Сценарій свята " Свято Покрови - свято козаків"

                             Сценарій « Свято Покрови - свято козаків»

 

Улюблена Богом перлина
Для всіх українців одна —
Козацька моя Україна,
Хлібів золотих сторона.
Негодами лютими бита,
Віками ти йшла до мети,
Тобі в небі зорею світити,
І волю, і долю знайти

 

Розселив Господь людей по всьому світу і кожному народові дав землю. Богом дана земля є святою і рідною, тому її захист — це найперший обов’язок народів.

 

Для українців такою землею є Україна. Вона полита потом і кров’ю сотень поколінь, їхніх працелюбних і героїчних предків. Шануймо героїчну історію нашого великого народу.

 

14 жовтня кожного року увесь християнський світ з глибокою любов’ю, вдячністю і надією славить Пресвяту Богородицю, Матір Спасителя світу Ісуса Христа.

 

Наша нинішня зустріч приурочена святу Покрови Пресвятої Богородиці. Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу.

 

Свято Покрови було найбільшим святом для козаків. Цього дня у них відбувалися вибори нового отамана. Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю закупницею і покровителькою. Багато церков маємо побудованих на честь свята Покрови.

 

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву — Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як день українського козацтва.

 

Сьогодні cвято розпочинаємо,

Аби не забути свого роду,

Де прославу козацьку згадаєм

Щоби бути гідними свого народу

 Нехай сьогодні оживе славна сторінка історії України.

 

Історія – це витвір усього народу, а не лише окремих видатних осіб. Історія України – це одне життя. Є така народна мудрість: «Як ти шануєш своїх батьків, так діти будуть шанувати тебе». 

 

 Відомий український письменник М. Рильський у свій час написав:

Хто не знає свого минулого,

Той не вартий майбутнього.

Хто не відає про славу своїх предків,

Той не вартий пошани.

 

Перші згадки про козаків на Україні у письмових джерелах з’явились у XV століття.  Сама ж історія Запорозького козацтва сягає коріннями у сиву давнину, коли втікачі від феодальних утисків почали гуртуватися за порогами Дніпра для захисту від нападів ординців спочатку у невеликі ватаги, а пізніше – в досить сильні дружини. Справжньої сили козацтво набуло в XVI-XVII століттях.

 

Слово «козак» означає «вільна озброєна людина» і прийшло до нас із тюркських мов. «Запорожцями» захисників України назвали за місцем їх перебування – за порогами Дніпра-Славути. Пороги – це частки твердої кам’янистої породи, що не розмивається водою. Вони утворювали небезпечні для плавання на човнах водоверті. Найгрізніший поріг мав промовисту назву Ненаситець.

 

Що говорить вам козак
Це крилате, горде слово?
Чом завжди буває так,
Що світлішає від нього.

Козак – герой народу України
Козакувати справа не проста
Коли державу відбудуєм незалежну,
Красою слава запалає золота.

 

Козаки – це вільні люди!
Козаки – безстрашні люди!
Козаки – борці за волю,
За народу щасну долю.

Козак – чесна, смілива людина,
Найдорожча йому – Батьківщина.

Козак – слабкому захисник.
Цінити побратимство звик!

Козак усім народам друг,
І лицарський у нього дух.

Козак вкраїнську любить мову
Він завжди здержить своє слово!

 

Історія Запорозького козацтва пов’язана з історією восьми Січей. Слово «Січ» своїм походженням завдячує дієслову «сікти», «робити засіки», тобто дерев’яні укріплення козаків. Перша Січ була заснована в середині XVI століття князем Дмитром Вишневецьким, відомим ще під легендарним іменем Байди, який з гідністю помер, підвішений на залізні гаки, за наказом султана. У 1556 році Дмитро Вишневецький спорудив фортецю-замок на острові Мала Хортиця, організував козаків для відсічі від нападів ворога

 

Байда – Дмитро Вишневецький –
Хортицьку Січ заснував.
Сили збирав він для герців,
Кликав хоробрих до лав.

Хортиця – серце козацьке,
Це є колиска Січі.
Тут промовляли багацько
Стріли, пищалі й мечі.

 

На Січі жили нежонаті козаки та юні джури-хлопчики, яких батьки самі приводили вчитись військовому мистецтву або всиновлені запорожцями сироти. Кожному доступ на Січ був вільним, але вимагалось дотримуватись таких умов:

     бути вільною нежонатою людиною;

    розмовляти українською мовою;

    сповідати православну віру;

    пройти повне навчання(приблизно 7 років).

У Січ міг прийти і жонатий селянин, але, ставши козаком, мусив жити винятково доброчесно. Його карали смертною карою, якщо приводив у Січ матір чи сестру, не кажучи вже про дружину

 

На Січ жінок хоч не пускали, 
Щоб не було там сліз, жалів, 
Та козаки їх шанували – 
Бабусь, сестер і матерів. 

Жінки плекали у любові, 
Дітей звитяжних козаків, 
І Божу Матір в тихім слові, 
Просили, щоб козак вцілів. 
З неволі часто виглядали 
Вони дітей багато літ. 
Сини ж їх в руку цілували, 
Із Січі слали їм привіт. 

Важкі часи для Батьківщини 
На плечі кожного лягли, 
Свої ж права жінки Вкраїни 
В той час відстояти могли.

 

І наші нинішні дівчата

За себе вміють постояти.

А ще, крім того, солов’їні

Пісні вкраїнські заспівати

 

        Пісня « Козацькому роду нема переводу»

 

Прийнятий до лав козацтва записувався в один з 38-ми січових куренів і змінював прізвище на нове прізвисько, яке влучно його характеризувало.  Хто вступав у Січ раніше, мав перевагу перед тим, хто вступав пізніше, тому останній називав першого «батьком», хоч цьому «батькові» могло бути 20, а «синові» 40 років і більше. Про кількість козаків у війську самі лицарі казали так: «У нас, що лоза, то козак, а де байрак, то там по сто, по двісті козак».

 

                                         Сценка Тарас Бульба

 

Тарас Бульба: Ось, сини мої, ми на славній Запорізькій Січі.
Здоров був Печерице! Ось привів тобі синів своїх.
А ну, глянь, які славні козаки.

Андрій і Остап: Здорові були! ( Вклоняються)
Писар: Здорові, здорові ! Ну що, в Христа віруєте?
Остап: Віруємо.
Писар: А в церкву ходите?
Остап: Ходимо.
Писар:  Ану перехрестіться. (Хлопці хрестяться). Хороші козаки з вас вийдуть.
Тарас Бульба. Дорогі мої сини, підійдіть до мене, нехай благословлю вас. (Сини підходять до батька, стають на коліна і схиляють голови.)

Тарас: Благословляю вас, дорогі діти. Свято бережіть козацьку честь і Боже вас збав зрадити своїй  землі, своєму народові.
Хай береже вас Господь. (Цілує синів)

Писар: Вибирайте собі куреня. Зараз і козаки підійдуть.
         ( Козаки заходять в зал з піснею)
Козак: Та в нас товариство, поповнення. Чиї ж ви будете?
(Звертається до Остапа і Андрія).
Остап: Ми – сини славного козака Тараса Бульби.
Козак: Ну що ж, будьмо знайомі.
(кожен козак подає руку і називає своє прізвище)
Козак:  В гарний час приїхали, кошового отамана вибирати будемо.
1 козак: Кочубенка вибирайте!
2 козак: Не хочемо Кочубенка!
3 козак:  Бородавка нехай буде!
Тарас Бульба: Сагайдачного вибирайте!
4 козак: Нехай буде Сагайдачний!
Тарас Бульба: Чи хочете ви своїм отаманом мати Сагайдачного?
Всі: Хочемо! Хочемо!
Сагайдачний: Дякую вам, шановне товариство.(Вклоняється).
Тарас Бульба: Тримай цю булаву. Керуй з розумом та душею. Господа поради питай.
(Сагайдачний бере булаву, вклоняється. Козаки виконують пісню.)
Козак: Ось вона, наша Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі горді соколи!

 

 Кожен козак повинен знати і виконувати заповіді козаків. А ну-мо писарю, зачитай їх нашим глядачам.

Писар. (читає з Грамоти)

Заповіді козаків:

1.Честь і добре ім’я для козака дорожчі за життя.

2.По тобі судять про все козацтво і народ твій.

3.Козаки всі рівні у правах. Пам’ятай: "Немає ні князя, ні раба, але всі раби Божії”

4.Будь працьовитий, не ледарюй.

5.Служи вірно своєму народу, а не керманичам.

6.Дотримуйся слова. Слово козака багато важить.

7.Поважай старших, шануй старість.

8.Тримайся віри предків, живи за звичаями свого народу.

9.Загинь, а товариша виручай.

10.Бережи свою сім’ю. Служи їй прикладом 

 

      Пісня « Сім шляхів»

 

Уряд Запорозької Січі називали Кошем. Цю назву мало також і все козацьке Військо. На його чолі стояв кошовий отаман, чия влада була необмеженою. Але й питали з нього козаки дуже суворо. Не випадково січовики казали: «До булави треба голови». Як символ влади булава вручалась новообраному або переобраному на новий термін керівництва кошовому щороку 1 січня у день виборів на січовому майдані

 

 Попереду всього війська
Виступає отаман.
Чи далеко бій, чи близько,
В ньому він найстарший пан.

Він суддя всім і товариш,
Батьком козаки зовуть.
Кошових багато знаєм,
Що дали в майбутнє путь
Волелюбній Україні –
Нашій рідній Батьківщині.

 

Козаки мали свої атрибути влади та вправно володіли багатьма видами зброї

Булава – це влади знак,
Що втрима в руках не всяк.
До тієї булави
Треба, друже, голови!
В кошового булава
Рік всього в руках була.
А тоді на Раді він
Звіт тримав з усіх сторін:
Що зробити встиг за рік
Цей шановний січовик.

А кошовому отаманові надавався бунчук, за який відповідав бунчужний чи бунчуковий товариш. Він тримав бунчук під час походу над головою отамана, щоб козаки бачили, куди веде їх ватажок

Триметрова чорна паля
Зверху кулю мідну мала,
А під нею – кінський хвіст
Та ще кілька довгих кіс,

Ця військовая святиня –
Перемоги берегиня.
Ніс її в бою бунчужний,
Щоб козачий стан був дружний:
Де бунчук – там кошовий
Кіш веде на правий бій.
 

Святинею всього війська вважались литаври (або котли чи тулумбаси), а відповідав за них довбиш чи политаврник, який навіть палички інструмента зберігав у себе в курені

В двох котлах закрили дірки,
Натягнувши тугі шкірки.
Вийшли зовсім не прикраси,
А козацькі тулумбаси.

Довбиш б’є в них паличками,
Січ скликає до майдану.
Цей порядок жив роками,
Викликав до себе шану.

Прапори куренів чи сотень називали значками

Прапор куреня військовий
Називали всі «значок».
Стяг гаптований шовковий
З козаками міряв крок.


Прапор Війська Низового –
Це святиня із святинь.
Скрізь трималась кошового
Найсвятіша з Берегинь.

Усього Коша відвага
Поєдналася у нім.
Бойова Січі звитяга
В’ється в небі голубім.

Та й козаки уміли вправно
Стріляти з лука у боях.
А стріли поміщали гарно
За спиною у сагайдак.

Фальконета – це гармата,
Місця просить небагато.
Хоч маленька, та моторна,
З борту чайки б’є проворно

Ратищем спис називали діди.
Річ ця в бою знадобиться завжди.
Ним ворогів січовик доганя,
Влучно їх списом збиває з коня.

Два наконечники спис може мати.
Можна й мости було ним будувати:
Грузькі місця вимощали списами –
Ратища швидко ставали мостами.

Шабля – лицарю сестриця,
З нею він в бою, мов криця.
Зброя честі козака
Гарна і дзвінка яка!

Була ця зброя у військах султана,
У яничарській діяла руці.
Криве, як місяць, лезо ятагана,
Ним володіти й козаки знавці.

Фігури, зроблені із бочок,
Були помітні з різних точок.
В степу фігури будували,
Щоб рятуватись від навали:

Коли десь спалахне фігура,
То знали і козак, і джура,
Що близько ворог. Взявши зброю,
Палили іншу: «Січ! До бою!»

 

Хочеться сказати окремо про ще одну козацьку річ. Це звичайнісінький на перший погляд віз   Саме цей вид транспорту неодноразово допомагав козакам робити зі свого похідного табору неприступну, а коли треба, то ще й рухому фортецю. Під час сутичок з ворогом, прив’язуючи вози колесом до колеса, козаки утворювали замкнуте коло, в центрі якого ховалися самі. Вони мали змогу весь час вести прицільний вогонь по ворогу, бо ділилися на багато груп по три чоловіки. Доки перший влучно стріляв, другий і третій перезаряджали і передавали мушкети чи рушниці першому. Нападники не могли близько підступитися до табору козаків, які могли тижнями витримувати оборону у цих своєрідних фортецях.

 

Віз козацький – добра штука.
Він не лише для речей.
Не гуркоче і не грюка
І приємний для очей.

Без цвяшка й одного збитий
Дерев’яний увесь віз.
Там, де треба – дьогтем «вмитий»
Щоб не чувся скрип коліс.

Ніби мирним віз удався,
Але табір бойовий
Із возів ураз збирався,
Якщо поруч ворог злий.

За возами, в колі тіснім,
Як в фортеці козаки.
Тут їх не здолати, звісно,
Відійдуть нападники!

А чого варті згадки про майстерність запорожців у морських походах?! «Поява в морі чотирьох козацьких човнів наводила на Константинополь більший жах, ніж поява чуми...» – писав французькому королеві Людовику ХІІІ його посол в Константинополі.

 

Очерет трима з боків
Чайку – човен козаків.
Тому чайка легко йде,
Не черпне води ніде.

Півня має на боку,
Щоб кричав «Кукуріку!»,
Час козацтву сповіщав
Та злих духів відганяв.

Є ще два види важливої козацької зброї, з якою лицар ніколи не розлучався. Ставлячи інтереси товариства вище власних, дбаючи більше про загальну користь, про захист Вітчизни, він міг посміятись і сам із себе, і з ворога, не боячись нікого і нічого

 

Сміх – теж зброя козака,
Не слабкіш від гопака.
Потішає всіх навкруг,
Підіймає Січі дух

 

До церкви причвалав старий козак.

В поклоні ледь не до землі зігнувся:

— Зроби, о Боже милосердний, так,

Щоб я сьогодні ж в турка обернувся!

Почув слова ці випадково піп,

Що і походи знав в житті, і битви:

— Ти, батьку, збожеволів?

Чи осліп?

Що за безглузді просьби і молитви?

Хіба не турок напада на Січ?

Хіба не він чига на нас край шляху?

Козак зітхнув:

— Не в тому, отче, річ!

Я зроду не молився ще аллаху.

Конини навіть в рот я не беру,

А навпаки — люблю вминати сало.

Я просто хочу, щоб, коли помру,

Хоч на одного турка менше стало

 

А є ще й досі до кінця не розгадана загадка козацької військової вправності. Ще з часів язичницької Русі існувало бойове мистецтво волхвів, окремі елементи якого ввійшли в бойовий гопак козаків . Ще донедавна гопак сприймався тільки як національний танок. А тепер відомо, що гопак за козацької доби – це добре розроблена система єдиноборства. Козак домагався вільного володіння не лише зброєю, а й власним тілом.

 

Гоп-гоп, гопачок,
Затанцює козачок!
Танець хвацький,
Дуже вправний,
І веселий, і забавний.
На дозвіллі і в поході.
Козаку стає в пригоді.
Та не тільки це танок,
А й військовий ще урок.
Це мистецтво звуть отак:
Славний бойовий гопак.

 

       Танець «Гопак»

 

До своєї зовнішності запорожці ставились по-різному. Але за гігієною слідкували навіть в суворих воєнних умовах.

 

Вуса — гордість козака,
Ними й ворога зляка.
Не носили бороди
Наші лицарі-діди.

Оселедець – не рибина,
А козацькая чуприна.
Він за вухо зачіплявся
Та під шапкою ховався.

Жупан, сорочка, гарний шлик –
Це лицарский святковий лик –
Ще поясок шовковий,
Парадні все обнови.
 

 А не розповісте ви нам, шановні козаки, яку їжу готували ваші браття? Адже вони навіть їжу готували й споживали дотримуючись певних традицій

 

 Так, от, шановні братці-товариші, їжу готували у мідних та чавунних казанах, які, доречи, тримали в чистоті. Готували три рази на день. Звичайно подавали соломаху, тобто житнє борошно, густо зварена з водою, тетерю, вона відрізняється тим, що зварена на квасі, і щербу, це також, житнє борошно, але зварене на риб’ячій юшці. Крім цього козаки ласували м’ясом, дичиною, рибою, полюбляли вареники, сирники, гречані з часником галушки, рубці, «свинячу голову до хріну та локшину на переміну», мамалигу – тісто з проса або кукурудзи, яку їли з бринзою, тобто солоним овечим сиром, або з пастремою, тобто висушеною на сонці бараниною і загреби – коржі, які називалися так, тому що клалися в натоплену піч і загрібалися в попіл або вугілля. 

 

Приготує на кабиці
Все, що треба, кашовар.
Кухню знає до дрібниці,
Йому служать жар і пар.

Коли все гаразд чи в скруту,
Він встає усіх раніш.
Варить щербу, таратуту
І тетерю, і куліш,

Соломаху, гречку, рибу,
Мамалигу й галушки.
Кухар тут ніде не схибить,
Хоч котли – це не горшки.

В чужині чи в ріднім краї
Має справ багато він,
І, як музику, сприймає
Казанів козацьких дзвін.
 

За сирно козаки ставали.
Це – стіл, що в курені стояв.
Молитву Господу складали
За те, що мали досить страв.

Тоді сім’я козацька мирно
Сідала їсти круг стола.
Завжди всіх пригощало сирно
Смачними стравами з котла.

Куліш пшоняний з тістом житнім
Жовтаво-сірий колір мав.
Його козак за колір, видно,
Саме тетерею назвав.

Її любили з хріном, квасом,
З цибулею та часником.
Круг сирна посідавши разом,
Тетерю їли всі гуртом.

Щерба – страва це козацька,
Сил вона дає багацько.
Йде на щербу свіжа риба,
І не треба навіть хліба.

 

      Пісня « Ми нащадки козаків»

А зараз ми перевіримо, що ви запам’ятали про звитяжних захисників України, мужніх лицарів – козаків. До вашої уваги вікторина «З історії козацтва». 

                      Вікторина «З історії козацтва»

 

1. Що означає слово «козак»? (Вершник, вільна людина.) 

2. Як називаються козацькі хати? (Курені)

3. Яку зачіску носили козаки? (Оселедець)

4.  Що їли козаки? (Галушки, вареники, мед, печену рибу…)
6. Найважливіша ознака влади в козацькому війську. (Булава і бунчук) 
7. Що означає для козака слово «чайка»? (Човен.) 
8. Найвідоміший козацький танок. (Гопак.) 
9. Де розташовувались козацькі табори? (Запорозька Січ.) 
10. Народний співець, оспівувач подвигів козаків. (Кобзар.) 
11. Голова козацького уряду. (Гетьман.) 
12. Про яку деталь козацького вбрання казали: «широкі, як чорне море»? (Шаровари.) 
13. Найвідоміша козацька страва. (Куліш.) 
14. Кому не дозволялося заходити на територію Запорозької Січі? (Жінкам.) 
16. Яке церковне свято козаки вважають своїм і коли воно 
відзначається? (Покрова, 14 жовтня.) 

 

       З давніх-давен людям відомо: «Дерево життя — це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок — символ минулого, другий — сучасного, третій — майбутнього». Запорізька Січ... Мабуть, немає жодної людини на нашій багатостраждальній Україні, яка б не знала про славну Січ, про січове козацтво, їхнє лицарство. 

 

      Сьогодні козак -  не той, хто одягнений у вишиванку й шаровари. Козак - це передовсім воїн за духом, і воюватиме він тільки за честь і свободу. ШЛЯХЕТНІСТЬ, МУДРІСТЬ, ВІДВАГА – три основні прикмети козака: шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не залякаєш! 

 

      У глибині душі кожного українця живе козак: воїн, який нічого не боїться і за рідну землю без роздумів віддасть своє життя. Отже всіх ще раз вітаємо зі святом, і бажаємо міцного козацького здоров'я, незламної волі до перемоги та патріотичного духу, який допоможе долати будь-які перешкоди!

 

       Козаки боронили рідну землю і щиро вірили, що Пресвята Богородиця та янголи завжди захищатимуть нашу Неньку- Україну від усього лихого

 

Тихо янгол над світом летів і згубив ненароком пір’їну,

Вже спустився , підняти хотів, та побачив в ту мить Україну.

Споглядав неймовірну красу, вся земля, ніби та вишиванка,

І не стримав сердешний сльозу, в небеса полетів на світанку.

Спозаранку до Бога прийшов і повідав недавню пригоду,

Розповів, як літав і знайшов край чудовий,з могутнім народом.

Знов до Господа він шепотів, все казав, як же мова лунає,

Кожне слово, мов спів солов’їв, кожен звук в серці слід залишає.

Потім він на коліна упав, і почав Бога щиро благати,

Щоб Він милість Вкраїні послав, щоб дав сили всі біди здолати.

Досі молиться янгол за нас, ця молитва свята не стихає,

На колінах стоїть повсякчас, Україну крилом захищає!

     Пісня « Нам є що захищати»