УКЛІН ТОБІ, ТАРАСЕ!
Сценарій літературного свята
Оформлення сцени .Автопортрет Т.Г. Шевченка 1845 р., прикрашений вишитим рушником. У вінку під портретом — дати життя і смерті Кобзаря. Ще нижче — плакат зі словами зі вступу з документальної драми „Гора» І. Драча.
Пісня КОБЗАРЕВІ 5 клас
Учень. Скиньте з Шевченка шапку.
Та отого дурного кожуха.
Відкрийте у нім академіка.
Ще одчайдуха.
Ще каторжника роботи.
Ще нагадайте усім:
Йому було перед смертю
Всього лише 47. (І. Драч)
Під портретом Шевченка юнак читає:
1 ВЕДУЧИЙ: Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
3 ВЕДУЧИЙ: Т.Шевченко був не тільки філософом, фольклористом, поетом, політиком, істориком, письменником, етнографом, а також був великим художником. З чого ж все починалося?...
4 ВЕДУЧА: Року 1814 з 8 на 9 березня темної ночі, перед світом у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий поет і художник Тарас Шевченко.
Хлопчик. Не називаю її раєм.
Тої хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І повиваючи, співала.
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Сценка Колискова Виходить дівчина в українському вбранні, сідає біля колиски і читає колискову.
Дівчина Породила мати сина
В зеленій діброві,
Дала йому карі очі
І чорнії брови.
Китайкою повила
Всіх святих благала,
Та щоб йому всі святії
Талан-долю слали.
Пошли тобі Матер Божа
Тії благодати,
Всього того, чого мати
Не зуміє дати.
Дитина. В мальовничім краї нашім,
Де цвіте калина,
Народився самий кращий
Син твій, Україно.
Ведуча. Тарас ріс розумним хлопчиком і допомагала йому набиратися розуму старша сестра Катерина.
Сценка. Катря і Тарас.
Виходять дівчинка і хлопчик. Сідають.
Катерина: Давай, Тарасику, повчимо лічити до 10 (Розповідають лічилку. Тарас – число, а Катря – примовку).
Один – жав жито Мартин
Два – забув удома серпа
Три – взяв до голови
чотири – повернувся до конини
П’ять – пішов кінь у гать
Шість - взяла Семена злість
Сім – дісталося всім
Вісім – вийшов вовк із лісу
Дев’ять – Семен каже: Де він?
Десять – От і все : Вовка кінь трясе!
Катерина. А тепер, Тарасику, скажи мені, що доброго ти зробив сьогодні?
Тарас. Перший привітався зі старим дідом, скинув шапку.
Катерина. А ще що?
Тарас. Підмів подвір’я, приніс дров до хати.
Катерина. А може, ти зламав гілку з дерева?
Тарас. Ні, Катрусю, бо батько почастує нею.
Катерина. Гаразд, Тарасику, тобі можна давати вечерю.
Ведуча. Дотримувалися в Україні такого звичаю. Ввечері дитина давала батькові і матері звіт: що доброго вона зробила цього дня і чи гідна вона того, щоб їй дали їсти.
ПІСНЯ. Садок вишневий коло хати… 3 клас
5 ВЕДУЧИЙ: Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.
6 ВЕДУЧА: І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний «Кобзар», написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв.
5 ВЕДУЧИЙ: Колись кобзарями називали мудрих дідусів, що ходили від села до села і, граючи на кобзі, розповідали людям про долю України. «Кобзар» — так Шевченко назвав свою першу книжечку віршів. Писав Тарас Григорович про бідних людей, над якими були владні жорстокі пани. Люди, хоч і знедолені, були працьовиті, хоробрі, справедливі і могли б жити щасливо, в достатку. Тож поет і закликав їх на боротьбу за волю. Великим Кобзарем прозвали Тараса Григоровича в народі.
ПІСНЯ. Кобзар 4 клас
4 ВЕДУЧА: Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким і безрадісним.
3 ВЕДУЧИЙ: Він наймитував, а у вільний час читав і малював. Особливо Тарас любив малювати вугіллям по стінах. Думка знайти людину, яка б навчила його малювати не покидає хлопчика.
Сценка. (виходить дівчинка)
Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.
Тарас: Еге ж, малярем.
Оксана: розмалюєш нашу хату.
Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.
Оксана: Авжеж, будеш!
(Тарас сідає за стіл, щось малює. Раптом до нього тихо підкралась дівчинка, закрила долонями очі).
2 ВЕДУЧА: Золотим сонячним промінчиком в безпросвітній темряві була вірна, щира дружба Тарасика і його сусідки Оксани Коваленко.
Оксана. Ку-ку! Хто я?
Тарас. Оксана? Оксана ! Ти у вінку — найкраща за всіх панянок на світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.
Оксана. Із срібними?
Тарас. І золотими дзвіночками в закаблуках.
Оксана. Золотими? Щоб ні в кого таких не було!
Тарас. А в тебе будуть! І по дзвіночках зразу вгадаю, що ти йдеш!
Оксана. Я без тебе нікуди!
Тарас. І я тебе нікому не оддам…
(Діти беруться за руки).
Тарас. Ми вкупочці колись росли
Маленькими собі любились.
Оксана. А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Тарас. Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи…
(Оксана виходить)
ПІСНЯ Така її доля
1 ВЕДУЧИЙ: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика.
Малий Тарас: Там матір добрую мою,
Ще молодою — у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми,
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.
Виходять три старшокласниці у білому вбранні: Доля (у терновім вінку, боса). Муза, Слава.
Доля: Я тиха доля, доленька Тараса…
В вінку терновім, боса на снігу…
Втирала сльози, зронені завчасно,
Співала „люлі» ще у сповитку.
Я проводжала маму Катрю в вічність.
Разом з Тарасом свічку їй несла.
Тарас: В того доля ходить полем,
Колоски збирає.
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Муза: Ходімо, хлопче, я шлях твій освічу і
До волі стежку протопчу»
Слава: Я, хлопчику, твоя Мінливая зоря.
Зі мною, я знаю -
Доведеться йти на іспит.
А може, й на тортури, та одначе,
Ніхто не відбере твій тихий світ,
Що в глибині душі сміється й плаче. (Виводять хлопчика Тараса).
ВІРШ Доля (Ти не лукавила зо мною)
2 ВЕДУЧА: Зазнав багато принижень та випробувань, малий Тарас. Поміщик Павло Енгельгардт узяв хлопця до двору на роль, так званого козачка, та незабаром виїхав з України, забираючи всю двірську челядь, а між ними й Шевченка. На довгий час Тарас розлучився з рідною Батьківщиною.
ВІРШ Тече вода в синє море Учень 4 класу
4 ВЕДУЧА: Дальша мандрівка вела поета в Петербург. Тут відкрилися перед Шевченком нові можливості для духовного розвитку. Однак невгамовною пристрастю юнака лишилося прагнення малювати і стати художником. Тарас у вільних хвилинах прямував у Літній сад, де з великою пристрастю змальовував скульптури. Тут доля звела його зі студентом останнього курсу Академії мистецтв – Іваном Сошенком, родом з Вільшани. А він, в свою чергу, познайомив Шевченка з Є.Гребінкою, В.Жуковським, художником К .Брюлловим. Завдяки цим друзям, Шевченко на 24 році життя, став врешті-решт вільною людиною. Звільнення з кріпацтва відкрило йому двері у світлий храм науки.
(Тарас-юнак тримає в руках документ, перечитує, схвильовано роздивляється.)
5 ВЕДУЧИЙ: 22 квітня 1838 рік.
Шевченко: Воля! Воля! Учуся малювати: нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога — велике щастя бути вільним… (сідає за стіл).
6 ВЕДУЧА: Із запису в „Щоденнику»: „Самому тепер не віриться, а дійсно так було. Я з брудного горища, я, мізерний мацапура, на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв».
5 ВЕДУЧИЙ. Збулися мрії Шевченка. Він навчається в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюлова. Тараса Григоровича природа наділила так щедро, що за 2 роки самоуком він встиг багато перечитати і стати надзвичайно інтелігентною людиною.
4 ВЕДУЧА: А чим пам’ятним для поета став 1840-й рік?
3 ВЕДУЧИЙ. Цього року свій день народження Тарас Григорович відсвяткував напередодні виходу в світ свого першого поетичного збірника. До «Кобзаря» увійшло 8 поезій.
ВІРШІ Учні 4 клас ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
2 ВЕДУЧА: 1840-й рік був щасливим для Тараса і як для художника. За свою першу роботу з живопису масляними фарбами — картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» — він був удостоєний срібної медалі другого ступеня. Все це його дуже тішило.
1 ВЕДУЧА: Однак, незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «сумними рядами». Життя на чужині гнітило його. І ось після довгої розлуки, в 1843 році поет вперше відвідав рідну Землю, а в 1845 р. відбулася друга поїздка в Україну. І що ж він побачив на рідній Землі?
Шевченко. Аж, бачу, там тільки добро, де нас нема.
В лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село..
…Аж страх погано
У тім хорошому селі:
І я прозрівати став потроху…
Доглядаюсь, -
Бодай не казати.
Кругом мене, де не гляну,
Не люди, а змії…
І засохли мої сльози,
Сльози молодії.
І тепер я розбитеє
Серце ядом гою,
І не плачу, й не співаю,
А вию совою.
2 ВЕДУЧА: З-під гнівного Шевченкового пера народжуються безсмертні творіння людського духу : „Кавказ», „Єретик», „Великий льох», „Наймичка», „І мертвим, і живим…», „Заповіт». І. нарешті, «Сон»:
3 ВЕДУЧИЙ: Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають,
Бо нічим обуть княжат недорослих!
4 ВЕДУЧА: … а он розпинають
Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію в військо оддають!
5 ВЕДУЧИЙ: …а онде під тином
Опухла дитина, голодная мре,
А мати пшеницю на панщині жне.
ВІРШ На панщині пшеницю жала
Шевченко (встає, говорить тихо і гнівно):
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори.
(за Шевченком стають Доля, Муза, Слава з чорними хустками на плечах)
6 ВЕДУЧА:. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.
Доля: Не забарився присуд таланту, правді щирості. І присуд цей найжорсткіший. Не писати і не малювати.
Муза: Холодні стіни каземату
І зверхні окрики катів.
А руки прагнуть малювати:
Душа волає щирих слів.
А де ж папір? Його й шматочка
-Заборонили навісні.
О, як мережив він рядочки,
А малював би ночі й дні.
5 ВЕДУЧИЙ: Незважаючи на заборону, Шевченко малює і пише таємно вірші і в солдатах
Слава: Такі поети не вмирають,
Їх пам’ятатимуть віки
Прийде забрати каземату
Вкраїна серцю дорога,
Садок вишневий коло хати
І схилить гілку до чола.
Загоїть рани, сльози витре,
Загляне в душу аж до дна…
ВІРШ. Не робіть із поета ікону
4 ВЕДУЧА: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах.
ВІРШ. Мені однаково
________________________________________________________________________________
Шевченко: … я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За нею душу погублю! (задумується)
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю,
Караюсь, мучусь… але не каюсь!
Муза: Я була вірною тобі і ніколи не покидала тебе, Тарасе. І коли ти був солдатом, самотнім і забутим, здається, цілим світом, я теж була поряд. Це я допомогла тобі створити більше 100 віршів, 7 поем, повісті, щоденник, цілий ряд картин.
3 ВЕДУЧИЙ: Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків — у багатьох його творах.
Слава: Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує! Знать до Бога
І голос той і ті слова
Ідуть меж люди!..
Доля: Україно! Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю —
Заплаче серденько.
Шевченко. І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
2 ВЕДУЧА: Серпень 1857 року. Шевченко вийшов з ненависної солдатської казарми на волю.
1 ВЕДУЧИЙ: Нелегкими були останні роки життя поета. Поліцейський нагляд, важкі хвороби,
невлаштованість особистого життя вкорочували віку Шевченку.
Доля (знімає чорну хустку): 9 березня 1861 р. Т.Г. Шевченко виповнилося 47 років. Прийшло багато святкових телеграм, поздоровлень. Поздоровити поета, який лежав тяжко хворий, прийшли і друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет. Чернечу гору називають Тарасовою.
ПІСНЯ. На високій дуже кручі.
Шевченко (звертається до Долі):
Ти не лукавила зі мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сироті стала…
… Ми не лукавили з тобою.
Ми просто йшли; у пас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя! (виходять).
Слава: „Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.» Так сказав про Кобзаря інший геній українського народу — Каменяр.
ВІРШ. Тарас Шевченко.
ПІСНЯ. Реве та стогне.
Шевченко (здалеку): Воскресну я!
Воскресну нині!
Ради їх, людей закованих моїх,
Убогих, нищих.
Возвеличу Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх Поставлю слово.
Муза: Тебе чують, Тарасе, і крізь століття, і голос твій душі окриля.
2 ВЕДУЧА: Вся Шевченкова поезія пронизана, як наша блакитна атмосфера сонцем, почуттям державності, болем і тривогою за майбутнє України саме через бездержавність її…. Шевченко ставить Україну, її незалежність, вище над усе. Тож вчімося у нього любові до України!
3 ВЕДУЧИЙ: Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. І серед них — найперший і найголовніший:
5 ВЕДУЧИЙ: Для кого я пишу? Для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?
А все-таки люблю її,
Мою Україну широку.
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню тяжку минуту
За неї Господа моліть….
ВІРШ. Це був поет
Це був Поет, Поет з родини бідної,
А душу мав розкрилену, як птах.
Гарячим болем і живою піснею
Його слова – в народу на вустах.
А скільки ж раз його було розп’ято
За правду, за Кобзар, і Заповіт.
В душі народу словом заповітним він
Залишив вічний і глибокий слід.
Коли б не він, то люди б нас не знали,
Коли б не він, про нас не чув би світ,
Коли б уміли ми любити так, як він
Любив людей і Україну рідну, -
Давно б уже злетілися з усіх чужин
У тихий рай, на землю заповітну.
ПІСНЯ. ЗАПОВІТ.