Сценарій " Уклін, Тобі Тарасе!"

УКЛІН ТОБІ, ТАРАСЕ!

      Сценарій літературного свята

Оформлення сцени .Автопортрет Т.Г. Шевченка 1845 р., прикрашений вишитим рушником. У вінку під портретом — дати життя і смерті Кобзаря. Ще нижче — плакат зі словами зі вступу з документальної драми „Гора» І. Драча.

Пісня   КОБЗАРЕВІ   5 клас

Учень. Скиньте з Шевченка шапку.

Та отого дурного кожуха.

Відкрийте у нім академіка.

Ще одчайдуха.

Ще каторжника роботи.

Ще нагадайте усім:

Йому було перед смертю

Всього лише 47. (І. Драч)

Під портретом Шевченка юнак читає:

1 ВЕДУЧИЙ: Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

3 ВЕДУЧИЙ: Т.Шевченко був не тільки філософом, фольклористом, поетом, політиком, істориком, письменником, етнографом, а також був великим художником. З чого ж все починалося?...

4 ВЕДУЧА: Року 1814 з 8 на 9 березня темної ночі, перед світом у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий поет і художник Тарас Шевченко.

Хлопчик. Не називаю її раєм.

Тої хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І повиваючи, співала.

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Сценка Колискова  Виходить дівчина в українському вбранні, сідає біля колиски і читає колискову.

Дівчина Породила мати сина

В зеленій діброві,

Дала йому карі очі

І чорнії брови.

Китайкою повила

Всіх святих благала,

Та щоб йому всі святії

Талан-долю слали.

Пошли тобі Матер Божа

Тії благодати,

Всього того, чого мати

Не зуміє дати.

Дитина.       В мальовничім краї нашім,

  Де цвіте калина,

  Народився самий кращий

  Син твій, Україно.

Ведуча. Тарас ріс розумним хлопчиком і допомагала йому набиратися розуму старша сестра Катерина.

Сценка. Катря і Тарас.

Виходять дівчинка і хлопчик. Сідають.

Катерина: Давай, Тарасику, повчимо лічити до 10 (Розповідають лічилку. Тарас – число, а Катря – примовку).

Один – жав жито Мартин

Два – забув удома серпа

Три – взяв до голови

чотири – повернувся до конини

П’ять – пішов кінь у гать

Шість - взяла Семена злість

Сім – дісталося всім

Вісім – вийшов вовк із лісу

Дев’ять – Семен каже:  Де він?

Десять – От і все : Вовка кінь трясе!

Катерина. А тепер, Тарасику, скажи мені, що доброго ти зробив сьогодні?

Тарас. Перший привітався зі старим дідом, скинув шапку.

Катерина. А ще що?

Тарас. Підмів подвір’я, приніс дров до хати.

Катерина. А може, ти зламав гілку з дерева?

Тарас. Ні, Катрусю, бо батько почастує нею.

Катерина. Гаразд, Тарасику, тобі можна давати вечерю.

Ведуча. Дотримувалися в Україні такого звичаю. Ввечері дитина давала батькові і матері звіт: що доброго вона зробила цього дня і чи гідна вона того, щоб їй дали їсти.

ПІСНЯ. Садок вишневий коло хати…  3 клас

5 ВЕДУЧИЙ: Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

6 ВЕДУЧА: І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний «Кобзар», написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв.

5 ВЕДУЧИЙ: Колись кобзарями називали мудрих дідусів, що ходили від села до села і, граючи на кобзі, розповідали людям про долю України. «Кобзар» — так Шевченко назвав свою першу книжечку віршів. Писав Тарас Григорович про бідних людей, над якими були владні жорстокі пани. Люди, хоч і знедолені, були працьовиті, хоробрі, справедливі і могли б жити щасливо, в достатку. Тож поет і закликав їх на боротьбу за волю. Великим Кобзарем прозвали Тараса Григоровича в народі.

ПІСНЯ.                 Кобзар     4 клас

4 ВЕДУЧА: Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким і безрадісним.

3 ВЕДУЧИЙ: Він наймитував, а у вільний час читав і малював. Особливо Тарас любив малювати вугіллям по стінах. Думка знайти людину, яка б навчила його малювати не покидає хлопчика.

Сценка.  (виходить дівчинка)

Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: розмалюєш нашу хату.

Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана: Авжеж, будеш!

(Тарас сідає за стіл, щось малює. Раптом до нього тихо підкралась дівчинка, закрила долонями очі).

2 ВЕДУЧА: Золотим сонячним промінчиком в безпросвітній темряві була вірна, щира дружба Тарасика і його сусідки Оксани Коваленко.

Оксана. Ку-ку! Хто я?

Тарас. Оксана?  Оксана ! Ти у вінку — найкраща за всіх панянок на світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксана. Із срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана. Золотими? Щоб ні в кого таких не було!

Тарас. А в тебе будуть! І по дзвіночках зразу вгадаю, що ти йдеш!

Оксана. Я без тебе нікуди!

Тарас. І я тебе нікому не оддам…

(Діти беруться за руки).

Тарас. Ми вкупочці колись росли

Маленькими собі любились.

Оксана. А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Тарас. Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи…

(Оксана виходить)

ПІСНЯ    Така її доля

1 ВЕДУЧИЙ: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика.

Малий Тарас: Там матір добрую мою,

Ще молодою — у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Виходять три старшокласниці у білому вбранні: Доля (у терновім вінку, боса). Муза, Слава.

Доля: Я тиха доля, доленька Тараса…

В вінку терновім, боса на снігу…

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала „люлі» ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність.

Разом з Тарасом свічку їй несла.

Тарас: В того доля ходить полем,

Колоски збирає.

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Муза: Ходімо, хлопче, я шлях твій освічу і

До волі стежку протопчу»

Слава: Я, хлопчику, твоя Мінливая зоря.

Зі мною, я знаю -

Доведеться йти на іспит.

А може, й на тортури, та одначе,

Ніхто не відбере твій тихий світ,

Що в глибині душі сміється й плаче. (Виводять хлопчика Тараса).

ВІРШ    Доля  (Ти не лукавила зо мною)

2 ВЕДУЧА: Зазнав багато принижень та випробувань, малий Тарас. Поміщик Павло Енгельгардт узяв хлопця до двору на роль, так званого козачка, та незабаром виїхав з України, забираючи всю двірську челядь, а між ними й Шевченка. На довгий час Тарас розлучився з рідною Батьківщиною.

ВІРШ    Тече вода в синє море      Учень 4 класу

4 ВЕДУЧА: Дальша мандрівка вела поета в Петербург. Тут відкрилися перед Шевченком нові можливості для духовного розвитку. Однак невгамовною пристрастю юнака лишилося прагнення малювати і стати художником. Тарас у вільних хвилинах прямував у Літній сад, де з великою пристрастю змальовував скульптури. Тут доля звела його зі студентом останнього курсу Академії мистецтв – Іваном Сошенком, родом з Вільшани. А він, в свою чергу, познайомив Шевченка з Є.Гребінкою, В.Жуковським, художником К .Брюлловим. Завдяки цим друзям, Шевченко на 24 році життя, став врешті-решт вільною людиною. Звільнення з кріпацтва відкрило йому двері у світлий храм науки.

(Тарас-юнак тримає в руках документ, перечитує, схвильовано роздивляється.)

5 ВЕДУЧИЙ: 22 квітня 1838 рік.

Шевченко: Воля! Воля! Учуся малювати: нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога — велике щастя бути вільним… (сідає за стіл).

6 ВЕДУЧА: Із запису в „Щоденнику»: „Самому тепер не віриться, а дійсно так було. Я з брудного горища, я, мізерний мацапура, на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв».

5 ВЕДУЧИЙ. Збулися мрії Шевченка. Він навчається в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюлова. Тараса Григоровича природа наділила так щедро, що за 2 роки самоуком він встиг багато перечитати і стати надзвичайно інтелігентною людиною.

4 ВЕДУЧА: А чим пам’ятним для поета став 1840-й рік?

3 ВЕДУЧИЙ. Цього року свій день народження Тарас Григорович відсвяткував напередодні виходу в світ свого першого поетичного збірника. До «Кобзаря» увійшло 8 поезій.

ВІРШІ   Учні 4 клас ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2 ВЕДУЧА: 1840-й рік був щасливим для Тараса і як для художника. За свою першу роботу з живопису масляними фарбами — картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» — він був удостоєний срібної медалі другого ступеня. Все це його дуже тішило.

1 ВЕДУЧА: Однак, незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «сумними рядами». Життя на чужині гнітило його. І ось після довгої розлуки, в 1843 році поет вперше відвідав рідну Землю, а в 1845 р. відбулася друга поїздка в Україну. І що ж він побачив на рідній Землі?

Шевченко. Аж, бачу, там тільки добро, де нас нема.

В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село..

…Аж страх погано

У тім хорошому селі:

І я прозрівати став потроху…

Доглядаюсь, -

Бодай не казати.

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії…

І засохли мої сльози,

Сльози молодії.

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,

І не плачу, й не співаю,

А вию совою.

2 ВЕДУЧА: З-під гнівного Шевченкового пера народжуються безсмертні творіння людського духу : „Кавказ», „Єретик», „Великий льох», „Наймичка», „І мертвим, і живим…», „Заповіт». І. нарешті, «Сон»:

3 ВЕДУЧИЙ: Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають,

Бо нічим обуть княжат недорослих!

4 ВЕДУЧА: … а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію в військо оддають!

5 ВЕДУЧИЙ: …а онде під тином

Опухла дитина, голодная мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

ВІРШ         На панщині пшеницю жала

Шевченко (встає, говорить тихо і гнівно):

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори.

(за Шевченком стають Доля, Муза, Слава з чорними хустками на плечах)

6 ВЕДУЧА:. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Доля: Не забарився присуд таланту, правді щирості. І присуд цей найжорсткіший. Не писати і не малювати.

Муза: Холодні стіни каземату

І зверхні окрики катів.

А руки прагнуть малювати:

Душа волає щирих слів.

А де ж папір? Його й шматочка

-Заборонили навісні.

О, як мережив він рядочки,

А малював би ночі й дні.

5 ВЕДУЧИЙ: Незважаючи на заборону, Шевченко малює і пише таємно вірші і в солдатах

Слава: Такі поети не вмирають,

Їх пам’ятатимуть віки

Прийде забрати каземату

Вкраїна серцю дорога,

Садок вишневий коло хати

І схилить гілку до чола.

Загоїть рани, сльози витре,

Загляне в душу аж до дна…

ВІРШ.    Не робіть із поета ікону

4 ВЕДУЧА: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах.

ВІРШ.    Мені однаково

________________________________________________________________________________

Шевченко: … я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За нею душу погублю! (задумується)

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю,

Караюсь, мучусь… але не каюсь!

Муза: Я була вірною тобі і ніколи не покидала тебе, Тарасе. І коли ти був солдатом, самотнім і забутим, здається, цілим світом, я теж була поряд. Це я допомогла тобі створити більше 100 віршів, 7 поем, повісті, щоденник, цілий ряд картин.

3 ВЕДУЧИЙ: Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків — у багатьох його творах.

Слава: Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує! Знать до Бога

І голос той і ті слова

Ідуть меж люди!..

Доля: Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю —

Заплаче серденько.

Шевченко. І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

2 ВЕДУЧА: Серпень 1857 року. Шевченко вийшов з ненависної солдатської казарми на волю.

1 ВЕДУЧИЙ: Нелегкими були останні роки життя поета. Поліцейський нагляд, важкі хвороби,

невлаштованість особистого життя вкорочували віку Шевченку.

Доля (знімає чорну хустку): 9 березня 1861 р. Т.Г. Шевченко виповнилося 47 років. Прийшло багато святкових телеграм, поздоровлень. Поздоровити поета, який лежав тяжко хворий, прийшли і друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет. Чернечу гору називають Тарасовою.

ПІСНЯ.  На високій дуже кручі.

Шевченко (звертається до Долі):

Ти не лукавила зі мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сироті стала…

… Ми не лукавили з тобою.

Ми просто йшли; у пас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя! (виходять).

Слава: „Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.» Так сказав про Кобзаря інший геній українського народу — Каменяр.

ВІРШ. Тарас Шевченко.

ПІСНЯ.   Реве та стогне.

Шевченко (здалеку): Воскресну я!

Воскресну нині!

Ради їх, людей закованих моїх,

Убогих, нищих.

Возвеличу Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх Поставлю слово.

Муза: Тебе чують, Тарасе, і крізь століття, і голос твій душі окриля.

2 ВЕДУЧА: Вся Шевченкова поезія пронизана, як наша блакитна атмосфера сонцем, почуттям державності, болем і тривогою за майбутнє України саме через бездержавність її…. Шевченко ставить Україну, її незалежність, вище над усе. Тож вчімося у нього любові до України!

3 ВЕДУЧИЙ: Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. І серед них — найперший і найголовніший:

5 ВЕДУЧИЙ: Для кого я пишу? Для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?

А все-таки люблю її,

Мою Україну широку.

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжку минуту

За неї Господа моліть….

ВІРШ. Це був поет

 Це був Поет, Поет з родини бідної,

А душу мав розкрилену, як птах.

Гарячим болем і живою піснею

Його слова – в народу на вустах.

А скільки ж раз його було розп’ято

За правду, за Кобзар, і Заповіт.

В душі народу словом заповітним він

Залишив вічний і глибокий слід.

Коли б не він, то люди б нас не знали,

Коли б не він, про нас не чув би світ,

Коли б уміли ми любити так, як він

Любив людей і Україну рідну, -

Давно б уже злетілися з усіх чужин

У тихий рай, на землю заповітну.

ПІСНЯ.    ЗАПОВІТ.