Сценарій тематичного вечора – портрета «Симфонія життя Сергія Кустова»

Сценарій тематичного вечора –портрета

«Симфонія життя Сергія Кустова»

Диктор: Шановні панове актори, прохання повторити тексти ролей. Сьогодні виставу дивиться колектив школи, який цю виставу ще не бачив, так що діти вам підказувати не будуть!

(звучить лірична музика)

Ведуча:Живучи у театрі, де сцена гортає героїв,

де волосся і грим насувають на образ печать,

Я люблю перевтілитись в те, що не зветься собою,
і не можу від імені тих не звучать.

Ведуча:Хай вони хто помер, чи хто сяє в майбутньому часі:

Їхні грубі тіла чи зманіжені душі я вчу.

Беручи їх слова й несучи в діафрагмовій чаші,

я крізь серце пускаю історію думки й звучу.

Ведуча:Ти сидиш у партері чи мнешся, мов кіт, на балконі

Я не хочу тебе, але можу й тебе обійнять.

Мій театр і любов, возз'єднавшись в одному законі,

Мають право моє на підмостках життя розіп'ять.

 

Ведуча:Він не любив великих слів, не прагнув слави. Але його ім’я звучало в театральних колах так, наче воно завжди там було, є і буде.

 Ведуча:Сергій Кустов - це народний артист України, український актор театру та кіно, актор Першого українського театру для дітей та юнацтва, що народився 12 жовтня 1946 року в Гадячі. Саме тут пройшли дитячі та  юнацькі роки.

•          Згадуючи дитинство Кустова можна довго посміхатися. Воно було сповнене радісними та веселими моментами. Насправді, він був бешкетником. Любив з друзями збивати сусідські груші, грати в м'яч який обов'язково залітав куди не треба, рибалити і пізно приходити додому коли уже всі починали його шукати.

Говорячи про його дитинство неможливо не виділити цікаву історію про те як малий Сергій провалився під лід на річці Грунь та без жодних сумнівів друзі побігли рятували хлопця. Що ж тут такого незвичного? А те що ніхто не побоявся, ніхто не панікував і через лічені хвилини братська компанія уже сиділа на печі на Підварку і куштувала домашню смажену ковбасу.

Ці історії вчать сміливості, вчать берегти ту дитячу безтурботность, вчать цінити і пам'ятати уроки школи життя.

•          А ось літо було порою для справжніх випробувань. Сидячи на горбочку, неподалік попівської садиби, найстарший з них - Вовка питав: хто піде збивати груші? Сергій визвався самий перший. З кущів побігла гроза сміливих та хитрих хлопчаків - треба мати розум та спритність, щоб ніхто не помітив їхнього злочину і щоб груші не повипадали з пазухи

(Сцена в напівтемряві. Сергій сидить за столом, тримає листа. За ним – вікно, за яким зоряне небо.)

Ведучий 1: Кожна велика подорож починається з першого кроку. Іноді – з першого слова. А іноді – з першого листа, у якому ти повідомляєш світові про своє рішення.

Ведучий 2: Але чи готовий світ почути тебе?

Сергій Кустов: (читає) «Повідомляю родину, що збираюся складати вступні іспити в театральний…»

(З’являється Мати. Вона повільно підходить, кладучи руку йому на плече.)

Мати (тепло, але серйозно): Театральний?.. Сергію, це нелегкий шлях. Театр – не тільки сцена і оплески, це сумніви, боротьба, розчарування…

 Сергій Кустов: (читає) Але хіба можна зупинити того, кого кличе мрія, кого кличе сцена?

Мати: Синку, якщо серце каже тобі йти, йди. Але пам’ятай – шлях акторства починається не з гри, а з пошуку себе.

(Світло поступово пригасає, залишаючи лише тінь Сергія у роздумах.)

Ведучий 2: З пошуку себе? Мабуть ці слова, надихнули  Сергія прийняти рішення. Він зробив перший крок, крок до мистецтва. Але чи справді він тоді розумів, що на нього чекає

 (Світло пригасає, Сергій стоїть замислений.)

Ведучий 2: Коли Сергій вперше переступив поріг театрального інституту, він думав, що знає все про театр.

Ведучий 1: Але насправді він не знав навіть головного. Що театр – це не лише талант. Це дисципліна, це шалений труд.

(Сцена театрального класу. Викладач – колишній моряк, ходить поміж студентами, суворо вдивляючись у їхні обличчя.)

Викладач (гучно): В театрі друзі як на флоті! Ви – матроси, актори – моряки!

Студент: А капітан?..

Викладач (піднімає вказівний палець): Актор – це капітан власної долі! Запам’ятайте.

Студент: Але щоб стати капітаном, що треба зробити…

Викладач: Треба з’їсти пуд морської солі. Театр це перевірка на міцність.  Театр – це не просто сцена. Це велика книга, яку читають душею.

Сергій: Із якої книги треба почати?

Вчитель: Починати треба з книги Станіславського  «Робота актора над собою». Ця книга стане вам  дороговказом, але  пам’ятайте, що навіть найкраща книга не зробить вибір за Вас. Зрозуміли?

Сергій: (гортає сторінки, задумливо): Я зрозумів…

Викладач: І на останок запам’ятайте: навчання – це не лише уроки. Це ще й виклики. Іноді – дуже несподівані. І починається все з етюдів. Етюди – це маленьке життя, в якому трапляється все: і сміх, і біль, і навіть розірвані штани…

Сергій: Я йшов сюди, не знаючи, ким я є, але тепер я розумію ким я хочу бути: тепер для мене сцена – це місце, де я стаю собою. (звучить лірична музика)

Ведучий1: Саме з першої зустрічі зі своїм наставником Сергій Кустов зрозумів, що театр – це не лише мистецтво… це ще й випробування на міцність! Зрозумів, що  іноді сцена диктує свої правила.

Ведучий 2: Правила, в яких актор не повинен копіювати інших. Бо сцена – це не театр тіней, а світло, яке йде зсередини!

 

Ведучий 1: Знавці називали його майстром сцени, критики – невиправним авантюристом, а учні – найсуворішим учителем. Та він сам не погоджувався ні з одним визначенням.

Ведучий 2: Його вистави змушували плакати навіть найчерствіших. Його рішення руйнували правила. Його мовчання говорило більше за будь-який монолог.

Ведучий 1: Говорили, що він міг зупинити репетицію через один невірний жест. Що він міг змусити актора заново відчути текст, змусити глядача повірити в обман сцени... і водночас відкрити правду життя

(Звучить пісня «Місто весни» Океан Ельзи & Один в каное. На сцену виходять ведучі)

Ведуча 1: Львів — одне з найкрасивіших і найстаріших міст України, яке зачаровує своєю атмосферою, поєднуючи в собі дух старовини і сучасності. Він відомий своєю архітектурною спадщиною, численними церквами, костелами, площами та вузькими вуличками, що зберегли неповторний середньовічний вигляд.

Ведуча 2: Львів — це культурний центр, де переплітаються різні традиції та стилі: польський, український, єврейський та австрійський. Місто славиться своєю кавою, смачною кухнею, а також багатою історією, що сягає ще часів Галицького князівства. Львів — це не лише архітектура та історія, але й серце української культури, мистецтва та духовності.

Ведуча 1: Саме ця неповторна атмосфера Львова, його культурна та історична спадщина стали тим натхненням, яке привело Сергія Кустова до цього міста. Завдяки своєму таланту та пристрасті до театру, він прийняв рішення приїхати до Львова, де почав працювати в Першому українському театрі для дітей та юнацтва.

Ведуча 2: Тут, серед унікального духу міста, він знайшов свою сцену, де зміг розкрити свій потенціал, ставши одним із основних акторів театру та здобувши любов глядачів. Львів став не тільки новим домом для Сергія Кустова, але й справжнім джерелом творчого натхнення, що визначило багато років його кар’єри.

Ведуча 1: Театр — це магічний світ, де оживають мрії, ідеї та емоції. Це місце, де кожна вистава стає подорожжю в нову реальність, а актори перетворюються на носіїв важливих послань і переживань.

Ведуча 2: Перший український театр для дітей та юнацтва — це особливий простір, де дитяча душа знаходить відображення у виставах, що розвивають уяву, формують моральні цінності та дарують глядачам незабутні враження.

Ведуча 1: Театр — це не лише сцена і декорації, це живе мистецтво, яке пробуджує серце, допомагає зрозуміти світ навколо та знайти своє місце в ньому. Завдяки таким акторам, як Сергій Кустов, цей театр став важливою частиною культурного життя Львова і України.

Ведуча 2: Протягом усього свого життя Сергій Кустов зіграв безліч незабутніх ролей, кожна з яких залишила свій слід в серцях глядачів. Його акторська майстерність була визнана не лише у Львові, але й за межами театру, а його виступи стали справжнім мистецтвом, яке завжди залишалося актуальним і важливим.

Ведуча 1: Сьогодні ми хочемо згадати деякі з ролей, які стали знаковими у творчості Сергія Кустова. Ці вистави і персонажі стали частиною театральної спадщини, яку залишив актор. І ми маємо нагоду не тільки назвати ці ролі, але й подивитися відео моменти з вистав, щоб відчути ту емоційну глибину та силу, з якою Сергій передавав кожен образ.

Ведуча 2: «Лісова пісня» за драмю Лесі Українки — Лукаш.

Ведуча 1: Бонавентура («Сто тисяч» І. Кар­пенка-Карого),

Мина Мазайло (однойм. П’єса М. Куліша),

 Голохвостий («За двома зайцями» М. Старицького),

Лев Толябун («Стережися Лева» Я. Стельмаха),

Князь, Тугар Вовк, Лис Микита є відео («Перстень спокуси», «Захар Беркут» «Лис Микита» за І. Франком),

Івась («Родина щіткарів» Мирослава Ірчана),

Ленін («Ім’ям революції» М. Шатрова),

Швейк («Швейк у Львові» Я. Мельничука),

Дон Педро («З коханням не жар­тують» П. Кальдерона),

Літописець («Отчий світильник» Р. Федоріва),

Гамлет (однойм. Трагедія В. Шекспіра),

Директор школи («Завтра була війна» Б. Васильєва),

Батько («Принц і злидар» за Марком Твеном),

Автор («Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем),

Батько («Зачарований принц» О. Шаф­ранека),

Король («Бременські музикан­ти» В. Ліванова).

Звучить лірична музика

Ведуча: Де виток пісні, дива слави,

Незнаних нот, глибинних слів,

У генах? Філіжанці кави?

Вітрилах срібних кораблів?

Ведуча: Вони пливуть по львівськім бруку

На хвилях терцій та октав:

Везуть митцеві запоруку

Розливних весен та заграв.

Ведуча: Бо ж треба дубові й калині

Зрости на мурах забудов-

Де душі мудрі та дитинні

Де віра вмочена у кров.

Ведуча: Пульсують сяючі заграва,

Шовково плинуть русла рік –

Зовуть дитинство на вистави,

Щоб вчаруватися повік.

Ведуча: Бо поряд ваблячі оздоби

У грою виплекану мить –

Є музика такої проби,

Що здатна душі оновить!

Ведуча:В театрі результатом всіх хвилювань, розмов, припущень, аналізу, натхнення, недоспаних ночей є вистава. Вона – королева театру, а глядач – його величність король!

Ведуча:І як би актори не викладалися на репетиціях, як би гарно чи погано не проходили генеральні прогони, без глядача вистава напівжива. Дихати на повні груди вона починає, коли в залі присутній хоча б один глядач, а коли їх повна зала...

Ведуча:Якщо акторам вдається «взяти» глядача з перших хвилин, коли він такий різнорідний,  то це кайф як для акторів, так і для тих, хто сидить по той бік рампи.

Ведуча:В театрі юного глядача де працював Сергій Кустов – благодатний глядач, який, як тільки відкривається завіса, автоматично включається для спільної гри з акторами.

Ведуча: О його величність глядач король театру.  

Звучить бравурна   музика. Театральне фойє. Зустрічається

 і Клавдія Іванівна Інсценізація за твором Сергія Кустова "Клавдія Іванівна".)

Режисер: (радісно) О, Клавдіє Іванівно! Як справи? Як онучка? Сподобався вистава?

Клавдія Іванівна: (зніяковіло) Онуці? Та-а-ак...

Режисер: (здивовано А вам?) Мені? Ну, кажіть уже!

Клавдія Іванівна: (опускає очі) Мені соромно говорити...

Режисер: Ну ж бо, не мучте!

Клавдія Іванівна: Я… я не бачила вистави.

Режисер: (здивовано) Як це?

Клавдія Іванівна: (опускає голову) Вперше в житті прийшла до театру… Ви мене так люб’язно запросили… Але… я не бачила вистави.

Режисер: Та ж ви були з онукою!

Клавдія Іванівна: Так.

Режисер: І вона бачила?

Клавдія Іванівна: Так, вона бачила. А я – ні…

(Клавдія Іванівна раптом змінюється – наче стає малою дівчинкою, ніяково опускає плечі, знизує їх, шморгає носом.)

Клавдія Іванівна: Я всю виставу проспала… Вибачте.

(Режисер мовчить, розгублений. Але Клавдія раптом оживає, її очі блищать.)

Клавдія Іванівна: Розумієте, я відкрила завісу – і потрапила туди. Я була там, де Кай і Герда. Там було затишно і тепло… Я так давно не спала добре. А розбудила мене онучка.

Режисер: (з розумінням) То ви просто занурилися у чарівний світ казки?

Клавдія Іванівна: Так… Десять років я майже не спала… З того часу, як помер син. Не можу заснути… Вибачте, що я не дивилася виставу… Але ж я займала чиєсь місце!

Режисер: (щиро) Ви нічого не займали. Ви отримали найцінніше – повернулися в дитинство. Театр лікує…

(Клавдія Іванівна зніяковіло усміхається.)

«ГРИМ ДЛЯ ПРАВДИ» Микола Петрененко, 13. XI. 2010 р.

. Сергієві Кустову, моєму землякові й другові,
народному артистові України
 

Ведуча:Вірний друг мого болю, актор, арлекін,
Із душею, що наче покраяна сфера…
Наша правда без гриму не вийде на кін.
Наша правда без гриму не більше як химера.

Ведуча:Я про неї створив оберемок балад.
Ти огранив її у дзвінкі мізансцени;
З чого наші жалі – із похибок і зрад,
Навіть зраджених зрад на офірній арені.

Ведуча:Та однак же – без правди ти грати не звик,
Попри всі мародерські жахні перепони:
Шепочи – щоб твій шепіт зривався на крик,
Закричи – щоб німіли всі тони й півтони.

Ведуча:Іскри болю твого – як розсипаний мак.
У піднебсті жага – непоборена мука:
Ти пілот, у якого розбився літак,
А Маленького Принца забрала Гадюка.

Ведуча:Ти ідеш – а шляхи замітають сніги,
Поза хмарами сонце, а хмари роздерті.
Хто ж возводить тебе на котурни снаги,
Хто дає тобі сили всміхатися смерті?

Ведуча:Із полтавських степів – із бездонного дна,
Ми йдемо, доки серце дзвінке й гаряче.
Нашу правду без гриму ніхто не пізна –
Бо вона в машкарі лиш сміється і плаче!..

Звучить лірична музика на сцені всі учасники заходу

Ведуча: Театр – безсмертний! Він вічний, як вічне мистецтво, як вічне життя… Прийдуть нові покоління, а зі сцени Першого українського театру для дітей та юнацтва знов і знов, щовечора лунатимуть слова про добро та справедливість, про честь, про любов, про мрію. Нові актори триматимуть скельце казкового калейдоскопу, щоб наповнювати дитячі серця різнобарвним щастям. І так триватиме доти доки народжуватимуться діти!