Сценарій та презентація до Всесвітнього дня поезії

Про матеріал

Сценарій до Всесвітнього дня поезії

«Поезія - це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі»

Мета: ознайомити учнів з Всесвітнім днем поезії; вдосконалювати навички виразного читання напам'ять творів різних жанрів, відомих митців поезії; розвивати творче мислення, уяву, уміння аналізувати прочитане; виховувати любов до поезії, «почуття часу», точність та влучність слова.

Перегляд файлу

Сценарій до Всесвітнього дня поезії

«Поезія - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі»

Мета: ознайомити учнів з Всесвітнім днем поезії; вдосконалювати навички виразного читання напам'ять творів різних жанрів, відомих митців поезії; розвивати творче мислення, уяву, уміння аналізувати прочитане; виховувати любов до поезії, «почуття часу», точність та влучність слова.

Вступне слово вчителя:

Страшні слова, коли вони мовчать,                                                
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 
із них почав і ними ж і завершив. 
Людей мільярди і мільярди слів, 
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність. 
Усе було: асфальти й спориші. 
Поезія - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ведучий: Добрий день, шановні гості! Ми раді Вас вітати в нашому затишному літературному кафе. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати її величність ПОЕЗІЮ.

Наша зустріч присвячена Всесвітньому дню поезії ! Це  свято, яке відзначається щороку 21 березня (в день весняного рівнодення).

Ведучий: Всесвітній день поезії відзначається і в Україні. У відривному «Українському народному календарі» він уперше з'явився 2004 року. У поезії є своє народження,  цей день має свою історію.

Ведучий: (ОЛЕКСАНДР) У 1999 році на 30 сесії генеральної конференції  ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де РОЗТАШОВАНА штаб-квартира ЮНЕСКО.

До вашої уваги ІНФОРМАЦІЙНЕ відео про день поезії.

ВІДЕО «День поезії»

 А тепер питання до вас, шанувальники поезії, що для вас ПОЕЗІЯ. (учні розказують, що для них поезія, тримаючи в руках роздруківки, наприклад: Поезія – це мука).

Учень 1:

Що  таке  поезія?

Це    мука:

Підступає,  множиться,  болить.

Іноді  візьме  тебе  за  руку,

Іноді  відпустить  і  мовчить.

Учень 2!

Що  таке  поезія?

Це    свято:

Грає  в  тобі  музикою  слів,

Молодечо,  радісно,  крилато

Викресає  іскру  з  почуттів.

Учень 3:

Що  таке  поезія?

Це    совість:

Бо  коли  несила  говорить,

То  вона  заплаче…  І  говорить,

І  сльозою  кожною  бринить.

Що  таке  поезія?

Це    проза,

Що  до  рими  пнеться  в  лабіринт.

Вулканічна  лава,  що  морозить.

Жар  вогню,  що  в  спеку  холодить.

Учень 4:

Що  таке  поезія?

Молитва.

Звернення  до  Бога  і  людей.

Це  -  любові  невимовне  світло,

Що  до  Тебе  крізь  цю  ніч  веде.

 

 УЧИТЕЛЬ: У житті все починається з чогось: річечка зі струмочка, дерево із коріння. Так і в поезії. Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стус, Дмитро Павличко, Володимир Сосюра, Василь Симоненко, Ліна Костенко…та багато інших – ці імена входять в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця. Кожний знаходить в них щось своє, близьке і зрозуміле.

Тарас Григорович Шевченко. Його сміливо можна назвати символом української нації, творчість якого присвячена боротьбі нашого народу за свободу та рівність і проти поневолення. Ворог за часів Тараса Шевченка в українців був той самий, що і зараз – москалі. Тож вірші нашого видатного поета у часи війни з росією звучать по-особливому і несуть нові значення.

 УЧЕНЬ:У поемі “Сон”(1844р.) поет, пізнавши москалів, аналізує психологічно московську вдачу, описує людські характери взагалі і між ними змальовує москаля (Слайд 3)

У всякого своя доля

І свій шлях широкий,

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,

Чи нема країни.

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

УЧЕНЬ 2: І сьогодні вірші Тараса Шевченка, Кобзаря та Пророка, як ніколи є актуальними, вони надихають українців на боротьбу з окупантом. Понад 200 років тому він у культурному плані повстав проти Російської імперії, а сьогодні їй протистоїть вся Україна. Він боровся за нашу свободу словом — ми боремося ділом!

Тілько ворог, що сміється...        

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине –

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Свого часу на літературному  небосхилі загорілися дві зіроньки, які сяють і до сьогоднішнього дня. Це великі поетеси – Л. Українка і Л. Костенко. Люди різних віків, але пам'ять і шана про них незабутня. Сьогодні до нас завітали Л. Українка, Л. Костенко, а також любителі їх поезій (Слайд 4)

(Виходить Леся Українка)

Леся. На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала.

А хто стрічався на шляху зі мною,

Того я щирим серденьком вітала.

(Виходить Ліна Костенко)

Ліна. Я вибрала долю собі сама

І що зі мною не станеться ,

У мене жодних претензій нема

До Долі моєї обраниці

 

Я – Леся Українка!

Я – Ліна Костенко!

Я – минуле!

Я – сьогодення!

          Добрий день ! А що ти тут робиш? Може,  познайомимось!

          Добридень! Мене звати Леся. Я тут насіяла квіток, а тепер за ними доглядаю. А тебе як звати?

          Моє ім’я Ліна. Я нещодавно приїхала до Києва і ще нікого тут не знаю. Будеш моєю подругою?

           Звичайно. Будемо товаришками.

          Лесю, а розкажи щось про себе.

           Леся розповідає вірш «Як дитиною, бувало»

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

 

 І мені, Лесю, є про що розповісти тобі.

                 Ліна розповідає вірш «Мій перший вірш написаний в окопі»

Мій перший вірш написаний в окопі, 
на тій сипкій од вибухів стіні, 
коли згубило зорі в гороскопі 
моє дитинство, вбите на війні. 

Лилась пожежі вулканічна лава. 
Горіла хата. Ніч здавалась днем. 
І захлиналась наша переправа 
через Дніпро – водою і вогнем. 

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик. 
Хрестилась баба, і кінчався хліб. 
Двигтів отой вузесенький окопчик, 
де дві сім'ї тулились кілька діб. 

О перший біль тих не дитячих вражень, 
який він слід на серці залиша! 
Як невимовне віршами не скажеш, 
чи не німою зробиться душа?! 

Це вже було ні зайчиком, ні вовком – 
кривавий світ, обвуглена зоря! – 
а я писала мало не осколком 
великі букви, щойно з букваря, – 

той перший віршик, притулившись скраю, 
щоб присвітила поночі війна. 
Який він був, я вже не пам'ятаю. 
Снаряд упав – осипалась стіна.   .

-          Ліно, ідемо, я покажу тобі свою найкращу квітку.

            Дівчата, взявшись за руки, виходять.

ВЧИТЕЛЬ :Казка Лесиного дитинства обірвалась у підлітковому віці, коли дівчинка зненацька занедужала на туберкульоз кісток. Ліна приблизно у такому ж віці стає дочкою «ворога народу»: радянсько-імперський «чорний ворон» на ціле десятиліття забирає від неї батька. На родинне горе накладається й Друга світова війна. 

 ВЕДУЧИЙ: Ліна Костенко одна з перших відгукнулася на вторгнення Росії на територію України ще 2014 р. (Слайд 5)

“І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми,а завтра – ви”

Після повномасштабного вторгнення Росії на територію України Ліна Костенко підтримала своїх українців та звернулася до російської влади, яка таїть злобу на нас, намагаючись відібрати українські землі, руйнуючи міста та відбираючи життя мирних громадян (Слайд 6)

Це ж треба мати сатанинський намір,

чаїть в собі невиліковний сказ,

щоб тяжко так знущатися над нами,

та ще й у всьому звинувачувати нас!

ВЕДУЧИЙ: Підсумовуючи, хочеться сказати, що Леся Українка та Ліна Костенко, безперечно,  одними з найкращих митців нашої держави, чий внесок в українську літературу неможливо переоцінити.

ВЕДУЧИЙ: Справжні патріоти України залишили нам свої одкровення – зізнання  в любові до України. Вслухаймося в їхнє палке, пристрасне, щире поетичне слово!

До вашої уваги інсценізація вірша херсонського поета Валерія Кулика «Розмова з сином» (Слайд 7)

                                   (На сцену виходять мати, син, батько під мелодію ).

Голос за кулісами:

В степу материнка цвіте-відцвітає,

На вітрі досвітньому зріють жита,

А мати щаслива дитя пригортає

І чайка у ранішнє небо зліта.

Мати:

Сину, коханий мій сину,

Мамине слово шануй!

Сину, люби Україну,

Як неповторну весну!

Син

Мамо, квітневим туманом

Полечко-поле світа…

Слово твоє, моя мамо,

Я пронесу крізь літа…

Мати:

Візьми, мій соколику, в далеку дорогу

Батьківську і віру, й надію, й любов…

Тужитиме серце за отчим порогом,

Та радість прилине, як ластівка, знов.

Батько:

Сину, рідненький мій сину,

Понад усе у житті

Маєш любить Україну,

Ниви її золоті!

Син:

Тату, цю землю багату

Я, мов любов, збережу –

Стану врочисто і свято

На заповітну межу…

 

Ведучий 1. Надзвичайно гарно, вишукано, майстерно, патріотично написаний вірш!

Ведучий 2. Дуже гарно. Говорить і душа, і серце, зболене за Україну.

 

ВЧИТЕЛЬ : Сьогодні в такий складний час для України, не можемо не згадати сучасних поетів та їх поезію про війну. Одна з них – поезія «МИ КРИЧИМО»  Наталії Мартинюк (На фоні презентації і сумної мелодії учні по одному виходять з написами і розказують вірш).

 

МИ КРИЧИМО

Ми кричимо у Небе голосом дніпрян

Ми кричимо у Небо нині Броварами… 

Зціли нас, Боже, від глибоких ран,

Нам кожен день нові лишає шрами.

 

Прости за все нам, Господи, прости,

 Вже стільки мук в агоні зазнали  

У лісі, що в Ізюмі, ми-хрести

В Оленівці ми Аушвіцом стали

 

У Запоріжжі ми дводенне немовля,

У Вінниці невинно вбиті діти                                      

Ми, горем перетоптана, земля.

Летять слова благання понад світом...

 

Ми – Буча, ми - Гостомель, ми - Херсон,

Бахмут і Харків з ними - Волноваха. 

Ми - кожен, хто потрапив у полон,

Ми - кожен, хто вже посивів від жаху.

 

Порою спотикаємось без сил,

То гостро нам болить, то знову - тупо 

Ми - невідомих тисячі могил,

Ми - спалений, розбитий Маріуполь

Ми - Україна, ми - один народ. 

Нас зранених несе Господь з любов'ю,

А чаша переповнена скорбот,

Просочені сльозами, горем, кров'ю.

 

Ми кричимо у Небо голосом дніпрян

Ми кричимо з підвалів, з фронту, з різних станцій.       

Звучать молитви українців, християн,

Бог бачить coтні тих геолокацій!

 

 Врятуй нас, Боже! Що не так – прости,

Надію дай нам, підніми з руїни.

Щоб в Небеса подячні йшли листи,                     

Яких відправник - ВІЛЬНА УКРАЇНА.

 

ВЧИТЕЛЬ: 29 січня 2023 року відійшов у вічність відомий український  поет, перекладач, літературний критик, публіцист, громадсько-політичного діяча - Дмитро Павличко. Він також був дипломатом, політиком і одним із авторів Акту проголошення незалежності України.

На весь світ відомою й від початку народною стала пісня «Два кольори». За спогадами доньки композитора Олесі Білаш, Павличко з Білашем написали її 1964 року під час зїзду комсомолу. Нудьгуючи на ньому, роззиралися довкола, аж поки в поле зору потрапила чорна хустка на жіночих плечах , у яскравих червоних трояндах . Поетові згадалися тоді хустки в рідному селі та власні вишиванки. «Червоне – то любов, а чорне – то журба», - промовив до Білаша. А пісня вже творилася в їхніх серцях і душах, тож тихенько покинули залу. Того самого дня в Будинку творчості під Києвом швидко і щасливо народилися «ДВА КОЛЬОРИ» (Слайд 8)

До вашої уваги імпровізація на пісню «ДВА КОЛЬОРИ»,

 

Ведучий 2. Україні, всім нашим мужнім воїнам, які захищають суверенність , недоторканність  і незалежність держави, присвячується наступні патріотичні слова.

Виходять  двоє учнів: українка та українець (Слайд 9)

Українка. Я – українка! Понад усе люблю отчий край, де я виросла, рідну мою Україну.

Люблю тебе, Вітчизно, мила Україно,

Бо щастя жити ти мені дала.

Для мене ти одна, і рідна, і єдина,

Я все зроблю, щоб ти веселкою цвіла!

 

Українець. Я – українець. Славний захисник роду і Вітчизни, вірний заповітам батьків і дідів наших.

Я – українець, я не малорос,

Пишаюсь родом тисячокорінним.

Тарас за мене мучивсь і боровсь,

Щоб я зродився зерням України.

 

Українка.

Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

Бо ти у нас одна-єдина, -

Писав  в своїх віршах Тарас.

Молюсь, - казав він, - щоб у тебе

Не було між людьми війни,

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі.

 

Українець.       Рідна Україно, земле колискова,

                          Обіймаю піснею тебе,

                          Краю мій зелений, золото вербове,

                          Стежко моя, роси голубі!

                          Мати Україно! Сонце чорноброве,

                          Уклоняюсь піснею тобі. 

ПІСНЯ: (Всі учні виходять на сцену і виконують пісню)


Ой Україно, ти люба ненько,
Тобі вірненько присягнем.
Серце, кров, честь, любов –
Все тобі віддати в боротьбі.

За Україну, за її волю,
За честь і славу, за народ!

 

Ведучий 2. Дякуємо за увагу!

1

 

docx
Додано
13 січня
Переглядів
541
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку