11 серпня о 18:00Вебінар: Зберегти креативність: корисні вправи для вчителів та учнів

Сценарій свята до річниці з дня народження Лесі Українки

Про матеріал
Це свято покликане ширше познайомити учнів із життям і творчістю видатної української письменниці і поетеси Лесі Українки. Інсценізації додадуть заходу яскравих вражень, що сприятимуть кращому засвоєнню інформації дітьми.
Перегляд файлу

 

Тема: Довго щирими сими словами до людей промовлятиму я...

(Л.Українка)

 

Мета:  Розширити знання дітей про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, викликати інтерес до її творів та бажання їх читати. Сприяти вихованню патріотичних почуттів

Хід заняття

( На першому слайді - портрет Л.Українки із написом «Довго щирими сими словами до людей промовлятиму  я…» Леся Українка)

Вчитель: Любі діти,  шановні гості! Пропоную вам послухати кілька віршів.

1 учень:  Ой, вишеньки-черешеньки,

червонії, спілі,

чого ж бо ви так високо

виросли на гіллі?

Ой того ми так високо

виросли на гіллі, -

якби зросли низесенько,

чи то ж би доспіли?

2 учень:  Он ярочки зелененькі,

стежечки по них маленькі,

перевиті, мов стрічечки,

збігаються до річечки.

3 учень:  На зелененькому горбочку,

у вишневому садочку,

притулилася хатинка

мов малесенька дитинка.

Стиха вийшла виглядати,

чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

немов мати до дитинки,

вийшло сонце, засвітило

і хатинку звеселило.

4 учень:  Уже весняне сонце припікає,

вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

в червоні черевички убереться

і людям відмірятиме літа...

5 учень:  Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й думка кволі?

Інсценування вірша «Мамо, іде вже зима»

Син:  (сидить на підвіконні і дивиться у вікно, мати вишиває)

«Мамо, іде вже зима,

снігом травицю вкриває,

в гаю пташок вже немає...

Мамо, чи  кожна пташина

в вирій на зиму літає?

Мати:  (залишає вишивання, підходить до вікна)

Ні, не кожна, онде, бачиш, пташина

сивенька скаче швидко отам біля хати?

Ще зосталась пташина маленька.

Син:  Чом же вона не втіка? Нащо морозу чека?

Мати:  Не боїться морозу вона,

не покине країни рідної,

не боїться зими навісної,

жде, що знову прилине весна.”

Син:  Мамо! Ті сиві пташки сміливі,

певно, ще й дуже,

чи то безпечні такі, -

чуєш, цвірінькають так,

мов їм про зиму байдуже!

Бач, - розспівались як!

Мати:  Не байдуже тій пташці, мій сину,

мусить пташка малесенька дбати,

де б водиці дістати краплинку,

де під снігом поживу шукати.

Син:  Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна !

Мати:  Спів пташині потіха одна, -

хоч голодна, співа веселенько,

розважає пташине серденько.

Жде, що знову прилине весна.

Вчитель: Діти! Що об’єднує ці вірші?

Учні:  У них один автор – Леся Українка.

Вчитель: Саме так! Їх написала відома не лише в Україні, а й  далеко за її межами письменниця і поетеса Леся Українка. Їх ми чули, вчили і знаємо давно. Вони становлять мізерну частку поетичної спадщини мужньої жінки. (перший слайд)

1 ведучий: Леся Українка – псевдонім Лариси Петрівни Косач. Вона народилась 25 лютого 1871 року в Новоград-Волинському в багатодітній сім’ї . (слайд: сім’я Косачів) Її мати – Олена Пчілка (слайд портрет матері) - українська письменниця, батько – Петро Антонович Косач ( слайд: портрет батька) служив головою з’їзду мирових посередників у Новоград-Волинському, Луцьку та Ковелі.

2 ведучий: Дитячі роки Лесі Українки проходили серед  розкішної української природи, в безпосередній близькості до народу, його творчості.

1 ведучий: З 1882 року постійним місцем перебування родини Косачів стає село Колодяжне Ковельського повіту на Волині, де батьки Лесі Українки придбали садибу. (слайд села Колодяжного, хати Л.Українки).

2 ведучий: З ранніх літ книги стали друзями майбутньої поетеси. Чотирирічною дівчинкою вона навчилася читати, перейнявши грамоту від батьків. Її улюбленими творами були українські казки, веснянки, прислів’я, загадки, весільні та обжинкові пісні.

1 ведучий: Найближчим другом Лесі був її старший на півтора роки брат Михайло (слайд портрет брата) та безмежно вона любила свою тіточку Олену, яка поряд із батьками прищеплювала їй любов до української мови, народу, побуту. (слайд портрет тітки Олени)

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ

(На колоді сидить бабуся. Мимо біжить дівчинка.)

Бабуся:  А куди це ти, дитино, йдеш?

Леся:  До лісу, бабусю.

Бабуся:  До лісу? А хіба ти лісовика чи русалки не боїшся?

Леся:  А чого мені боятися? От я читала в книжці про русалочку,  так вона зовсім не страшна.

Бабуся:  У книжці? А хіба ти читати вмієш?

Леся:  Вмію. Всі ж уміють.

Бабуся:  Дивна ти, дівчино. Убрана, як усі люди, і говориш по-нашому, а от читати вмієш. Хто тебе навчив?

Леся:  Матуся.

Бабуся:  То й мати вміє читати? А чия ж ти? Щось я тебе ніде не бачила.

Леся:  Бо я недавно зі Звягеля приїхала. Я Косачівна, а звуть мене Леся.

Бабуся:  То ти панова донечка? Я не зала, що з панночкою розмовляю. Пани ж усе по-московському говорять.

Леся:  Чого ж нам своєї мови соромитися? Всі родичі так розмовляють. І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгоманов, і тіточка (Засумувала.)

Бабуся:  Чого так засмутилася, моя пташечко.

Леся:  Бо тіточку в Сибір вивезли, за те, що по-українськи говорила.

Бабуся:  І з Сибіру люди вертаються, не плач, моя пташко. А от коли тіточку засудили, то  чи не  страшно тобі по-українськи говорити і одягатися?

Леся:  Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюся.

Бабуся:  Що ж, бачу, ти завзята. Рости велика!

Леся:  До побачення, бабуню. (Пішла задумана на середину сцени)

Леся:  Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Надія вернутись ще раз на Вкраїну.

Поглянути ще раз на рідну країну,

поглянути ще  раз на синій Дніпро.

Там жити чи вмерти – мені все одно.

Поглянути ще раз на степ, могилки,

востаннє згадати палкії гадки.

Ні долі, ні волі у мене нема,

зосталася тільки надія одна.

2 ведучий: Народжений з туги та печалі за любою тіточкою, це був перший вірш Лесі і мав назву “Надія”. Його поетеса написала, коли їй виповнилось дев’ять років.

1 ведучий: З 1884 року по 1991 рік Леся Українка написала цикл віршів для дітей “ У дитячому крузі”.

2 ведучий: Значне місце в житті Лесі Українки посідала музика. Спочатку вона брала уроки гри на фортепіано у своєї тітки Олександри Косач-Шимановської, а пізніше – у Ольги Антонівни Лисенко (слайд – фото) дружини відомого композитора Миколи Лисенка. Всі, хто чув гру Лесі, відчували неабиякі  її музичні здібності. Сама ж вона вбачала в музиці своє покликання.

1 ведучий: Доля розпорядилася так, що наділила Лесю дивовижними здібностями і в той же час примусила виборювати життя в щоденних муках і стражданнях.

2 ведучий: Під час свята Водохреща ще в Луцьку дівчинка промочила ноги в крижаній воді. Спочатку в неї боліла нога, потім рука. Діагноз – туберкульоз кісток, а потім легень і нирок прикував її до ліжка. Леся бувало місяцями не могла піднятись з нього.

Учениця: (Читає вірш «Як дитиною бувало…»)

1 ведучий: Ось так і змагалась з важкою недугою Леся все життя, виховувала в собі мужність, силу волі.

2 ведучий: Ще маленькою Леся любила ходити на луки,  на річку, озеро, в поле, до лісу.  Їй подобалось слухати розповіді старих людей про русалок, водяників і інших казкових істот.

1 ведучий: Під час перебування в гостях у дядька Лева в урочищі Нечимному, (слайд: урочища Нечимного) що неподалік від села  Скулина, в уяві Лесі зародились образи чудового твору “Лісова пісня”, який вона написала за кілька днів в Єгипті в 1911 році.

2 ведучий:  До вашої уваги уривок з цієї чарівної драми.

(Заходять дядько Лев та Лукаш.Дядько йде в другий кінець сцени, а хлопець зупиняється біля очерету)

Дядько Лев: Лукашу! ... Гов! Чого ж ти  зупинився ? Тут, не  можна зайти по рибу. Мулко вельми, грузько!

Лукаш:  Та я хотів собі сопілку втяти. Хороший тута вельми очерет.

Дядько Лев: Та вже тих сопілок до лиха маєш.

Лукаш:  Ну скільки ж їх: калинова, вербова, та липова – ото й усі! А треба ще й очеретяну втяти: та лепсько грає!

Дядько Лев: Та вже бався, бався. На те Бог свято дав. А завтра прийдем та будем хижку ставити. Вже час до лісу бидло виганяти.

Лукаш:  Та як же будемо сидіти тута ?Та ж люди кажуть, тут непевне місце.

Дядько Лев: То як для кого! Я, небоже, знаю, як з чим і коло чого обійтися! Посієм коло хижки мак – відюк, терлич посадимо біля порога та й не приступиться ніяка сила. Ну, я піду, а ти собі як хочеш. (Лукаш вирізає сопілку, грає і виходить. На галявину виходить Лісовик, вовтузиться, сідає на колоду. Мавка, що спала на вербі, прокидається.)

Мавка:  Ох, як я довго спала!

Лісовик: Довго, дочко, вже й сон – трава перецвітати стала.

Мавка:  А хто мене збудив?

Лісовик:  Либонь весна?!

Мавка:  Весна іще ніколи на співала, як от тепер! Чи то мені так снилось? Ні!... Стій!.. (прислухається) Ба!.. Чуєш!.. То весна співає?

Лісовик:  Та ні, то людський хлопець на сопілці грає, - Лукаш на ймення.

Мавка:  А... Хотіла б я побачити його!

Лісовик:  Та нащо він тобі?

Мавка:  Він, певне, гарний?

Лісовик:  Не задивляйся ти на хлопців людських: це лісовим дівчатам небезпечно.

Мавка:  Який же ти, дідусю, став суворий?! Це ти мене отак тримати будеш, як Водяник Русалку?

Лісовик:  Ні, дитино! Я не держу тебе. Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, та минай людські стежки, дитино! Бо там, де ходить воля, там жура  тягар свій носить. Раз тільки ступиш – і пропала воля.

Мавка:  Ну як таки, щоб воля та пропала? Це так колись і вітер пропаде

(Лісовик охкаючи виходить, з’являється Лукаш і хоче надрізати березу).

Мавка:  Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш:  Та що ти , дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хотів сточити соку з берези.

Мавка:  Не точи! Се кров її! Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш:  Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?

Мавка:  Я Мавка лісова.

Лукаш:  А, он ти хто... Я про Мавок від людей чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка:  А бачити хотів?

Лукаш:  Чому ж би й ні? Що ж ти зовсім така,  як дівчина. (поміркувавши).Ба ні, хутчій, як панна: бо й руки білі і сама тоненька (розглядає Мавку) Та якось так убрана не по-панськи.

Мавка:  Чи ж гарна я тобі?

Лукаш:  Таке питаєш!..

Мавка:  Чому ж сього не можна запитати?  Он бачиш, там питає дика рожа – Чи я хороша? А ясен їй киває верховіттям – Найкраща в світі.

Лукаш:  Я й не знав, що в них така розмова…А хто ж твій рід? Чи ти його не маєш?

Мавка:  Маю! Є Лісовик. Я зву його “дідусю”, а він мене – дитинко, або доню.

Лукаш:  А мати?

Мавка:  Мені здається часом, що верба ота стара, сухенька – то матуся.

Лукаш:  Там ти і зимувала? А що ж ти там робила цілу зиму?

Мавка:  Нічого, спала. Хто ж зимою робить? Спить озеро, спить ліс і очерет. Верба рипіла все: засни, засни!... І снилися мені все білі сни... Дихали так вільно груди... Я спала!

Лукаш:  Як ти говориш!..

Мавка:  Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені! (Лукаш грає)

Вчитель: Любі діти, ви познайомились лише з невеличким уривком “Лісової пісні”, мізерною часткою творчої спадщини великої поетеси. Високоосвічена, вона знала багато іноземних мов, любила історію, музику, любила вишивати, в'язати гачком, малювати, співати, плести вінки. Леся Українка внесла величезний вклад у розвиток нашої української національної культури. (перший слайд).

“Довго щирими сими словами до людей промовлятиму я” - писала поетеса. Саме так. До прийдешніх поколінь вона промовлятиме словами патріотки, мужньої маленької дівчинки, борця за щастя українського народу, ніжної і чарівної Мавки, поміркованого дядька Лева, мудрого і доброго Лісовика. Її творчість завжди хвилюватиме серце читача.

1

 

doc
Додано
2 листопада 2019
Переглядів
2313
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку