Сценарій виховного заходу-реквієму до річниці виведення військ з Афганістану

Про матеріал
Матеріал стане в нагоді класним керівникам, які хочуть провести виховну годину-реквієм в память тих, хто загинув в Афганістані, та згадати тих, які пройшли цю війну. На жаль, це ще одна страшна сторінка нашої історії, про яку ми повинні пам'ятати...
Перегляд файлу

Виховна година – реквієм:

«Афганістан - наш біль, наша пекуча пам'ять»

Мета: Ознайомити студентів з трагічною сторінкою нашої історії; вчити самостійно аналізувати історичні події; виховувати повагу до учасників військових подій в Афганістані, почуття відповідальності; формувати почуття патріотизму, милосердя; розповісти про земляків, що служили в Афганістані, віддати данину пам'яті полеглим воїнам-афганця.

Обладнання: прикрашена зала, ТЗН, фото-відео матеріали, стенд, презентація.

СЦЕНАРІЙ

Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

                                      Геройство. Біль. Дочасна сивина.

                                      Прокляття чаша випита до дна.

                                      Жорстока тиша. Вибухоподібна.

                                      Війна. Війна. Війна.

 

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану - навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулись з війни ?
Скільки гибіє ще у неволі?
...Роки летітимуть, мов журавлі,

Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі Мати солдата.

    Цими словами ми починаємо годину пам'яті, присвячену річниці виводу військ з Афганістану, яка називається "Афганістан – наша пекуча пам'ять"

            Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.
Афганістан...

 Уже    29 років   у нашій свідомості прописалося слово  Афганістан, але   не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха  і  горя, страждання, тривоги, пекла війни , трагізму  тисячі людських  доль. 

Афганістан...

 Промовляючи це слово, болить душа, крається серце, замирає  подих, тому що на пам'ять спадають страшні події, які чорною  тінню пройшли  по душах та долях людей.

Всі ми  знаємо,  що  15 лютого 1989  року  радянські  війська  були  виведені  з  Афганістану. Ащо ми знаємо про цю країну?

(на фоні презентації )

Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки.

До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.

Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність.

У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою.

 

Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано безліч законів. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу.

У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони „ маджахетів ” („ борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.

У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати Афганістану реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

 

Отже, основні причини  введення  радянських   військ  на  територію Афганістану:

1. Допомога союзному уряду Демократичної Республіки  Афганістан;

2. Небезпека приходу до влади ісламської опозиції.

 А як наслідок небезпека перенесення збройної боротьби на територію  середньоазіатських республік СРСР.

3. Не допустити посилення на своїх південних кордонах Пакистану та Ірану;

4. Не допустити посилення на своїх південних кордонах США і НАТО.

5. Не  допустити  створення  військових  баз   США  в Афганістані;

6. Бажання СРСР посилити власні позиції в регіоні проти Ірану, і проти Пакистану.

З перших днів перебування на афганській території  Обмеженого контингенту радянських військ  покладалося виконання широкого кола завдань:

 

1. Сприяння у зміцненні місцевих органів влади;

2. Охорона народногосподарських та військових об'єктів, основних автомобільних доріг і забезпечення проходження по них автоколон з вантажами;

3.Ведення спільно з афганськими військами бойових дій по розгрому загонів і груп збройної опозиції  моджахедів;

4. Прикриття держкордону Афганістану з Пакистаном та Іраном від проникнення караванів і загонів моджахедів;

5. Надання допомоги збройним силам Демократичної  Республіки  Афганістан

Це був час «холодної війни», час жорстокого протистояння СРСР і США. Тоді ні в кого не було сумніву щодо правильності ухваленого рішення.

 І радянські війська, вірні військовій присязі, вирушили на чужу землю виконувати інтернаціональний обов’язок.

 Афганська  війна, зачепила переважно прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

Молоді юнаки ходили  до школи, відвідували  дискотеки, залицялися до дівчат. Коли прийшов час, вони були призвані  до лав Радянської армії.

Ведуча
Проводжали хлопця в армію служити
А в очах юначих іскорка жива
Пахнуть стиглими садами
Пахнуть спілим житом
Вишиті любов’ю батьківські слова
Проводжають хлопця
Друзів повна хата
За столом розмова повінню тече
Лиш притихла мати,
Лиш схилилась мати
На уже доросле синове плече.

 

  Матері  плакали   проводжаючи   своїх   синів  в армію.. 

По  щокам  котилися сльози, бо  було  непередбачуване  болюче  відчуття  у  душі : «Тільки б  не  в  Афаган…»

 Як  молитва  шептались  слова:

 «До зустрічі , рідні.  Повертайтесь  живими …».

А стрижені хлопці  хоробрились  на перонах вокзалів, хрипло співали  під гитару і  не  знали,  що  чекає  на  них  попереду…

Кожна   сім’я  чекала  … першого  листа  , звістки  де буде  проходити  служба.

Самим  страшним  словом  для  кожної  матері ,батька, братів,  сестер було  слово  Афганістан.

  Якими  ж довгими були ці роки, скільки сліз проливала мати, жила чеканням від листа до листа.

 Вона молилася, просила молитися за нього всіх, кого знала.

Кожна  сім’я  чекала  повернення  солдата -  постійна  напруга , тривога, душевний  неспокій.

 Все навколо  завмирало, все  не  мало  значення  , всі  думки  були  тільки  про  сина.

Як  він?  Що з ним? І кожен отриманий  лист

давав натхнення  рідним, вселяв  спокій  у  їхні душі.

Щодня  мати  писала  листа  своєму  синові.

 

 

 

 

Вірш "Лист матері"

Ти пиши мені, синку, частіше,

Хай дорослий,- мені- ти- дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш, сину мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію.

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я, чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти пиши, щоб душа не боліла,

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла.

 

Листи  писали  солдати

 Мамо. Рідна моя, мамо,я вже далеко від оселі.

В чужій країні,  де гори, спека і пустелі.

 Перші враження від Афганістану - гарячий струмінь повітря, який ударив в обличчя, коли вийшов з літака. Уже на місці зрозумів, що тут все зовсім не так, як писала преса, розповідало радіо, телебачення. Знаю, що повинен пройти спеціальну підготовку, а нас  оформили, переодягнули і на наступний день відправили в рейс, бо людей не вистачало.

  Яка підготовка? Яка адаптація? Я зрозумів , що  це  війна...

  Але на війні-як на війні. Тут головне – вижити. Більше нічого не має значення.

 Афганські діти, «заміновані» своїми  батьками.

Мої  товариші,  вмирають  на очах.

 Рухалися   гірською дорогою. Раптом  побачили, як стежкою з гори спускаються з півсотні обвішаних зброєю душманів.  Вони-як на долоні! Були  думки - розстріляють чи візьмуть в полон?

 Не знаємо, що краще…

 «Духи» пройшли , розчинилися в скелях.

Не знаю, скільки пройшло хвилин, але здається, це тривало вічно.

Всю дорогу ми мовчали.

 Почали приходити до тями вже в гарнізоні.

Дякувати  Богу – живі

Не  знаю, навіщо  ця  війна.

Але я солдат  ,  перед Батьківщиною я чистий.

Я чесно   виконую  свій солдатський обов’язок.

 Я не порушую  присягу і  вірний солдатському слову.

Дуже  тебе  люблю , моя  рідненька  мамочка.

Такі  листи  писали  солдати, але  не  наважувалися  відправити  своїм  матерям.

 

 

Молоді  юнаки  , яких  призвали  на  службу  до  лав  Радянської  армії;

після 2-5  місяців  перебування  в  учбових  центрах  необстріляні,  неадаптовані, психологічно  не готові   до  ведення  військових  дій  були    кинуті   в  справжнє  полум’я   війни,    і з  першої  хвилини, з  першої  години  перебування    ставали  солдатами;

 

За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.

 

На  війну до Афганістану було відправлено…  (дані про наших земляків) та слово Шабеді С. М.

 Декому з них випав щасливий квиток – їм випало  жити.

 Вони повернулись до рідного дому.

Кожен із них нагороджений орденами і медалями.

 Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю.

Для кожного з них нагороди Батьківщини є  незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і  вірність військовому обов’язку.

______________________________

       

Відгомін афганської війни. Такий далекий і такий болючий, такий жорстокий і такий близький.

 На тій пекельній війні гинули юні солдати - кохані синочки, такі рідні, любі, милі,. Та, чужа   моєму народові, війна забрала і скалічила юнь, яка стала б поетами і співаками, художниками і лікарями, будівельниками і хліборобами.

 Не повернулися вони додому…

А кожної весни у афганських горах, так щедро политих кров’ю, зацвітають тюльпани. І красивішого видовища світ не знає. Оті тюльпани стали символом, щорічним живим пам’ятником  людям, які загинули за ідею.

Тюльпан ,квітка, яка  розкривається  навесні, радує  своїм  цвітом, символізує розквіт. Так розквітають  юні  долі , таланти,

Але  афганська  війна  - це символ  квітки, яку  називають «Чорним  тюльпаном» .

 

« Чорний  тюльпан»   -  дали таку  назву  транспортному  літаку, який  повертав  додому  солдат  в  цинкових  гробах.

 Розкритий  задній  люк  порівнювали  з розквітнувшим чорним  тюльпаном,  який  ставав  коридором  для  повернення на  Батьківщину героїчно  загиблих воїнів  в  Афганістані.

 

В  радянському  Союзі  всі  знали  що таке  чорний  тюльпан.

Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… вічний біль. Вічна скорбота. Не заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам’яті людей, у солдатських піснях.

 

ЗВУЧИТЬ  ПІСНЯ 

 

Втрати

Можна розказати про ту страшну не оголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна в цифрах – це страшно й моторошно.         

 

Загальні безповоротні людські втрати Радянських Збройних Сил становили 14.453 людини.

 В Афганістані потрапили в полон і пропали безвісти 417 військовослужбовців, з яких 119 осіб були звільнені з полону, 97 до 2004 року повернулися додому.

Тим самим 201 чоловік поки вважаються зниклими без вісті.

 

Є думка, що наведені дані за загиблими значно занижені офіційною статистикою (називається цифра 50.000). Однак переконливих доказів цьому не наводиться.

За роки війни службу в ОКСВ пройшли, за різними даними, від 620.000 до 3.000.000 радянських військовослужбовців.

 Але часто зустрічається цифра - більше 1.000.000

Дедалі більше віддаляють роки від нас ту війну, але стоять обеліски, які будуть вічно нагадувати про тих, хто не повернувся до батьківської хати .Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А ціною було життя. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну, не минули вони й нашого краю. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли тільки починаєш життя.

 

Пливе, наче вічність, здобута в бою, 

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива, 

Пронизує пам`ять скорбота прощання.

І сумно згасає, і тяжко сплива 

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні, і дружнє плече, 

І роки надії, перемог, сподівань...

І серце сльозою нараз опече 

Хвилина мовчання.

Встають побратими, відважні бійці... 

Знов закипає та битва остання...

Вона, як сивини, вона, як рубці, 

Хвилина мовчання.

 

Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого серед нас нема, хто лежить у землі, світить нам з небес, а може, з підбитим крилом не перелитить Афганської гори. Помовчімо хоча б хвилину. За всіх, адже страшна смерть будь-якої людини.

Афганська   війна прорвалась  до  народу віршами  і піснями, трагічними, світлими , мужніми,відвертими  і  пронизливими.

 Пісні, які співали  ціле  покоління  80 – х,пронизані  відвертістю  і щирістю.

Їх  співали діти, дорослі , співали  щодня, переписували  слова .

 

 

Мені дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не докохав. 

 

Важко змиритись

Над шляхом сумують тополі...

І падає сніг на поля іменні.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, що до тебе летять.

Тюльпанами чорними вкрита земля,

У рідні краї повернувся у цвітті.

Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,

А гори від крові слов’янської ситі.

Не можна забути суворої днини,

Зітхають тополі та ранки імлисті,

У матері серце болить щохвилини,

І сльози не сохнуть на листі.

Прийдуть до могил і на поля іменні ветерани

З дітьми і онуками завжди прийдуть

В руках немов вогник – тюльпани,

Афганські події у серці печуть...

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий похмурий граніт.

Наплакалась мати – Вкраїна доволі!

Кажу, щоб почув увесь світ... 

          

 15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення  радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

 

Війни  закінчуються , а історія  вічна.

Відійшла  в історію і афганска   війна. Але в пам’яти людській їй іще жити довго, тому що її  історія написана кровью солдат и сльозами матерів.

 Вона будет жити в пам’яти сиріт, залишившихся без батьків, в  памяті  матерів, які залишилися  без  синів. Буде жити в душах тих, хто в ній брав  участь.  Покоління, обпалене її вогнем,  покоління, яке  обрав час, як ніхто засвоїло  уроки  трагічної  війни.

docx
Додано
1 лютого
Переглядів
1376
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку