Сценарій шоу-програми "Стосується кожного"

 

 

 

Міське управління освіти ВЦА м. Торецьк

Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 16 ВЦА міста Торецьк

 

 

 

 

Соціально-психологічний театр

Шоу-програма «Стосується кожного»

Сценарій на тему: «Батьки і діти. Конфлікт поколінь»

Підготували: соціальний педагог Лісогір І.І.

заступник директора з НВР Левицька Т.В.

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій ділової гри

«Стосується кожного»

Дійові особи: мати, батько, донька, тітка, подружка доньки, запрошені гості

ВЕДУЧИЙ 1.  Добрий день, шановні батьки!

ВЕДУЧИЙ 2.  Доброго всім дня!

 

ВЕДУЧИЙ 1. Саме з такого привітання ми хочемо  сьогодні розпочати нашу зустріч.  

 

ВЕДУЧИЙ 2.  З  побажання доброго дня знайомим та малознайомим людям розпочинають свій день мільйони людей у нашій країні, у цілому світі.

ВЕДУЧИЙ 1. Це всього – на всього словесний прояв доброти до тих, хто нас оточує. Адже ми з вами однодумці, ми робимо одну спільну справу кілька років поспіль, виховуємо наших дітей.

 

ВЕДУЧИЙ 2. Ми добре знаємо, що кожна дитина -  це неповторність, талант.  

 

 ВЕДУЧИЙ 1.  Та чи завжди ми знаходимо порозуміння, як часто ми чуємо такі слова  дорослих, увага на екран:

 

ВЕДУЧИЙ 2. Між іншим, це слова Сократа, які датуються V ст. до н.е.

ВЕДУЧИЙ 1. Як бачите, питання батьків і дітей були актуальні в давні часи, такими залишаються і тепер.

ВЕДУЧИЙ 2. Отже, мета нашої зустрічі – зблизити між собою найрідніших людей – батьків та дітей, допомогти їм зрозуміти один одного, переглянути свої погляди на виховання.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Самотність… Непорозуміння… Бажання бути почутим… Саме такі думки часто виникають у дітей, яким не вистачає батьківського тепла, уваги, розуміння однолітків…

      Ми часто забуваємо, що кожен із нас особисто несе відповідальність за налагодження стосунків із близькими людьми, за власні вчинки, не завжди усвідомлюємо, як сильно можемо ранити словом, дією або байдужістю. Як чинити в певній ситуації ? Де шукати розуміння й підтримки? На ці запитання знайдемо відповіді сьогодні у програмі «Стосується кожного».

 

ВЕДУЧИЙ 2. Гість нашої студії – Надія, вона  має 15-річну доньку Любов, з якою не може знайти спільної мови і тому звернулась до нас по допомогу. Запрошуємо Надію до студії.

 - Надія, розкажіть свою історію?  Чому Ви вирішили звернутись до нас.

 

НАДІЯ. В нашій родині виникла велика проблема – це стосунки з донькою Любою. Коли вона була маленькою дівчинкою, то я раділа, що вона в мене гарна, ввічлива, терпляча, відповідальна. А коли підросла… то все змінилося…

      Одного разу, повернувшись додому дуже пізно, я зайшла до кімнати своєї доньки, щоб перевірити, чи все у неї добре, але побачила порожнє ліжко. Пізня година, а моєї дитини немає вдома! Я дуже розхвилювалася.

     Ось скрипнули двері, і я побачила зухвало одягнену дівчинку, яка на мене навіть не глянула. ЇЇ стан був жахливий: я зрозуміла, що вона вживає алкоголь…

 Донька сіла на ліжко і, до кінця не роздягнувшись, умостилась спати. Я намагалась пригорнути її до себе, але вона мене відштовхнула!

        Це мене  дуже засмутило, бо я не розуміла, чому рідна дитина так до мене ставиться.

 

 ВЕДУЧИЙ 1. Щоб допомогти розібратися в цій історії, ми запросили в студію спеціалістів. (психолог, лікар-нарколог, представник поліції, юрист, соціальні служби)

 

 Вони нададуть свої рекомендації і поради.

 

ВЕДУЧИЙ 2. Надіє Олександрівно,  щоб розібратись в ваших родинних стосунках, потрібно зазирнути у минуле, може не всі ваші вчинки були позитивними і тому стали причиною непорозумінь із донькою. Як ви вважаєте?

 

НАДІЯ. Моя маленька донечка завжди була добра, привітна і самостійна. Я не розумію, чому вона  стала чужою…

 

ВЕДУЧИЙ 2. Я бачу, що ви принесли і тримаєте в руках ведмедика. Він вам щось нагадує?

 

НАДІЯ. Це улюблена іграшка моєї Люби, ми з батьком  подарували її на день народження, коли Любі виповнилось 5 років.  Вибирали в дитячому іграшковому магазині всією родиною. Люба тоді була в захваті!  І зараз ця іграшка мені нагадує щасливі моменти в житті нашої сім’ї.

 

ВЕДУЧИЙ 1 . Шановні гості, до нашої студії ми запросили Вашу старшу сестру Олену Олександрівну. Вона приїхала, щоб вас підтримати. Зустрічаємо.

 

ОЛЕНА. Доброго дня, я прийшла, щоб підтримати мою сестричку Надію, бо вже рік вона засмучена, доведена до депресивного стану. І все це із-за моєї племінниці Люби! Ця дівчинка дуже невдячна. Мати і батько стараються,  працюють з ранку і до вечора, щоб родина була заможною, забезпечують доньку всім необхідним і навіть більше, а вона … приходить додому пізно, від неї тхне алкоголем, пропускає заняття в школі, у щоденнику купа двійок. Вона стала хамкою, просто знущається з матері, зовсім перестала вчитись, ще і матері дорікає, що та сама у всьому винна. А Надія вже не може на доньку вплинути, бо та вважає себе занадто  дорослою. Я вважаю, що Люба може потрапити і до колонії, якщо її не зупинити, бо вона зв’язалася з поганою компанією.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Я хочу звернутись до студії і запитати у присутніх :

-Що сталось в цій родині? Чому такі стосунки між матір ю і донькою? Як їм допомогти?

(глядачі висловлюють свої думки  стосовно почутої ситуації)

 

ВЕДУЧИЙ 1. Дякуємо вам за виступи. Ми цінуємо вашу думку.

 

ВЕДУЧИЙ 2. Та у нас є ще один гість – це батько Люби. Готуючи передачу, ми дізнались, що він дуже любить доньку, працює далекобійником, добре забезпечує сім’ю, але вдома буває рідко. Він вважає, що у них в сім’ї  все гаразд. Зустрічаємо Петра Івановича.

 

ВЕДУЧИЙ 2. Добрий день, шановний Петро Івановичу. Раді вас бачити. До нас звернулась ваша дружина Надія Олександрівна з проханням допомогти налагодити стосунки з донькою Любою. Розкажіть, будь ласка, про свою доньку.

 

БАТЬКО. Які проблеми? У нас в сім’ї все добре. Моя Люба дуже гарна та чемна дівчина. У неї все є, чого вона тільки захоче . Я її добре забезпечую. Ось недавно купив  їй новий АЙФОН. І взагалі регулярно  даю достатньо кишенькових грошей.

 

МАТИ. (перебиває) Так ось звідки у неї гроші!  А я не могла зрозуміти, звідки вона бере кошти на випивку.

 

БАТЬКО.   Подумаєш, нічого страшного. Трохи випила слабоалкогольного пива. Зараз всі пиячать, вийди на вулицю та поглянь.

 

ТІТКА.   Ага! Усі п’ють!  Доп’ється твоя Любка, будеш забирати її наступного разу з колонії. Ти взагалі про свою доньку нічого не знаєш.

 

БАТЬКО. Куди ти лізеш? Займайся краще своїми дітьми.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Шановні, шановні, стримуйте свої емоції, бо ми говоримо про дітей. І зібралися, щоб зблизити між собою найрідніших людей, допомогти їм зрозуміти один одного. Пропоную запросити до студії тепер вашу доньку. Зустрічайте Любу.

 

( Вбігає Люба, вихоплює в матері ведмедика, сідає окремо від матері та батька)

 

ВЕДУЧИЙ 1. Люба, чому ти це зробила? Ти ображена на матір? Тобі завдали біль? Що з тобою відбувається?

 

ЛЮБА.  Я в своїй сім’ї нікому не потрібна, всі зайняті своїми справами. Коли я навчалась в 5 класі, то заздрила своїм однокласникам, бо вони приходили до школи з гарними зошитами, з чудовими малюнками, поробками, які допомагали зробити батьки, розповідали, як мами готують разом з ними домашні завдання. А що могла розповісти я? Мої почуття нікого не цікавлять.

 

ВЕДУЧИЙ 1. А як же твої батьки, мама, тато? Ви ж одна сім’я? Ти зверталась до них? Ти казала їм про свої переживання?

 

ЛЮБА. Та що їм говорити. Мамі  завжди ніколи. А батько… Я його взагалі рідко бачу ! Пам’ятаю один вечір. Тоді я ще була у 5 класі, з  задоволенням вчила уроки, старалась, як могла, чекала маму з роботи, щоб вона перевірила мої старання. Я раділа, що мені вдалося розв’язати задачу.  І дочекалась.

      Мати прийшла з роботи, я з гордістю показала їй виконане завдання. Та вона почала мене сварити, називаючи бездарною, лінивою, нікчемною, вирвала сторінку зошита та жбурнула його на стіл. Мені було дуже боляче, бо чекаючи  на матір, я намагалась вгодити їй і що отримала?

 

ВЕДУЧИЙ 2. Надіє Олександрівно! Ви пам’ятаєте цей випадок? Це правда?

 

МАТИ.  А як же. Добре пам’ятаю. Я прийшла з роботи, так зморилась, що ледве притягла ноги. А тут ще й Люба так неохайно написала домашню  роботу, неначе спеціально. І це у 5 класі, коли вона повинна вже стати самостійною. До того ж  сподівалась, що донька буде відмінницею, а в майбутньому стане юристом.

 

ЛЮБА.  Мамо! Там же була тільки одна невеличка помилка!

 

МАТИ. Саме так. Тому її і потрібно було переписати начисто. А ти не хотіла. Прийшлося підвищити голос.

 

ВЕДУЧИЙ 2. Любо, а як батько відреагував на це?

 

ЛЮБА.  Батько не кращий за матір. Бо  після образи від матері я кинулась в його обійми, хотіла, щоб він мене пожалів. Та батько випадково розлив каву, яку в цей час тримав у руках. Як же він розлютився! Він мене штовхнув, і я упала на підлогу. Мені було дуже боляче, я розплакалася.

З того часу я вирішила, що потрібно жити своїм розумом і триматись подалі від батьків.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Шановні гості, пропонуємо звернутися до методиста методичного кабінету , прокоментуйте, будь ласка, які помилки, можливо, допустили батьки у спілкуванні з донькою

 

(коментарі  методиста методичного кабінету міського управління освіти)

 

ВЕДУЧИЙ 2. Ми знаємо, що часто дівчатка діляться секретами з найкращими подругами. Любо, скажи будь ласка, чи є в тебе така справжня  подруга?

 

ЛЮБА. (зітхає) Була колись. Це Вероніка, моя однокласниця, але зараз ми майже не спілкуємося.

 

ВЕДУЧИЙ 2. А ти б хотіла налагодити з нею стосунки?

 

ЛЮБА.  Було б дуже добре. Але я думаю, що зараз це неможливо, бо у нас різне коло знайомих.

 

ВЕДУЧИЙ 2. Ми поговорили з Веронікою і вона погодилась прийти на передачу. Зустрічайте, однокласниця Люби, подруга дитинства  -  Вероніка.

 

ВЕРОНІКА. Добрий день. Я прийшла, щоб підтримати свою давню подружку, бо занепокоєна її становищем. Хочу розповісти вам одну історію.

      Два роки тому ми разом ходили до школи. Одного разу я зайшла до Люби, але вона ще не була готова, бо ввечері виконувала домашнє завдання до пізньої години, а зранку не змогла вчасно прокинутись, бо була втомлена. 

        Я погодилася трішки почекати, поки вона  одягнеться. Тут до кімнати зайшла її мама і почала сваритись. Вона кричала, що Люба  має не такий пристойний вигляд, як я,  не вміє заплітати коси,  погано зав’язала собі стрічку, одягла не ту сукню, і взагалі вона ледащо.

       Я не могла це витримати, вибігла з їхнього будинку і сама пішла до школи, не дочекавшись Люби. Я розуміла, що засмутила подружку, залишила її на самоті з образою, яку нанесла їй мати, але витримати це було вище моїх сил. З того часу ми спілкувались тільки в школі.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Любо, ти пам’ятаєш цей випадок? На кого більше образилась: на матір чи на подружку? Як пройшов тоді весь день?

 

ЛЮБА. До сварки матері на той час я вже звикла, бо все, що б я не зробила , було не так. А на подружку образилася, бо у цієї історії було продовження.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Що, ще щось сталося? Може розкажеш про це?

 

ЛЮБА. Добре, розкажу. Того  злополучного ранку, коли я із запізненням прийшла до школи,  однокласники стали  насміхатися з мене, жбурляти  у мене різні предмети, ображати, називаючи неробою, бездарою, ледаща. Звідки вони могли про це дізнатися? Звичайно, розповіла Вероніка. Це із-за неї я стала справжнім посміховиськом.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Вероніко, як ти можеш це пояснити? Що сталося?

 

ВЕРОНІКА. Я не думала, що будуть такі наслідки. Мене переповнювали емоції, і хотілося швидше поділитися ними. Я розповіла про Любину маму тільки своїм найближчим подружкам Світлані та Олі, які були в класі. А вони вже розповіли іншим. Зараз я дуже жалкую про це.

 

ВЕДУЧИЙ 2. Вероніко, а чому б тобі зараз не звернутися до своєї подруги. Вона ж тут, поряд.

 

ВЕРОНІКА. Люба, пробач мене, будь ласка. Я дуже жалкую про те, що сталося. Якщо ти не проти, давай знову спілкуватися.

 

ЛЮБА. Що ж, давай спробуємо.

ВЕДУЧИЙ 1. Любо, твоя тітка нам розповіла, що ти зараз спілкуєшся не з однокласниками, а з дітьми, які їй не подобаються. Вона називає їх «поганою компанією». Чи це так?

 

ЛЮБА. Це думка дорослих. Моя тітка має застарілі погляди на життя, тому не розуміє молодь. А мої нові друзі дуже веселі й кльові. Ми проводимо час у нічному клубі, де кожен може розважатися як захоче. Ви повинні зрозуміти, що для того, щоб було весело, потрібно трохи і випити. Це нормально, це сучасно. Ми не робимо нікому нічого поганого. Ми просто розважаємося. А дорослим це не подобається.

ВЕДУЧИЙ 1. Любо, ми правильно зрозуміли, що свою тітку Олену Олександрівну ти вважаєш  несучасною, і саме це є причиною непорозумінь між вами? 

 

ЛЮБА.  Звичайно, тьоті Олені  вже аж 42 роки, а мені 15.  Як вона може мене розуміти?

 

ВЕДУЧИЙ 1. Може саме тому і треба прислухатися до її слів, бо вона тобі не чужа, та й досвіду у  неї більше, вона більше знає про наслідки такого сучасного життя? Ти не думала про це?

 

ЛЮБА.  Що там думати. Я молода і красива і треба брати від життя все, що можна. Це моє життя. А як стану такою віком як тітка, то і згадати нічого буде.

 

ВЕДУЧИЙ 1. 42 -  Це не так уже й багато. Але все ж таки у нас у студії зібралися люди різного віку. Пропоную надати слово студії.  Висловіть свої думки щодо «сучасного життя» підлітків і його наслідків.

              

 (глядачі висловлюють свої думки )

 

ВЕДУЧИЙ 2. Ми провели опитування серед учнів 8 – 10 класів. Вони відповідали на такі ж самі  питання. Пропонуємо переглянути  результати. Увага на екран!

 

 

ВЕДУЧИЙ 1. Нагадаємо, що у нас у студії присутні спеціалісти, які уважно спостерігали за тим, що відбувалося сьогодні і чули різноманітні думки. Зараз ми звертаємося до них за коментарями.

 

- Ми звернемося до лікаря  за коментарями.

 

- Слово надаємо вчителю правознавства

 

- Рекомендації від методиста методичного кабінету міського управління освіти

 

( сім’ї пропонується об’єднатися)

Кадри і музика з програми «Стосується кожного»

 

ВЕДУЧИЙ 2. Наша зустріч добігає кінця. І на завершення підсумуємо:

якщо люди в своїх діях і вчинках будуть керуватися тільки розрахунком на накопичення матеріальних благ і взагалі забудуть про свою душу, якій необхідна Доброта, Милосердя, Любов, ми просто задихнемося від злоби, агресії і власної жорстокості, ми просто перекреслимо свою людську природу.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Тому, незважаючи на складності в нашому житті, економічні негаразди, виховуйте наскільки можете своїх дітей в атмосфері любові, милосердя, доброти і будьте для них найкращим авторитетом, неперевершеним зразком людяності.

                                               

ВЕДУЧИЙ 2. Пам’ятайте, що ваші діти майже дорослі люди, але з іншим масштабом понять, іншим обсягом досвіду, іншими прагненнями, іншою гамою почуттів. А кожній дитині для того, щоб вирости справжньою людиною,  потрібна ваша любов і підтримка.  Увага на екран.

(Демонстрація соціального ролика)

 

 

ВЕДУЧИЙ 2. Дякуємо вам, юні актори, за зіграні ролі. Завдяки вам ми змогли краще розібратися в проблемах взаємовідносин між батьками і дітьми. Ви можете відпочивати.

 

ВЕДУЧИЙ 1. А вам, шановні гості, ми пропонуємо об’єднатися в 2 групи за кольором  буклетів і створити проект щасливої родини.

 

(роздати набори для створення проектів: сухий клей, картинки, ватман)

ВЕДУЧИЙ 2. Пропонуємо групам презентувати свої проекти.