Конкурс «Вчительська десятка». Розробки додавай – подарунки вигравай!
Ви додали 0 з 10 розробок у період з 11 по 20 серпня для участі у розіграші, який відбудеться 21 серпня.

Сценарій виховного заходу « Україно, ти моя молитва, ти моя розпука вікова » .

Про матеріал

Сценарій виховного заходу « Україно, ти моя молитва, ти моя розпука вікова » .


Перегляд файлу

Сценарій виховного заходу « Україно, ти моя молитва, ти моя розпука вікова » .

 

 Сцена оформлена в національних символах України – кетяги червоної калини, вишиті рушники. По центру  – синьо-жовтий фон з державним Гербом.

Пісня : « За Україну »

  Такого тривожного і разом з тим героїчного року історія нашої незалежності ще не знала. Кожен сущий громадянин відчув ціну власної самостійності, миру та спокою у воєнні революційні лихоліття.

      Рік ювілею нашого пророка Тараса Шевченка з особливим акцентом і актуальністю його віщих слів. Через два століття від його народження ми відчули руку і серце поета, за якими звіряємо власні кроки.

 

      Хай словом пророчим воскресне Шевченко,

І хвилями Дніпр його погляд зведе.

Уславлена будь у віках, моя ненько,

Хай квітне завжди твоє ім’я святе

 

      Ніхто не здолає твій дух і свободу!

Козацькому роду тримать булаву,

Міцній, Україно, для щастя народу

Для вірних нащадків во славу живи!

 

      Родинонько, наша  червона калино,

Як писанки, села у рястах-садах,

Живи Україно, моя Україно,

Хай Бог тобі множить щасливі літа!

 

       Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зрадиовгої вікової героїчної боротьби за волю. Шлях України позначений високими степовими могилами та прекрасними піснями. Пісня, як естафета передає від покоління до покоління історичну правду про свій народ, його стремління і заповіти.

Пісня: « Ти шляхом праведним святим ».

  Живи та міцній Українська Державо!

Вмирали у битвах мільйони борців,

Щоб стяг синьо-жовтий піднявсь величаво

Й на радість народу віки майорів.

Ми довго в нестерпній неволі ходили,

Хотіли нас зайди зо світу звести,

Клялись українців загнати в могили

Ординські, московські, й варшавські кати.

В Батурині, Кодні катюги шаліли,

Але не скорився козацький народ,-

У Крутах знайшла наша юнь Термопіли,

Зустрівши навалу північних заброд.

Безсилі збороти червону потвору,

Ми всіяли трупом Росію, Сибір,

Вмирали від мук, від голодного мору

Ніхто не полічить всіх наших офір.

Боролись ми довго за волю, за право,

Щоб нині твій час, Україно, настав!

Живи та міцній, наша юна Державо,

У дружньому колі свобідних держав!

 

Прапор – це державний символ,

Є він у кожної держави;

Це для всіх ознака сили,

Це для всіх ознака слави.

Прапор свій здіймемо гордо,

Ми з ним дужі і єдині,

Ми навіки вже – народом

Українським в Україні.

Слова палкі, мелодія врочиста…

Державний гімн ми знаємо усі.

Для кожного села, містечка, міста

– Це клич один з мільйонів голосів.

Це наша клятва, доповідь священна,

Хай чують друзі й вороги,

Що Україна вічна, незнищенна,

Від неї ясне світло навкруги.

звучить ГІМН УКРАЇНИ

 Інсценізація «Вінок» (іде дівчина з терновим вінком в руці).

 - Невпинний час страждань, людського болю

Нам відраховує і днини, і хвилини

Вінець терновий, оповивши волю,

Лежав і на чолі, й на серці України.

Культуру, прадідами пещену віками,

Ламав, калічив і кидав у багно,

Розплющив він колючими руками

Ту віру, що народжує добро.

 

Намірився і дух до рук своїх прибрати,

Страх сіяти і душу засмітить,

Хотів би брата він направити на брата,

І мову батьківську занапастить.

Він міг би довго душі нам косити,

Принижувати і вбивать людину,

Ні, досить цей вінець носити,

Ти долі іншої достойна, Україно!

 

(Кидає терновий вінок, бере український , одягає на голову дівчинки,

 Дівчина в національному костюмі:

           Я – українка! Вигодувана й випестувана материнською піснею, бабусиною казкою. Понад усе в житті люблю лагідну і щиру нашу мову, отчий край, де я виростала, рідну мою Україну.

 Юнак в національному костюмі:

      Я – українець! Добрий господар, вірний заповітам батьків і дідів наших, славний захисник свого роду і Вітчизни.

        Україна – наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки.

     Древня легенда розповідає, що на світанку нашої Землі Бог оглядав творіння рук своїх, і, натомившись, вирішив перепочити. Земля, де опустились Бог з ангелами, була вельми багатою на сонце, звірів та пташок. А найбільше сподобалися Богові люди того краю. До якої хати не заходив Він зі своїми супутниками, - всюди їх зустрічали хлібом та сіллю. Так сподобалася Богові та місцина, що Він став часто сюди навідуватися зі словами:

    - Рушаймо у край!

Кажуть, що з того і пішла назва нашої держави – «Україна».

      Україна – золота, чарівна сторона. Земле, рясно уквітчана, зеленню закосичена! Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

  Люблю тебе я, мила Україно!

І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Я буду вчитись в школі на відмінно,

Щоб мною ти пишатися могла.

 

 Люблю твої ліси, струмки, джерельця

І все – усе, що є в моїм краю !

Тепло долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю!

Звучить пісня «Новий день над Україною»

 – Тривожний лютий та початок весни засвідчили, що боротьба за повноцінну незалежність держави тільки розпочинається і вартує не тільки щирого патріотизму і любові до неньки-України, а й власного життя.

 

– Стривожене материнське серце, безсонні ночі і гіркі сльози знову оплакують вірних синів вітчизни. Головний майдан країни тримає іспит за право бути справді незалежними і вільними.

 

Знають діти домашню адресу

Для листів, телеграм і дзвінків,

Пишуть мамі чіткі «есемеси»,

Що приходять щодня від синів.

«В мене, мамо, усе пречудово,

На майдані ми всі, як сім’я,

Варта наша є цілодобова,

А хто ж, мамо, тоді, як не я…

Я не мерзну, повір, завжди ситий,

Бутерброди, кавуся і чай,

Будем скоро усі краще  жити,

Посміхнеться усім рідний край.

Я до хати нової невістку

Приведу на утіху  тобі…

Тож, бувай, до наступної вістки,

Не картай своє серце в журбі…»

…Затремтів, задрижав, як осина                   

Телефон у жіночій руці:

На екрані – то вістка від сина,

А вмембрані – голос чужий.

«То ви, мамо? Новин від дитяти

Не чекайте, бо сина нема…»

Заніміла згорьована мати,

А на серці не холод, – зима…

(В. Клімчук)

 

 Птаха-жайвір затримався в небі

Для початку, здавалось, на мить,

Його пісня в постійній потребі

Над ланами гостинно бринить.

 

Материнська печаль вже снопами

В чистім полі віншує жнива,

Жайвори були вчора синами

І лунала їх пісня жива.

 

З-понад хмар звуки ті солов’їні

Заспокоюють серце вгорі,

Щоб жили ми у мирній країні,

Щоб не плакали більш матері. (В. Клімчук)

 

       КЛІП «МАМО,НЕ ПЛАЧ,Я ПОВЕРНУСЬ ВЕСНОЮ»…

 

Мамо, я живий, лиш закриті очі…

І серце не бється, не вирує кров…

Ти тільки не плач, знай – всі дні і ночі

Я буду поруч – в грудях, де живе любов!

Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,

За ту біль і той жаль, що я наробив.

Я ж хотів лише миру, добра і свободи…

А мене за це ворог безжалісно вбив.

Не жалій, моя нене,що я не вернуся.

Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!

Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,

Ти лишень свої очі здійми до зірок!

 

Ти помолись за мене, мамо,

Ти лише вір і я вернусь.

Вернусь до тебе,чуєш, мамо,

Прийду додому, я клянусь!

 

Я не надовго, обіцяю,

Вернусь додому й одружусь.

Я перемоги так жадаю,

За вас , матусю, я боюсь.

 

Я не один, чуєш, рідненька,

Там всі мої брати стоять.

Бо Україна – наша ненька,

«Слава Героям» нам кричать.

 

Я не один, нас тут багато,

Всі ми під «градом» полягли,

Боролись до кінця завзято,

За волю кров ми пролили.

 

…Проснулась мати тай заклякли,

Невже це сина більш нема?

І очі вже слізьми набрякли,

В душі надія все ж жива!

 

Із хати вийшла,а там син,

Чому холодний і німий?

І не злічити домовин…

 

   І підійшла вона тихенько,

Нечутно, наче немовля,

Поцілувала руку сина так легенько

І ніжно й тихо промовля…

 

«Я помолюсь за тебе,синку,

Я вірю, чуєш, ти вернись!

Прийду до тебе, слухай, синку,

Прийду,рідненький, не журись…

 

І стану вітром серед поля,

Дощем проллюся над Дніпром!

Нехай же буде вічна наша воля

І запанує мир кругом.

 

Пробач мене, мамо! Тебе я покинув,
Полинув в далекі, незнані світи.
Дізналась, що син твій єдиний загинув.
Щоночі читаєш тепер молитви.
Клянеш ти жорстокую долю й питаєш:
"Чому саме він, за що ж мені це?"
І лиш уві сні ти мене обіймаєш,
І бачиш усміхнене сина лице...
Ти хочеш до мене? Не треба, зарано!
Благаю я, люба, ти тільки живи!
Побачиш, що син твій помер не задарма:
Імперії зникнуть, і згинуть кати.
Загарбників мрії на тлін розіб'ються,
Відродиться слава Вкраїни в бою.
Й мільйони сердець мені усміхнуться,
Бо я боронив Вітчизну свою.
Я знаю, що зміни вже не за горами,
І скине народ наш криваве ярмо.
Не буде панів вже ніколи над нами,
Й зітреться із душ наших рабське тавро.
Пробач мені, ненько, що вже не вернуся,
Що вже не скажу я ласкаво: "Привіт!"
Ніколи до тебе я вже не озвуся.
Лишаю тобі я лишень заповіт:
Живи кожен день, живи кожну мить,
 

 

Вдихаючи повні легені свободи.

За неї боровся, за неї й поліг,
Бо щастя хотів я своєму народу.

 

      Україна! Скільки глибини у цьому слові… Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, Карпатські верховини і донецькі простори, біленькі полтавські хати і велич міських краєвидів -   все це наша Україна. Складною і бурхливою була твоя доля, рідна земле! Топталися по тобі орди чужинців, ворожі пазурі роздирали твоє тіло. Дітей твоїх вели загарбники у неволю. Над тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, шугали ненависні залізні круки, вирували нескінченні битви за твою честь і свободу.

Пісня: « Від Донбасу до Карпат».

    Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І як небо, як даль солов’їна

Не кінчається Україна.

    Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ми вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють наші батьки, з України, де ми народилися.

 

    Звучить пісня «Чуєш, мамо» (із репертуару Назарія Яремчука. Спочатку голосно, потім звук притишується.)

 

        З мами починається життя, з мами починається пісня, з мами починається батьківщина. Скільки теплих слів сказано про матір, скільки пісень написано, скільки віршів! Матінко, мамо, ненько... Що є святішого за ці слова? У всі часи її - прародительку роду людського - звеличували, обожнювали. Бо від малечку і протягом багатьох літ супроводжують нас у житті її ніжна ласка, палка любов і турбота. Немає любові сильнішої від материнської, немає ніжності ніжнішої від ласки і клопотів материнських, немає тривоги тривожнішої від безсонних ночей і незімкнутих очей материнських. Людство існує тільки тому, що існує материнська любов.

Такою ж святою любов’ю палають наші серця до неньки-України.

Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробуванні і не скорилася. Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів.

       Козацька Україна була прикладом Європі в області інтелекту і духовності. Відзначимо хоча б першу в світі Конституцію Пилипа Орлика і перше "національне” українське Євангеліє.

         Коли християнський світ ще молився латинською мовою, а Московія – старослов’янською, козацька Україна мала вже свій так званий Пересопницький Новий Завіт рідною мовою. Він зберігся. На цьому Євангелії присягають Президенти сучасної України.

 

 Можна втратити все, але мати Вітчизну!

Полечу я у сни, у родинне тепло.

На світанку роси мама двері відчинить –

І запашне бузок, бо не все одцвіло.

Бачу поле і сад, чую слово правдиве,

З тополиних доріг повертаю сюди.

Я спішу до землі, до зеленого дива,

До свого джерела, до живої води.

Тут навіки бузком охрестилася хата,

Тут не раз я горів у вогні каяття.

Можна мати усе, а Вітчизни не мати.

Україно моя, ти одна як життя.

 

                            Звучить пісня «Яворина» (із репертуару Степана Гіги )

 

 Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось воно співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми…

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

 

 У цім краю з любові терпне серце,

Тривога світла доторка плеча.

Тут синім оком лісове озерце

Проводить вдаль скороминущий час.

Де материнки незбагненні чари,

Отут мій дім, отут моя земля.

Колосся піднімаючи до хмари

Під самий обрій пролягли поля.

Земля тремтить у сонячнім промінні,

Вже будить зайчик сонячний дуби.

…Лиш тут відчула я земне тяжіння,

Лиш тут я можу мріять і любить.

 

       Нові часи, нові завдання, нові вимоги… Незалежність України дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі. Сьогодні ми є свідками великих перетворень, що відбуваються в нашій країні. Ми – майбутнє України. То ж своїми знаннями, працею, здобутками підносьмо її культуру, своїми досягненнями славмо її. Будьмо гідними своїх предків, бережімо волю і незалежність України, поважаймо свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими.

 

          Краю мій рідний, земле моя колискова! Із садками вишневими і солов’ями співучими, вербами кучерявими і джерелами чистими, дорогами тополиними і лелеками білокрилими, росами голубими і райдугами семицвітними, із золотими китичками хмелю та соняшниками, і мальвами квітучими, рушниками гаптованими і червоними кетягами калини, з хлібом-сіллю гостинними і людьми працьовитими, ланами широкими і небом блакитним присягу прийми від мене, що оберігатиму тебе і любитиму, бо одна ти, як життя.

 

Їй 23, яка ж вона красива!

Це Божий дар, це надприродне диво!

Тоненький стан і чорні бровенята.

Вона така, що заздрять всі дівчата.

Як квіточка росте і розквітає,

Як пташечка свої пісні співає.

Горять любовю світлі карі очі,

Бо ні для кого вона зла не хоче.

Довге волосся заплітає в косу,

Вінок із квітів, мов царівна, носить.

На цілий світ ця дівчина єдина.

Вона одна, вона – це Україна.

 

Та цій красі позаздрили дівчата,

Її схотіла подруга забрати.

Немов калина вранці під росою,

Так Україна милася сльозою.

Вона ж наївна, як мала дитина

І не чекала пострілів у спину.

Бо ж подруга давала їй поради,

А зараз залишилась тільки зрада.

Пішла разом із своїми братами

На юну Україну із ножами.

Безжально били, обрізали коси.

Залишилась красуня бита й боса.

 

О Боже милий, що вони зробили?

Але знайшла вона у собі сили.

Піднялася, обідрана, побита

Усім на зло змогла щасливо жити.

Загоїлись тяжкі криваві рани,

Збулися мрії, нездійсненні плани.

Пішла у світ з щасливими очима

І тільки біль у неї за плечима.

На устах усмішка, а в косах гарні квіти.

Вона жива! І буде вічно жити.

На цілий світ у нас вона єдина.

Вона одна.Вона - це Україна.

 

Звучить пісня «На Україну повернусь»

     Пам’ять – одна із найцікавіших властивостей людини. Так, як не можна забувати своїх батьків, так не можна забувати свій народ та його історію.  Так, як не можна забувати своїх рідних, близьких ні в хвилини радості, ні в години печалі, так не можна забувати землі нашої, бо це першооснова. З неї ми вийшли, до неї ми прийдемо. Людина не може називатися людиною, якщо вона не має ні мови, ні пісні, ні пам’яті, ні землі, ні роду. Пам’ятаймо про це.

 Ми, народ, що вийшов із неволі,

Клянемось в благословенну мить

Всі свої тисячолітні болі

У славу України перелить.

Клянемось княжими гробами,

Золотою шаблею Дніпра

Краще смерть, ніж бути знов рабами,

Хай гряде відродження пора!

Клянемося хлібом і водою.

Що всі мови нашої землі

Житимуть добром – не ворожбою,

В чесному сестринстві, а не в злі.

Клянемось робітними трудами,

Болісними нивами долонь

Краще – смерть, ніж бути знов рабами,

Хай горить очищення вогонь!

Клянемося «Кобзарем» Тараса,

Геніями Лесі і Франка,

Що не зродиться пахолків раса

З крові Гонти і Залізняка.

Клянемося Богом України,

Що вмремо, та не підемо в ярмо.

Дух, воскреслий з темної руїни

На наругу в рабство не дамо.

Ми, народ, що вийшов із неволі,

Клянемось в благословенну мить

Стати рівним у народів колі,

На свободі й для свободи жить.

 

 Пам’ятаймо про нинішні фронтові будні, які відкрили нам очі на тих «воріженьків у власній хаті» про яких писав Тарас Шевченко. Слова великого пророка підхоплені не тільки конкретними діями сучасних героїв, що боронять державу від ворога, а й вустами сучасників, що продовжують його поетичне слово.

  – На продовження шевченківського «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата» – про істинну цінність і обличчя «старшого брата» мовою для нього зрозумілою:

                           Кліп: « Никогда мы не будем братьями»

 

– Никогда мы не будем братьями

ни по родине, ни по матери.

Духа нет у вас быть свободными –

нам не стать с вами даже сводными.

Вы себя окрестили "старшими" -

нам бы младшими, да не вашими.

Вас так много, а, жаль, безликие.

Вы огромные, мы – великие.

А вы жмете… вы всё маетесь,

своей завистью вы подавитесь.

Воля - слово вам незнакомое,

вы все с детства в цепи закованы.

У вас дома "молчанье – золото",

а у нас жгут коктейли Молотова,

да, у нас в сердце кровь горячая,

что ж вы нам за "родня" незрячая?

А у нас всех глаза бесстрашные,

без оружия мы опасные.

Повзрослели и стали смелыми

все у снайперов под прицелами.

Нас каты на колени ставили –

мы восстали и всё исправили.

И зря прячутся крысы, молятся –

они кровью своей умоются.

Вам шлют новые указания –

а у нас тут огни восстания.

У вас Царь, у нас - Демократия.

Никогда мы не будем братьями.

(Анастасія Дмитрук)

Пісня: « Свіча».

 

Помолимось за Україну…

Горять запалені свічки.

Хай линуть голосом єдиним

Молитв проплакані рядки.

За руки візьмемося міцно

Всі від Донбасу до Карпат.

В серцях надія буйно квітне,

В серцях вогні палахкотять.

  Помолимось душі словами,

Сльозами упадуть дощі,

За тих,хто там стоїть щитами,

Курличуть в небі журавлі.

  Хай пролуна молитва сильно

За українців, хто поліг.

Грудьми ховавши Батьківщину

Від вітру, куль життям своїм.

  Хай янголи стіною стануть,

Закривши воїнів крильми.

Хай скоро світлий день настане,

А поки молимося ми.

  Так важко усвідомити…Війна.

Не віриться, що наша це реальність.

Вона жорстока,вбивця та німа,

Та жоден не бере відповідальність.

  За кожну смерть, за всю пролиту кров,

За те, що гинуть там звичайні люди.

Під сльози матерів і дзвін церков

За Україну підставляють груди.

Війна… І ми вже більше не в кіно

Там справжнє все, там смерть гуляє полем.

Повільно опускаємось на дно…

І кожне слово оповите болем.

  Де ділась наша людяність, скажіть?

Невже до цього треба йти людині?

Хоч ні. Подумайте і промовчіть,

Лиш матері згадайте очі сині.

  Бо в кожного солдата є сімя,

Є дім і люди,дорогі для серця.

У кожного в душі своє імя,

Лиш завдяки якому воно б’ється.

  Не обривайте іншому життя!

Той гріх найгірший не беріть на себе.

Бо далі вже не буде вороття,

І нас уже не прийме більше небо.

  Тож хай відступить темрява і біль,

І світле сонце хай зійде над нами,

І мир хай буде, як найвища ціль,

І хай добробут з нами йде віками.

 

 – Всевидящий наш Отче і Владико,

Тобі молюся і між всіх незгод

 

Тебе благаю – не покинь навіки

Вкраїнську землю і її народ.

            Згаси, о Боже, між братами чвари,

Спаси і вбережи від нових бід,

Щоб не зростали знову яничари,

Щоб в славі процвітав козацький рід.

  Звільни нам душі від страху й облуди,

А Україну від нових оков,

Щоби людьми вовік лишались люди,

Щоб не лилась невинна кров.

 

– Не повтори смертельних днів кривавих

Для нинішніх й прийдешніх поколінь.

Даруй нам волю, щастя і державу,

На многії літа, даруй… Амінь.

 

КЛІП « МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ,МИР І СПОКІЙ.»

                  

 

1

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
28 грудня 2017
Переглядів
292
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку