Сценарій виховного заходу "Пророчий голос Кобзаря"
Сценарій
виховного заходу «Пророчий голос Кобзаря»,
присвячений Дню народження Тараса Шевченка
для учнів початкових класів
Спів пташок.
(На сцену виходять ведучі. )
Ведучий 1
Прийшла весна… Постукала в віконце,
Весняний теплий вітерець подув.
А із-за хмари виглянуло сонце
І соловейко заспівав в саду…
Ведучий 2
Дерева вже бруньки порозпускали,
Он, гілка наряджається в листки.
І крокуси в саду порозквітали,
До сонця потягнулися ростки.
Ведучий 1
І знов весна несе тепло,
Несе пробудження і радість,
І вкотре нас сюди звело
Шевченкове одвічне свято.
Ведучий 2
Уже спливло багато літ,
Як доля нам явила з неба
Нашу надію, сонця світ,
Художника, вождя, поета.
Виходять ведучі 3 і 4, ставлять свічку біля портрета. 1і 2 сходять
Ведучий 1: В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо Тараса Григоровича Шевченка. 210 років минуло з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі.
Ведучий 2: Пошана і вдячність наповнюють серця усього людства, бо Тарас ШЕВЧЕНКО – не тільки співець України, він митець на всі часи, на всі віки для всіх людей на землі. Ми пишаємось тим, що він – наш земляк, і прагнемо бути гідними його нащадками.
1.Іде весна, іде весна,
Мов квітонька прекрасна.
І спогад нам несе вона
Про віщого Тараса.
2.Гомін лине про країні
Сонячно, крилато.
Гомонить Дніпро із степом
Про велике свято.
3.9 березня – день народження Тараса,
Великого, святого Кобзаря.
Його слова і досі світ хвилюють,
І всіх нас зігріва його зоря.
4.Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
5.Сьогодні ми його отут згадаєм,
Хай прозвучать його палкі слова,
Нехай на святі тут із нами разом
Він в нашій школі справді побува.
6.Нехай подивиться, як ми його шануєм,
Як залюбки вірші його вчимо,
Як ми його всі любимо сердечно,
І пам’ять між людьми бережемо.
7. Благословен той день прекрасний,
Коли з’явився ти на білий світ
Ти будеш жити доки Україна,
Ти будеш з нами ще багато літ.
Пісня «Шевченко сонце України»
Ведучий 1: 9 березня 1814 року в маленькому селі Моринці нині Черкаської області, в хаті кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, якому було назначено долею стати Пророком для українців, пробудити нас від національної сплячки і прославити українську літературу. Це наш митець, наш кобзар, українець з великої літери Тарас Григорович Шевченко.
1. Садок вишневий коло хати.
А в хаті — радість, як зоря.
Сьогодні народила мати
Пророка нам і Кобзаря.
2. Чи є що краще, лучше в світі,
Як День народження борців?
Як слово в їхньому Завіті
Про нелюбов до ворогів?
3. Співають, ідучи, дівчата.
Радіють, що настав той час —
І чутно голос немовляти,
Якого кличуть всі "Тарас".
4. Неначе сонце засіяло,
У тому тихому селі.
Все зацвіло, все забуяло
І повернулись журавлі.
5. Гомін лине по країні
Сонячно, крилато.
Гомонить Дніпро із степом
Про велике свято.
6. В мальовничім краї нашім,
Де цвіте калина,
Народивсь найкращий
Син твій, Україно.
Пісня «Зацвіла в долині»
А зараз учні нагадають нам біографію Т.Шевченка
Ранньою весною
У бідній родині
Народився син Тарасик-
Гордість України.
Жвавим хлопчик виростав,
Розумним, цікавим...
До науки талант мав-
Та горе спіткало...
В 9 років залишився
Тарасик без мами
Доглядав своїх сестричок
З гіркими сльозами.
Батько вдруге одружився
Та стало ще гірше...
Не злюбила зла мачуха
Хлопчика ще більше.
Як два роки проминуло-
Батько помирає.
Залишився сиротою
І долі немає...
Наймитував бідолаха
У дяків тяженько:
Носив воду, читав псалтир
Й діставав частенько.
Так минали місяці
У біді та горі...
Пан шукає козачка
До себе в покої.
Трохи легше Тарасові
У пана жилося.
Він на кухні допомагав
Й малював охоче.
Енгельгардт талант побачив -
Малюнки чудові...
Відправляє він Тараса
Вчитися у школі.
Пише Тарас гарні вірші,
Малює картини...
Викупили із неволі
Друзі - побратими.
Двадцять чотири роки
Тарас був кріпаком.
Яке то щастя бути-
Вже вільним юнаком...
2500 рублів-
Така ціна волі.
Пише він правдиві вірші-
За них- кривда й горе.
На засланні перебув
Одинадцять років.
Та крадькома писав вірші
У тюрмах жорстоких.
Вільною людиною
Був дванадцять літ...
Та "Кобзар" Шевченка
Знає цілий світ.
47 років прожив на Землі,
Картини чудові залишив й вірші.
У них - все життя, любов і родина
Шевченко- це слава і гордість Вкраїни!
04.03.2023
Марія Гавриляк-Лазрович
Ведучий 2 Благословен той день і час, Ведучий 1 В похилій хаті, край села,
Коли прослалась килимами, Над ставом чистим і прозорим
Земля, яку сходив Тарас Життя Тарасику дала
Малими босими ногами. Кріпачка- мати, вбита горем.
Земля , яку скропив Тарас
Дрібними росами – сльозами.
Ведучий 2Не на шовкових пелюшках Ведучий 1 Нещасна мати сповила
Не у величному палаці — Його малого й зажурилась,
В хатині бідній він родивсь І цілу ніченьку вона
Серед неволі, тьми і праці. За сина-кріпака молилась.
(Із – за ширми виходить мати Тарасика в українському одязі з лялькою на руках. Сідає на стільчик, колише дитину і наспівує пісню.)
Мама. Даю тобі, мій синочку,
Тарасику любий: щире серце,
Карі очі і чорнії брови
Дай же йому, Божа Матір
Тії благодати,
Всього того, чого матір
Не зуміє дати.
Вірш Т.Г. Шевченка « Сова»
Породила мати сина
В зеленій діброві,
Дала йому карі очі
І чорнії брови.
Китайкою повивала,
Всіх святих благала,
Та щоб йому всі святії
Талан-долю слали.
До схід сонця воду брала,
В барвінку купала,
До півночі колихала,
До світа співала:
Мати: «Е... є... лю-лі,
Питала зозулі,
Зозуля кувала,
Правдоньку казала.
Буду сто літ жити,
Тебе годувати,
В жупані ходити,
Буду панувати.
Ой виростеш, сину,
За півчварта року,
Як княжа дитина,
Як ясен високий,
Гнучкий і дебелий,
Щасливий, веселий
І не одинокий.
Найду тобі рівню
Хоч за морем синім»
Або крамарівну,
Або сотниківну,
Таки панну, сину.
У червоних черевиках,
В зеленім жупані
По світлиці походжає,
Як пава, як пані,
Та з тобою розмовляє.
В хаті, як у раї!
А я сиджу на покуті,
Тільки поглядаю.
Ой сину мій, сину,
Моя ти дитино! -
Чи є кращий на всім світі,
На всій Україні!
Нема кращого й не буде —
Дивуйтеся, люди!
Нема кращого!.. А долю…
Долю роздобуде».
Мати
Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?
(Відходить у бік, виходить учениця і читає поезію
«На панщині пшеницю жала»)
(Виходить стомлений батько, зупиняється біля матері)
Батько
Синові Тарасику з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком; з його буде або щось добре, або велике ледащо для його моє наслідство нічого не буде значить або нічого не поможе
ВЕДУЧА: — Так, нелегким було життя малого Тарасика, бо ж народився кріпаком у великій родині, в убогій хатині, яка потопала у вишневому садку. Рано став сиротою. Але як і в кожної дитини, дитинство було прекрасною порою в його житті.
ВЕДУЧА: Довгими вечорами збирались селяни у хаті Тарасового діда Івана послухати розповіді про боротьбу з панами , багатіями. З цікавістю слухав ці розповіді Тарасик і уявляв себе гайдамакою, який іде боронити людей від злого пана. Отак минали дитячі роки Шевченка.
ВЕДУЧА: Тарас Шевченко дуже любив свій рідний край, рідну природу. Та не мав він щастя на рідній землі. Про це писав у багатьох віршах. Оспівував чарівну українську природу! Широкі і безмежні лани, степові дороги, що ген повилися від села до села, тихий гай, садок вишневий коло хати.
Ведуча Малий Тарас допитливим зростав,
Красу природи серденьком вбирав.
Писав безсмертні вірші про рідну Україну,
Про її високі гори, степи та долини.
Діти розповідають вірші Шевченка про природу .
Пісня «Тече вода з-під явора»
Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє". На сцені, під тополею, сидять діти Тарас та Оксана.
Ведучий
Тяжке дитинство випало малому,
Гірке й солоне од пролитих сліз.
Не називав він раєм свого дому,
Любов до України в серці ніс.
Тарас. Дивись, Оксано, як прегарно сонце заходить! А небо – як прекрасно барвами міниться!... Ех, як хотілось би мені уміти вже добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу… (Задумливо)
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє…
Дівчинка. Так… Сонце заходить – то й час нам уже, Тарасе, гнати вівці додому…
Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...
Дівчинка: А вівці?
Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.
Дівчинка: А вечеряти? Ти ж голодний...
Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...
Пісня «Садок вишневий коло хати».
(Замовкає, а через хвилину продовжує):
А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над нами роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).
Дівчинка: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!
Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?
Дівчинка: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухала, як баба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.
Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?
Дівчинка: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.
Тарас: А далі що?
Дівчинка: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Казала, що, може, це якраз ти...
Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...
Читець
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози; я не знаю,
Чи єсть у Бога люте зло!
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Дівчинка: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...
Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.
Дівчинка: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!
(Тарас вкладається під тополею, вкривається свиткою, засинає. З глибини сцени виринає старезний запорожець. У руках у нього дві великі книги. Запорожець сідає коло Тараса, гладить його по голові і сам до себе промовляє)
Козак
Було колись - в Україні
Ревіли гармати:
Було колись - запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю:
Минулося - осталися
Могили на полі.
(Тарас прокидається, здивовано дивиться на козака, котрий наче не помічає хлопчикового здивування і продовжує):
Не вернуться сподівані. Смійся, лютий враже!
Не вернеться воля. Та не дуже, бо все гине, -
Не вернуться запорожці. Слава не поляже.
Не встануть гетьмани. Не поляже, а розкаже.
Не покриють Україну Що діялось в світі.
Червоні жупани! Чия правда, чия кривда
Обідрана, сиротою І чиї ми діти.
Понад Дніпром плаче: Наша пісня, наша дума
Тяжко-важко сиротині. Не вмре, не загине...
А ніхто не бачить... От де, люди, наша слава,
Слава України!
(Пригортає Тараса і наче показує хлопчика глядачам, продовжуючи):
Без золота, без каменю. Без хитрої мови. А голосна та правдива. Як Господа слово...
Тарас: Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги?
Козак: Коли б наш народ постав перед необхідністю з-поміж уcix людських книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію та "Кобзар". Без першої він був би неповноцінний морально, без другої - немислимий як народ, "Кобзар" - це Євангеліє від Тараса.
Тарас: Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангелія від Тараса. Читав від Івана, Луки, Матвія, Марка...
Козак: Євангеліє від Тараса напишеш ти!
Тарас: Я? Але ж я не апостол! Чи зможу я, невчений кріпак, виконати те велике завдання, що Ви його на мене покладаєте? Я - сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди...
Козак: Нікого? В тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Зможеш! У твоєму серці палає вогонь любові до України, а в душі маєш утаєний дар Божий – силу Пророка!
Це багато, хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля - твоїм хрестом. Ти будеш розіп'ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї... Сила твого слова, Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти. Кожне твоє слово підтримуватиме волю, наше національне небо.
Тарас
Боже, дай мені душевний спокій,
Аби я зміг те прийняти,
Чого не зможу змінити.
Господи, дай мені відвагу
Те змінити, що зможу змінити.
Господи, дай мені мудрість
Аби я зміг відрізнити
Одне від одного. Амінь.
(Разом з Тарасом козак виходить. Появляються ведучі).
Танець «Не журися, Україно»
Учень 1. Ми сьогодні Шевченка читаєм,
Скільки мудрості є в « Кобзарі»!
Наче кадри Шевченка гортаю,
Й озиваються струни в душі…
Учень 2. Що за велет! Титан був та й годі!
Він життя нам пророчив нове.
І ходили чутки у народі,
Що не вмер він, а й досі живе…
Учень 3. І він бачить усі наші справи,
Хто є друзі, а хто – вороги.
Бачить біди і злети держави,
Й додає нам і сили, й снаги…
Учень 4. Щоб жили ми і вчились, як треба,
Й пам`ятали свій корінь завжди,
Щоб любили і землю, і небо,
Й не було щоб чужої біди.
Учень 5. Щоб ми разом ходили на свято,
Вкупі завжди з братами були,
Мали друзів завжди і багато,
Щоб боротись уміли й могли.
Учень 6. Свою гірку, тяжку недолю.
Шевченко передав пером.
І те, як полюбив він волю...
І як боротися зі злом.
Учень 7. Одним-єдине при долині,
Незламна і тому свята.
Росте і досі ще калина —
Як в мами донька золота.
Учень 8. Добро, у кого є господа.
Батьки і діти, матері...
Але Тарасовому роду
Господь лиш слово приберіг.
Учень 9. Слова та голос — більш нічого —
Що двісті десять літ живуть.
Таки Кобзар великий в Бога!
Таки його правдива путь!
Учень 10. І я вірю: подякують люди,
І згадають, я вірю, про нас.
І тоді нам не соромно буде
За життя, що пророчив Тарас.
Пісня
Ведучий 3
Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці.
Ведучий 4
Шевченків «Кобзар»… Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як ,,Кобзар“, – безсмертний. У творах поетах переплелися долі кріпачок з долею неньки – України, боротьба гайдамаків та козаків із боротьбою народу за щастя і волю.
Ведучий 3
Духовну велич і красу підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. У багатьох оселях наших земляків сьогодні побачиш портрет Шевченка, заквітчаний вишитим рушником. А на столі, поряд із хлібом, лежить книга його поезії – ,,Кобзар” .
Пісня «Відкриваю кобзар»
Ведучий 1. Шевченка XXI століття, у час війни, зображують захисником зі зброєю та у військовій формі.
Ведучий 2. Тільки вдумайтеся – 210 років минуло, як народився Тарас Григорович Шевченко! А ми і сьогодні по-новому розкриваємо і трактуємо його творчість, «накладаємо» його слова на події в сучасній Україні. Вони додають духу нашим воїнам, віри в Україну і силу українського народу.
Пісня «Ми – українці, Україна у нас лиш одна»
про публікацію авторської розробки
Додати розробку