Сценарій "Шевченкове слово в віках не старіє!"

Шевченкове слово в віках не старіє!

Під мелодію пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» звучать слова:

 (голос за кулісами) Щовесни коли тануть сніги,

                               І на рясті згасає веселка,

                               Повні сил і живої снаги,

                               Ми вшановуєм пам'ять Шевченка!

Відео «Обличчя української  історії»

І ведучий: Він був сином мужика. А став володарем у царстві духу. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

ІІ ведучий: Геніальний поет, у промінні слави якого померкло слово попередників, видатний художник, палкий громадянин, тонкий і вразливий знавець душі людської, Тарас Шевченко зумів зробити те, що краще не вдавалося ні до, ні після нього нікому.

І ведучий: Він назвав себе українцем, і на увесь голос народ свій – українцями, батьківщину свою – Україною. І ці, здавалося б, такі звичні слова в його устах набули  нового, шанобливого і гордого значення.

Пісня  «Розкажу про Україну».

ІІ ведучий:  В старенькій хаті, край села,

Там, де сади цвітуть розлогі,

Де у ставку купається верба,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

ІІ ведучий:  Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці –

В хатині бідній він родивсь,

Серед неволі, тьми і праці.

І ведучий:

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона

За сина - кріпака молилась.

Сценка  «Мати і Тарас». (Слайд «Хата»)

 (грає бандура, заходить жінка , одягнена в селянський одяг , несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Тараса Шевченка. До неї підходить малий Тарас.)

Мати:  Сину мій, прости, що доля твоя буде важкою, бо народився ти невільником-кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

Тарасик: Не журіться, матінко, гляньте краще на небо – бачите, скільки зірочок ясно сяє? Правда, наче вогники.   (Жінка сідає на лаву ,хлопчик біля неї , кладе голову на коліна матері.)

Мати: Це, синку, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічечка, доки людина не помре. А як минеться людина, то й свічка її гасне, - зірочка падає. Бачив?

Тарасик: Бачив, матусенько, бачив. Мамо, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь-ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, скупа чи заздрісна, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, людей любить, добро їм робить, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло її яскраве.

Тарасик: Я, мамочко, буду доброю людиною, я хочу, щоб моя свічечка горіла ясно-ясно! (мелодія бандури стихає.)

Мати: Старайся ,мій хлопчику, хай Бог  тобі помагає. (Гладить сина по голівці.)

Як гірко , як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

Не розгинаючи і спини.

(Схиляється, плаче, Тарасик її обіймає . За руку з Тарасом помалу йдуть зі сцени.)

І ведучий:  Коли Тарасові ледве сповнилося 11 років він залишається круглим сиротою. Тяжка  була доля сирітська. Тому такими безрадісними були спогади поета про своє дитинство. Мине 20 років  і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало»

Виходить Тарас - підліток  читає вірш   «Мені тринадцятий минало».

    (Грає чарівна мелодія (бандура))

ІІ ведучий:  Першим коханням поета було почуття до подруги його дитинства Оксани Коваленко. Вона – муза дитячих літ поета. Перша утерла йому малому сльози, вона ж - основний образ його поезії, він згадуватиме її скрізь, усе життя.             

  ( Входить Оксана і Тарас)

Оксана :  Чом же ти плачеш ? Ой, дурненький, Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана :   І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас:    Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний.  Я не ледащо. Я буду таки  малярем  і тебе намалюю!. Ти у віночку – найкраща з усіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксана:  Срібними?

Тарас:   Із золотими дзвіночками в каблуках.

Оксана:    Ще ні в кого таких не було!

Тарас:    А в тебе будуть!

Оксана:     За що ж справимо?

Тарас:       Одіб’ємось  від злиднів тоді усе буде, і по дзвіночках я угадаю що ти ідеш.

Оксана :     Я без тебе нікуди.

Тарас :        А як до пана покличуть?

Оксана:       Не піду. Хоч убий не піду!

Тарас :     А я й  не віддам тебе нікому! Я втечу до тебе звідки завгодно!

Оксана:   А я,  як тебе не діждусь, чи мене не стане, тоді мій віночок до тебе Тарасику припливе.

Тарас:  Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились,

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Пісня: «Ой, верше мій, верше …» (фонова музика)

І ведучий:

І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою –

І пісня дивна полилась,

Сповита вічною тугою

ІІ ведучий:

В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

Будив зі сну, пророкував

Їм вищу і найкращу долю.

Слайд-шоу до вірша «Мені однаково…»

І ведучий: Треба почувати твердий  грунт під ногами й мати виняткову внутрішню силу, щоб прокладати мільйонам знедолених новий шлях проти течії. У Шевченка не було й хвилини впевненості у своєму майбутньому. І все ж таки він безоглядно вступив у бій.

ІІ ведучий: Справді, на 47 років його життя випало 24 кріпацькі роки під рабовласницьким наглядом, 10 каторжних років солдатчини – під наглядом фельдфебеля, 4 останні роки – на поруках і під опікою жандармів. Тільки 9 років волі – учнем Академії мистецтв у Петербурзі і 3 літа пекучих дум на рідній землі.

І ведучий: Шевченка знали, поважали, з ним дружили графи й князі. Він міг мати прекрасну кар’єру, якби забув про Україну, не плакав над її долею та не закликав націю спам’ятатися і розірвати ярмо неволі. Але Кобзар свідомо обрав мученицький шлях і українську Голгофу.

ІІ ведучий:  І не просто так були написані слова:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю.

Читець:  

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! Волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слів велику силу,

Та й більш нічого.

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо:

І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані раю,

Немає й бога, тільки я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!

І ведучий: Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били зі здорового джерела життя.

Читець:

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої;

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні… то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати,

І спати на волі –

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого; однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! Злої!

І ведучий: Доля не дала Шевченкові сімейного щастя,родинного тепла, взаємного кохання. За своє життя Кобзар закохувався багато разів. Любили й Шевченка, але кожного разу щось перешкоджало одруженню.

ІІ ведучий:  (Слайди. «Портрети жінок Шевченка»)

Першим коханням Тараса була Оксана Коваленко-сусідська дівчинка,на три роки молодша від поета,що жила по сусідству.  Але з часом, дитяча симпатія і закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття.

І ведучий: Кохання до вільної дівчини, чорнобрової Дуні Гусиківської, розбилося об пута кріпацтва. Вона навчила Тараса польської мови, допомагала відчути різницю між долями вільної людини і раба.

ІІ ведучий: Будучи студентом Академії мистецтв у Петербурзі, Шевченко переживає захоплення Амалією Клоберг, дівчиною-натурницею, яку вивів під ім'ям Паші в повісті ''Художник''.

І ведучий: Варвара Рєпніна покохала Тараса, але він свідомо не дав розгорітися цій пристрасті, розуміючи безперспективність таких стосунків. Княжна Рєпніна доводилась правнучкою самому гетьману Кирилу Розумовському.

ІІ ведучий: Шевченко зовсім втратив голову, закохавшись в шістнадцятирічну актрису театру Катерину Піунову. Обдарована Катерина була надто молодою, щоб оцінити велич того, хто сватався до неї, і відмовила поетові у взаємності, пославшись на те, що Шевченко на тридцять років старше її. 

І ведучий: Останнім коханням поета була ще одна молода, 19-річна дівчина – Ликера Полусмакова, яка наймитувала в Петербурзі. Вона була і гарна, і ніби ж розумна (вміла читати і писати). Ледарство, неохайність, корисливість Ликери Тарас сприймав за селянську простоту і дотепність. Шевченко гоьувався до весілля, справив Ликері якнайкращий і наймодніший одяг, купив перстень для шлюбу, а вона навідріз відмовилась виходити заміж, ще й жорстоко висміяла Тараса Григоровича.

ІІ ведучий: Були й інші вродливі, освічені, розумні жінки-дворянки: Закревська, Ускова, але їх зв’язував шлюб із

І ведучий: Та хоч би як складалися обставини його життя, скрізь і завжди Шевченко бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість. Для нього жіноча доля була не просто однією з тем для творчості , а згустком крові, що запеклася в його серці. Мати з дитиною завжди були для Шевченка найсвітлішим образом.

Читець  (Фон  «Ave Maria»)

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла…

І ведучий: Ми так багато говоримо про Тараса Григоровича, а от би повернути час назад, ну хоча б на якусь хвилинку, щоб на власні очі побачити цю геніальну людину, почути його голос…

ІІ ведучий: Повернути час, звичайно, ми не можемо, а от побачити й почути голос славного Кобзаря маємо можливість. З нами на зв’язку телестудія  каналу «1+1».

(Ексклюзивні кадри з Т. Г. Шевченком)

І ведучий:Він був, як полум’я. Його рядки –

Дзвінкі і небезпечні, наче криця,

Переживуть і жито, і пшеницю,

І хліб, і сіль, і війни, і віки.

ІІ ведучий:Він був, як полум’я. Свої слова –

Легкі,як небо, сині, наче квіти,

Що ними тільки правду говорити,-

Він в наші душі прагнув перелити.

І ведучий: 9 березня 1861 р. Т.Г. Шевченку виповнилося 47 років. Прийшло багато святкових телеграм, поздоровлень від близьких та друзів. Але важка хвороба  прикувала його до ліжка, в маленькій кімнаті-майстерні  при Академії мистецтв, де він жив.    10 березня поета не стало.

ІІ ведучий:  Поховали Шевченка на Смоленському кладовищі в Петербурзі.  Але згідно з його заповітом, друзі перевезли його тіло в Україну й поховали на високій Чернечій  горі біля Канева, над синім Дніпром.  (Звучить тиха мелодія )

1 учень.

Умер поет! І струни голосні

Порвалися, замовкнули навіки.

Ми стали сиротами і, сумні,

Ми понесли у серці жаль великий.

І довго плакали… і от тепер

Щороку згадуєм сумну пригоду.

2 учень

Але чи справді вмер він? Ні – не вмер!

Поет живе в серцях свого народу!

Його душа в святих його словах

Одбилася акордами сумними:

Вона живе і в тих благих сльозах,

Що над його піснями пролили ми.

3 учень

Вона живе, витає поміж нас

Надією на щастя, на свободу:

Любить народ навчає кожний час –

Поет живе в серцях свого народу!

Поет живе! Ми слухаєм його:

Ми чуєм заповіт його священний –

Учитися, кохати край стражденний,

І не цуратись рідного свого.

4 учень          

І всі ми, скільки є, в душі своїй,

Клялись тих дум не зраджувати з роду,

І виконаєм заповіт святий, -

Поет живе в серцях свого народу! (всі учні разом)

І ведучий:  «Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті -  невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори». Так мудро за всіх нас сказав про нього Іван Франко.

ІІ ведучий:     Шевченків «Кобзар» - це Біблія  українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ  поставив її на першому місці серед духовних скарбів.  Народ, який має такого поета і таку вічну книгу, як «Кобзар», - безсмертний.

І ведучий:     Пізнаючи Шевченка – людство пізнає Україну. В Україні і на всіх континентах світу Тарасу Шевченку встановлено понад 1200 пам’ятників. До них приходять сотні і сотні тисяч людей, щоб віддати свою пошану Кобзареві.

пісня «Заповіт»

ІІ ведучий:   Ось і перегорнули ми останню сторінку життя і творчості Великого Шевченка.  У кожного з нас – свій Шевченко, бо всяк вибирає в його спадщині те, що йому найближче. Всяк пише про нього, як може. А сам Шевченко, як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Він росте і розвивається  в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення…

І ведучий:  Його слово  завжди живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне. «Перечитуймо, повертаймося  до Кобзаря – і нам відкриється багато чого!  Можливо –  ціла  вічність!»

ІІ ведучий:   Ми щиро вдячні Вам за увагу. Нехай гордий український дух Великого Кобзаря  запалює в наших душах Віру. Надію. Любов.                                                              

Звучить пісня  «Українці великі й малі у піснях Кобзаря прославляють