Сценарій виховної години "125 років з дня народження М.Куліша"

Микола Куліш (1892 – 1937)

 Микола Куліш – один з найяскравіших та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини минулого століття. Розквіт його творчої активності припав на 20-ті – початок 30-х років – період відродження, розвитку та трагедії України.

 М. Куліш – один з засновників української модерної драматургії. Його п`єси нічим не поступаються кращим світовим зразкам. Їх постановка у «Березолі» Леся Курбаса дала можливість двом корифеям українського театру в синтезі тексту і режисерського таланту показати найболючіші проблеми тих років. Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка Херсонської області. Родина його батьків жила бідно: батько майже все життя провів у наймах, мати від важкого життя (теж у наймах) передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. «Люблю…голоту. Серцем її люблю», - напише згодом драматург. Матеріальні настатки, життя в сирітському будинку все ж не перешкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу (1901 – 1905).

 1905 року місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші і послала хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешків (тепер – Цюрюпінськ).  Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку олешківського благодійного товариства. Через його бунтарський дух М. Куліша 1908 року виключили із школи. Тут вдруге на допомогу майбутньому драматургові приходить прогресивна інтелігенція. Завдяки турботам молодих вчителів Микола Гурович вступає до громадської чоловічої гімназії. Він виявляє себе як талановитий та всебічно розвинений юнак. Випускає рукописний журнал, пише вірші, ставить аматорські вистави. В гімназії Микола знайомиться і починає товаришувати з І. Шевченком (гімназійна кличка «Жан»), майбутнім драматургом і прозаїком, відомим під ім`ям Івана Дніпровського.

 1913 року гімназію було закрито, і Микола, маючи надію таки отримати атестат про закінчення гімназії, їде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном. Підготовку до вступу в університет (Микола хотів навчатися в Одеському університеті, куди і приїхав після закінчення гімназії) перервала світова війна. Куліш пішов Одеську школу прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, їде на фронт. Незважаючи на загрозу трибуналу, він залишає військову частину і їде до Олешок, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антионіною.

 Вже на фронті він знаходить можливість взяти з нею шлюб. Штабскапітан Куліш добровільно зголошується залишити штаб і піти на передові позиції. Навіть під час війни письменник продовжує писати вірші, а також одно актові п`єси для солдатського драмгуртка. У 1917 році Куліша, як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, обрано депутатом на військовий з`їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку.

 1918 року Микола Гурович Куліш прибуває до рідних Олешок і відразу з головою поринає в культурно-громадське життя. Він очолює виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, у Дніпровському повіті організовує культурно-політичне українське товариство «Просвіта» і стає його головою. Намагається вирішити й питання економічного плану, щоб дати товари і заробіток населенню, скасовує царську тюрму в Олешках з наміром перетворити її на майстерню. Того ж року вступає до Комуністичної партії. Коли на Олешки почали наступати десантники Антанти, що знищували всіх причетних до української революції, Директорія наказала всім відступати без бою. Незважаючи на це, Куліш у Херсоні збирає півтори тисячі олешківських утікачів, сформувавши таким чином «Перший Український Дніпровський Полк» (існує версія, що цей полк формально належав до військ отамана Григор`єва – Тютюнника, які скинули в море війська Антанти). З цим полком Микола Куліш, як начальник штабу, проходить шлях від Херсона до Києва. Юрій Яновськиц у своєму романі «Вершники» описав полк Куліша під назвою «олешківського батальйону Шведа», а сам Микола Гурович став прототипом комісара Данила Чабана, якого Яновський характеризує як «майбутнього письменника». До речі, коли роман «Вершники» (1935) вийшов друком, сам Куліш  перебуває вже на Соловецькій каторзі…

 Влітку 1919 року, під час другого наступу Денікіна, Куліш перебуває у підпіллі. Коли Радянська влада знову утвердилася на східній Україні, Куліш знову повертається до рідних Олешок. Тут, аж до переїзду в Одесу, він редагує газету, завідує повітовим відділом народної освіти. Він сприяє відкриттю українських шкіл та дитячих притулків, пише буквар «Первинка».

 Побачене спонукало драматурга до написання першого твору – драми «97». 1922 року  Куліш переїжджає до Одеси. Там він працює в губ наросвіті і остаточно закінчує драму «97» (1924р.), що відтворювала героїчну сторінку боротьби сільських незаможників із двома страшними бідами: голодом і класовим ворогом – куркульом. Автор зумів правдиво намітити основні соціальні сили дотишнього села в живих індивідуалізованих образах. Дія п`єси починається зимою в хаті Івана Стоношки. Обстановка типова для селянської хати тих часів – піч, лав під стінами, маленькі віконечка і таке інше. Це все, так би мовити необхідні елементи селянської архітектури. Найголовнішою ж ознакою у цій хаті мусить бути відчуття наближення голоду, що не може не відбитися на обстановці хати. Всім відомо, з яким смаком прибирають свої хати українські жінки тут і бездоганна білизна стін, і рушники на вікнах, і засушені квіти на стінах, і розмальований кольоровими півниками комин, цього не має у Ганниній хаті. Можуть заверитися лише якісні ознаки минулого. А загалом ця хата пуста. Руки її господині не піднімаються для прибирання. Голі стіни, не покритий стіл, брудна долівка.

(З учнями групи розігрується сцена із п`єси «97»)

Дійові особи

Ганна – його жінка

Копистка Мусій – дід сусід

Вася – син Ганни

ДІЯ 1

(Запалила Ганна у печі. Стала, схилилася на комин, сумує:)

• Отакого наробили, що й варити нічого. Слобода!..

(А на лаві край віконця син Вася вчив грамоті сусіда Мусія Копистка:)

• Ти не так, діду Мусію, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса… Протягом треба – оосса.

Копистка.

• Ооссиа…

Ганна.

• Та киньте свої читання! В печінках уже сидить. Чуєте, чи вже позакладало?

Копистка.

• Тр-р, мамашо!..

Ганна.

• Люди сміються!

Копистка.

• Бо дурні.

Ганна.

• Годі, розумний!

Копистка. 

• І ти, мамашо, дурна.

Ганна.

• Наробили слободи…

Копистка.

• Дурна, як отой рогач… Ти чула, що казав Ленін? Тоді світ новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось…

Ганна.

• Хай вона тобі сказиться!

Копистка.

• Рихметики й усякої політики вивчимось, а тоді зладнаємо тобі таку піч, що сама варитиме, сама пектиме…

Ганна.

• Варнякай...

Копистка.

• От тоді побачиш! Покрутиш гвинта, а воно…ш-ш-ш! – борщ закипів, іще покрутиш – трах-тарах-рах!- борщ на столі…

Ганна.

• Варити он нічого! Голод заходить! (До сина). Кинь, бо гже, їй-бо, попалю вся твої книжки!

Вася.

• Мамо! Ми люди темні, а я не хочу бути темним. Я не можу так… Тепер революція, і вчитися треба всім, всім…

Копистка.

• І тобі мамашо!

Вася.

• І Вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз.

Копистка.

• (аж плеснув у долоні). Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!

Ганна.

• Ой лишенько! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я собака…

Вася.

• Та не собака, мамо!..

Ганна.

• А все через книжки оці, через книжки!.. (Кинулась до книжок)

Копистка.

• Тр-р! (Заступив їй дорогу)

Вася.

• Втечу до Червоної Армії. Там лучче буде…

Ганна.

• Тю на тебе!.. Дурний… Я ж тобі добра бажаю, як рідна неня, а ти… (Одійшла)

Вася.

• Їй-бо, втечу!

Ганна.

• Схаменись!.. Та хіба оті книжки мені вадять! Тобі, Васю!.. Подивись, як ти змарнів, Васю!

Копистка.

• Ну тебе к лихій матері, мамашо, - не заважай нам! Учи, Васько, та вчи уголос, щоб і вона чула, і всі щоб чули!.. Хай сміються! Осиа!..

 

Цього ж 1924 року Куліш висилає в тодішню столицю України Харків п`єсу, а 9 листопада в театрі ім.. Франка відбувається її прем`єра.

 1925 року, лише за рік після написання, «97» було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США. Проте фінал твору, в якому автор на вимогу цензури змушений був врятувати від смерті головного героя Мусія Копистку, не задовольняв М.Куліша. «Фінал може бути тільки один, - писав він у Дніпровському 10 грудня 1942 року, - загибель комнезаможу на селі під добу голоду. І коли хтось переробить фінал… внутрішня будова п`єси буде порушена». Дві сили зіткнулися в сюжеті п`єси, одна народжена іншою – революція та голод. І обидві вони мертвотні, і сіяти можуть лише смерть.

 1934 року М.Куліша виключають з Комуністичної партії за написання «антипартійних націоналістичних п`єс». А 8 грудня під час похорону найближчого друга – І.Дніпровського – М.Куліша прямо з вулиці енкаведисти забирають у свій «воронок». На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 року велику групу «націоналістів», серед них і М.Куліша, засудили на 10 років спец таборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень Кулішеві інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М.Куліш, як «особливо небезпечний злочинець», утримувався в спецізоляторі. Із архівних документів відомо, що «особлива трійка» УНКВД Ленінградської області постановою ч. 83 від 9 жовтня 1937 року засудила видатного драматурга до розстрілу. З листопада 1937 року Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції у лісі під Сандармохом (Карелія).