« Шевченко у моєму серці»
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Тебе тихим словом,
І сказать,що не забудем
Тебе вже ніколи.
Поки сонце світить,
Поки будуть жити люди
На рідній Вкраїні.
Нас зібрав усіх докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки і правнуки.
/Лине мелодія. Ім
провізована сучасна кімната, виходить батько й мати, виносять і ставлять на стіл вазу,
маленький портрет Шевченка. Заходить з квітами син, ставить квіти у вазу і промовляє):
Ти скажи, навіщо хату
Рушниками ми прибрали,
День такий у нас сьогодні,
Ніби в свято великоднє.
Тож яке сьогодні свято,
Що квіток отак багато?
Весь народ цей день шанує
Всі, хто любить Україну,
Радо день оцей святкує.
Чим відома оця днина?
Це Тарасів день, дитино!
Знай, колись, моє серденько,
Був у нас Тарас Шевченко.
Чом його всі в світі знають?
Чом про нього всі говорять,
І так щиро поважають?
Що прославила Вкраїну,
Нашу рідну Батьківщину.
Світ увесь Шевченка знає,
І цінує, й поважає.
Найвідоміша людина,
Та зростав він у неволі,
Горя й бід зазнав доволі.
Він – дитя з-під стріхи,
Він – в подертій свиті,
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре, не загине,
Поки з вуст дитячих
Його пісня лине...
(На сцену виходять хлопчик та дівчинка в українському вбрання, у хлопчика в руках скрипка)
Ми Шевченка поважаєм-
Його вірші ми вивчаєм.
А ще пісні його знаєм –
Радо вам їх заспіваєм!
Після зими прийшла весна.
Шевченку не дано старіти –
Для нього старості нема.
Із тим,хто знаменитий на весь світ.
Шевченко - геній, - в це ми свято вірим.
Йому немало - уже 201рік.
Від мами рідної, від неньки,
А потім вже від вчителів
почули ми у рідній школі.,
Про те,як жив він, як жалів
всіх тих, хто ніс тягар неволі.
Гірке й солоне від пролитих сліз.
Не називав він раєм свого дому,
Та любов до України у серці ніс.
України, але в багатьох українських родинах ми можемо
побачити прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря.
Він - як член сім’ї , як найдорожча людина.
Висить портрет у рамі.
Він уже рідний і мені,
І татові і мамі.
Вінстереже і хату й нас,
Вінзнаєнашіболі.
Я добре знаю – це Тарас,
Щомучився в неволі.
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
Великого співця народу,
Що стільки гарних написав
Віршів про правду і свободу.
Не вмре, не загине,
Наш Шевченко дорогий–
Сонце України!
І пас сільські ягнята,
І домом його була
Мала селянська хата.
І бачив біль довкола,
Неволя й кривда люта –
Це булла його школа.
.
Звенигородського повіту Київської губернії .Батько– Григорій
Іванович – родом з Кирилівки; мати – Катерина Якимівна Бойко
– з Моринців. Обоє були кріпаками пана Енгельгардта.
Кріпака колись,
В тихий день весняний
Хлопчик народивсь.
Ріс малий Тарас.
Він не вчився в школі,
Він ягнята пас.
(Лунає укр.. мелодія. Виходить малий Тарас з мамою)
...Ще в школі,
Таки у вчителя –дяка,
Гарненько вкраду пятака,
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду,
Або Т р и ц а р і є с о д а р и.
Та сам собі у бур'яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу…
Тобі випала велика Доля.
Шука долі, не находить —немає,немає!
—Мов умерла.
Інший рветься з усієї сили за долею;
от-от догнав
І — бебех в могилу!
А в третього, як у старця,ні хати, ні поля,
Тілько торба, а з торбини
Виглядає доля —як дитинка;
а він її лає,проклинає.
Доля і зірочка твоя буде найяскравішою (гладить його по
голові, обнімає його. Лине мелодія. Мати з малим Тарасом
робить кілька кроків вперед, промовляючи…)
Як гірко, як нестерпно жаль Не розгинать своєї спини.
Що долі нам нема з тобою! Промовиш слово і нагай
Ми вбогі, змучені раби, Над головою люто свисне.
Не знаєм радісної днини. І так усюди з краю в край.
Нам вік доводиться терпіть, Панує рабство ненависне.
В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло. Там неволя,
Робота тяжкая. Ніколи
І помолитись не дадуть….
(Обнявши дитину, мати з Тарасиком під звуки сопілки виходять за лаштунки, а на сцену виходять ведучі)
Коли Тарасові було 9 років, померла його мати. Незабаром, коли
Тарасові ледве сповнилося 11 років, помер батько.
Тяжкою тоді була доля сиріт. Тому такими безрадісними були
спогади поета про своє дитинство.
( Лунає мелодія «Одинокий пастух». Виходить малий Тарас-пастушок з торбиною та ціпком у руках і читає ….)
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала….
Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, що ти найкраще від усіх читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, гарно малюєш. Певно, як виростеш , то будеш малярем. Еге ж?
здатний.
Будь уважним. Ой, Тарасе, дивись, де твої ягнята! Бідні-бідні
ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!... А ми
тут з тобою розмовляємо!...Ходімо, погнали бідолашних
ягнят до води!
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
( Мелодія зазвучала. Вони взялися за руки та й побігли.. А на сцену виходять ведучі).
Кобзареві. 201 рік минув від того дня, коли українка –
кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а
наближається. Тож завжди прислухаймося до слів
Великого Кобзаря!
Схаменіться !
Бо лихо вам буде!
Розкують незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синєє море
Дітей ваших…
В душі безсмертний цвіт,
Щоб хвилювати людство
І через сотні літ?!
Наснажити слова,
Щоб пісня і сьогодні
Звучала як нова.?!
тільки неню. Шевченко силою свого слова відродив прадавнє
ім’я рідної землі - повернув своїй батьківщині законне ім’я що
довгий час перебувало під великодержавними заборонами.
Повернув ім’я своєму народові й засвідчив його історичне право
на рідну землю.
що мати співала,
Як малого повивала,
з малим розмовляла.
любить її во время люте
В останню тяжку минуту
за неї Господа молить!
художник. Ще змалечку, якщо потрапить до його рук крейда
або вуглина, так і розмалює стіни, долівку, піч. Погляньте, які
чудові картини малював Тарас Григорович .
слайди
людським теплом. Важко він переживав за долю
українців. І хоч доля не принесла особистого щастя
Т.Шевченку, це не завадило йому стати володарем
людських дум і мрій.
Завжди,коли перечитуємо Шевченків «Кобзар», ми ніби
торкаємося душею до палкого й нескореного серця
поета. А пісні його вже півтора століття співає
український народ, а скільки ще співатиме – залежить від
нас самих, адже саме ми творимо долю української пісні,
української мови, українського народу.
Твої пісні – новітніх днів окраса.
Де є життя, де є трудящі люди.
Як вічне світло, як весняні квіти.
Цвітуть, живуть і будуть вічно жити
Твої думки, твої безсмертні діти.
І вічно житиме поезій сила.
Тобі пам’ятники світлі збудували люди.
Твоя пісня – твоя слава крилата навіки;
Облетіла усю землю – за моря,за ріки…
заповів, у Каневі, на високій горі, яка відтоді називається
Тарасовою.
Де сумують трави, сизий степ мовчить,
Сяють тихо зорі, мов свічки блискучі –
Там у домовині наш Шевченко спить.
Тій святій могилі з – міжрозлогих нив.
Хай озветься хвиля, задзвенить, затужить –
Він тебе, Славуто, міцно так любив!
З – за могил високих , кучерявих трав –
Він же тую славу, що її ти бачив,
Як ніхто ніколи славно оспівав!
Пам’яті Тараса, славного співця,
До могили тої серцем пригорнися,
Де ж бо більші скарби, як могила ця?
Тій горі, що гордо над Дніпром стоїть,
І Тараса – батька віщі заповіти
У життя з собою в серці пронесіть!
Безсмертним, як саме людське життя.
Ми будем славить перед цілим світом
Живе й святе Шевченкове ім’я.
24 був у кріпацтві, 10 років мучився в солдатській неволі на
засланні і всього 13 років був вільною людиною.
славного сина українського народу, але й сьогодні як живий
говорить він зі своїми наступниками. Його слово живе між
нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.
вільними містами і селами як весняні води
могутнього Дніпра лине вічно жива в народі пісня великого
Кобзаря.