20 травня о 18:00Вебінар: Формування комунікативних навичок у дітей шкільного віку

Сценарій виховного заходу "Я душу одягну у вишиванку"

Про матеріал

19 травня - День вишиванки.

Запропонований сценарій допоможе

  • ознайомити учнів із вишиванням як одним із видів мистецтва;
  • розширити їх знання про способи і техніки вишивання та значення узорів;
  • виховувати повагу до праці, прищеплювати любов до народних традицій.
Перегляд файлу

УШУ ОДЯГНУ У ВИШИВАНКУ

 

(Виховна година для учнів 7 – 11 класів)

           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала і провела

     учитель української

 мови та літератури

Н. В. Березовець

 

 

 

 

 

Дібрівка

2016

 

Я ДУШУ ОДЯГНУ У ВИШИВАНКУ

 

 

Мета: ознайомити учнів із вишиванням як одним із видів мистецтва;

 розширити їх знання про способи і техніки вишивання та значення узорі;

 виховувати повагу до праці, прищеплювати любов до народних традицій.

 

Зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З одного боку сцени – стіл для ведучих, з іншого – дівчата в українському одязі.

 

Учитель(під супровід відеокліпу «Вишиванка»): Раді вітати вас, любі друзі, у нас на святі! Цю зустріч я хочу почати незабутніми словами Василя Симоненка:

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

 

 

 Травень. Місяць, сповнений буяння трав, пянких квіткових ароматів. А ще цього весняного місяця ми відзначаємо багато свят: друга неділя травня – Міжнародний день матері, 8 – 9 травня – День примирення та Перемоги, 15  – Міжнародний день сімї, а сьогодні, 19 травня, – День вишиванки.

 Тож поговорімо про вишивання як один із видів народного мистецтва…  

 Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танець, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не тільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

Наш захід називається «Я душу одягну у вишиванку». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва буде приємним для всіх.

 

 

Учень:

Від щирого серця до себе у гості

Запрошуєм вас!

З нами порадіти, дещо пригадати

В нелегкий цей час:

На рушничок станем,

В хату завітаєм з вами ми разом,

В ту хату- світлицю, що нас зустрічає

Маминим теплом.

 

Учень: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Психологи радять жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

 

 

Учитель: готуючись до заходу, працював мистецтвознавець, котрий познайомить нас із історією вишивання, різноманітністю його методик (ПРЕЗЕНТАЦІЯ «ВИШИВАННЯ ЯК ВИД МИСТЕЦТВА»)

 

Учениця:              

                                                Вічна після барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

 

ПІСНЯ «Два кольори»

 

.

 

Учитель: Мамина пiсня, отчий дiм, дiдусева казка, бабусина вишиванка, незамулена криниця, з якої пили воду чумаки — це наша родовiдна пам’ять, нашi символи, наша iсторiя.

(звертає увагу на вишиті вироби. Тематична бесіда гостей-мастринь, учителів із учнями.)

Як бачимо, вишитих рушників у нашій виставці найбільше. І це не випадковість. У всі часи їх зберігали як найкоштовніші речі, з роду в рід перезнімаючи узори. А ще вони були і залишаються неодмінним атрибутом приданого будь-якої нареченої. Адже дівчині, коли їй виповнювалося 10 років, то її мама починала для неї посох готувати – хустки купувала, намисто гарне, тканини барвисті, а на сорочки та рушники сама полотно ткала. Потрібно  було надбати чимало, бо самих тільки рушників – не менше 40. Скркд них були рушники вишиті і ні, білені і небілені. Небілені робили з цупких ниток для рук, обличчя, тіла. У народі їх називали «утирачі». Гостям, щоб висловити свою шану, зливали на руки воду і давали чистого утирала.  Крім утирачів, були ж ще й стирачі – рушники для витирання столу, лавок, посуду.

 

Учениця: А як відбілювали рушники?

 

Учениця: А я знаю. Кожна господиня мала праник, яким били по вимоченому у ставку полотні, яке потім розстеляли у сонячні дні на траві. Робили це кілька разів, аж поки полотно не ставало білим. Потім прасували рубликом і качалкою.

 

Учениця: Це було цікаво але ж і важко.

 

МАЙСТРИНЯ

 

Учитель: Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, духовних устремлінь, інтелекту народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, квітів стверджують, що наші предки обожнювали, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Сучасники ж черпають із душі народної криниці образи для своїх творів. А.Малишко, В.Сосюра, М.Сигаївський у своїх поезіях, що стали народними піснями, оспівують і сюжетне вирішення українського рушника (“І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…”), і значення колориту (“Червоне-то любов, а чорне то журба…”), і відношення нащадків до рукотворних скарбів (“Рушники – то моєї матусі роки”).

 

 

Учениця: Скiльки зустрiнеш рушникiв, i якi вони всi гарнi! Істинно, зайдеш до оселi, а в нiй, як у вiнку, всi стiни цвiтуть. Хата — це обличчя жiнки, господинi, матерi. У  хатi свiтлiй, теплiй, завжи вiдкритiй для добрих людей, зберiгалися i передавалися найкращi сiмейнi традицiї. У хатi виховувалися щирi, працьовитi, чеснi люди. Тепер ми живемо краще, заможнiше, соромимося прикрашати свої  вiконницi, вишити i повiсити на покутi прадавнiй рушник.

Чи ви знаєте, що рушник  здавна слугував не лише окрасою свiтлицi. На вишитi рушники приймала повитуха немовля. На щастя, на долю давала мати його, коли виряджала в дорогу сина.

Всiм, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати народила.

 

«ПІСНЯ про рушник» А. Малишка

 

Учениця: О, земле рiдна, краю мiй вишневий,

Гартований в тугих вiтрах столiть,

На ці крилаті рушники до неба

Не раз дивились прадід мiй і дід.

Бо їм, як і менi, було б їх треба

У гожий час і в пору лихоліть.

Не можна жити без землi i неба,

Без вiри i мети не можна жить.

 

Учениця: У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха. Спитаєте, звiдки ж то узятися такiй силi? А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує корiння, що сягає глибини столiть, у них закладена мудрiсть столiть.

 

Учениця: На кожному рушниковi є такi собi крайчики-кривульки. То є  знаки води. А де вода — там життя. А чотирикутники — то символи Сонця. Листя — то діти, гiлки — батько з матiр’ю, стовбур — діди, корiння — прадiди, що жили 100 чи 200 рокiв тому.

 

Учитель: Є орнаменти  геометричні, рослинні, зооморфні, предметні, що відображають елементи символіки стародавніх вірувань. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне:

кривулька – нитка життя, вічність сонячного руху;

зірка – символ сонця, неба, землі, повітря, вогню й води;

крапочки – небесні світила.

Наша пошукова група розповість докладніше про візерунки, які найчастіше зустрічаються на рушниках.

 

Учениця: Зірки, розкидані на білому полі - уявлення про структуру  Всесвіту, що є гармонійним і засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.

Учениця: Зображення рослин - це культ поклоніння природі, прагнення перенести на рушник красу. Квіти, які ми зараз розуміємо не більше як вияв поваги і приязні, у часи давні мали ритуальну значимість: на рушниках часто побачиш «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок».

 

Учениця: Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на рушниках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної енергії, розвитку, життя. Калина – дерево роду, чудодійний оберіг життєдайної сили роду.

 

Учениця: Калина взагалі дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася  з народженням Всесвіту, Сонця  Місяця, Зорі. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові й невмирущого роду. Через це весільні рушники  тяжіють тими могутніми гронами.

 

Учениця: Із давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви вкривається весною маками. Ніжна, трепетна квітка несе в собі незнищенну, вічну пам'ять  роду.

 

Учениця: Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. За легендами вона допоможе розгадати  чари. Якщо пильно придивитись до узору, то ніби вимальовується силует двох птахів – знак любові. В орнаменті з лілією неодмінно є знак, що ніби нагадує хрест. Він магічний, тому й благословляє пару. Лілія є жіночим символом. Це підтверджує й давня назва квітки – крин, - що є однокореневим словом криниці.

 

Учениця: Також на наших рушниках рясно розквітли пишні ружі. Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, бо нагадує вона сонце. Промовте слово ружа, знайдете в ньому староукраїнську назву крові – руда.

 

Учениця: Узори, що нагадують листя хмелю, полюбляла вишивати молодь. «Хміль» дуже близький до символіки винограду, бо означає розвиток, молоде буяння, любов.

 

Учениця: Берегиня -  дорогий нам символ. Це життєтворча Мати-природа і жінка-мати. Народ створив її загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, яка несе в світ і творіння, і захист, вічне оновлення і гармонію життя. І при всій своїй величності та могутності скромно зображується аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння – часточка неподільна й нерозривна життя.

Верхня частина квітки – це світ богів, середня – людей, всього сущого на землі, нижня – це коріння, основа світу.

Учениця: Особливо полюбляють вишивальниці символіку птахів. Різні птахи виспівують на рушниках. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують якщо без пари.

«Соловей щебече, собі пару кличе.»

«До Петра зозулі кувать, кувать, а дівці гулять, гулять.» Цих птахів найчастіше вишивають на гілці калини. Вважається, що птахи – то символи людської душ.

Учитель: Думки i бажання нашi, коли вишиваємо, повинні бути чистими, добрими,  радiсними. Тодi й у рушнику буде чарiвна сила. А ось — дерево життя, найдавнiший орнамент українського рушника. Ця прекрасна квiтка — її верхня частина — то сфера богiв, нижче — життя людей i всього сущого на землi, а на долi — корiння — початок свiту. На рушнику i квiти калини, i дубове листя — то поєднання краси i сили. І пташиний свiт: пiвень, зозуля, голуб, сорока, соловей. Бачите, як цiкаво читати рушники.Отож пам’ятаймо, як добре мати їх в своїй оселi. І вишивати  треба з чистою думкою, свiтлою душею, з пiснею.

 

Учениця:

З прадавнiх вижухлих вiкiв

Бере початок рiд наш славний.

Мій пращур був із козакiв,

яких боялись шляхта й пани.

Ще від прадіда й отця

iз роду в рід жива й священна

козацька волелюбнiсть ця —

Передавати дiтям в генах.

 

 

Учениця: З роду в рід кладе життя мости,

Без корiння саду не звести,

Без стремнини човен не пливе,

Без корiння сохне все живе.

 

 

Учениця: Майбутні вчені й ковалі,

Сталевари, космонавти, зодчі…

Поклонімось матері-землі,

Де сліди  ще не забулись отчі.

Нам належить пронести в віках

Пісню і надію материнську,

Вишиту на білих рушниках

Долю нашу славну українську.

 

Учитель (звучить пісня «З роду в рід кладе життя мости…»): Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджують наші предки. Як мамина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи – то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого, сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду.

 Сподіваюся, що наша родова память буде незнищенною, що не перерветься вона від лихих вітрів, що, закарбована у вишивці, допоможе нам і нашим нащадкам зберегти свою неповторність. Дякую за увагу.

 

docx
Додано
21 квітня 2018
Переглядів
2003
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку