Сценарій свята "Стрітення"

Сценарій свята Стрітення

 

Мета: Поглибити знання учнів про звичаї та традиції українського народу на свято Стрітення. Дати поняття про етимологічне значення назви місяця «лютого». Розширити знання учнів про свята, що припадають на лютий.  Виховувати інтерес до звичаїв та традицій українського народу. Розвивати акторські та виконавські здібності учнів.

Хід свята

Уч и т е л ь. Вітаю вас, любі друзі!

Як нестримно летить час, ще зовсім недавно ми тіши­лися новорічними святами. А вже почався відлік останнього місяця зими — лютого. Хоча він за своїм характером найпримхливіший, або, як кажуть у наро­ді, найконозистий, та все ж сонечко вже повертає на весну — поступово день збільшується. Мудро відмі­чено у народному прислів'ї: «Лютневий сніг весною пахне».

— Діти, як ви гадаєте, чому цей місяць носить таку назву? (Відповіді дітей.) Так, ваші думки слушні.

А хотіли б ви більше дізнатися про походження та значення лютого? Тож давайте послухаємо звіт учня — етимолога.

Етимолог. У багатьох народів, зокрема і в нас ще до прийняття християнства, останній місяць зими завершував річний цикл. Це ж стосувалося і давніх римлян, у яких назва останнього місяця року озна­чала «очищення» (латинською — «фебруаріс»). Нею і сьогодні користується більшість європейців. Серед слов'янських народів мають «власні» назви поляки — люти, а також серби і хорвати — веляча (щоправда, тут користуються і латинською назвою). В Україні, як і в Білорусі, офіційно закріпилось слово «Лютий».

Його етимологічне коріння пов'язане з конкретним життям. Як стверджує відоме прислів'я, це пора над­мірних контрастів — вітрів, морозів, снігів, відлиг та переметів. Поруч з офіційною в багатьох регіонах України користувалися (почасти вони існують і нині) також діалектними накличками. Переважна їх більшість характеризує сувору і конозисту вдачу місяця — сніжень, лютень, зимобор, бокогрій, криводоріг, межень (тобто календарна межа між зимою і весною). Яків Головацький зафіксував серед західноукраїнських говірок і такі назви: казибрід, казидорога — від лек­сичного «казитися», тобто впадати в лють, скаженіти; саме це визначення, мабуть, найповніше відтворює природний характер лютого.

Учитель. З останнім місяцем зими у хліборобів завершувався і традиційний зимовий відпочинок. Селяни починали готуватися до нового хліборобсько­го сезону: вивозили гній на поля, перевіряли зерно, лагодили сільськогосподарський реманент. Саме тому з лютим міцно пов'язані і природні передбачення погоди — якими будуть весна і літо, чи щедрим буде врожай. Звернення до народних прикмет у лютому -»-явище закономірне, адже не за горами весна-красна. І хоча зараз внаслідок різних причин не всі прикмети виявляються правильними, і передбачати погоду ми можемо за допомогою сучасних знань і приладів, та все ж ніколи не зашкодить прислухатися до тисячолітньої народної мудрості. Нашому народному синоптикові вдалося відшукати такі народні прикмети лютого.

Народний синоптик

якщо погода на Макара (1 лютого) ясна, то й весна красна;

якщо на Юхима (10 лютого) вітряно, то літо буде мокрим;

прийшов Хома (21 лютого) — вважай, що й зими нема;

прийшов Влас (24 лютого), з печі злазь;

коли на Оксани-напівзимниці (6 лютого) день тихий і ясний, весна буде гожою, якщо в обід сон­це, то рання весна; коли хурделиця — цілий тиж­день буде негода;

якщо на Трохима (14 лютого) вночі зоряно — на пізню весну;

Микола студений (17 лютого) рідко обходився без снігу та морозу;

якщо на Власа (24 лютого) відлига, то морозів біль­ше не буде.

Учитель. На останній зимовий місяць припадає багато свят. Розкажуть нам про них народознавці.

Народознавці

1 лютого — Макара

6 лютого — Оксани-напівзимниці, або Дороти.

10 лютого — Юхима. У народі казали: «Юхим приніс вітер на сире літо». За цим днем передбачали літо. Тому намагалися відповідно і профілювати рід занять. Народне прислів'я радило: «Якщо мокре літо, то три­май корівку, а як сухе — купуй бджілку».

12 лютого — трьох святих;

лютого — Трохима;

лютого — Стрітення;

17 лютого — Миколи Студеного;

21 лютого — Хоми-весногрія;

22 лютого — Прохора;

24 лютого — Власа. Влас вважався покровителем домашніх тварин. Із ним пов'язують закінчення зими.

лютого — Ониса Зимобора. У цей день святкували Масляну, котрою проводжали зиму і зустрічали весну.

лютого — Касяна. Він припадає один раз на 4 роки, тобто на високосний, і вважався нещасливим.

І все ж серед усіх цих свят найголовніше і найшанов-ніше в народі — це Стрітення. Його найдавніша, ще дайбозька назва — Зимобор, або Громовиця, а згодом цей день прибрав остаточне ймення — Стрітення.

 

Учениця.    Святом цим зігріті ми

                  З давнини й донині.

                 Відзначають Стрітення

                 Так по Україні:

                 Свята кращого нема,

                 Стрілися Весна й Зима!

 

Учитель. За народним повір'ям, саме 15 лютого зима начебто зустрічається з весною, а раніше, коли такої пори року ще не було, то — з літом. Тобто зима, кажуть люди, йде туди де літо, а літо — де була зима.

А хочете знати, як це відбувається? А ось як. Зустріча­ється літо з зимою саме на Стрітення 15 лютого.

Розігрується сценка.

Ведучий. Ось ідуть вони по дорозі назу­стріч одна одній. Зима — стара баба, а веде її під руки Дід Мороз. Вона зігнулася, трясеться, лед­ве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чобо­ти подерті, а в хустці — дірки (миші погризли), і з тих дірок стирчить сиве волосся. У руках вона несе надщерблений горщик із льодом, а через плече у неї — порожнісінька торба.

А ось і Літо — гарна молода дівчина, у неї вінок на голові, сорочка квітами мережана, зелена плахта, у руках несе серп і сніп жита, пшениці та всякої паш­ниці.

Літо. Боже поможи тобі, Зимо.

Зима. Дай, Боже здоров'я.

Літо. Бач, Зимо, все, що я наробило, напрацювало, ти поїла і попила.

Зима. То кому ж із нас іти далі, а кому вертатися?

Літо. Мені!

Зима. Ні, мені!

Учитель. Давайте я вас розсуджу. Зробимо так: якщо до вечора стане тепліше — Літо переспорило і перемогло, а якщо холодніше — то Зима.

Пісня «Ой минула вже зима»

 

Учитель. Зі Стрітенням пов'язано чимало різноманіт­них прислів'їв та прикмет. Люди щиро вірили в те, що яка погода у цей день, такою й буде весна.

Групі фольклористів було завдання: розпитати у старо­жилів і записати прислів'я і прикмети, пов'язані із цим святом. Просимо їх до слова.

Фольклористи.

Ми звернулися за допомогою до наших бабусь і дідусів, і ось які результати отримали:

• На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібо­роб до плуга.
• Яка погода цього дня, такою виявиться й весна.
• Якщо на Стрітення відлига, то весна має бути ран­ньою і теплою, падає сніг — дощовою і тривалою, хурделило — пізньою та холодною, а коли день похмурий, без сонця — ще дошкулятимуть суворі морози.
• Якщо цього дня бурульки короткі — до весни снігу випаде небагато, а якщо довгі — то треба сподіва­тися на рясні заметілі.
• Як капатиме зі стріх водичка, так прибуватиме і мед до вуликів.

 

Учитель. У нашого християнського народу є звичай, пов’язаний зі святом христового Стрітення – благословення свічок. На стрітення люди йшли до церкви і святили свічки, які потім називали стрітенськими, «громичними», бо вони оберігали людей і худобу від грому. Коли була страшна негода, то запалювали цю свічку, і вона оберігала від біди і лиха.

  Давайте і ми запалимо таку свічку.

 

  Вчитель запалює свічку і передає дітям.

                  

                   Свічка – свічечко, гори та діток бережи!

                    В щасті – долі щоб жили і здоров’я берегли!

 

Учень.     Ой, громнице-свічечко! Святая водичечко!

                 Від біди оберігай наш майбутній урожай!

                 Дай здоров’я нам усім та достатку в кожен дім!

                 Свічко-свічечко, гори, на діток укажи!

                 В щасті-долі, щоб жили і здоров’я берегли!

Етнографи. А ми, етнографи, досліджували, як від­значили українці це свято, які обрядові дії характерні для цього дня.

1 учень. На Стрітення люди в церквах святять воду і свічки, які називали «громичними», бо запалю­вали їх і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. По приході з церкви запалювали таку свічку, щоб весняна повінь не пошко­дила посіви і щоб мороз дерева не побив. Саме від громичної свічки і свято мало другу назву — Громиця.

2 учень. На Стрітення святили воду в церкві. Цією ж водою кропили худобу, давали пити її. А пасічники берегли цю свячену водицю весь рік. Нею кропили вулики. А ще як були чумаки, то коли вони вирушали у дорогу, господар давав їм хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самих чумаків, про­мовляючи: «Боже тобі поможи!»

3 учень. А коли син ішов у військо чи на війну, батько благословляв, кроплячи стрітенською водою і казав: «Боже тебе збережи!». Віра в силу цієї води в багатьох людей зберігається і досі. А ще старенькі бабусі розказували, що напередодні свята жінки випікали печиво, яке називали жайворонками. Це такі коржики,схожі на пташок. Їх давали дітям, щоб ті винесли їх у садок і закликали весну в гості.

 

Учитель Отож беріть  пташки в руки, і промовляйте закличку:

 

Пташок викликаю                    

З теплого краю.

Летіть, соловейки,

На нашу земельку!

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки.

 

Вилети, гулю, горою,

Винеси літо з собою!

 

Учитель.

Весною, коли починає розпускатися ряст, хлопчики й дівчатка вибігали босоніж і топтали ряст, щоб протягом року бути здоровими.

–         Давайте й ми потопчемо, промовляючи такі слова:

 

Топчу, топчу ряст, ряст,

Бог здоров’я дасть, дасть,

І ще буду топтати,

Щоб на той рік діждати.

 

Учитель.

-Ну що, потоптали?

- Потоптали

- Хвороби прогнали?

- Прогнали

- Здоровими стали?

- Стали

- Очкі бачать?

- Бачать

- А ротики?

- Весело сміються

- А ручки?

- Гучно плескають

- А ніжки?

- Гучно топотять

Учитель. Стрітення - свято християнське і народне, дві зустрічі, дві філософії, дві мудрості. Святкуйте Стрітення з новою весною в серці, величайте Господа.

Ось і підійшло до кінця наше свято. А весна тільки вступить у свої права.

Учитель

Тепло нам весна принесла

І сонечка додала

Щоб міцніли наші діти

Й розцвітали, наче квіти

З рідним словом, щоб зростали

Щоб звичаї шанували.

 

Танок «Квітка душа»