Сценарій свята "Шевченко у моєму серці"

Про матеріал
Для вчителів початкових класів, класних керівників, а також педагогів-організаторів.
Перегляд файлу

                              « Шевченко у моєму серці»

  1.           Щовесни, коли тануть сніги

  І на рясті засяє веселка,

  Повні сил і живої снаги

  Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

 

  1.           Ми зібрались пом’янути

                     Тебе тихим словом,

                     І сказать,що не забудем

                     Тебе вже ніколи.

 

  1.             Будем, батьку , пам’ятати,

                       Поки сонце світить,

                       Поки будуть жити люди

                       На рідній Вкраїні.

 

  1.              Ти, Тарасе, сьогодні

    Нас зібрав  усіх докупи.

    І зійшлися у цій залі

    Шевченка онуки і правнуки.

 

  /Лине мелодія. Ім

провізована сучасна кімната, виходить батько й мати, виносять і ставлять на стіл  вазу,

 маленький портрет Шевченка. Заходить з квітами син, ставить квіти у вазу і промовляє):

 

  1.          Дитина(до батька)Любий тату, милий тату!

                            Ти скажи, навіщо хату

                             Рушниками ми прибрали,

                                      День такий у нас сьогодні,

                             Ніби в свято великоднє.

                             Тож яке сьогодні свято,

                              Що квіток отак багато?

 

  1.           Батько Так, у нас сьогодні свято!

                                       Весь народ  цей день шанує

                                       Всі, хто любить Україну,

                                       Радо день оцей святкує.

 

  1.           Дитина(до матері)Мамо, що ж за свято  у нас нині?

                                       Чим відома  оця днина?

 

  1.           Мати      Це знаменна дуже днина –

                                       Це Тарасів день, дитино!

                              Знай, колись, моє серденько,

                              Був у нас Тарас Шевченко.

 

  1.           Дитина Хто ж він був нам, любий тату?

                                       Чом його всі в світі знають?

                                       Чом про нього всі говорять,

                                       І так щиро поважають?

 

  1.          Батько   Наш Шевченко – це людина,

                                        Що прославила Вкраїну,

                                        Нашу рідну Батьківщину.

                                        Світ увесь Шевченка знає,

                                         І цінує, й поважає.

 

  1.          Мати       Наш Кобзар , скажу, дитино,

                                       Найвідоміша людина,

                                       Та зростав він у неволі,

                                       Горя й бід зазнав доволі.

                                       Він – дитя з-під стріхи,

                                       Він – в подертій свиті,

                                       Він здобув нам славу,

                                       Як ніхто на світі.

                                       А та наша слава

                                       Не вмре, не загине,

                                       Поки з вуст дитячих

                                       Його пісня лине...

(На сцену виходять хлопчик та дівчинка в українському вбрання, у хлопчика в руках скрипка)

  1.  

                                       Ми Шевченка поважаєм-

                                       Його вірші ми  вивчаєм.

 

  1.  

                                       А ще  пісні його знаєм –

                                       Радо вам їх заспіваєм!

 

  1.             Минають дні, минають роки…

                                      Після зими прийшла весна.

                                      Шевченку не дано старіти –

                                      Для нього старості нема.

 

  1.                          Сьогодні день,мов свято,-зустріч щира

                                     Із тим,хто знаменитий на весь світ.

                                     Шевченко - геній, - в це ми свято вірим.

                                     Йому немало - уже 201рік.

 

  1.                         Ми вперше чули про Шевченка

                                    Від мами рідної, від неньки,

                                    А потім вже від вчителів

                                    почули  ми у рідній школі.,

                                    Про те,як  жив він, як жалів

                                    всіх тих, хто ніс тягар неволі.

 

 

 

  1.                         Тяжке дитинство випало малому,

                                    Гірке й солоне від пролитих сліз.

                                    Не називав він раєм свого дому,

                                    Та любов до України у серці ніс.

 

  1.                        Минуло вже багато часу з дня народження славного сина

                       України, але в багатьох  українських родинах ми  можемо

                       побачити прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря.  

                       Він  -  як  член сім’ї , як найдорожча людина.

 

  1.                        У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він уже рідний і мені,

І татові і мамі.

Вінстереже і хату  й нас,

Вінзнаєнашіболі.

Я добре знаю – це Тарас,

Щомучився в неволі.

 

  1.                        Тарасе, наш Кобзарю, всюди

                                   Приходиш нині ти, як свій,

                                   Тебе вітають щиро люди

                                    На всій Україні моїй.

 

  1.                        Сьогодні свято Тараса,

                                   Великого співця народу,

                                   Що стільки гарних написав

                                   Віршів про правду і свободу.

 

  1.                        А наша воля України

                                   Не вмре, не загине,

                                   Наш Шевченко дорогий–

                                   Сонце України!

 

  1.                        Він хлопцем був убогим

                                  І пас сільські ягнята,

                                  І домом його була

                                  Мала селянська хата.

 

  1.                       Він бідував із малку

                                 І бачив біль  довкола,

                                 Неволя й кривда люта –

                                 Це булла його школа.

 

 

 

.

  1.                     Т.Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях

                     Звенигородського повіту  Київської губернії .Батько– Григорій

                     Іванович – родом з Кирилівки; мати – Катерина Якимівна Бойко

                   – з Моринців. Обоє були кріпаками пана Енгельгардта.

 


  1.                                                                                                                                                                                                                                                                                                        У старій  хатині

                Кріпака колись,

               В тихий день весняний

                Хлопчик народивсь.

 

  1.                                                                                                                                                                                                                                                                                                       У тяжкій неволі

               Ріс малий Тарас.

                Він не вчився в школі,

                   Він ягнята пас.


(Лунає укр.. мелодія. Виходить малий Тарас з мамою)

 

  1.     Малий Тарас

             ...Ще в школі,

               Таки у вчителя –дяка,

Гарненько вкраду пятака,

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та й  куплю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду,

Або   Т р и   ц а р і є   с о   д а р и.

Та сам собі у бур'яні,

Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу…

 

  1.    Мати. Не плач, не плач, Тарасе! Ти народився під високою зорею.

                 Тобі випала велика Доля.

 

  1.   Малий Тарас. Мамо, а що то є доля?

 

  1.          Мати. Той блукає за морями,світ перепливає,

                              Шука долі, не находить —немає,немає!

                             —Мов умерла.

                              Інший рветься з усієї сили за долею;

                               от-от догнав

                              І — бебех в могилу!

                              А в третього, як у старця,ні хати, ні поля,

                              Тілько торба, а з торбини

                              Виглядає доля —як дитинка;

                             а він її лає,проклинає.

 

  1.       Малий Тарас .  Матусю, я буду добрим. Я хочу доброї долі.

 

  1.        Мати. Старайся мій хлопчику, старайся, і у тебе буде прекрасна

                                Доля і зірочка твоя буде найяскравішою (гладить його по

                                голові, обнімає його. Лине мелодія. Мати з малим Тарасом

                                 робить кілька кроків вперед, промовляючи…)

 

  1.         Мати.

 Як гірко, як нестерпно жаль                         Не  розгинать своєї спини.

 Що долі нам нема з тобою!                            Промовиш слово і нагай

 Ми вбогі, змучені раби,                                    Над головою люто свисне.

 Не знаєм  радісної днини.                               І так усюди з краю в край.

 Нам вік доводиться терпіть,                         Панує рабство ненависне.

  1.       Тарас  

         В тім гаю,

                     У тій хатині, у раю,

                     Я бачив пекло. Там неволя,

                     Робота тяжкая. Ніколи

                      І помолитись не дадуть….

 

(Обнявши дитину, мати з Тарасиком під звуки сопілки виходять за лаштунки, а на сцену виходять ведучі)

 

  1.           Знесилені тяжкою працею на панщині, кріпаки вмирали рано.

          Коли Тарасові було 9 років, померла його мати. Незабаром, коли

          Тарасові ледве сповнилося 11 років, помер батько.

          Тяжкою тоді була доля сиріт. Тому такими безрадісними були

                      спогади поета про своє дитинство.

 

                               ( Лунає мелодія «Одинокий пастух». Виходить малий Тарас-пастушок з торбиною та ціпком у руках і читає ….)

 

  1. Тарас   

          Мені тринадцятий минало.

          Я пас ягнята за селом.

          Чи то так сонечко сіяло,

          Чи так мені чого було?

          Мені так любо, любо стало,

           Неначе в Бога......

           Уже прокликали до паю,

           А я собі у бур’яні

           Молюся Богу... І не знаю,

           Чого маленькому мені

            Тоді так приязно молилось,

            Не дав мені Бог нічого!..

            І хлинули сльози,

            Тяжкі сльози!.. А дівчина

            При самій дорозі

            Недалеко коло мене

             Плоскінь вибирала,

            Та й почула, що я плачу.

            Прийшла, привітала….

 

  1.   Оксана:

Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, що ти  найкраще від усіх читаєш, найкраще за всіх  співаєш, ще й, кажуть, гарно малюєш. Певно, як виростеш , то будеш малярем. Еге ж?

 

  1.  Тарас:Еге ж, малярем. Обов’язково малярем! Найкращим!

 

  1. Оксана:І ти розмалюєш нашу  хату.   

   

  1.  Тарас:Еге ж, розмалюю.  А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не

                         здатний.

 

  1. Оксана: Та ти не слухай! То від заздрощів! Але й ти не зазнавайся.

                   Будь уважним. Ой, Тарасе, дивись, де твої ягнята! Бідні-бідні

                   ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!... А ми

                   тут з тобою розмовляємо!...Ходімо, погнали бідолашних

                   ягнят до води!

  1.   Тарас

                 Утирала мої сльози

                  І поцілувала...

                  Неначе сонце засіяло,

                  Неначе все на світі стало

                  Моє... лани, гаї, сади!..

                   І ми, жартуючи, погнали

                  Чужі ягнята до води.

 

( Мелодія зазвучала. Вони взялися за руки та й побігли.. А на сцену виходять ведучі).

 

  1.                             Шевченкове свято – то дань любові і поваги нашому

                       Кобзареві. 201 рік минув від того дня, коли українка –

                       кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а  

                       наближається. Тож завжди прислухаймося до слів

                       Великого Кобзаря!

 

  1.                       Пани, пани!

                       Схаменіться !

                       Бо лихо вам буде!

                       Розкують незабаром

                       Заковані люде,

                       Настане суд, заговорять

                       І Дніпро і гори!

                       І потече сторіками

                       Кров у синєє море

                       Дітей ваших…

 

  1.              За ці слова Т.Шевченко гірко поплатився.

 

 

 

 

  1.                    Який потрібно мати

                    В душі безсмертний цвіт,

                    Щоб хвилювати людство

                   І через сотні літ?!

 

  1.                    Яким зарядом треба

                   Наснажити слова,

                   Щоб пісня і сьогодні

                    Звучала як нова.?!

 

  1.                         Так, як Шевченко любив свою землю –  Україну, можна любити 

                         тільки неню. Шевченко силою свого слова відродив прадавнє

                         ім’я рідної землі - повернув своїй батьківщині  законне ім’я що

                         довгий час перебувало під великодержавними  заборонами.

                         Повернув ім’я своєму народові й засвідчив його історичне право

                          на рідну землю.

 

  1.                             Не цурайтесь того слова,

                            що мати співала,

                                         Як малого повивала,

                                          з малим розмовляла.

 

  1.                            Свою Україну любить, любить,

                           любить її во время люте

                                         В останню тяжку минуту

                                         за неї Господа молить!

 

  1.                           Т.Г.Шевченко не тільки видатний поет, а ще  й великий

                          художник.  Ще  змалечку, якщо потрапить до його рук крейда

                         або вуглина, так і розмалює стіни, долівку, піч. Погляньте, які

                          чудові картини малював Тарас Григорович .

 

                                        слайди

 

  1.                        Ніжне, добре  й любляче Тарасове серце боліло за

                       людським теплом. Важко він переживав за долю

                       українців. І хоч доля не принесла особистого щастя

                       Т.Шевченку, це не завадило йому стати володарем

                       людських дум і мрій.

             Завжди,коли  перечитуємо Шевченків «Кобзар», ми ніби

                        торкаємося  душею до палкого й нескореного серця

                        поета. А пісні його вже півтора століття співає

                        український народ, а скільки ще співатиме – залежить від

                         нас самих, адже  саме ми творимо долю української пісні,

                         української мови, українського народу.

 

 

 

  1.                        Живеш навік ти в пам’яті людській,

                        Твої пісні – новітніх днів окраса.

 

  1.                         Тебе щодня стрічаємо повсюди,

                        Де є життя, де є трудящі люди.

 

  1.                         Твої думки, твої діла та заповіти –

                        Як вічне світло, як весняні квіти.

                        Цвітуть, живуть  і будуть вічно жити

                        Твої думки, твої безсмертні діти.

 

  1.                          Безсила смерть, коли живуть слова,

                         І вічно житиме поезій сила.

 

  1.                           Над Дніпром і над Нивою, за Уралом – всюди

                          Тобі пам’ятники світлі збудували люди.

                          Твоя пісня – твоя слава крилата навіки;

                          Облетіла  усю землю – за моря,за ріки…

 

 

  1.                      Помер Шевченко не в Україні, але похований він, як і

                      заповів, у Каневі, на високій горі, яка відтоді називається

                     Тарасовою.

 

  1.                     На горі Чернечій, попід самій кручі,

Де сумують трави, сизий степ мовчить,

Сяють тихо зорі, мов свічки блискучі –

Там у домовині наш Шевченко спить.

 

  1.                     Поклонися, Дніпре, передвічний, дужий,

Тій святій могилі з – міжрозлогих нив.

Хай озветься хвиля, задзвенить, затужить –

Він тебе, Славуто, міцно так любив!

 

  1.                      Поклонися, степе, сивий ти козаче,

З – за могил високих , кучерявих трав –

Він же тую славу, що її ти бачив,

Як ніхто ніколи славно оспівав!

 

 

 

 

  1.                 Поклонися, земле, низько поклонися

Пам’яті Тараса, славного співця,

До могили тої серцем пригорнися,

Де ж бо більші скарби, як могила ця?

 

  1.                Поклоніться низько, українські діти,

Тій горі, що гордо над Дніпром стоїть,

І Тараса – батька віщі заповіти

У життя з собою в серці пронесіть!

 

  1.                  І став для нас Шевченко заповітом,

               Безсмертним, як саме людське життя.

               Ми будем славить перед цілим світом

                      Живе й святе Шевченкове ім’я.

 

  1.                 Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких

                24 був у кріпацтві, 10 років мучився в солдатській неволі на

                засланні і всього 13 років був вільною людиною.

 

  1.                 Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка –  

                славного сина українського народу, але й сьогодні як живий

                говорить він зі своїми  наступниками. Його слово  живе між

                нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.

 

  1.                  І на  оновленій землі, над ланами, широкими полями,

                 вільними містами і селами як весняні води  

                 могутнього Дніпра лине вічно жива в народі  пісня великого

                 Кобзаря.

 

doc
Додано
27 лютого 2019
Переглядів
275
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку