Сценарій родинного свята "Наші батьки"

Сценарій родинного свята «Наші батьки»

 

(підготувала вчитель НВК «Андріївська ЗОШ І – ІІІ ступенів» Ординович Марія)

 

Зал святково прибраний вишитими рушниками.  З боку від сцени – проектор для демонстрації відеокліпів.

 

 

Звучить мелодія пісні «Смерекова хата» (муз. П. Дворського,

сл. М. Бакая).

Ведучий.

Хоч сторона моя багата,

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі — рідна хата

Під ясеновими крильми.

Ведучий.

У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки,

А над сумними образами

Горять барвисті рушники.

Ведучий.

Тут батьків труд і труд матусі —

Здобуття чесне, нерясне.

А хліб домашній на обрусі,

Неначе сонце весняне.

Ведучий. У рідній оселі живуть найрідніші люди — батьки.

Читець.

Як мені вас не любити,

Рідний батьку й нене.

Та ви ж мене згодували І дбали про мене.

Та ви ж мене згодували Щирими руками.

Ой, нема-то ніде в світі,

Як в батька і мами.

Батько розуму навчає,

Мати приголубить.

Ніхто мене так на світі,

Як вони, не любить.

Дай же, Боже, щоб я виріс,

Працювать навчився,

Щоб я батькові і неньці

Добре відплатився.

Ведучий. Наша сім’я — це дідусь, бабуся, тато, мама, діти. Са­ме в сім’ї кожен повинен мати захист, підтримку, допомогу, розраду в тяжкі хвилини життя.

Ведучий. Традиційна українська сім’я складається з людей трьох поколінь. Старші — дідусь, бабуся — передають свій досвід молодшим — своїм дітям, внукам, навчають, як на світі жити. Втрачаючи з роками свою силу, вони й самі потребують допомоги та піклування.

Ведучий. З давніх-давен кожна людина мусила знати поіменно свій рід до сьомого коліна. Родинні портрети висіли на стінах. Вони ніби охороняли сім’ю від усього лихого й недоброго. А що зараз? Не в кожній хаті є прадавній хатній оберіг — вишитий рушник.

Звучить «Пісня про рушник» (муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка).

 

Ведучий. Найпочеснішим місцем у хаті був покуть. Це те місце в куті, де стояв стіл, де садовили гостей. На покуті висіли образи у ви­шитих рушниках, тут молилася сім’я, просила захисту й допомоги. На покуті завжди сидів батько, коли сім’я обідала чи вечеряла.

Ведучий. Є такий вислів — «пам’ять роду». Чи всі ми пам’ятаємо свій рід? Що ми знаємо про своїх предків? «Роде наш красний, роде наш прекрасний, небагато нас є». Про кожен рід живе серед людей доб­ра чи недобра пам’ять. Митрополит Іларіон писав: «Сім’я — це домашня це­рква, на якій увесь світ стоїть, як на скелі своїй».

  Ведучий. Головою родини, за традицією, був батько. Він влас­ними руками виготовляв колисочку для немовляти і сам вперше виносив ди­тину надвір, вклонявся до землі зі словами: «Мати-земля! Благослови дитя на життя, на здоров’я, на мудрість роду нашого». Слово батька повинно бути ва­гомим і авторитетним. Батько є годувальником сім’ї, люблячим чоловіком для своєї дружини, господарем, захисником своєї сім’ї та краю.

 

Перший читець.

Мій рідний татусю, добрий господар,

Мені ти дав і силу, і снагу.

До тебе йтиму в сонячні обнови,

За все я в неоплаченім боргу.

А літа вже летять,

Скронь торкаються крилами білими.

Теплих весен дощі Поливають за нами жалі.

А для нас, для дітей,

Ви лишаєтесь вічно красивими.

Наші друзі завжди —

Дорогі, найрідніші батьки.

 

Звучить пісня «Батько і мати» (муз. О. Злотника, слова В. Крищенка).

 

Другий читець.

Матусю рідна, найкраща, єдина,

Щоб ти не журилась ніколи в журбі,

І сонце, і зорі, і даль журавлину Ми, твої діти, — даруєм тобі.

І в осінь, і взимку, весною і влітку Щоб щастя й здоров’я у тебе було.

Уклін тобі, рідна матусю-лебідко,

За молодість нашу, за ласку й тепло.

 

 

Ведучий. Стою перед Вами, як перед Матір’ю Божою в тихій зажурі й невимовній радості. Вдивляюсь у ясний погляд Ваших очей, торка­юсь рукою натруджених долонь, розгладжую вже помітні зморшки біля Ва­ших очей, відчуваю тепло Вашого зболеного серця і сповідаюся внутрішньою молитвою перед Вами. У ній вдячність і спокута за гріхи перед Вами. Але де взяти слова, щоб висловити ту вдячність? Немає у мові таких слів, бо Ви — Мати.

 

  Ведучий. Мама... Це перше слово, яке ми вимовили, коли були маленькими. Це слово росте з нами тихо, як ростуть дерева, розцвітає квіт­ка...

 

 Ведучий. Мама ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама жертвує заради нас усім: і сном, і відпочинком, і навіть життям.

 

 Ведучий.

Нам нахиляли небо голубе,

Вели за руку перший раз до школи.

Ви нам казали: «Бережи себе», —

Самі ж себе не берегли ніколи.

 

 Ведучий. Мама живе з нами, живе в нас, житиме в наших дітях та онуках. У найтяжчу годину для людини, як остання надія на порятунок, стогоном виривається тільки одне слово: «Мамо». То промовляє наша душа, наше серце.

 

Ведучий. Заплющмо очі і прислухаймось. І ми почуємо мамин голос. Він живе у нас, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть коли людина стає дорослою, — вона завжди пам’ятає мамин голос, руки, очі й мамин вічний неспокій за дітей.

 

Ведучий. Коротке це слово — мама, але яке містке! Протя­гом всього життя б’є потужним невичерпним джерелом жертовна любов ма­тері до рідних дітей.

 

Читець. Я стежив за мамою: як вона ступає по підлозі, як усмі­хається, як тримає вже посивілу голову. Але найчастіше мій погляд ловив її меткі руки. Навіть тоді, коли не мали роботи, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легко ворушилися. І невсипно працювали, жодної хвилини не відаючи спочинку. Так багато в житті переробивши, вони не зу­пинялись, не могли зупинитись, а постійно священнодіяли, не було либонь такого, чого б вони не вміли.

 

 

Другий ведучий І завжди пахли чимось: чи свіжовипраною й щойно ви­прасуваною білизною, пшеничним хлібом, а то кропом і петрушкою, терпким огудинням чи яблуками або грушами, а то просто осіннім полем або морозом.

 

Перший ведучий. А скільки роботи переробили за своє життя маленькі, тендітні материнські руки!

Вони нас від колиски повели І сорочки нам шили, й вишивали,

І підкидали в небо нас, малих,

Щоб у житті ми високо літали.

 

Другий ведучий.

Мов ластів’ят, лаштуючи в політ,

В любистковому літеплі купали.

1 прикипали руки до воріт,

Коли у світ між люди випускали.

 

Третій ведучий.

Ніщо не вічне — вічні матері,

Уже й тоді, як нікому стрічати.

Допоки сонце сяє угорі,

Вона живе — многостраждальна Мати.

 

Другий ведучий.  Мамині очі. Вони, постійно освітлені зсередини м’яким, живим сяйвом, були наче вираженням її душі. Це погляд самої щи­рості й добра.

 

Четвертий ведучий. Імення матері святилось, відколи на світі ця зем­ля, названа Україною, і цей народ, довірливий, як дитя, що виборов собі вла­сне ім’я — «українці»!

Перший ведучий. Матерям присвячували свої твори поети й письмен­ники, творили чудову музику композитори. Тож ця пісня для вас, наші рідні!

Звучить пісня «Пробач нам. мамо» (муз. О. Зуєва, сл. В. Крищенка).

 

Другий ведучий. Священна заповідь шанувати батька й неньку стала молитвою, окриленою в Тарасовому слові.

 

Третій ведучий.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають,

Чужі люди проклинають.

 

Четвертий ведучий. А ще кажуть: «Шануй батька і матір— і добре тобі на землі буде», «Материнська молитва із дна моря дістане».

 

Перший ведучий . Ніщо не вічне в цьому світі, не вічні, на превеликий жаль і матері...

 

Сини ростуть, синам у гніздах тісно.

Їх кличуть зорі і дівочі руки.

Беруть в дорогу материнську пісню,

А матерям лишаються розлуки.

 

Сини шукають щастя і кохання,

Бо їм без нього в світі жить не можна,

А матері сивіють від чекання

І виглядають їх з доріг тривожних.

 

І вірять снам, і ходять на дороги,

І дожидають поштарів з привітом …

А у синів неміряні тривоги,

Сини ідуть уперто білим світом.

 

Але, коли розходяться дороги,

Утома їх пече живою кров’ю,

Сини вертають на свої пороги,

І матері стрічають їх з любов’ю.

 

І не питають про жалі та муки,

Бо відчувають, як життя прожито,

Лише кладуть на плечі теплі руки,

Пропахлі сонцем, мудрістю і житом.

 

Інсценівка «Послання дітям»

 

 

 Мама.

Як прекрасно звучить це чарівне слово.

Коли тобі було півроку, вона годувала та купала тебе. А ти у вдячність їй плакав усю ніч.

Коли тобі був рік, вона вчила тебе ходити. А ти у вдячність їй втікав, коли вона кликала тебе.

Коли тобі було 3 роки, вона готувала для тебе смачну їжу. А ти у вдячність їй перевертав тарілку на землю.

Коли тобі було 4 роки,  вона вчила тебе малювати. А ти у вдячність їй розмальовував стіни в кімнаті.

Коли тобі було 5 років, вона вдягала тебе у гарні речі. А ти у вдячність їй приходив додому брудний з ніг до голови.

У 6 років вона повела тебе у школу. А ти у вдячність їй усю дорогу кричав, що не хочеш іти в школу.

Коли тобі було 10, вона чекала тебе зі школи, щоб обняти. А ти у вдячність їй  зачинявся у своїй кімнаті перед телевізором.

Коли тобі було 18, вона плакала на випускному вечорі. А ти у вдячність їй просив купити модну машину.

Коли тобі було 20, вона просила побути з сім’єю. А ти у вдячність їй проводив весь час з друзями.

Коли тобі було 25, вона влаштувала пишне весілля. А ти у вдячність їй жив з дружиною якнайдальше від дому.

Коли тобі було 30, вона радила, як виховувати дітей. А ти у вдячність їй просив не втручатися у твоє особисте життя.

Коли тобі було 35, вона дзвонила і запрошувала на обід. А ти у вдячність їй відповідав, що зайнятий і не можеш.

Коли тобі було 40, вона повідомляла, що хвора і потребує допомоги. А ти у вдячність їй говорив, що не можеш перейматися усіма її проблемами.

Одного разу твоя мама покине цей світ.

У той час, як її любов до тебе не покине її серця.

Вона піде і одна з воріт раю закриється перед тобою.

Якщо твоя мама ще жива …  не залишай її.

Зроби все, щоб вона була щасливою.

Це єдина людина, яка заслуговує на щастя, але ніколи не вимагає його, не просить, не чекає.

Пісня «Посіяла людям літа, свої літечка житом»

 

 

1 ведучий. Тато, татусь. Назва людини з сильним характером, міцними руками. Назва людини, яка все може зробити, вміє полагодити і візка, і саночки, і машинку. І де не глянеш — всюди видно татову руку.

 

2 ведучий. Суворий, вимогливий, а його любов до нас стримана і врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала. А як усміхнеться тато, то стільки ласки і тепла в його погляді.

 

1 ведучий. Споконвіку батько в сім'ї вважався господарем. На нього покладалися обов'язки піклуватися про родину, годувати її та захищати. Батьки і тепер дбають про своїх рідних, але, часто, роблять це здалеку, з чужини. Вони вимушено покидають рідні домівки та дорогих людей, щоб їхнім дітям було не голодно та не холодно на рідній землі.

 

2 ведучий. А дітям хочеться батьківського тепла і щирої поради, і не завжди вони розуміють, чому так склалися обставини, чому немає поряд міцного батьківського плеча.

 

 

 

 

Вірш «Батькові, який покинув мене, посвячується…»

 

Послухай, тату, тебе я хочу спитати, 

Як тобі, важко, без мене на чужині?

А знаєш, тату, я все лишаю, йду спати,

Так сильно хочу, щоб ти приснився мені!

 

А мама каже, що в мене татові очі,

Що твої руки, і я сміюся як ти!

Ти знаєш, тату, я так втомився чекати,

І в сні кричати: "Будь - ласка, тату, не йди!"

 

А знаєш, тату, у мене ровер зламався,

Бо я на ньому літаю як вертоліт.

Та завтра, тату, я піду знову кататись,

Мій ровер їде – його вже справив сусід.

 

А знаєш тату, мені за тиждень до школи,

Я вже великий і я піду в перший клас!

Я так ще тату, в житті не плакав ніколи,

Що ти не прийдеш, не порадієш за нас!

 

Я прошу маму, мені купити Марічку,

А мама плаче, і каже - грошей нема!

Я прошу, тату, позич мені на сестричку,

Бо я одружусь, і мама буде сама!

 

А знаєш, тату, у мене скоро весілля!

Я знаю точно! В мене народиться син!!!

Я зроблю, тату, таке велике застілля,

І я до смерті буду тішитись ним!

 

Так знай же, тату, тебе я буду чекати,

Допоки й жити! Знай, що в тебе є син!

Так важко, тату, на світі жити без тата,

Мені так шкода, я не натішився ним!!!

 

Пісня «Татові руки»

 

 

Другий ведучий. Ми завжди не цінуємо того, що маємо. Коли поруч та­то, мама, здається, що вони житимуть вічно. І не помічаємо того, що кожен прожитий день зменшує кількість часу, відведеного родині, щоб бути разом.

 

Третій ведучий.

Нам нахиляли небо голубе,

Вели за руку перший раз до школи,

Ви нам казали: «Бережіть себе», —

Самі ж себе не берегли ніколи.

Вже не йдете ви мене будити,

Тільки дощ січе віконні рами.

Цементові, повні горя плити Перекрили ваше сонце, мамо.

 

 

 

Четвертий ведучий.

І ніхто вже втрати не поверне,

Сум очей лишили всі навіки,

Я пройшов би крізь вогонь і терни,

Щоб знайти для вас цілющі ліки.

Хилить вітер до причілка грушу,

Що колись у кучерях біліла.

Болем хата дивиться у душу,

Що без вас навіки опустіла.

А над вами — ясенові руки,

Висне небо синьою емаллю...

Вашу пісню заспівають внуки,

Одізветься в ній добро за даллю. (Володимир Вихрущ)

 

П'ятий ведучий. Дорогі наші батьки й матусі! Нехай тільки радістю світяться ваші очі, нехай лише добро буде у вашому серці, будьте завжди здорові, живіть довго-довго, а ми постараємося ніколи не завдавати вам ні­яких прикрощів.

 

Другий ведучий. Матері... Усе життя дивляться вони нам услід, виряди­вши в люди. Так і стоять на початку всіх наших доріг, навіть коли перебува­ють за межею вічності.

 

Третій ведучий. Стоять і дивляться. І бажають добра, щастя. Сподіва­ються від нас найвищих духовних злетів, бо і в останню хвилину мріють про те, щоб їхні діти жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі.

 

Четвертий ведучий. Вони мудро й терпляче зносять те, що їх витісня­ють обраниці їхніх синів, аби тільки щасливо жилося дітям.

Стоїть на землі Мати, вища і святіша від усіх богинь.

 

Звучить «Материна пісня» (муз. І. Бердника, сл. О. Білаша).

 

Шостий ведучий. Не так багато свят буває у ваших матерів, батьків. Бережіть своїх рідних, поки вони ще живі. Даруйте частіше їм радість і квіти. Не цурайтесь свого роду! Відвідуйте і підтримуйте свою родину.

 

1 ведучий. Виростають діти, старішають батьки. Час – невблаганний господар долі. Поки живі батьки, ми здатні відчувати себе дітьми, шукати відради в отчому домі.

 

2 ведучий. Будьте добрими дітьми своїх батьків і матерів. "Три нещастя є в людини: смерть, старість і погані діти", - говорить народна мудрість. Старість - невідворотна, смерть - не­вблаганна. Перед цими нещастями ми безсилі. А від поганих дітей - дім можна вберегти. І це залежить не тільки від батьків, а й від їхніх нащадків.

 

1 ведучий. Пам'ятайте, як ви шануєте своїх батьків, так і ваші діти шануватимуть вас, коли ви станете батьками і матерями.

 

2 ведучий. Бережіть здоров'я батьків. Пам'ятайте, що рано старіють і хворіють ваші батьки не стільки від праці і втоми, скільки від сердечних переживань, прикростей, кривд.

 

Пісня «Мої батьки»

 

 

1 ведучий.

Роки спливають за роками,

Так час крокує в небуття,

Але, на жаль, це знає кожен,

Йому не буде вороття.

 

2 ведучий.

За часом линуть покоління,

На зміну діти йдуть батькам,

Але не треба забувати

Кому завдячуєш життям.

 

1 ведучий.

Ми діти неньки України,

Де завжди мешкав весь наш рід.

Тут жив і прадід мій і дід,

І ми продовжим родовід.

 

2 ведучий. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди. Тут живуть батьки наші - тут корінь роду нашого, що сягає сивої давнини.

 

1 ведучий. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі. Хвилюємося аж до сліз, зачувши рідну українську пісню, рідне слово.

 

2 ведучий. Як безцінний скарб, передається з покоління в покоління пам'ять роду. Зберегти її від байдужості, передати у спадок онукам - ось наше завдання.

 

Пісня «Моя Україна»

 

1 ведучий.

Міцна хай буде вся наша родина.

Своє коріння і плекаймо й бережім.

Хай українська мова солов’їна

Підніметься і зазвучить, як гімн.

 

2 ведучий.

Навік збережем ми і пісню, і мову,

Обряди і звичаї наших дідів.

даємо тверде батькам своїм слово,

Бо час для прозріння наспів.

 

1 ведучий.

А тепер протягнем до ремесел руки.

Відродимо традиції й пісні.

Мистецтв народних хай наука

Освятить наші душі й наші дні.

 

1 ведучий. Велич і красу родини в народі підносять аж до небес, як ознаку особливого авторитету й ролі в житті кожної людини. Повне щастя без сім'ї, без домашнього затишку немислиме.

 

 

 

2 ведучий. Увага і повага до сім’ї,  до роду не приходить сама по собі. Її треба 

виховувати. Це якраз і є той природний, надійний шлях, яким дитина змалку усвідомлює свою приналежність до родини, роду, а через них – до рідного народу, української нації.

 

1 ведучий. Діти зміцнюють сім'ю. Вони прикрашають життя і дарують радість, продовжують людський рід і передають родинну духовну естафету від покоління до покоління.

 

2 ведучий. Без зв'язку з ріднею людина стає безпорадна. Родина завжди стояла і стоятиме біля витоків людського життя і щастя, додаватиме сили і відваги, оберігатиме від напастей, хвороб душі і тіла, вчитиме шанувати людей, їх працю, їх мудрість, святою молитвою звучатиме в твоїх устах велике і величне слово – РОДИНА.

 

1 ведучий. Пізнай свій край… себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриються твої здібності. Ти даси йому продовження, вторувавши стежину, і з тієї стежини вже рушать у життя твої нащадки. І то також будеш ТИ!

 

Пісня «Українська родина»