном.

            Пісня «Чорнобривці»

19. Пройдуть роки. Мов лелека у вирій, розлетитеся ви з теплого маминого гнізда. Та щасливої днини збере вас, мов чайка чайченят, матуся до рідної домівки. І защебече, заговорить, заплаче мамина пісня у ваших серцях. Озветься вона червоною калиною в лузі, стрункою тополею в полі, кучерявою вербою над водою, білокорою берізкою, вишневим садом, пахучістю трав.

                Вертаючись з віддалених країв

                Після тривожних мандрів і розлуки,

                Цілуйте руки ваших матерів

                Натруджені й щасливі, рідні руки.

                Ніщо не вічне- вічні матері

                Уже тоді, як нікому стрічати

                Допоки сонце сяє нам вгорі

                У кожного живе у серці мати.

20. Мабуть, як важко було б мамі в житті, якби поруч не було тата, якого діти люблять і поважають не менше від мами. Але життя завжди наділяє мамі більше турбот. Недаремне каже народне прислів’я: «Жінка підтримує в хаті три стовпи, а чоловік- четвертий».

21. А ким для кожного з нас є батько? Батько- захисник, годувальник. Його слово- наказ. Він зробить усе, аби не загубилось коріння родоводу. Батько… Тато… Суворий, вимогливий, а його любов до дітей стримана і врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала. Саме такою повинна бути батьківська любов.

22. Народний фольклор багатий піснями про матір, а от про батька менше. Але незаперечний авторитет у сім’ї має батько. Зайнятий клопотами по господарству, біля пасіки, біля землі, важкою працею він добуває і хліб, і до хліба сім’ї.

23. Стриманість батьківської любові відбилася в прислів’ях.

« Батькова лайка- дужча за материнську байку».

«Батько- не мати, не поцілує і не приголубить».

«З батьком суд коротенький».

24. Батько уособлювався як захисник, годувальник, козаччина, чумакування, найми, заробітки. Одначе батьків приклад, батькове слово, наказ були законом, нормою. Не випадково казали: «Не навчив батько, не навчить і дядько».

25. Якщо мати за своєю природою є втілення ніжності, то батько значно практичніший і вимогливіший. Можливо і зараз ті, хто має власну сім’ю, хто обов’язково збирається створити, задумаються над народною звичкою: неодмінно на батька після роботи має чекати гаряча вода, чистий рушник, свіжа сорочка. Честю було зливати батькові на руки.

26. Якими магічними були слова: «Он батько іде», або «Ось підожди, я скажу батькові…», з мамою ми могли і словом перемовитись і часом огризнутися, а з батьком-ні. Чи мали б ви такі затишні квартири, такі добротні будинки, майстерно зроблені ворота, хвіртка, аби не батькові руки.

27. А на старості ці колись дуже красені-чоловіки стають безпомічними, як діти. Не бачать їхні очі, неслухняними стали руки, нетвердим- крок.  Відчуваючи свою слабість, вони замикаються у собі, дуже болісно переживають свою старість. І дивлячись на згорбленого дідуся, згадайте його дужим і молодим, коли його сильні руки ловили вас аж під стелею, коли радів з того, що є можливість заробити чи підзаробити, щоб купити щось своїй дитині, тобто вам. Таточку, батечку, лебедю сивий-так співається в народній пісні, в ній звучить любов, пошана до батька.

28. Пошанівок до батька-матері колись був дуже великий. був культ батька-матері в родині. Наприклад, застілля у Святвечір чи на Великдень, чи на якусь іншу урочисту подію ніколи не починалося, доки тато-мама не благословлять стіл.

29. З давніх-давен діти відносились до батьків з пошаною, доглядали їх  до старості. Колись не було будинків престарілих, діти самі піклувались про своїх батьків. Ніколи не було такого, щоб молодший не привітався до старшого, не поступився місцем. Молодші ніколи не ображали старших, ніколи не грубили їм.

30. У вас може виникнути запитання: А чи варто повертатись до того, що колись було? Думаю, що варто. Народні звичаї, які передавалися з покоління, за своїм змістом не втрачають і своїх сильних сторін. Це мудрі істини традицій моралі, які бережно прищеплював народ підростаючому поколінню, вчив його творити добро на землі. Не випадково в пісні співається:

          Не рубай тополю, бо зустрінешся з бідою…

          Не ламай калини, бо вона заплаче, як дитина…

          Не стріляй у птаха на світанні

          Може він любов твоя остання.

У кожного з нас батьки різні-одні з освітою, інші-без, одні - модно зодягнені, вродливі, інші-ні. Де б ви не були ніколи не соромтесь своїх батьків.

 Діти, даруймо ж своїм батькам хвилину радості, бо від вашого тепла до них стане теплішим і добрішим світ.

             Пісня «Рідна мати моя».