Сценарій "Українська вишиванка"

Типовим одягом населення давньоруської держави була сорочка - довга і коротка. У чоловіків вона була тунікоподібна, глуха, з прямокутною горловиною, без коміра. Жіноча сорочка була довга з довгими рукавами.

Учень: Кажуть, було так. У Токіо, під час одного з концертів української капели бандуристів, слухачів зібралось чимало. Та виступи сприймали стримано. Тоді відомий японський композитор Гоо Кітагава, котрий вів концерт, пішов за лаштунки, надягнув вишиту українську сорочку і знову вийшов на сцену. Присутні всі встали. І наша вишиванка справила свою магічну дію...

Учениця: Сорочці наші пращури поклонялися як чарівній силі, як оберегові. Тож не лише з-за краси впродовж віків у барвисто-мінливому національному строї сорочка полишається й досі бажаною в чоловічім та жіночім вбранні. Надто тепер, коли не треба критися зі своєю любов'ю й вірністю вишиванці, шанувати яку привчали змалечку наші батьки.

Учениця: Як приємно, що сорочки, такі одягувані за кордоном і чи не зовсім забуті в Україні, знову стають дедалі улюбленішим вбранням.

Учениця: А мені бабуся розповідала, що в старовинних сорочках рукави "збиралися на пухлики", - рівненькі, добре затягнені, так з'єднані з плечовим швом, щоб "ні вузличка". Здебільшого змережували "городками", "зубцями" парної кількості, щоб усе життя у парі бути. А ще в кожен "зубчик" вкладали ниточку, щоб чоловік дому тримався. На рукавах після "пухликів" вишивали квітки голівками догори,  щоб гордо носити сорочку...

Учень: За часів Київської Русі "сорочки", "сорочиця" означала як натільний, так і верхній одяг або й одіж взагалі. Світогляд наших пращурів-язичників був дуже утаємничений, тому мову вишитої сорочки ми сприймаємо зараз не кожен зокрема, а як сукупність візерунків, гру кольорів, майстерність вишивальниць.

Учень: Але кожен візерунок - це не просто примха художниці - вишивальниці, то зворушливе послання символів, яке сягає сивої давнини.

Учень: Ромби, хрестики, лінії, кружальця, складені у візерунок - все те було прагненням людини зласкавити добро, обійти зло.

Учень: Хвиляста чи ламана лінії - не що, як безкінечність життя.

Учень:  "Виноград" або "баранячі  ріжки¹' означали  побажання добра  і  є символами достатку.

Учениця: Та чи не найбільше старалися вишивальниці, зображуючи квітки. Адже червона калина — символ цнотливості, барвінок - немеркнуче життя, яблучне коло - кохання.

Учениця: Люди відображали в шитті те, що бачили довкола себе, і свято вірили, що, перенесене з любов'ю і заклинаннями на сорочку, воно довго оберігатиме від хвороб і лиха.

Учень: Часто в малюнку вишивки ми бачимо вишите улюблене в народі "дерево життя". За припущенням етнографів (Микола Костомаров), птиці в русів були священними, самі боги перетворювалися на птахів, тому люди й поклонялися їм.

Учениця: Перед весіллям родичі молодої (свашки) несуть у дарунок молодому від молодої сорочку вишиту. Вона її вишила давно. Навіть ще до сватання, не знаючи хто буде її суджений. А як же розмір? Просто вона поли не зшивала, а коли вже знала, який у неї молодий, то або вшивала, або клини вшивала. А чому шили сорочку раніше? Бо як вже є готова сорочка,  то Бог швидко і милого пришле.

Учениця: Весільна сорочка була особливою: в якій вінчалися, в такій і кінчалися - казали люди. Отож вона зберігалася аж до смерті, більше з дня весілля не одягалася.

Учень: Малій дитині першу сорочечку обов'язково вишивали коло пазушки синім шовчиком кілька хрестиків,  щоб було чистим, щасливим, присвячене Богові життя.

Учениця: Кожна дівчина повинна була мати сорочок вишитих по 7 :  сім святкових і сім буденних, для роботи.

Учениця: Коли привозили молоду з посагом, дружки несли кожну сорочку через двір - так демонструвалося рукоділля. Адже узори для сорочок не запозичалися і не повторювалися, бо ж не можна позичити чужу долю: візерунки кодували у собі свою символіку.

Учениця: У віконце гріє сонце, я його закрию -

Хай лиш місяць подивиться, що милому шию.

Хай лиш милий подивиться, та нехай всміхнеться,

 Нехай припаде моє шиття милому до серця.

Учениця: Дівчина вишивала сорочки, в основному, Великим Постом, коли очищається душа перед великим святом і місяць уповні, щоб зазивав повну долю.

Учень: Перші сорочки називали льолями. Дитина до 9 років-теж в льолі. На льолі поділ вишивали білими нитками ялинки, аби дитя добре росло, щоб силу мало. Льолю не можна було підперізувати, щоб не боліло нічого всередині. А ще льоля не мала ніколи комірця, щоб широкою і вільною була дорога.

Летів голуб понад гаєм

Та й сів на соснину,

Кому шиєш, гарна дівко,

Шовком сорочину.

Летів голуб понад гаєм

Та й сів спочивати,

-Шию своєму миленькому,

Щоб подарувати.                  

                                                                                   Звучить пісня "Вишиванка "