Фольклорно-етнографічне дійство "Родини"

Фодьклорно-етнографічне дійство «Родини»

Виховний захід

Дійові особи:

-          Дід;

-          Баба;

-          батько Петро;

-          мати Домка;

-          їх донька Ганнуся;

-          баба Текля, повитуха;

-          молодиці: Марія, Тетяна;

-          друзі Ганнусі:  Михайлик, Яринка.

 

 

Михайлик: Ганнусю, Ганнусю, мама казали, що у вас незабаром дитинка народиться!

Ганнуся: Дядьо взяв  хлібинку і новий рушник та й вже побіг до баби – повитухи. Дасть Бог – скоро буде.

Яринка: Це ж до якої? До баби Теклі?

Ганнуся: Авжеж, вона знахарька, її всі поважають. Майже всіх діток у селі приймала. І мене теж, мамка казали.

Михайлик: І мене?

Дід: Ні, Михайлику, тебе в капусті знайшли.

Яринка: Аякже, і нас з тобою.

Ганнуся: В селі кажуть, що баба Текля завжди всіх жінок, які  мають народити дитину, повчає, що їм у цей час можна робити, а що ні. …

Баба: Ганнусю, гай де ти там, не барися, неси хутко водичку.

Ганнуся: Іду, іду, бабуню (понесла воду).

Яринка:  А нашій мамці казали, що не можна переступати через ланцюг і шворку, а ще – два казани в руки не можна брати, і зрослі ягоди не можна їсти.

Михайлик: І чого б це?

Дід: Та не лиш то, таким жінкам треба завжди давати все, що просять, щоб миші не завелися і в шматині дірки не проїли...          

Яринка: А бабка Тудоска казала, що треба дивитися лиш на вродливих людей і на все гарне, тоді дитинка буде файною.

(На сцені з’являються баба-повитуха і батько Петро)

Михайлик: Яринко, дивися, он і вуйко Петро з бабою – повитухою повертається. Ходімо й ми додому.

Баба – повитуха: Мой, Петре, та приготуй Домчину весільну сорочку, бо дитя має з’явитися саме на неї.

Петро: Та знаю, знаю, а як хлопчик народиться, то його загорнемо в чоловічу  сорочку.

Баба – повитуха:  І не гайся, ще й кожух приготуй. Дитину на нього покладем, щоб багата була.

Баба: Та є, є все, сестро, і повивальні рушники, і ниточка конопляна, щоб пуповину зав’язати. Так, як ти казала.

(Заходять за куліси. На сцені з'являються дві жінки )

Тітка Марія: Дай, Боже, здоров’я, Петре.

Петро: І вам хай Бог дає.

Тітка Тетяна:  А нам робота не робиться, і дома не сидиться, за Домку переживаємо.

Тітка Марія: Та й з порожними руками в такий день ніхто не йде. (Поправляє вузлик)

Тітка Тетяна:  Хай Бог помагає нашій Домці, пошле їй здорову та розумну дитинку.

Петро: Та знаю, що баба Текля повитуха вправна, але ж преживаю.

Тітка Марія:   Та все буде добре, вона жінка мудра, і душа в неї чиста, і діток любить...

Тітка Тетяна: Моєму Михайликові, коли відрізали пуповину, клали в ручки вузлик з хустини, щоб нічого не йшло з рук і був добрим господарем.

Баба-повитуха: (голос з-за куліс) Хлопчик у вас, хлопчик. Зав’язую тобі, козаче, пуповину на щастя і здоров’я, і на вік довгий, і розум добрий”.

Дід: От, добре. Вже наша фамілія не пропаде. Дівчина - від хати, а парубок – до хати.

Михайлик: Дивіться, дивіться, баба Текля йде з немовлятком у руках! Покажіть, покажіть і нам.

                          (Діти теж підбігають до жінок)                 

Баба – повитуха: Синочок у тебе, Петре. Тільки-но дитя закричало, я облила його тепленькою водичкою. Тепер бери і клади його на кожух, щоб був багатий і в достатку жив. (Петро кладе дитину на кожух).

Баба: Хлопчику маленький, дитинко дорогенька, в Господа, благаю тобі долі світлої, життя заможного, сили та розуму, вроди і щастя.

Баба – повитуха: А тепер, Петре, бери дитину, наступника всіх своїх помислів і справ, продовжувача роду.

Батько Петро: Боже, схиляю голову перед тобою. Благослови це дитя на життя, на здоров’я, на мудрість.

(З’являється мати, батько передає дитину мамі)

              Домко, люба моя, бери нашого сина.

 

Баба – повитуха: А ти, Петре, вже ім'я підбирай.

Петро: Іванком буде. (Виходить за колискою)

Баба: Тосі, тосі, свині в горосі,

Телята в капусті,

А Іванко на грушці.

Грушка цвіте, Іванко росте.

(Мати співає  колискову)

 

Тітка Марія: Здоровлю тебе, Домко, із синочком. Ось тобі шмат полотна на пеленки, горіхи, мед, щоб швидше одужала, силу мала, молоко прибувало.

(Вручає матері, вклоняється)

Мати: Спасибі вам. (Вклоняється)

Тітка Тетяна: Хай Бог благословляє твою дитину, щоб мав синочок татову силу, а мамину доброту. Ось принесла тобі, Домко, малай з кукурудзяної муки, щоб поправлялась, - снаги набиралась. (Вручає матері, вклоняється)                                       

Мати: Дякую вам за гостинець і добрі слова. (Вклоняється)

Тітка Марія: Ану, дайте глянути на маленького. Тьху, яке погане! 

Тітка Тетяна:  А це тобі, Домко, парчовий торокач. Зав’єш до церкви на вивід.

                                               (Вручає матері, вклоняється)

Мати:  Дякую дорогенькі, що прийшли та не погордували, нас із синочком привітали. (Вклоняється)

Михайлик:  Колисочку, колисочку несуть!

(Заходять Петро)

Баба – повитуха: Ану, дивіться, така буде?

Баба: Кладу під подушечку цвіт м’яти, чебрецю, материнки. (Кладе під подушку трави)

Гойда, гойда, гойда-ша,

Де кобила, там лоша.

А кобилу вкрали пси,

А ти, Іванку, спи, спи, спи.

Нехай синочок гарно спить уночі, не прокидається, не плаче.

Яринка: А ще хлопчикам кладуть батіжок у колиску.

Ганнуся: А в нас батіжка немааа.

Михайлик: У мене є, ми з дідом новенький сплели. Ось візьміть.

(Подає матері сопілочку)

Мати:  Кладу тобі батіжок, синочку, з правого бочку, нехай тебе від зла оберігає.                 

Ганнуся: Матусю, треба братикові колисаночку заспівати, яку ти мені співала.

Мати: (обіймає доньку). Авжеж, треба, люба моя донечко. І ти слухай та вчися, бо ти ж тепер моя помічничка. І хай наш хлопчик росте здоровим, працьовитим, справжнім господарем на своїй землі.

( Починають співати колискову)