Сценарій свята "Найцінніше - це родина"

 

 

 

 

Сценарій родинного свята «Найцінніше – це родина»

для учнів 6-7 класу

Мета: -ознайомити учнів з оберегами української родини; пробуджувати пізнавальні інтереси до історії свого родоводу, української нації, її культуру і побуту;

-сприяти розвитку творчих здібностей дітей, бажанню примножувати родинні традиції, берегти свою національну культуру;

-виховувати глибокі почуття любові до батьків, свого роду, почуття пошани до їхньої праці, гордості за майстерність родичів, близьких.

Обладнання: на дошці плакат із назвою свята, на стінах розвішені вислови про родину, сім’ю; виставка творчих робіт «Золоті руки моєї мами, бабусі»; святково прикрашений клас кольоровими кульками та вишитими рушниками, на столах скатертини, на учительському столі – ваза із квітами, кетягами калини.

Виходять дві пари ведучих.

В-а 1: Добрий день, шановна родино! Наше свято – це ще одна сходинка до сімейного зближення, до родинного єднання «в сім’ї вольній, новій».

В-й 1:
Добрий день, люди добрі,
Що сидять в нашій господі!
Раді святом вас вітати,
Щастя і добра бажати.

Учні (разом) Добрий день!

В-а 2:

 Родина — стовбур дерева міцного.
Це батько й мати, бабці й дідусі.
Тітки і дядечки всі до одного,
Ну, словом, родичі й близькі усі.
І є ще предки давні — це коріння,
Що глибоко у цій землі лежить.
А діти, діти — нове покоління,
Це пишне гілля, що увись летить.
Родинне дерево ось тут укоренилось,
На цій землі, у рідному краю.
Й новим гіллям так щедро розпустилось
Та має біографію свою.
В-й 2:

Потрібно всім це дерево вивчати,
Бо ми господарі на цій святій землі.
Коріння роду треба добре знати,
Дітей навчати, поки ті малі.
Бо що то за людина без коріння?
Як перекотиполе, що летить...
Без роду-племені, його благословення
Не може праведно на цій землі прожить.

 

Кл. Керівник. Доброго дня, дорогі наші мами, татусі, бабусі й дідусі, братики, сестрички і всі наші гості. Сьогодні ми з вами зібралися на свято Родини. Сім’я – ось та пристань і гавань, звідки ми виходимо у широкий світ, ім’я якому життя. Прекрасно коли в сім’ї панують злагода, взаєморозуміння, повага.
Родина, сім’я – це найдорожче для кожної людини. У сім’ї діти вчаться добру, вчаться шанувати свій рід, свою землю,берегти пам’ять свого роду. Мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишиванка, дідусева казка – все це наша родословна пам’ять, наші символи, наша історія, у сім’ї повинні любити одне одного, повинна панувати атмосфера взаємодопомоги, тепла, турботи. В такій сім’ї ростуть щасливі діти,а які батьки не хочуть бачити своїх дітей щасливими? Який учитель не хоче бачити щасливі очі своїх вихованців? А чи знають батьки з якого коріння росте щастя їхньої дитини? Школа звичайно, відіграє не останню роль у вихованні дітей, але ,погодьтеся, вона переважно переконує, спонукає, повчає, а сім’я – це практична школа духовності. Ми раді з вами зустрітися на нашому родинному святі. Низько вклоняємося і дякуємо вам за те, що ви прийшли на свято.

В-а 1:

Родина, дорога родина!

Що може бути краще в світі цім?

Чим більше дорожить людина

За батьківський і материнський дім?

Що може бути краще за вечерю в домі

За батьківським, міцним столом,

Де в шумнім гомоні і в кожнім слові

Все сповнене любов’ю, а не злом ?

Де можна більше зачерпнуть любові?

Де взяти більше доброти? 

Як в материнськім ніжнім слові,

Як з батька щедрої руки.

В-й 1:

Отож, зібралися ми нині

На святі нашім гомінкім,

Щоб поклонитися родині

І побажати щастя всім.

(пісня «Родина»)

 

Кл.Керівник. Мати! Батько! Які дорогі для кожного з нас ці слова. Скільки в них тепла , щастя,радості, душі, милосердя і доброти! Про що видумали коли вперше вам принесли ваше дитятко? Гадаю, що не помилюся, коли скажу,відповівши за вас, що почуття радості, щастя і ще чогось такого, що не можна пояснити словами, переповнюють батьків, у яких народжується дитина. Спочатку батьківські очі дивляться на нас із любов’ю, потім – з гордістю, а далі– з надією. Зростають діти – стають старшими Батьки. Це неминуче, це – як невблаганний час. Тож, давайте послухаємо прислів’я та приказки про батьків.

В-й 1:

Яке дерево, такі в нього квіточки.

Які батьки, такі й діточки.

В-а 1:

Який кущ, така калина.

Яка мати, така й дитина.

В-й 2:

Який дуб, такий син.

Який батько, такий син.

В-а 2:

Нащо ліпший клад, коли в сім’ї лад.

В-й 1:

Нема того краму, щоб купити маму.

В-а 1:

Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – батькам кінець.

В-й 2:

Мати одною рукою б’є, а другою гладить.

В-а 2:

У кого є ненька, у того й голівка гладенька.

В-й 1:

Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько.

В-а 2:

Без сім’ї нема щастя на землі.

 

В-й 1: Хочеться,щоб кожен із нас шанував своїх батьків, розумів їхні мудрі поради, думав про них,був поруч у скрутну хвилину. Відгукувався на кожен поклик.

В-а 1: Як мені вас не любити.
Рідний батьку, нене!
Таж ви мене згодували
І дбали про мене.
Таж ви мне згодували
Щирими руками,
Ой, нема то ніде в світі.
Як в батька і в мами.
Батько розуму навчає,
Мати приголубить.
Але так ніхто на світі.
Як вони не любить.
(пісня «Батько і мати»)

 

Кл.Керівник:  Батько в сім’ї – захисник, годувальник. Батькове слово –це закон. Як скаже батько, так і буде, тому що він – голова сім’ї, зразок для своїх дітей. Кожна дитина хоче, щоб батько був людиною сильною, справедливою,
щоб був мудрим і мужнім.

В-й 1: Ми добре розуміємо, що хоча ззовні наші тати часом суворі, вимогливі, але в своїй душі вони добрі ласкаві та ніжні, як мама. Це іхня чоловіча вдача не дозволяє їм показати себе.

В-а 1: Батькова любов до нас стримана, недарма у народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою і є батьківська любов.

Учень: Усе в житті міняється і в’яне,
Усе мина, відходить назавжди.
Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне
Лиш татові слова зі мною назавжди.
Усе що є в житті, то долі повеління,
А все, що є в мені, то батькове учіння.
Від батька в мене є терпіння і удача,
І розум, батьку мій, це твоя добра вдача.
Люблю усе живе, що квітне і буяє,
Це ,батьку, мабуть, я також від тебе маю.
Ти передав мені усе, що сам умієш,
І наділив мене усім, що сам ти знаєш.
Життя іде – бреде, квітує і згасає,
Науку цю твою я завжди пам’ятаю.
Нехай ідуть роки. І дні у млі згасають,
А ти для мене є теплом землі – я знаю.
Твоє добро святе і людяність велика,
І відданість землі і совість у душі
Це те усе в тобі, за що я поважаю.
І голову свою в уклін тобі схиляю.

(пісня про тата)

Кл.Керівник: Мати – берегиня роду, домашнього вогнища сама вона є тим центром, який єднає всю родину. Коли її не стає, все в житті розладнується. Мама – наше довідкове бюро і швидка допомога, скринька добрих порад. Перше слово, яке дитина промовляє, це слово мама. Мама вчила вас робити перші кроки, вимовляти перші слова.

В-й 2: Чи є в світі що світліше, як мамині очі?
Які зорять за дітками вдень і серед ночі.
Чи є в світі що світліше, як серденько мами?
Яке б’ється для дитини днями і ночами
Чи є в світі що миліше, як мама кохана,
Яка робить для дитини з вечора до рання.

В-а 2: А чуєш як в грудях у нас б’ється серденько?
Бо серце нам дала також наша ненька
Я знаю, тим серцем ми маємо жити
І Бога, і маму, і край свій любити.
Гарна ти матуся! Добра, люба, щира,
Ти мене ще змалку звичаю навчила
І щодня навчаєш як любить родину,
Мову нашу гарну, рідну Україну!

Кл. Керівник. Перше наше усвідомлення себе в житті – це відчуття материнської турботи. Дитина через матір сприймає весь світ, а яким він побачить його – визначить її серце і любов. Мати вчить дитину розуміти любов, як добро, як вчинок на благо інших.

В-й 1: Про матерів можна розповідати нескінченно. І дійсно ні про що на світі не говорилося ніжніше і вдячніше, ніж про материнську любов.

Пісня «Чорнобривці»

В-а 1: Скільки в мами сонця, щирого тепла
Скільки в мами радості, щедрого добра
Всі ночі не спала – сон наш берегла
Ніжне своє серце і тепло дала.
Як нам не любити неньку дорогу?
У душі матусі почуттів глибінь,
У руках матусі праця без кінця.
А в устах матусі слово мудреця.

(пісня про маму)

В-а 2:  Матері… все життя дивляться нам услід , вирядивши в люди, так і стоять на початку всіх наших доріг, навіть коли їх не стає. Стоять і дивляться. І бажають нам добра і щастя, чекають від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо і в останню хвилину думають про те, щоб їхні діти жили гідно серед людей і творили на своїй землі.

Кл. Керівник. Стоїть на землі мати – вища і святіша від усіх богинь.
Стоїть мати і молиться за народ, за своїх і чужих синів і діточок,
за нас із вами. І перші слова її молитви: "Пошли, Боже, діткам щастя і здоров’я, віру в завтрашній день, людяність їм, пошли і милосердя доброти їхньому серцю, світлого розуму голові, дай їм бажання працювати, примножувати багатства роду, не зазіхаючи на чуже добро, не кидаючи рідну землю ” Чуєш молиться мати не за себе, а за вас,тому, що вона – Мати.

(пісня «Мамо»)

В-а 1: Сьогодні ми прийшли на свято у вишиванках. І це не спроста.  Жіноча сорочка-вишиванка належить до найдавнішого одягу наших предків. Можна припустити, що за княжих часів на Україні-Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали приблизно такий самий вигляд, як і сучасні жіночі сорочки Київщини чи всього Лівобережжя. Вони були без коміра, лише з вузькою лямівкою по краях зібраного на нитку полотна навколо вирізу для шиї.

В-й 1: А з якого матеріалу шилися сорочки? Яку роль відігравав її колір?

Відповіді: – За матеріал для пошиття сорочок служило біле лляне полотно. Для святкових сорочок використовувалося полотно, виготовлене з ніжніших чоловічих стебел – плоскіні. Полотно, зіткане з матірки, йшло на пошиття буденних сорочок, а також на нижню частину сорочок із підтичкою.
– Кожен колір у вишиванці був символічним. Біле полотнище сорочки служить для підкреслення, збільшення, символізує невинність і чистоту. Сорочки вишивалися здебільшого червоними і чорними нитками. Червоний колір – це колір сонця, символізує життя, свободу; чорний – колір землі, означає добробут, достаток, іноді – смуток. Рідше, але доповнювали вишивку мережива, виконані зеленими, голубими, жовтими та синіми нитками.

(Пісня “Два кольори»)

В-а 2: У жіночих сорочках обов’язково вишивалися: комір, якщо є, або планка навколо горловини, полики чи уставки, рукави біля зап’ястків, або манжет, пазуха, поділок. Найбільше і найкраще вишиття на сорочках мали дівчата. Скромніше вишивали сорочки заміжні жінки, а старші жінки мережили переважно чорними або синіми (символ довіри, безкінечності) нитками геометричні візерунки на поликах, а пазуха і комір не вишивалися. Розріз сорочка мала посередині, на грудях, у Закарпатті – збоку, іноді ззаду.
В-й 1: Свої особливості мали й чоловічі сорочки. Відповідно до пошиття розрізняли сорочку-“чумачку”, яка шилася майже з суцільного полотнища (у Придніпров’ї) та сорочку-“українку”, що мала, як і жіноча, уставки. Не вишивалися тільки рукави і поділ, а так вишивка мала відповідність із жіночими сорочками.
В-а 1: Крім цього, були ще й дитячі сорочки. З народженням немовляти приходила в родину і нова радість. І вже маленькій дитинці шилася перша сорочечка. Мені бабуся розповідала, що першу сорочечку дитині шили з крижми, відрізу полотна, в якому було немовля охрещене. І цю сорочечку обов’язково коло пазушки вишивали синім шовчиком кілька хрестиків – на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Учениця декламує вірш «Українська вишиванка»
Сорочку-вишиванку
До самого світанку
Вишивала дівчина в сиву давнину.
Схрещувались ниточки,
Розквітали квіточки:
Ружі та барвінок, вздовж по полотну.
Вишивала з піснею
Яблука барвистії.
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.
Вишивала ружу
Та вкладала душу,
Щоб на довгі роки вийшов оберіг.
Барви кольорові:
Зелень – то діброви,
Молодість, надія, злагода і мир;
Жовтий – то колосся,
Й плодовита осінь,
І ласкаве сонце, що встає з-за гір.
Синії стежини –
То морські глибини,
До людей довіра і безкінечність вся.
Ну а чорний килим –
Туга по загиблим,
Що за землю рідну віддали життя.
Хрестики червоні –
То калини грони,
І вогонь гарячий, і пролита кров,
Але ще й родина,
Ненька-Україна,
І родинне щастя, й вічная любов.
Я візьму льон білий,
Нехай рух несмілий,
Але ж вишить спробую сорочку таку.
Ниточка до ниточки,
Квіточка до квіточки,
Щоб нащадки згадували на довгім віку.

 

В-а 1: Кожна з вишиванок має свою символіку. У жіночих сорочках найчастіше зустрічається рослинний орнамент. Шию увінчує безперервний візерунок у поєднанні квітки, листка і пуп’янка, в яких закладено народження, розвиток та безперервність життя. Вишивка на пазусі покликана захищати найважливіші центри людини. Символіка винограду, розміщеного в центрі вишивки та на рукавах, розкриває радість і красу створення сім’ї.
В-й 1: Сад-виноград – це життєдайна нива, на якій чоловік – сіяч, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Берегиня – дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона – і життєтворча мати-природа, і жінка-мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало з мороку космосу чітку систему всесвіту, щоб ще раз нагадати: кожне живе створіння – часточка неподільна і нерозривна загальної системи буття. Багата вишивка на рукавах – оберіг пошанування руки чарівниці (трудівниці).

В-а 2: Калина… Дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину, калина пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зорі, тому й назву має від давнього ймення Сонця – Коло, а оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущості роду.
Із глибини минувшини дійшли в орнаментах символи землі і сонця, що, в поєднанні з водою, складають життєдайну трійцю. Ромбічні знаки на сорочці – це символ плодючості Землі-матері, щедро засіяної, зігрітої Сонцем, щоб буяло життя наше.

Пісня «Ти мені сорочку вишивала»

Кл.Керівник: Найбільше цінується в сорочці її чистота. Українська вишиванка завжди шиється тільки з білого полотна. Давайте послухаємо  народні прислів’я та приказки про сорочку.

Учні. – Рукави – як писанка, а личко – як маків цвіт.
– Пізнають хлопця і в драній сорочці, аби полики вишиті.
– У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна – та й та біла щодня.
– Хочеш сорочку мати – не треба зівати.
– К Великодню сорочка хоч і благенька, аби біленька.
– Як неділя, то й сорочка біла.
– Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

Кл.Керівник: Дочка ніколи не насаджувала маминої сорочки, бо могла повторити в долі мамине горе. Не давала дівчина й перезнімати зі своїх сорочок узор, “аби за узором не пішла і доля”. А які ще повір’я про сорочку відомі вам?

Учні: – Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку – на багатство.
– Якщо сорочку прогризли миші – в ногах буде слабість.
– Якщо зачепив і роздер сорочку – можеш зганьбитись.
– Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було полонених.
– Щоб бути гарним та чистим на виду, потрібно повернутися на захід сонця й утертись спиною.

(пісня «Мамина сорочка»)

В-а 1: Он яка захисна магічна сила сорочки в давній уяві українського народу! І чи не від того й досі побутує вислів “народитися в сорочці” – бути щасливою людиною, яка в усьому має удачу. Ідея родючості полів, плодючості тварин, продовження людського роду навіки закарбувалася в орнаментах і передавалася від покоління до покоління. То хай ніколи не переривається та золота нитка життя, якою вишивали наші бабусі свою і нашу долю на рушниках, сорочках. Збережімо ті надбання української культури, які ще можна зберегти.

В-й 1: Усе, що є найкраще у дитини:
Її талант, культура, доброта —
Від тата й мами йде і від родини —
Незаперечна істина свята.
Сім’я, родина — це велике диво,
Там є любов і ласка, і тепло.
Там дітям затишно і радісно, й щасливо,
Тепер у нас і завжди так було.
В-а 2: Як тато є, й матуся є рідненька,
Там добре дітям, є в них доброта.
В дітей тоді й сорочечка біленька,
І ластівкою мрія заліта.
Сім’я, родина в кожного хай буде,
В ній стільки щастя, мудрості й тепла!
Живіть щасливо на землі цій, люди,
Й щоб доля ваша світлою була!

(пісня «Ми бажаєм вам добра»)

Кл.керівник. Завершилось наше родинне свято. Будьте ласкавими, добрими, уважними синами діточками. І якщо у ваших душах є хоч краплина віри, щедрості, милосердя, утримайте і примножуйте їх, згляньтеся над собою кожним віддайте більше, ніж берете.Пожалійте перш, ніж відвернутися, здобудьте раніше, ніж попросите. Нехай в царстві батьків і дітей наших передаються з покоління в покоління працелюбність і достаток, довір’я і подяка, добрий звичай і спомин про славні діла!