Кохання моє неприховане…

 

Мета: виховний захід покликаний навчати пізнавати, поважати себе та інших, розвивати культуру моральних почуттів, культуру відносин, духовність, виховувати почуття людської гідності.

 

Вступне слово куратора. Доброго дня, шановні колеги, гості, студентство! В цей чудовий весняний день студенти нашої групи пропонують вам поринути в чудовий, неповторний світ, світ кохання. Тема нашої виховної години - «Кохання моє неприховане…»; за мету ми собі поставили показати красу людських почуттів, навчитись пізнавати і поважати себе та інших, виховувати почуття людської гідності.

Любов — складне за своєю структурою почуття, що включає інтелектуальні й моральні переживання, а також чітко виражені потреби у взаємному спілкуванні, відповідній поведінці. Любов — одна з проблем, що хвилюють кожну людину протягом усього життя і, особливо, в пору молодості.

В оцінці юнацького кохання є дві протилежні точки зору. Одні вважають, що тільки раннє кохання і є «справжнім», його «вищим проявом». Інші — що таке кохання «дурниця». юним кохати ще рано.

Безсумнівно, що обидві точки зору — перебільшення. Перше юнацьке кохання не можна заперечувати не тільки тому, що про нього розповідають численні твори світової художньої літератури, а й тому, що його береже пам'ять майже кожної дорослої людини.

 

Лунає музика, повільно стихає; і під тихе звучання музики студентка читає вірші. 

 

До того, як любов у світ прийшла

І теплим сяйвом хаос освітила,

В нім плавала планет незмірна сила

Без ладу, і без форми, й без числа.

 

Так і душа несміливо жила.

Без ладу й форми у мені бродила,

Поки любов її не озорила,

Коли з очей ти сяйво розлила

І скорений любові верховенством,

В думках моїх вогонь запроменів.

Любов дала життя, і рух, і силу,

І душу відродила посмутнілу –

Її любовний пломінь відігрів.

 

Ведуча. Вітаємо вас, шановні друзі! Сьогодні ми пропонуємо вам поринути у світ любові.

 

Ведучий. Недаремно говорили мудреці. “Ми прийшли в цей світ, щоб навчитися любити”.

Кохання – найкраще з почуттів, властивих людині.

Колись Бог подарував його смертним, і з тих пір люди пройшли по Землі, передаючи його один одному.

 

Ведуча. Якщо б ми поставили за мету прочитати все, що написано про любов, кохання, нам не вистачило б і всього життя. Але все ж таки тема любові залишається малозвіданою. Вона невичерпна – таке багате і всебічне за змістом почуття любові, таке неповторне воно за своїм проявом, такий дивовижний його розвиток.

 

Ведучий. У далекому минулому взаємини між представниками різних статей були головним чином виявом статевого інстинкту. Проте цей інстинкт — доцільне пристосування в світі тварин — у його природному вигляді для людського суспільства становить. значну небезпеку. Він, як прояв «зоологічного індивідуалізму», вносив дезорганізацію, підривав єдність і дисципліну людського колективу.

 

Ведуча. Щоб згуртувати колектив і вижити в боротьбі з природою, суспільство змушене було цей інстинкт приборкати, поставити його в певні межі, «олюднити». І вже первісна община виробила свої перші норми, які регулювали відносини між статями,— заборони («табу»), що стримували статевий інстинкт у рамках, зручних для суспільства.

 

Ведучий. З розвитком суспільства ці відносини ускладнювались. Однак до того часу, поки вони мали характер елементарного статевого потягу, в якому не було вибірковості, ще не можна було говорити про кохання.

 

Ведуча. Зародження любові слід пов'язувати з появою перших елементів вибірковості у відносинах між чоловіком і жінкою, яка спочатку ґрунтувалася па оцінці самих тільки фізичних даних— молодості, здоров'ї. Таке кохання, як зазначав В. Г.Бєлінський, не більше, ніж почуттєве, таке, що ґрунтується на природі, це прагнення однієї статі до другої.

 

Ведучий. Наступним кроком були відносини, в яких почуттєве прагненння до людини іншої статі ґрунтувалося на оцінці краси її. Але й це кохання ще не потребувало духовного спілкування, рівності, взаємності. «Жінка,— писав В. Г. Бєлінський,— існувала для грека в тій лише мірі, в якій була вона прекрасна, і її призначення було — задовольняти почуття вишуканого любострастя», «...кохання— хвилина поетичного, пристрасного захоплення, і більше нічого. Пристрасть наситилась — і серце летить до нових предметів краси».

 

Ведуча. Дальший етап — кохання рицарське. Ця любов — романтичне, високе почуття. Вона не претендувала на фізичну близькість і перетворювалась на форму духовного схиляння перед жінкою — прекрасною дамою. Почуттєве прагнення до неї рицар, за висловом В. Г. Бєлінського, вважав би профанацією, гріхом; вона була для нього ідеалом, і думка про неї надавала йому і хоробрості, і сили.

 

Ведучий. Однак і в рабовласницькому, і в феодальному суспільствах кохання звичайно не мало відношення до шлюбу. в його основі були зовсім інші міркування. Лише поступово суспільство оцінило велику моральну силу індивідуального кохання і почало розглядати його як бажану основу шлюбу. Що ж до шлюбу без кохання, то він оголошувався аморальним, життя в такому шлюбі — безрадісним, бездушність, лицемірство і зрада в сім'ї — наслідками шлюбу без кохання. Звідси випливав висновок. моральним слід вважати тільки шлюб з кохання.

 

Ведуча. Капіталістичний світ з його пануванням приватної власності так і не зміг зробити кохання справжньою основою шлюбу. При одруженні економічний розрахунок чи не завжди брав гору над усіма інтимними міркуваннями, в тому числі й над коханням. Воно продовжувало існувати найчастіше поза шлюбом, будучи його антиподом і доповненням. Кращі твори класичної літератури і мистецтва добре відобразили суперечності, що склалися в той час.

 

Ведучий.Отже, характер відносин у коханні змінювався в міру розвитку суспільства. Людина пройшла шлях від примітивно-статевого інстинкту до тонкого морально-естетичного почуття, в якому природні відносини між чоловіком і жінкою олюднені, збагачені потребами в духовній людській близькості, в інтелектуальному, моральному і естетичному спілкуванні.

 

Ведуча. Але реальний зміст відносин у коханні в тому чи іншому конкретному випадку визначається не тільки рівнем розвитку цих відносин у даному суспільстві, а й рівнем індивідуального розвитку людської особистості, ступенем її зрілості. Психологічна і соціальна незрілість особистості не перешкоджає виникненню почуття любові, але досить істотно позначається на її змісті. Останнє і породило різні поняття — «справжня» або «несправжня» любов.

 

Ведучий. Вона приходить, коли в шаленому галопі час раптом зупиняється, коли терези почуттів миттєво виходять із рівноваги і починають швидко-швидко коливатись в очікуванні незвіданого, коли в калюжах життя відбиваються промені невловимої, трепетної радості, коли душа спалахує барвистими іскорками мрій. Вона приходить, коли однієї миті тернисті стежки двох перетинаються і зливаються воєдино.

 

Всьому початок є любов,

А кажуть, спершу було слово...

А я тверджу вам знову й знову.

Всьому початок є любов.

Любов земна і неземна,

Любов щаслива і нещасна,

Але для всіх вона одна,

І тим вона уже прекрасна.

 

Ведуча. В житті все це розпізнати не просто. Французький письменник Франсуа Ларошфуко в значній мірі був правий, коли говорив. “Любов одна, але підробок під неї тисячі.” Складність не тільки у дивовижному багатстві і неповторності самого почуття любові. Любов нерідко переплітається, зливається з іншими почуттями, наприклад, симпатією, потягом, закоханістю.

 

Ведучий. Допоможе нам розібратись у цьому складному питанні наука психологія, яка намагається дати аналіз почуття кохання, вивчає його феномен, формулює закони кохання. Заслухаємо психологічний аналіз почуття кохання.

 

Ведуча. Якщо вас охопить хвилювання і серце часто і радісно заб’ється при зустрічі з тим, кого ви виділяєте з-поміж інших, не поспішайте робити висновки про своє почуття. Цілком вірогідно, що завтра ви віддасте перевагу комусь іншому.

Спробуємо відокремити хоча б деякі основні особливості почуття справжньої любові від інших почуттів.

 

Ведучий. Там, де людина шукає насолоду тільки в красі обличчя, фігури – неминуче розчарування. Це є закоханість – почуття, направлене на себе, на задоволення своїх бажань. І це не любов. Хоча не виключено, що з часом воно може переродитись в любов.

 

Ведуча. Любляча людина відноситься до предмета своєї любові як до себе, прагне виконати в першу чергу не свої бажання, а його.

Справжня любов частіше за все перевіряється часом і життєвими труднощами. Перешкоди, випробування, розлука і час справжню любов посилюють, а несправжню послаблюють. Про це писав ще Шекспір. “Всіляка перешкода коханню тільки підсилює її”. Розлука для кохання – що вітер для вогню. слабку вона гасить, а велику роздуває.

 

Ведучий. Справжня любов неможлива без визнання в коханій людині особистості, без віри в те, що вона несе тобі радість, щастя.

Нелегко буває відрізнити любов від пристрасті. Пристрасть нерідко обумовлює багато вчинків людини, може навіть стати мотивом для створення сім’ї. Але проходить час, пристрасть затихає,  життя стає обтяжливим. При наявності пристрасті людина засліплена, ідеалізує предмет пристрасті, знаходиться вся у владі почуттів, і лише коли пристрасть затухає, починають “виявлятись” недоліки близької людини.

 

Ведуча. Любляча людина хоч і бачить недоліки в коханій людині, але примиряється з ними, легко їх прощає.

Любов має свої закони розвитку, свій вік, як і людське життя. У неї є своя розкішна весна (юність кохання), своє жарке літо(зрілість кохання), нарешті, осінь, яка для одних буває теплою, світлою і плідною, але для інших - холодною, гнилою і безплідною.

Закон віку кохання говорить. «Чим коротша юність кохання, тим  коротша і зрілість кохання. І навпаки. чим довша юність кохання, тим довша зрілість».

 

Ведучий. Перше кохання відрізняється від усіх наступних тим, що такі почуття, такий стан молодій людині раніше були невідомі, і вона не тільки відкриває для себе іншу людину в її красі і привабливості, а й насамперед відкриває саму себе.

 

Ведуча. Справжня любов відкриває у людині такі таланти, про які вона раніше і не підозрювала. Любов осявала творчість Сервантеса і Шекспіра, Байрона і Гете, Шиллера і Петрарки, Боккаччо і Бальзака, Стендаля і Пушкіна, Лермонтова і Маяковського. Та чи можливо перелічити всіх, кому любов дала силу, натхнення, наповнила життя новим світлом, новим змістом!

 

Ведучий. Кохання і поезія... Вони є дзеркалом людської душі, де відбиваються найпотаємніші думки й найзаповітніші мрії, де найглибше й найвиразніше знаходять свій вияв почуття.

 

Ведуча. Перше побачення – скільки надій, радощів і злетів наповнює душу! Очікування його напоює п’янким вином щастя.

 

Ведучий. Він і вона... Яким буде для них перше побачення, таке жадане і хвилююче?

 

На сцену виходить студент і читає вірш В. Симоненка "Вона прийшла”.

 

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене виплила з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,     

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й неждана -

Ну, як мені за нею не піти?

 

Ведуча. Раннє кохання близьке до дружби, схоже на неї, виростає з неї. Та й самі хлопець і дівчина свої взаємини часто називають дружбою, хоча вже кохають один одного. Любов знаходить вияв у прагненні бути разом, в радості найпростішого спілкування, в усвідомленні духовної близькості, в очікуванні взаємної ніжної уваги.

 

Ведучий. Безкорисливе, скромне і сором'язливе юнацьке кохання боїться здаватися смішним. Boнo, мовби відірване від життя, не заглядає в майбутнє очима реаліста. Прийдешнє у закоханих звичайно не пов'язується з сім'єю. До того ж, ні юнак, ні дівчина не підготовлені до створення сім'ї. І вони це знають. Мрії про майбутнє у них найчастіше схожі на захоплюючу емоційну гру.

 

На сцену виходить студентка і читає вірш В.Козія.

 

Не знали ми, що жде нас далі

(Стрічались, як у дивнім сні),

Чи мить дощу, а з ним – печалі,

Чи, може, сонце у вікні.

 

Любов – це лиш передчуття,

Далекий вогник, що тремтить,

До нього йдеш усе життя –

І можеш так і не дійти.

 

Ведучий. Перше юнацьке кохання може несподівано зникнути — тому, що воно повязувалось не стільки з реальною, скільки уявною людиною, тому що виник інший образ — ідеал на місці попереднього. У подібних випадках настає і розчарування, коли юнакові або дівчині здасться, ніби кохання взагалі не буває.

 

Ведуча. Однак відчуття безутішності скоро минає, залишаючи на особистості певний відбиток і безцінний для неї емоційний досвід.

 

Ведучий. Швидко плине час. Століття за століттям. Разом з ним змінюємося і ми. А що ж кохання? Можливо, воно вже не існує, іноді подумає хтось. І хочеться тоді крикнути.; "Ні! Ні! Та ще раз ні! Любов жива, і ніколи не зникає, поки існує життя. Адже кохання і є життя."

 

Ведуча. Розумієш... В основі кохання лежать три потяги. розуму, душі та тіла. Їх єдність – основа щастя та кохання. Справжнє кохання – це не тільки почуття, але дійство, яке спрямоване на те, щоб кохати і бути коханим.

 

Назустріч один одному виходять  дівчина та хлопець.

 

Студент Вірш  О.Страшенка „Я і в думці обняти тебе не посмію”.

 

Я і в думці обняти тебе не посмію,

А не те, щоб рукою торкнутися смів.

А люблю тебе просто – отак, без надії,

Без тужливих зітхань і клятвених слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,

Захмеліть, одуріти від твого тепла.

Я кохаю тебе. Мені більше не треба,

Адже й так ти мені стільки щастя дала.

 

Студентка Вірш  Лесі Палів „Якби я знала”.

 

 Якби я знала. це ж у котру мить

 Тебе зустріну на порозі днини,

 Я б вічністю встелила зоряну блакить

 Й любистком долю ворожила.

 Якби я знала, що в чеканні  днів

 Ти променем торкнешся серця,

 Я б змалювала казку з тисячі вітрів

 І серед них – ясне озерце.

 Якби я знала, що печаль на двох

 Ділитимем у парі і в розлуці,

 Я б спалахнула  святістю й теплом

 І записала серця стукіт.

 

Ведучий. Здається, розумію. Кохання! Від нього розцвітає світ, світяться очі і горять серця закоханих. Стародавні греки вигадали таку легенду. Молодий Пан, бог лісів та полів, зустрів прекрасну річкову німфу Сіренгу – ніжну дочку світанку. Він довго спостерігав за її ніжною грацією та красою, забув навіть про свою гру. Вирішив Пан розпочати розмову з Сіренгою, але та, перелякавшись, втекла. Пан побіг за нею. Він хотів її заспокоїти, але німфа перевтілилась у чудовий кущ з ніжними ліловими та білими квітками. Так Сіренга стала ніжним, чарівним бузком. Кущі бузку пахнуть вночі, коли настає час закоханих. 

 

Назустріч одне одному виходять два читці — хлопець та дівчина. На фоні музики вони читають вірші Р. М. Рільке та Л. Костенко.

 

Студент читає вірш Р. М. Рільке.

 

Згаси мій зір - я все ж тебе знайду,

Замкни мій слух - я все ж тебе почую,

Я і без ніг до тебе домандрую,

Без уст тобі обітницю складу.

Відломиш руки - я тоді тебе

Впіймаю серцем наче між долонь,

А спиниш серце - мозок запульсує.

Коли ж ти вкинеш в мозок мій вогонь,

Тебе в крові палючій понесу я. 

 

Студенткачитаєвірш Л. Костенко.

 

Розкажу тобі думку таємну,

Дивний здогад мене обпік.

Я залишусь в серці твоєму 

На сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши

Сотні вражень, імен, і країн –

На сьогодні, на завтра, назавжди! –

Ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,

На яку ти мене прирік.

То все разом, а ти - окремо.

І сьогодні, і завтра, й навік.

 

Ведуча. “Кохання не має вікових меж”, - колись сказав поет. І справді. Гете у 74 роки робить пропозицію 19-річній Ульріці. Кохання – це крила. Недарма кажуть. “Усі закохані талановиті”. Приклади справжньої краси любові єдиної, на все життя, любові не завжди розділеної, благородної, піднесеної. Данте і Беатрічє, Ромео і Джульєтта, Трістан і Ізольда, Наталка Гончарова та Олександр Пушкін, Лермонтов та ВаренькаЛопухіна…

 

Ведучий. Весь людський вік супроводжують пісні. Спочатку гойдається материнський спів з колисками малюків, сіючи в дитячі душі перші зерна поезії і ніжності, сповиваючи дитинство в  тихі мелодії. Потім дзвенять пісні дівочими та парубочими голосами, вливаючись у серце співаків бентежністю чийогось кохання, смутком чийогось розставання, чиїмись мріями, надіями. Лірична пісня несе в собі високу мораль. поетизує доброту, щедрість, красу кохання.

 

Звучить пісня «А душа болить» (музика А. Железняка, слова Ю. Мельникова)

 

Ведуча. Жінка – найчарівніше творіння природи. Вона – це початок життя, кохання, щастя на землі. "Життя без кохання схоже на засохле дерево, що росте на кам'янистому ґрунті", - стверджує індійська народна мудрість. І можливо, тому кожне нове покоління намагається розкрити вічну таємницю кохання.

 

Ведучий. Кохання! Це почуття подарувало нам велику кількість пісень, балад, поем, трагедій. У хвилини відвертості чи душевних мук, у радості хвилини приходить музика. Залежно від настрою, звучить вона ніжно чи бравурно, тихо чи гучно. Яка ж  дивовижна сила прихована в музиці! Музика допомагає людям у найважчі хвилини. Як найближчий друг, вона втішає в печалі, надає сили знову починати життя.

 

Звучить пісня «А моя любов» (музика А. Остапенка, слова Е. Рибчинського)

 

Ведучий. Кохання можна висловити не тільки словами пісень, віршами, але і музикою, рухами танцю. Вальс – танець закоханих.

 

(Романтична танцювальна композиція “Вогонь ”)

 

Ведучий. Любов... Солодка, мов мед, і гірка, мов полин-трава. Серед ураганів життя і штормів далі можуть розійтись стежки, що тільки-но з’єднались, навіки розімкнуться руки, що так і не встигли сплестися...

 

Ведуча. Час... Він гоїть рани, що ятряться болем, і розлучає, обриваючи струни серця, та не може вбити палкого кохання. Кохання... Пристрасне й жагуче, воно часто не гине навіть у серці безнадійно закоханого.

 

Ведучий. Любов – це величезний труд душі. Потреба в любові і здатність любити – це дві сторони однієї медалі.

 

Ведуча. Варто себе запитати. на що я здатна? Чи здатна я любити? Але як часто можна почути – серцю не накажеш!

 

Ведучий. І в значній мірі це дійсно так! Як бути? Однозначної відповіді немає. Не завжди вистачає сил шукати і не завжди дано знайти свою єдину любов.

 

Ведуча. Але навіть за таких обставин не можна забувати, що в коханні немає місця егоїзму, бездушності, лицемірству.

 

Студентка читає вірш В.Козія “Любов прощає все”.

 

Любов прощає біль і гіркоту,

Розлуки, сльози жалю, втечі,

Любов прощає сум і самоту,

Любов прощає інші речі.

 

Любов прощає болі втрат,

І має свій простий критерій –

Вона прощає низку зрад,

Але не зради проти неї.

 

Заключне слово куратора: Любов — це потреба передусім в духовному дружньому спілкуванні, що ґрунтується на єдності поглядів і переконань. Найкращою формою духовної близькості між тими, хто кохає, є спільна діяльність.

Потреба у всебічному спілкуванні э коханою людиною спонукає до шлюбу, до утворення сім'ї. Якщо ж такої потреби немає, то виникає сумнів у повноцінності й істинності любові. Шлюб, писав В. Г. Бєлінський, «є дійсність кохання. Любити по-справжньому може тільки цілком дозріла душа, і, в такому разі, кохання бачить в шлюбі свою найвищу винагороду і при блиску вінця не меркне, а пишніше розпускає свій ароматний цвіт, як при променях сонця...»

Справжнє кохання передбачає визнання в коханому особистості, вимагає рівності її взаємності в стосунках. Воно не повинне бути без рівності, бо в цьому проявилася б неповага людини і до себе, і до того, кого вона кохає.

На відміну від захоплення, справжнє кохання — не скороминуще почуття, а стала людська прихильність, випробувана часом, відстанню і життєвими труднощами, перевірена практикою міцних дружніх взаємин.

Як відомо, погане забувається швидко, а добре залишається назавжди в куточках нашої пам’яті. І якщо ви колись пригадаєте нашу виховну годину, слова, що прозвучали  сьогодні – значить час, проведений нами разом, не змарновано.

Бажаємо вам всього найкращого, до побачення.

 

Звучить заключна музична композиція ”Тема  кохання”

 

 

Список використаних джерел інформації:

 

1. Бучан Ю.Д., Тимчишин О.І., Борисняк С.В. Шкільні свята та розваги. – Тернопіль, 1996
2. Будлянський М.В. Де починається любов. – Чернігів, 2003
3. Поезія. Випуск 1. – Київ. «Радянський письменник», 1983