Сценарій виховного заходу "І на тім рушникові"

Сценарій виховного заходу «І на тім рушникові…»

 

Мета: ознайомити учнів з оберегом української родини – рушником, із значенням його в побуті; продовжувати пізнавальні інтереси до вивчення традиційних художніх промислів українського народу; виховувати глибокі почуття любові до батьків, пошани до людей праці; сприяти розвитку творчих здібностей дітей; виробити душевну потребу берегти рушник як сімейний скарб, бажання вишивати рушник.

 

Вед. Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

 

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута – м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

 

І біль із серця раптом зник,

Так тепло – тепло стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

 

 Вед.  Український рушник. На ньому вишита доля нашого славного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину все життя від самого народження. Мовознавці стверджують, що і саме слово «рушник» походить від слова «рушати».

 

Вед. Дійсно, проводжаючи сина в дорогу, українська мати замотувала йому хлібину у шмат білого полотна і, перехрестивши, промовляла: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбайливими руками матері, оберігав козака від лиха і нещастя, нагадував йому про тепло рідної домівки, що чекає на нього.

 

Звучить «Пісня про рушник»

 

 Вед. Рушник – це оберіг української оселі. Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узорами рушники. Недаремно склав наш народ такі прислів’я: «Хата без рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку – хата у віночку»

 

 

Український танок з рушниками.

 

Вед.   Вишивала рушник молодою,

Заплітала і радість, і біль.

І пророчила щастя і долю

Для внучат у тяжку заметіль.

Стелися, стелися,

Квітчастий бабусин рушник.

Святися, святися,

Славний козак – бунтівник.

Виходить бабуся.

 

Бабуся. Ой, як була я молодою,

То вишивала рушники,(показує на рушники)

Й птахи незвичні над водою

Злітали легко з-під руки.

 

І квіти, небувалі досі,

В вінки сплітались, мов живі,

Лягали колосків покоси,

цвіли метелики в траві.

 

На полотні життя буяло!

Бувало й місяць вже бліднів,

А все мені здавалось мало

Тих квітів, колосків, птахів!

 

І все мені чогось хотілось

Такого, щоб ніде й ніким,

Відколи сонце засвітилось,

Не народилось з – під руки.

 

Виходить онучка.

 

Онучка. Тепер бабусі дев’яносто,

Вже їй не шити рушників –

І голку втримати непросто,

Всилити нитку – й поготів…

 

І ніби радості минулі,

Висять на стінах рушники.

З годинника кує зозуля

Веселим голосом дзвінким.

 

І серед квітів¸ трав, колосся

Мов оживає спів її,

А я на рушники дивлюся

І ніби бачу інші дні.

 

Коли бабуся молодою

Ці вишивала рушники,

І дивні птахи над водою

Злітали легко з – під руки.

Пісня

Вед. Стелися, стелися,

Квітчастий бабусин рушник.

Святися, святися,

Славний козак – бунтівник.

 

Бо солоні бабусині сльози –

Вишивану долю свою –

Він до мене ішов і приносив

Щебетання птахів у гаю.

Приспів.

 

А на ньому  - і трель солов’їна,

Хліб і сіль із бабусиних рук…

Невмируща печать України

Надихає мене в час розлук.

Приспів.

Як веселка над обрієм ставу

Серце святить у річці живій,

Рушникова уквітчана слава

Є в криниці моїй степовій.

 

         Запрошуються дві майстрині – вишивальниці, кожна з яких розповідає про історію свого рушника і події, пов’язані з ним.

 

Бабуся. Рушник – родинний скарб, що передавався від покоління до покоління. Знову і знову схилялися довгими вечорами голівки дівчат над шитвом, мереживом долі майбутніх поколінь.

 

Онучка.

Веселкою сплелися кольори

На рушничку твоєму, наче доля.

На нім – тобою прожиті роки,

Усі достоту, з радощами й болем.

Усе на нім: вечірняя зоря,

І росами умите раннє сонце,

На нім і сльози, й посмішка твоя,

Хатинка рідна і твоє віконце.

На цьому рушничку – твої безсонні ночі.

Цей вишитий рушник для мене – наче жаль.

Дивлюсь на нього я і бачу твої очі.

Ніколи й нізащо його я не віддам.

 

 

Вед. Кожний регіон України має свої відмінності у виборі кольорів та орнаменту вишивки. На Київщині, Полтавщині, Чернігівщині та в багатьох східних областях переважає рослинний візерунок червоного, синього та чорного кольорів; для Галичини, Буковини та Закарпаття характерний геометричний орнамент з яскравими, барвистими, а для Полісся – червоним та чорним кольорами.

 

Пісня «Два кольори»

 

    Вед. Матеріалом для рушників слугувало біле полотно, кольорові нитки. Традиційний рушниковий орнамент складається з квітів, гілочок, листочків. Орнамент, як правило, розміщувався по низу рушника, на ньому зображалося «дерево життя», зверху птахи, унизу кайма.

        Виготовляли рушники по – різному. Ткали із цупких ниток та з кращих сортів льону та конопель. Узори на рушниках вишивали або готували під час ткання. Тканину попередньо вимочували в воді, вибивали та білили на сонці. Весь процес виготовлення рушників супроводжувався обрядовими піснями, примовляннями.

Пісня

 «Ой жаль, жаль серцю буде…»

 

Вед. Вишиті рушники здавна були невід’ємною частиною родинних свят і обрядів: на родинах, на хрестинах, на весіллі та інших. Були і рушники звичаєві. Приміром, коли закладали нову хату, то на тому місці, де мала бути покуть, завжди клали хліб на рушнику – «щоб хата була багатою». А коли зводили вже стіни домівки і закладали сволок, на нього також обов’язково вішали рушник.

 

Вед. Кожна хата мала свої рушники, де відтворювалося все життя родини протягом багатьох поколінь. З рушником, як і з хлібом, виряджали в далеку дорогу батька, чоловіка, коханого (символ щасливої дороги); на нього ставали молоді на весіллі; ним сповіщали про те, що у вічність відійшла людина; хлібом – сіллю на рушнику зустрічали гостей; рушником пов’язували новобранців, коли ті йшли до війська. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану.

 

    Вед. Отже, призначень у рушника багато. Але докладніше про це нам розкажуть майстрині української вишивки (можна просто учениці).

 

1 –ша майстриня.

         Приходить людина у цей світ. Це дуже визначна подія для всієї родини, всього роду. І тому зустрічають дитину її першим і найголовнішим рушником – рушником долі.

          Готувала його мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко, щоб сильним і мужнім зростав синок. А для дівчинки слала червоними нитками грона калини, щоб розцвітала краса донечки калиною і доля її щасливою була. Спочатку цей рушник лежав під подушечкою маляти, з ним несли дитину і в церкву хрестити. А як наставав час одруження сина чи доньки, на рушнику долі мати благословляла їх на щасливий шлюб. Цей рушник людина зберігала все життя, з ним проводжали її і в останню путь.

 

2 – га майстриня.

          Молоду матір, яка нещодавно народила дитину, родичі також вітали рушником, у який загортали хліб та ласощі, бажаючи тим самим, щоб життя новонародженого було ситим та солодким. Звався цей рушник «завивач». Розв’язуючи його, гість промовляв:

Радуйся, земле, радій , родино,

Радуйся з нами, нова дитино,

В тебе доволі і ласки, і дива,

Хай не цурається доля щаслива.

 

3 – тя майстриня

          А от рушником – « уповивачем» бабуся – повитуха вперше повивала маля. Цей рушник також ще заздалегідь готувала мати: вибілювала його, багато разів прала, щоб він був м’яким. Загортаючи в нього новонародженого, повитуха промовляла:

Вповиваю тя, дитятко,

В рушничок біленький,

Щоб великим виростало,

Щоб було здоровеньким.

 

Щоби лихо тя минало,

Щастя огортало,

Щоб мале твоє сердечко

Та й смутку не знало.

 

А червоним вповиванком

Зав’яжу міцненько,

Щоб від тебе радість мали

І батько, і ненька.

 

4 –та майстриня.

         Підростає дитина, а мамині руки вже вишили для неї рушничок – «утирач». На ньому яскраві квіти, дерева, пташки і щирі слова: «Доброго здоров’я». цей рушничок висітиме на кілочку біля дверей. Вранці, подаючи його дитині, мати каже:

 

Утирайся, моє серденько,

Рушничком біленьким,

Та й будь же з ним щодниноньки

Добре, веселеньке.

 

5 – та майстриня

         Для гостей також був особливий рушник. Про рушник – утирач ідеться в народній пісні:

Вода в відеречку –

Братіку, вмийся,

Рушник на кілочку, -

Братіку, втрися.

 

6 – та майстриня

         А у свято застилає господиня стіл білим обрусом. На нього кладе запашну паляницю. І від чистої білизни полотна стає хата ще осяйнішою й веселішою.

 

Рідний обрусе, пряла тебе матуся,

Пряла і ткала, білила.

Стелила на стіл святу білизну,

В селянську хату вселялася сила.

 

Пісня про хліб

7 – та майстриня

        А довгими вечорами разом із подругами вишивала дівчина собі рушники собі на придане. Мала вона вишити їх на всі випадки: і сватів перев’язати, як прийдуть сватати, і весільний рушник, і щоб свою майбутню оселю прикрасити. А як була вже дівчина  просватана, то вклонялась до землі батьку й матері зі словами:

 

Спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала,

На рушники тонко пряла.

 

Тонко пряла, вишивала,

А сьогодні їх подала.

Пісня « Дякую тобі  мамо»

Учні – читці:

Вишиванку вишивала

Навесні твою,

В нитку мрію укладала

І любов свою.

 

Ніжну мрію, що шепоче

Дивну казку в сні,

Що цілує твої очі

І співа пісні.

Все найкраще в ній зібрала

Із долин і гір

І в мережку повкладала

У хрещатий взір.

 

Хай на серце тобі ляже,

Наче цвіт в маю,

І душі твоїй розкаже

Про любов мою.

1.  Вишивала, дівка, вишивала,

До листка листочок прикладала,

А між ними цвіт голубуватий,

Простилається барвіночок хрещатий.

 

Пісня «З вечора тривожного аж до ранку…»

 

2.  Виростав барвінок зелененький,

І дивились в нього очі неньки,

Усміхався цвіт їх рушникові

Світом материнської любові.

 

3. Доріжки білі ненька вишивала,

А заполоч блакитну з хвилі брала,

З клубочка свого серця  жар – червону,

Із пасма ночі та із смутку – чорну…

П’ять ниточок на голку,

П’ять – під голку,

Ой, білий шовку, непокірний шовку!

 

4. Швидкі роки ковзнули п’ятірнею,

За матір’ю ласкавою моєю.

Та в’є із хмелю радощі зелені,

Бо вірю я у вишивання нені.

Хто сам малюнок долі вибирає,

Той пустоцвіту у житті не має.

 

Пісня про матір

 

   Вед. Отже, український рушник пройшов крізь віки, людські долі, і нам із вами необхідно берегти цю скарбницю духовності.

На фоні музики читають:

 

3. Хай сторона моя багата,

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі – рідна хата

Під ясеновими крильми.

 

4.  У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки,

А над святими образами

Горять барвисті рушники.

Ведуча виносить хліб на рушнику.

 

Вед. Хліб на рушнику – одвічні символи гостинності нашого народу.

Вед. От і наші хліб – сіль на вишитому рушнику для вас, друзі.

 

1. На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю,

 

2. Щоб легкі дороги

Славили Вкраїну,

 

3. Щоб у нашій праці

І в гучнім весіллі

 

4. Шанували в світі

Над усе людину!

 

Вед.  Дякуємо за увагу.

Вед. До нових зустрічей.

 

Учасники свята пригощають глядачів хлібом – сіллю.