Сценарій та презентація до вечора-пам'яті вечора жертв голодомору

« Схилімо голови в скорботі »

СЦЕНАРІЙ ВЕЧОРА-ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

                       (Голос поза сценою у супроводі музики)

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік…

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

 Як скорботна німа край могил.

                      (Виходить дівчинка зі свічкою)

 Учениця.

Не звільняється пам’ять,

Відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю:  не замки – твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем –

Потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної  гори.

Надійшли. Придивляюсь:

Вкраїна ХХ століття.

І не рік, а криваве клеймо:

«Тридцять три». 

                      (Запалює свічу).

Учениця.

Літа 7441-го від Створення світу (літа 1933-го від Різдва Христового) був в Україні великий Голод… Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу. А була  тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.

Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

Танули на обширах України важкі сніги весни 1933 року, являючи світові трупний сморід, апокаліпсичні видива, співмірні хіба що з картинами Страшного Суду.

А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні, пам’ятають інше.

На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ.

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Учениця.

Пекельні цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот.

Немов прокляття, ожива

Рік тридцять третій…

Голод… Голод…

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

… Хоч радість легше пам’ятать,

Та треба пам’ятать і горе.

Ведучий 1.

80 років тому нам хотіли винести вирок смерті.

Ведучий 2.

80 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

Ведучий 1.

80 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про усіх полеглих здатна звільнити від мороку минулого.

Учениця.

Павутиною тремтить життя,

І його так легко обірвати,

Тій біді немає забуття,

Ні, цього не можна забувати.

Смутком гнуться віти на вербі.

Кожен спогад, мов свята зернина.

В невимовній і тяжкій журбі

Голову схиляє Україна.

Ведучий 2.

Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання(розстрілу)».

Ведучий 1.

Голодні 1932-1933р.Не назвеш геть неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3млн.т. Таким чином, це не могло принципово змінити продовольчий баланс країни. Голод закінчився у 1934 році. Не було голоду й у 1936р.коли врожай був значно менший (на 15-20%) ніж у 1932-1933роках.

Ведучий 2.

Найжахливішим у трагедії голоду було те, що для нього не було об’єктивних причин. Сам Сталін заявив: «Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932році перевищував урожай 1931року». Його весь забрали, навіть посів, залишивши селянам голодну смерть.

Ведучий 1.

Важко уявити що одноденний пайок важкохворої дитини в інфекційному ізоляторі становив: 90 грамів молока, 50 грамів хліба та       20 грамів крупи.

Ведучий 2.

А зараз ми хочемо продемонструвати вам цей пайок.

(демонстрація пайка)

 Ведучий 1.

Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.

Ведучий 2.

Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець.

Ведучий 1.

Натопивши маковинням хату, закрила комин мати. І на ранок усі діти мертві.

                      (виходить дівчинка в чорному вбранні з замотаною

                                    в пелюшки дитинкою)

Спіте діти, спіте міцно,

Янгол Божий на порозі,

Вже не буде їсти хтітись,

І не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням,

Затулила міцно і комин,

І в тумані темно-синім,

Заспіваю колискову:

Спи, синочку, горе-ласко,

Засинай…навіки, доню.

Учениця.

О діти, діти, Ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте.

Ви не розцвівши згинули дочасно,

Поклав у землю вас голодомор,

Я ж бачу, як важкий достиглий колос,

Схилився над голодними дітьми.

Ведучий 2.

Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-1933 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 000 чоловік, щогодини – одна тисяча, щохвилини – 17 людей. Голод забрав протягом 1932-1933 років, за різними підрахунками, від семи до десяти мільйонів людських життів.

  Учениця.

О, як же ти не вмерла, Україно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно, -

Й ніхто за це ні в кого не спитав.

Ведучий 1.

Українське село гинуло мовчки. Наша мати-Україна божеволіла від горя і безвихідності. На її очах гинули безневинні діти, і з благанням зверталася вона до Богородиці.

                      (Під музику виходить Україна в жалобі.)

Мати-Україна(стоїть на колінах перед іконою Богородиці і молиться).

 Богородице! Матір наша небесна! Куди ж ти відійшла? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу дияволу? Чи ж не бачиш, криниці повнії українських сліз? Чи ж не бачиш, що то вже не я – Україна, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?!

Ведучий 2.

І стояла вона, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, мати-Україна, на велетенському хресті розіп’ята.

Мати-Україна (шепоче).

Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Куди ж ви? Як же я без вас? (голосніше) Прости, небо! Простіть, зорі! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, не бачені від створення світу, простіть! (тихо) Нема. Зотліли. Відлетіли ключами в небо.

                                      МОЛИТВА

Сину божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті мій народ, у якого дика саранча забрала до зернини.

Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Чи ж не бачите, як доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? То не Україна, а ціла велетенська могила.

Де ви, сили небесні?

Господи! Страждання, муки і горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і навіки вічні відведи. Амінь.

Учениця

Ми не забудем рік тридцять третій,

Як Україна стогнала від голоду.

Й досі ми чуємо стогін далекий

Голосів, помираючих з голоду.

Ми не маємо права забути все це,

Бо весна тридцять третього року

Поклала у землю людину живцем,

Не ступивши назад ані кроку.

Їстиму хліб і молитимусь Богу,

Щоб не було більше лиха такого.

Богу молитись і щиро просити,

Щоб українці завжди були ситі.

  Ведучий 1.

Тож пом’янімо хоч сьогодні хвилиною мовчання, з непростим запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої трудної історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали.

Ведучий 2.

На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років оголошую хвилину скорботи.

Хай ця хвилина для нас стане актом поминальним, актом перестороги і покаяння, увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

                       (Хвилина мовчання) 

  Ведучий 1.

Тож запалімо поминальні свічі. Поставимо їх у кожному вікні. Хай у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

Ведучий 2.

Це – знак нашої пам’яті. Це – святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це – світло очищення задля нашого майбутнього. Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди.

Учениця

Запалимо свічку у кожній оселі

На пам’ять на вічну про дні невеселі…

Про голод, що вдерся у кожну хатину.

І нищила смерть ця старого й дитину…

І падали в гаю знесилені люди…

Й здавалося краю страхіттям не буде!

Худесенькі діти жують лободу…

Важко уявити картину оту!
             Годину трагічну вшануємо нині:

Запалимо свічку у кожній родині…

Учениця

Хай палає свіча… Хай палає,

Поєднає вона нас в цей час.

Хай сьогодні спогади лунають.

Пам’ять чиста, світла і велична,

Пісня й слово хай єднає нас.

Учениця

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу оберуть дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу,

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було на світі краще.