Сценарій"Шкільний ВЕБ-КВЕСТ"

1. Могутній дух і щедра мисль,

Своїй ти школі поклонись,

Вона у нас одним — одна,

Без неї в світі нас нема.

 

2. Ми представляємо Червонопромінську свою середню школу!

 

3. Наша школа — маленька краплина

Того щастя, що зветься родина,

Так по-батьківськи всіх зустрічає

І в доросле життя проводжає.

 

4. Свою школу ми любимо дуже,

Полюбіть її й ви, наші друзі,

Ми вам трішки розкажем про неї,

Школа наша для нас — рідна неня.

 

5. На уроки щодня поспішаєм,

Знання нові, як губка, вбираєм.

Класи наші затишні й світлі,

Вчителі у нас дуже привітні.

 

6. Ми для школи вирощуєм квіти,

Красу любим, їй раді всі діти,

І подвір’я своє прикрашаєм,

Бо в усьому порядок ми знаєм.

 

7. Наша школа прославилась трішки —

Кореспондент приїхав — це вам не смішки!

Інтерв’ю йому будем давати,

Завдання ваше — за всім спостерігати.

 

8. Любимо в школі гостей зустрічати,

Настрій хороший усім дарувати.

Вітає вас із щирою любов’ю

Увесь наш колектив

Червонопромінської школи!

 

Кореспондент: Ху! Господи! Слава Богу! Ми вже на місці. Так, Славіку,

                            налаштовуй свою камеру та до роботи. Бо до вечора треба

                            повернутися  в місто, змонтувати, що тут відзнімемо, і пустити в

                            ефір. Значить так, коли я тільки махну рукою, почнеш знімати.

                            Ну, з Богом!

 

Кориспондент: Ми ведемо свій репортаж із звичайної української сільської школи.

                            Ось я вже бачу, як учні поспішають до свого навчального закладу.

                            То ж спробую підійти до них та поспілкуватися.

                    — Як вас звати?

Учень: Сашик.

 

Кореспондент: У якому класі ви навчаєтеся?

 

Учень: У восьмому.

 

Кореспондент: Наші глядачі запитують, чи цікаво сучасним учням вчитися в

                            сучасній школі? Ось вам, цікаво?

 

Учень. Страшно. Страшно цікаво.

 

Кореспондент: То страшно, чи цікаво?

 

Учень: Як коли.

 

Кореспондент: Поясніть, щось не зрозуміла?

 

Учень: А що тут пояснювати? Ідіть і дивіться самі.

 

Кореспондент: Ой, та у вас тут затишно, прекрасно.

                           (зустрічають учнів з перебинтованими головами).

 

                 — Ой, здається, у вашій школі сталося якесь лихо?

 

Учні: Яке там лихо. Банальна фізика. Дію закону земного тяжіння перевіряли

           Ньютоновими яблуками. Нам то ще пощастило, а ось нашому вчителю не

           вистачило, мусили кидати Ньютонового гарбуза.

 

Кореспондент: Ой, лишенько! Але бачу все гаразд!

 

Учні. Так! Так!

 

Кореспондент: Ну, добре! Початок нічого! Ходімте далі… Так, коридор, класи…

                            Може, на якийсь урок попадемо. (біжить учень).

 

               — Скажіть, будь ласка, а який у вас урок?

 

Учень: Фізкультура.

 

Кореспондент: А чому ж ви танцюєте? Чи це нова фізкультура

                            в поєднанні з хореографією?

 

Учень: Та ні… Це ми готуємося до районного семінару завучів.

              Так що не заважайте…

(Танцюють танок) - 2 кл «Горошинки»

 

Кореспондент: Та й молодці. Нічого й сказати. Їх не годуй, тільки дай потанцювати.

                           Ой, невже у вашій школі, як у середні віки, учні продовжують

                           шукати філософський камінь?

(учні тягнуть каменюку)

 

Учень: Та ні, це ми волочимо із забудови, що біля котельні, каменюку,

             щоб двері підперти.

 

Кореспондент: Для чого це?

 

Учень: Та щоб наша математичка, Тетяна Володимирівна,

              на алгебру не прорвалася.

 

Кореспондент: Винахідники ще ті…

 

(учень іде з чорними ластами на руках)

 

            — Перепрошую, а вам що, в руки холодно?

 

Учень: А от сміятися з чужого нещастя гріх. Доплигався наш Сашик, жертва

              невдалого експерименту і власної необережності. Його на уроці біології

              тільки-що випадково схрестили з чорною жабою.

 

Кореспондент: Боже, який жах! Хоча, з другого боку, це сенсація!

                            Знімай його, Славуня, знімай.

(дзвінок, ідуть дівчата з розмальованими пиками)

 

Кореспондент: (посміхається). У вас, дівчата, бачу урок історії йшов. Мабуть,

                           інсценували епізод з життя африканського племені? Соррі! Вот’ю?

 

Учень: Ви до них по-англійськи не говоріть, бо вони й українську не дуже добре

              розуміють. Це наші дєвочки з уроку малювання вийшли.

              У них за новою програмою був боді-арт, мейкап, татуаж.

 

Кореспондент: Вау! Та у вас тут дуже весело йде навчальний процес!

 

Учень. Нам весело, а от вчителям — не дуже.

 

Кореспондент: До речі, а де ваша учительська, проведіть мене, будь ласка, до неї.

                            Хочу з вчителями поспілкуватися.

 

 

 

 

 

 

У цей час в учительській

 

Класний керівник: Перенеси, Юлінько, своє весілля на наступну неділю. Дуже

                                    тебе прошу, а то в один день твоє торжество й випускний вечір.

 

 

Учениця: Ви, Віро Іванівно, висосали з мене нервів — страх стільки. Думаєте, я

                  забула, які оцінки мені ставили? П’ять — шість балів, не більше.

                  Говорили ж, не доросла я до дванадцяти балів. На кожному кроці

                  втокмачували: «Вчись, Юлько, вчись. Знання — це сила». Була сила, як

                  мати носила. А тепер я не поступлюсь весіллям, проявляю я тепер свій

                  характер; ввесь одинадцятий клас буде у мене за столом, а не в школі. Я

                  вам не Катька, що піддалась вашим умовлянням і справляє весілля через

                  місяць після випуску.

 

(У танок пішли техперсонал, вчителі)

 

Кл. керівник: Господи! Юльо! Ну! Подумай, випускний вечір чи весілля?

 

Учениця: Угу! Юльо! Не знаєте, що робити?

 

Класний керівник: Ні! Не знаю!

 

Учениця: То я підкажу: ставте мені з усіх предметів 12 балів, і я поступлюсь.

 

Класний керівник: Боже, Юлічко! Ну ти голова!

 

Учениця: Та нічого, на які тільки жертви не підеш заради рідної школи.

 

Кореспондент: Юльо! Юльо! Ну ви…, я вам… скажу…

 

Юля: Хі, та ви ще нашого 10 класу не бачили, коли вони з автосправи

           приїджають. Ось і вони, голубчики. (один — з кермом, другий — мент).

 

Кореспондент: Перепрошую. І що це означає?

 

Учень: За кермом — шофер. Що тут не зрозуміло.

 

Кореспондент: А той другий, хто?

 

Учень: Хоче бути даїшником. Йому боронь Боже задати питання.

 

Кореспондент: Чому?

 

Учень: Бо думає, що все знає!

 

Кореспондент: Спробую. Як вас величати?

 

Мент: Це шо, нас тіпа прихована камера снімає?

 

Кореспондент: Та ні.

 

Мент: Не маєте права! Я закони і правила знаю.

Кореспондент: Та невже, а ми зараз перевіримо. Що це таке?

                           (знак «Перехрещення з другорядною дорогою»).

 

Мент: Церква. Гадом буду.

 

Кореспондент: Що?

 

Мент: Шо, шо. Кажу ж вам, що то церква, тіпа храм.

 

Кореспондент: Ні, це перехрещення з другорядною дорогою.

 

Мент: О! Перехрещення! Я ж казав, що церква десь має бути! Я, в натурє, такий

             знак перед церквою бачив).

 

Кореспондент: А це що таке? (знак «Дикі тварини»)

 

Мент: Козьол якийсь. Дикий, певно.

 

Кореспондент: Будемо вважати, що вгадали, бо цей знак називається

                            «Дикі тварини».

 

Кореспондент: А це що за знак?

                           (Знак «Залізничний переїзд із шлагбаумом»)

 

Мент: Якась допотопна батарея опалення.

 

Кореспондент: Помиляєтеся, голубчику, це залізничний переїзд зі шлагбаумом.

                            Знаєте що таке шлагбаум?

 

Мент: Німець якийсь. Що я повинен всіх німців знати?

 

Кореспондент: І після цього ви будете казати, що знаєте все?

                           Ідіть, і все знову учіть:

 

Мент: А шо це ви мені тут екзамен устраюєте?

 

Кореспондент: Пішли далі. Сашику, а хто то за вчитель, що заходить в кожен клас, і

                            ось до неї підходить учень.

 

Учень: А, так це наш завуч, Віра Михайлівна.

 

— Віро Михайлівно, Віро Михайлівно, можна вас про щось запитати?

 

— Запитуй, Сашо, тільки швиденько, бо я поспішаю.

 

— Та я знаю, що ви завжди поспішаєте. Вам і розклад потрібно скласти, і міняти його майже щодня…

 

— Сашо, ближче до діла. Я не маю часу.

 

— Так я ж хочу вам допомогти.

 

— Чим?

 

— Корисні поради дати.

 

— Які?

 

— А це правда, що до нас у школу приїдуть завучі з усього району?

 

— Правда.

 

— Ото повезло учням! Це ж там буде… Одним словом, гуляй, братва! Щасливі діти.

 

— Сашо, я прошу тебе, ближче до діла.

— Ну, гаразд. Ви ж хочете рейтинг нашої школи підняти?

 

— Яким чином?

 

— Оце ж хочу вам порадити.

 

— що ти можеш порадити?

 

— Давайте в «Нових рубежах» оголошення надрукуємо.

 

— Які ще оголошення?

 

— А ось послухайте.

 

В ефірі оголошення!

 

1. Міняємо щоденники з двійками учнів Червонопромінської школи на щоденники з

   десятками та одинадцятками учнів Червоноіванівської школи.

Класні керівники

 

2. Батьки, які мають дітей, що не хочуть навчатися, на період підготовки до семінару шукають жінку похилого віку з вищою освітою для написання шпаргалок. Оплату гарантуємо.

Батьківський комітет

 

3. З настанням несприятливих погодних умов (на період підготовки до семінару і в день його проведення) ввести в школі сухий закон: у приміщенні школи заходити виключно у сухому взутті.

Техперсонал

 

4. Двірникові школи в день семінару мітлою розганяти темні хмари, щоб світило сонце і радісно вітало наших гостей, щоб у них був гарний настрій і цей день вони надовго запам’ятали.

 

І користуючись нагодою ми, учні Червонопромінської школи, хочемо зізнатися:

 

Віро Михайлівно, Ви дуже мудра,

Все на світі знаєте,

Дарувати учням розум

Від душі бажаєте.

 

На уроках історії

Дуже нам цікаво

То ж ми щиро Вам здоров’я

І щастя бажаємо.

 

А у Вас, Віро Михайлівно, нехай залишаться приємні враження від зустрічі з вашими колегами.

 

Кореспондент: Вау! Боже! Та у вас, я бачу ідилія між завучем та учнями?

 

Кореспондент: Ну, добре, пішли далі? Щось чую. Десь співають.

                            Можливо, урок музики в якомусь класі йде.

 

Пісня «Я знов на сцені»

 

І. Я знов на сцені, у зал дивлюся,

Признаюсь чесно, я так боюся,

У ваші очі я зазираю,

І ваших оплесків чекаю.

 

Приспів:

І нічого, що мала,

Усім вам океан тепла!

 

ІІ. Я знов на сцені, і в очі світло,

Та я вже трішки, до нього звикла,

Для вас співаю і ви щаслива,

А ваші оплески — як диво.

 

Приспів:

І нічого, що мала,

Усім вам океан тепла!

 

Любові! Щастя! Радості! Добра!

Фонова музика ________________________________

1. Ми разом звідси, де співають села,

Де танцями розгойдані мости.

І скажем гордо, що ми маєм право

На цій землі і жити, і рости.

А грудень вже покликав знов в дорогу,

Знання, як скарб, до серця притуля.

І ось сьогодні урочисто в школі

Вся школа з нами радість роозділя.

А брати участь в конкурсах, змаганнях,

Це все тільки наснаги додає.

І скажемо відверто, без вагання,

Щасливі тим, що таке право є.

Шкільні роки летять, немов лелеки.

Дитинство забираючи з собой.

А наша юність все й не так далеко.

Ще трошки, ну а там подать рукой,

Тому ми, щиро всім в житті бажаєм,

Зростати гідно справжніми людьми

Бо всі ми, українці, маєм право

На цій землі і жити і рости.

 

2. Дай Бог усім не мати в серці зла,

і заздрощів отрути на додачу,

Дай Бог усім любові і тепла,

на кожнім кроці — Божої удачі,

Дай Бог не знати зради у житті,

а ще — любить когось наполовину,

Хай краще будуть люті вороги,

ніж друзі, що готують постріл в спину…

Дай Бог не бачить материнських сліз,

бо стане запізнілою спокута,

Дай Боже нам, щоб нас усіх колись

згадали добрим словом люди.

Дай, Господи, навчитись пробачать –

і ближнього свого не осудити,

Того, хто впав не бити, а піднять

і добрим словом душу відігріти.

Дай Бог, Вам люди, жити на землі

благословенній Господом на щастя,

Дай Бог усім вам хліба на столі,

свій хрест нести і на путі не впасти,

Щоб в час останній, в Божому суді,

не було в серці сорому розплати.

Дай Бог усім нам так життя

пройти, щоб там своїх очей не опускати…