Сценарій свята "Шевченко у моєму серці"
« Шевченко у моєму серці»
- Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
- Ми зібрались пом’янути
Тебе тихим словом,
І сказать,що не забудем
Тебе вже ніколи.
- Будем, батьку , пам’ятати,
Поки сонце світить,
Поки будуть жити люди
На рідній Вкраїні.
- Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав усіх докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки і правнуки.
/Лине мелодія. Ім
провізована сучасна кімната, виходить батько й мати, виносять і ставлять на стіл вазу,
маленький портрет Шевченка. Заходить з квітами син, ставить квіти у вазу і промовляє):
- Дитина(до батька)Любий тату, милий тату!
Ти скажи, навіщо хату
Рушниками ми прибрали,
День такий у нас сьогодні,
Ніби в свято великоднє.
Тож яке сьогодні свято,
Що квіток отак багато?
- Батько Так, у нас сьогодні свято!
Весь народ цей день шанує
Всі, хто любить Україну,
Радо день оцей святкує.
- Дитина(до матері)Мамо, що ж за свято у нас нині?
Чим відома оця днина?
- Мати Це знаменна дуже днина –
Це Тарасів день, дитино!
Знай, колись, моє серденько,
Був у нас Тарас Шевченко.
- Дитина Хто ж він був нам, любий тату?
Чом його всі в світі знають?
Чом про нього всі говорять,
І так щиро поважають?
- Батько Наш Шевченко – це людина,
Що прославила Вкраїну,
Нашу рідну Батьківщину.
Світ увесь Шевченка знає,
І цінує, й поважає.
- Мати Наш Кобзар , скажу, дитино,
Найвідоміша людина,
Та зростав він у неволі,
Горя й бід зазнав доволі.
Він – дитя з-під стріхи,
Він – в подертій свиті,
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре, не загине,
Поки з вуст дитячих
Його пісня лине...
(На сцену виходять хлопчик та дівчинка в українському вбрання, у хлопчика в руках скрипка)
Ми Шевченка поважаєм-
Його вірші ми вивчаєм.
А ще пісні його знаєм –
Радо вам їх заспіваєм!
- Минають дні, минають роки…
Після зими прийшла весна.
Шевченку не дано старіти –
Для нього старості нема.
- Сьогодні день,мов свято,-зустріч щира
Із тим,хто знаменитий на весь світ.
Шевченко - геній, - в це ми свято вірим.
Йому немало - уже 201рік.
- Ми вперше чули про Шевченка
Від мами рідної, від неньки,
А потім вже від вчителів
почули ми у рідній школі.,
Про те,як жив він, як жалів
всіх тих, хто ніс тягар неволі.
- Тяжке дитинство випало малому,
Гірке й солоне від пролитих сліз.
Не називав він раєм свого дому,
Та любов до України у серці ніс.
- Минуло вже багато часу з дня народження славного сина
України, але в багатьох українських родинах ми можемо
побачити прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря.
Він - як член сім’ї , як найдорожча людина.
- У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі.
Він уже рідний і мені,
І татові і мамі.
Вінстереже і хату й нас,
Вінзнаєнашіболі.
Я добре знаю – це Тарас,
Щомучився в неволі.
- Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
- Сьогодні свято Тараса,
Великого співця народу,
Що стільки гарних написав
Віршів про правду і свободу.
- А наша воля України
Не вмре, не загине,
Наш Шевченко дорогий–
Сонце України!
- Він хлопцем був убогим
І пас сільські ягнята,
І домом його була
Мала селянська хата.
- Він бідував із малку
І бачив біль довкола,
Неволя й кривда люта –
Це булла його школа.
.
- Т.Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях
Звенигородського повіту Київської губернії .Батько– Григорій
Іванович – родом з Кирилівки; мати – Катерина Якимівна Бойко
– з Моринців. Обоє були кріпаками пана Енгельгардта.
- У старій хатині
Кріпака колись,
В тихий день весняний
Хлопчик народивсь.
- У тяжкій неволі
Ріс малий Тарас.
Він не вчився в школі,
Він ягнята пас.
(Лунає укр.. мелодія. Виходить малий Тарас з мамою)
- Малий Тарас
...Ще в школі,
Таки у вчителя –дяка,
Гарненько вкраду пятака,
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду,
Або Т р и ц а р і є с о д а р и.
Та сам собі у бур'яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу…
- Мати. Не плач, не плач, Тарасе! Ти народився під високою зорею.
Тобі випала велика Доля.
- Малий Тарас. Мамо, а що то є доля?
- Мати. Той блукає за морями,світ перепливає,
Шука долі, не находить —немає,немає!
—Мов умерла.
Інший рветься з усієї сили за долею;
от-от догнав
І — бебех в могилу!
А в третього, як у старця,ні хати, ні поля,
Тілько торба, а з торбини
Виглядає доля —як дитинка;
а він її лає,проклинає.
- Малий Тарас . Матусю, я буду добрим. Я хочу доброї долі.
- Мати. Старайся мій хлопчику, старайся, і у тебе буде прекрасна
Доля і зірочка твоя буде найяскравішою (гладить його по
голові, обнімає його. Лине мелодія. Мати з малим Тарасом
робить кілька кроків вперед, промовляючи…)
- Мати.
Як гірко, як нестерпно жаль Не розгинать своєї спини.
Що долі нам нема з тобою! Промовиш слово і нагай
Ми вбогі, змучені раби, Над головою люто свисне.
Не знаєм радісної днини. І так усюди з краю в край.
Нам вік доводиться терпіть, Панує рабство ненависне.
- Тарас
В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло. Там неволя,
Робота тяжкая. Ніколи
І помолитись не дадуть….
(Обнявши дитину, мати з Тарасиком під звуки сопілки виходять за лаштунки, а на сцену виходять ведучі)
- Знесилені тяжкою працею на панщині, кріпаки вмирали рано.
Коли Тарасові було 9 років, померла його мати. Незабаром, коли
Тарасові ледве сповнилося 11 років, помер батько.
Тяжкою тоді була доля сиріт. Тому такими безрадісними були
спогади поета про своє дитинство.
( Лунає мелодія «Одинокий пастух». Виходить малий Тарас-пастушок з торбиною та ціпком у руках і читає ….)
- Тарас
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала….
- Оксана:
Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, що ти найкраще від усіх читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, гарно малюєш. Певно, як виростеш , то будеш малярем. Еге ж?
- Тарас:Еге ж, малярем. Обов’язково малярем! Найкращим!
- Оксана:І ти розмалюєш нашу хату.
- Тарас:Еге ж, розмалюю. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не
здатний.
- Оксана: Та ти не слухай! То від заздрощів! Але й ти не зазнавайся.
Будь уважним. Ой, Тарасе, дивись, де твої ягнята! Бідні-бідні
ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!... А ми
тут з тобою розмовляємо!...Ходімо, погнали бідолашних
ягнят до води!
- Тарас
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
( Мелодія зазвучала. Вони взялися за руки та й побігли.. А на сцену виходять ведучі).
- Шевченкове свято – то дань любові і поваги нашому
Кобзареві. 201 рік минув від того дня, коли українка –
кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а
наближається. Тож завжди прислухаймося до слів
Великого Кобзаря!
- Пани, пани!
Схаменіться !
Бо лихо вам буде!
Розкують незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синєє море
Дітей ваших…
- За ці слова Т.Шевченко гірко поплатився.
- Який потрібно мати
В душі безсмертний цвіт,
Щоб хвилювати людство
І через сотні літ?!
- Яким зарядом треба
Наснажити слова,
Щоб пісня і сьогодні
Звучала як нова.?!
- Так, як Шевченко любив свою землю – Україну, можна любити
тільки неню. Шевченко силою свого слова відродив прадавнє
ім’я рідної землі - повернув своїй батьківщині законне ім’я що
довгий час перебувало під великодержавними заборонами.
Повернув ім’я своєму народові й засвідчив його історичне право
на рідну землю.
- Не цурайтесь того слова,
що мати співала,
Як малого повивала,
з малим розмовляла.
- Свою Україну любить, любить,
любить її во время люте
В останню тяжку минуту
за неї Господа молить!
- Т.Г.Шевченко не тільки видатний поет, а ще й великий
художник. Ще змалечку, якщо потрапить до його рук крейда
або вуглина, так і розмалює стіни, долівку, піч. Погляньте, які
чудові картини малював Тарас Григорович .
слайди
- Ніжне, добре й любляче Тарасове серце боліло за
людським теплом. Важко він переживав за долю
українців. І хоч доля не принесла особистого щастя
Т.Шевченку, це не завадило йому стати володарем
людських дум і мрій.
Завжди,коли перечитуємо Шевченків «Кобзар», ми ніби
торкаємося душею до палкого й нескореного серця
поета. А пісні його вже півтора століття співає
український народ, а скільки ще співатиме – залежить від
нас самих, адже саме ми творимо долю української пісні,
української мови, українського народу.
- Живеш навік ти в пам’яті людській,
Твої пісні – новітніх днів окраса.
- Тебе щодня стрічаємо повсюди,
Де є життя, де є трудящі люди.
- Твої думки, твої діла та заповіти –
Як вічне світло, як весняні квіти.
Цвітуть, живуть і будуть вічно жити
Твої думки, твої безсмертні діти.
- Безсила смерть, коли живуть слова,
І вічно житиме поезій сила.
- Над Дніпром і над Нивою, за Уралом – всюди
Тобі пам’ятники світлі збудували люди.
Твоя пісня – твоя слава крилата навіки;
Облетіла усю землю – за моря,за ріки…
- Помер Шевченко не в Україні, але похований він, як і
заповів, у Каневі, на високій горі, яка відтоді називається
Тарасовою.
- На горі Чернечій, попід самій кручі,
Де сумують трави, сизий степ мовчить,
Сяють тихо зорі, мов свічки блискучі –
Там у домовині наш Шевченко спить.
- Поклонися, Дніпре, передвічний, дужий,
Тій святій могилі з – міжрозлогих нив.
Хай озветься хвиля, задзвенить, затужить –
Він тебе, Славуто, міцно так любив!
- Поклонися, степе, сивий ти козаче,
З – за могил високих , кучерявих трав –
Він же тую славу, що її ти бачив,
Як ніхто ніколи славно оспівав!
- Поклонися, земле, низько поклонися
Пам’яті Тараса, славного співця,
До могили тої серцем пригорнися,
Де ж бо більші скарби, як могила ця?
- Поклоніться низько, українські діти,
Тій горі, що гордо над Дніпром стоїть,
І Тараса – батька віщі заповіти
У життя з собою в серці пронесіть!
- І став для нас Шевченко заповітом,
Безсмертним, як саме людське життя.
Ми будем славить перед цілим світом
Живе й святе Шевченкове ім’я.
- Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких
24 був у кріпацтві, 10 років мучився в солдатській неволі на
засланні і всього 13 років був вільною людиною.
- Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка –
славного сина українського народу, але й сьогодні як живий
говорить він зі своїми наступниками. Його слово живе між
нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.
- І на оновленій землі, над ланами, широкими полями,
вільними містами і селами як весняні води
могутнього Дніпра лине вічно жива в народі пісня великого
Кобзаря.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку