Сценарій виховного заходу "Серце віддаю дітям"

ВИХОВНИЙ ЗАХІД, ПРИСВЯЧЕНИЙ 100 – РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО «СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ»

 

 

 

 

ВЧИТЕЛЬ ЛСЗШ 1 СТ. № 53 ГЕТЬМАН Г.С.

 

Серце віддаю дітям

Є люди, як зірки –

Горять і світять все життя.

Вони – серця, засвічують у небі,

Які горять, обігрівають нас і не згасають.

 

Осінь. достигли яблука,

 Діти знову у школу йдуть.

  А в книжках, його мудре слово

Допомагає долати путь.

 

Сто років тому, українська земля подарувала людству видатного педагога –  Василя Олександровича Сухомлинського.

 

Народився Василь Сухомлинський в селі Василівці в бідній селянській сім’ї. В родині було 4 дітей, і всі стали вчителями.

 

Ніколи доля не ходила

До нього з теплим рукавом.

У хаті, біднім колоском,

Його селянка народила.

 

Ріс жвавим, допитливим хлопчиком, любив малювати. Але зошити, фарби, пензлі можна було придбати за лікарські рослини. За одну склянку насіння акації давали два зошити. Тому хлопчик ціле літо пропадав у лісі.

Навчався гарно, мав чудову пам′ять.  У школу приходив раніше і перед уроками допомагав товаришам виконувати завдання з математики.

У 17 років став учителем української мови та літератури. У Павлиші писав книги і твори для дітей: «Казки школи під голубим небом».

 

Під час  війни став на захист Вітчизни. Був двічі тяжко поранений, довго лікувався. Після перемоги знову повернувся до школи.

 

Всього пропрацював у школі 35 років: був учителем, директором школи.

Василь Сухомлинський був надзвичайно працьовитий (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої).

 Написав майже 1500 творів для дітей. Його праці перекладені 56 мовами світу, серед них  одна з найпопулярніших – «Серце віддаю дітям».

 

 В.Сухомлинський часто хворів. Знаходячись у лікарні, він думками линув до рідної школи. І в останні хвилини життя, коли діти з квітами прийшли до свого вчителя, він підвівся на руки, поглянув у вікно і промовив: «Діти ідуть до школи, а я іду з життя».

 

Василь Олександрович говорив: «Людина народжується не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний».

 

Він залишив назавжди

Слід після себе у світі.

Слід той  не зможуть змести

Сиві і славні століття.

 

Дітям життя присвятив

Все їм віддав без вагання

Він їх безмежно любив,

Знав їх сердець поривання.

 

Василь Сухомлинський –

Для учнів – красиве знайоме ім'я,

А праця його благородна

Мов зірка у небі сія.

 

Ті тихі розмови під кленом,

Бажані походи в поля,

Приємним і радісним щемом

Згадає учнівська сім'я.

 

Казки для дітей пізнавальні

Писав видатний учитель,

А розповіді повчальні

Творив як великий мислитель.

 

 

Казка Василя Сухомлинського « Соловей і жук.»

Дівчинка:  Природа радіє яскравій красі,

                     Скрізь чути веселі пташині пісні.

                      Малий соловейко всю ніч до світанку

               Витьохкував пісню свою аж до ранку.

                      Соловейко навесні сипле співи голосні.

 Соловейко:   Тьох-тьох-тьох,    тіу-тіу-тьох.

                         Як гарно навколо, це я вам співаю,

                         І всіх своїм співом у лузі вітаю.

Дівчинка:    Тут і жук рогатий прилетів гуляти.

                        Вибігає жук і каже:

  Жук:            Що мені за диво,

                        Заведу свою щосили...

Дівчинка:      Та як пачав жук співати,

                         своїм співом заважати.

  Жук:              Всім комахам розкажу, жу-жу-жу.

                         Як співати покажу, жу-жу-жу.

Соловей:          Припини, це так огидно.

                          Твій спів нікому не потрібний.

Жук:                 Ти мене не ображай.

                           Краще дівчинки спитай.

Соловей:           Я потрібен, чи цей Жук?

                            Бо від нього стільки мук.

Дівчинка:          Зараз вам допоможу,

                             Що робити підкажу.

                             Соловейку, лети в гай –

                             Там свої пісні співай.

                              Ну, а ти Жучку в траві,

                               Поспівай собі пісні.

Всі:                        Хай будуть на землі і солов’ї, і жуки.   Як же можна без Жука.

Дівчинка:           Ось і казочка уся.

 

 Мудрі слова Василя Сухомлинського заставляють замислитися і направляють на вірний шлях. Ось які поради давав він дітям.

 

Дружи з усіма: з деревом, пташкою і комашкою.

Пам'ятай: без твоєї дружби – ох і тяжко їм.

 

Подаруй мамі усмішку, квітку, пісню, сонечко

Знай: це для неї найкращий дарунок від донечки.

 

Не забудь і про плаксу маленького братика.

Розкажи йому казку про бубликів в’язку.

 

Твори Василя Сухомлинського сповнені любов’ю до природи, до рідного краю, до батьків. Василь Олександрович учив бачити прекрасне, захоплюватися сонцем, небом, землею, бачити казку.

 

Він серце лишав завжди дітям,

Енергію й силу – роботі.

Щось тихо нашіптував вітам

У казці, у мріях, в турботі.

 

  Виховував учнів в повазі

   В пошані до слова Шевченка,

  До рідного отчого краю

  Й велику турботу про неньку.

 

Про свою любов до Батьківщини Василь Олександрович писав так:

 

Я був на далекій чужині, -

Там небо ж  таке голубе,

 Та  тільки нема Батьківщини,

Нема там, Вітчизно, тебе.

 

Бо в ріднім краю над землею

Чистіша і глибша блакить.

І сонце Вітчизни моєї

Яскравіше в небі горить.

 

Я слухаю пісні на чужині –

Хороші думки в тих словах,

Але то не крила орлині,

Що є в наших рідних місцях.

 

Вашій увазі пропонуємо вірш «Журавлі»  за мотивами казки В.О. Сухомлинського «Що найтяжче журавлям».

 

Сумують, тужать журавлі

В осіннім небі батьківщини,

Бо їх від рідної землі

Женуть морози й хуртовини.

 

Але чого ж їм сумувать?

Вони летять до сонця, літа,

Привітно будуть зустрічать

Їх теплий Ніл, яскраві квіти.

 

 

 

А може тяжкая дорога

Лякає наших журавлів?

Ні, зовсім інша в них тривога,

Тому вони такі сумні.

 

Найтяжче їм далеко жити

В чужій, нерідній стороні

І за берізками тужити,

Чекаючи весняних днів.

 

А зараз до вашої уваги інсценізація твору В.Сухомлинського «Все безкоштовно».

 

Максим сидів за столом і щось старанно записував у свій зошит.

Мама. Що це ти так старанно пишеш?

Максим. Це я для вас, мамцю рахунок. Побачите, коли закінчу:

 « Кожна праця повинна оцінюватись. Чому я повинен робити щось безкоштовно? От напишу рахунок, подам Вам і татові й стану таким чином гроші заробляти. Розбагатію і куплю собі все, що заманеться».

 

     Коли він списав цілий аркуш, то показав мамі. Мама почала  вголос читати.

Мама. Рахунок сина Максима мамі:

             3 рази приніс молоко – 30 грн.; 5 разів прибрав кухню – 50 грн.;

             4 рази повитирав посуд – 40 грн.; 7 разів почистив взуття – 7 грн.;

              9 разів побавив сестричку – 90 грн.;

              5 разів допоміг бабусі – 50 грн.;

              7 разів всіх порадував дванадцятками – 70 грн.;

                3 рази допоміг татові ремонтувати велосипед – 30 грн.;

                Разом із татом розв’язав аж 5 цікавих задач додатково – 50 грн.;

               Усього разом – 417 грн.

 

Мама засміялась, коли прочитала цей дивний рахунок. А потім взяла ручку і сказала:

Мама. І я тобі напишу свій рахунок.

Максим( здивовано). Ваш, мамцю, рахунок? Ви що, теж для мене щось зробили?

 

Мама. Та так собі, трішки…

 

Сіла мама за стіл і написала:

 

Максим. Рахунок мами Галини синові Максимові:

 

9 років для тебе варила їсти – 0 грн.;

9 років прала тобі майки, трусики, сорочки,шкарпетки, штани – 0 грн.;

147 штанів, сорочок, курточок придбала – 0 грн.;

105 ночей просиділа коло тебе, коли був хворий – 0 грн.;

пришила 200 гудзиків – 0 грн.;

розказала 1000 казок – 0 грн.;

поцілувала 50 000 разів – 0 грн.;

Усе разом – 0 грн.

.

Максим уважно прочитав рахунок.

Максим. Але, мамцю, чому ви скрізь написали 0 грн.?

 

Мама. Тому, що мама для своєї дитини все робить просто так, з любові. Але я можу тобі заплатити 417 грн., які ти заробив.

 

Максим. Ні, матусю, я все зрозумів. Я не хочу жодної копійки, бо ваш рахунок мав бути в мільйони разів більший від мого. Дякую вам за науку.

 

А зараз, можливо, кожен впізнає себе у сучасній школі.

 

Сценка «У школі»

— ………………Ти розв’язала задачу?

—  звичайно розв’язала.  

— На скільки дій задача?

— На три, —  відповідає …………….. — А хіба ти не розв'язав?

— Не вийшла. Дай списати.

— Ой, …………………., чого ж ти сам не хочеш працювати? — питає ……………………...

Але таки дала йому свій зошит.

…………………….  став списувати.

— Oй. Помилка. Тут  23, а ………… написала 32. Напишу собі правильно.

— У ………………… «12», — сказала вчителька.— Молодець, ……………………. добре попрацював над задачею.

А в тебе, ………………….., — «8». Помилку зробила...

………………… поблідла. Вона глянула на ………………. ……………… почервонів і похнюпив голову.

В.Сухомлинський мріяв про те, щоб різнобарвний навколишній світ увійшов в душу маленької дитини і проріс чуйністю, добротою, людяністю.

 

 

 В. Сухомлинський:

 

Мене часто запитували: Що найголовніше було у моєму житті?

Без роздумів відповідаю: Любов до дітей.

Щоб стати вихователем дітей, треба віддати їм своє серце.

 

Любі діти, 10 правил для вас, про те чого не можна робити.

 

Виходять діти, стають навколо нього, копіюючи відому світлину.

1. Не можна ледарювати, коли всі працюють.

2. Не можна сміятися над старістю і старими людьми.

3. Не можна заходити в суперечку з дорослими людьми.

4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.

5. Не можна допускати, щоб мати тобі давала те, чого вона не бере собі.

6. Не можна робити того, що засуджують старші.

7. Не можна залишати старшу рідну людину одинокою.

8. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших.

9. Не можна сідати до столу, не запросивши старших.

10. Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка.

І старайтесь робити добро

День і ніч, і у кожну хвилину,

Щоб серденько, як сонце цвіло,

        Це хорошою робить людину!