Тести від «На Урок»: Організація дистанційної роботи під час карантину

Сценарій виховного заходу "З нагоди 30-ї річниці виведення військ з Афганістану"

Про матеріал
Ознайомити учнів із подіями Афганської війни 1979 – 1989 рр.; розвивати вміння аналізувати історичні факти; виховувати повагу, шану до воїнів-інтернаціоналістів, які воювали в Афганістані.
Перегляд файлу

Сценарій

виховного заходу

з нагоди 30-ї річниці виведення військ з Афганістану.

Мета: ознайомити учнів із подіями Афганської війни 1979 – 1989 рр.; розвивати вміння аналізувати історичні факти; виховувати повагу, шану до воїнів-інтернаціоналістів, які воювали в Афганістані.

Хід конференції

Ведучий 1.

Шановні гості, діти!

Що таке війна? Чому люди асоціюють це слово з лихом великого масштабу? Чому сьогодні, у XXI столітті, ми продовжуємо чути про страхітливі факти, які доносяться до нас з екранів телевізорів, ЗМІ, Інтернету?

Війни – найбільші трагедії в історії людства. Понад 14 тисяч тривалих та швидкоплинних воєн спалахнуло над нашою планетою протягом історії світової цивілізації. Найбільш кровопролитною була Друга світова війна, яка увійшла в історію як найбільш жорстока за кількістю жертв і масштабами руйнування.

Ведучий 2.

На виконання доручення прем’єр-міністра України В. Гройсмана від 03.12.2018 № 5827/0/1-18 щодо вшанування пам’яті загиблих та надання щирої поваги живим ветеранам-афганцям, з нагоди 30-ї річниці виведення військ з Афганістану присвячується сьогоднішній захід.

Ми поговоримо з вами про радянсько-афганську війну, яка невгамовним болем залишилася у серцях багатьох наших співвітчизників.

Чи треба взагалі згадувати про війни?

Деякі кажуть, що не треба. Треба до тих пір, поки людство неспроможне буде сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!».

Що ж це за країна – Афганістан?

 

Доповідач 1-й.

Історична довідка про Афганістан

Афганістан – гірська країна. Високі гірські пасма розділяють її з півночі на південь. Афганістану можна дістатися лише гірськими стежинами.

Афганістан – багатонаціональна країна: таджики, узбеки, хазарійці – прямі нащадки воїнів Чингізхана («хазара», що означає «тисяча», військова одиниця кочівників), нуристанці (існує гіпотеза, що вони є нащадки воїнів Олександра Македонського), пуштуни.

Столицею Афганістану є місто Кабул, розташоване у долині ріки Кабул.

Афганістан ісламська країна, тому роль ісламу в цій країні дуже велика. Високим авторитетом користується духівництво. Населення Афганістану, сповідуючи іслам, представляє два важливих напрямки цієї релігії сунізм і шиїзм.

Релігійні норми приписують уникати роботи по п'ятницях (це є день відпочинку мусульман). Кожен дорослий мусульманин повинен здійснювати щодня п'ять ритуальних молитов: на зорі, в обід, у другій половині дня, при заході сонця та на початку ночі. По п'ятницях відбувається молитва в мечеті. Для мусульманина мечеть це не тільки культова будівля, тут часто обговорюються важливі питання політичного й економічного життя країни, діяльність її керівництва.

Щороку мусульмани протягом місяця дотримуються посту, під час якого категорично заборонено зі сходу до заходу сонця їсти, пити, палити. Піст обов'язковий для всіх мусульман, окрім хворих та мандрівників. Після заходу сонця віруючі приймають їжу, потім перед світанком  – ситний сніданок. Протя­гом місяця до п'яти звичайних молитов додається ще одна, яка здійснюється ввечері. Робочий день дещо скорочується. Цей піст – один із найбільш важких Незвичний уклад життя афгансько­го народу регулюється мусульманською релігією, нормами шаріату. В ньому відображені норми і правила поведінки, сімейно-побутові відносини, обговорюються умови застосування кровної помсти, компенсація за вбивство, визначаються обряди. Афганці живуть за своїми законами, правилами, календарем, за яким Новий рік починається з 21 березня.

Доповідач 2-й.

Якими були наслідки «Квітневої революції» для афганського народу?

Після Другої світової війни Афганістан залишався однією з найбільш відсталих держав світу. Панівний у країні напівфеодальний режим стояв на заваді прогресу країни. Наприкінці 60-х на початку 70-х років у зв'язку зі скороченням зовнішньої допомоги, яку раніше Афганістан отримував як від США, так і від СРСР, у країні розпочалася глибока внутрішня криза.

17 липня 1973 р. в Афганістані стався державний переворот. Монархію на чолі з королем Захір-шахом повалено двоюрідним братом М. Даудом і проголошено республіку. Запропоновані деякі реформи в економіці, але вони не здатні були суттєво вплинути на життя народу.

Питання, які вирішувалися урядом М. Дауда, викликали опір з боку представників Народно-демократичної партії Афганістану. НДПА створена 1 січня 1965 р. у Кабулі. Її першим секретарем став талановитий письменник, журналіст Нур Мухаммед Таракі, його заступником – син армійського генерала Бабрак Кармаль. Вони утворили опозицію уряду й були підтримані СРСР.

27 квітня 1978 р. в Афганістані під керівництвом групи офіцерів членів Народно-демократичної партії Абдули Кадира й Аслама Ватанджара здійснено державний заколот. В палац, де перебував президент країни М. Дауда, увірвалася група військових і вбила його. Керівники партії НДПА Н. Таракі і Б. Кармаль та інші звільнені з тюрми. Афганістан проголосили Демократичною Республікою (ДРА). 30 квітня Таракі (керівник фракції «Хальк») став новим президентом і прем’єр-міністром країни, Бабрак Кармаль (фракція «Парчам») віце-президентом, а X. Амін першим заступником прем'єра та міністром іноземних справ. Державний заколот 27 квітня 1978 р., названий його організаторами «квітневою революцією», став початком повороту мусульманської країни до соціалізму.

Основна маса населення не прийняла нового режиму, який почав проводити радикальні реформи (націоналізацію промислових підприємств, роздачу землі селянам) без урахування економічної відсталості, релігійної свідомості, традицій і звичаїв народу. Однак він знайшов підтримку радянського керівництва, яке вбачало в Афганістані новий об'єкт для поширення свого впливу. Радянський Союз приділяв Афганістану надзвичайну увагу. При Політбюро ЦК КПРС під головуванням міністра закордонних справ СРСР А. Громика створена спеціальна комісія з Афганістану. 5 грудня 1978 р. в історії радянсько-афганських відносин сталася значна подія відбулося підписання Договору про дружбу, добросусідські відносини та співробітництво, між СРСР і ДРА. Винятковою важливістю цього документа була стаття № 4 Договору згідно з якою «країни здійснюють відповідні заходи щодо забезпечення безпеки, незалежності та територіальної цілісності».

Ведучий 1.

Тоді навіщо підрозділи Збройних Сил СРСР перетнули кордон сусідньої суверенної держави, чий народ здавна був дружнім до нас?

Доповідач 3-й.

Яким чином радянські війська опинилися на території Афганістану?

Політика кабульського режиму призвела до того, що велетенський потік біженців залишив рідні місця у пошуках притулку в Пакистані й Ірані. На кошти «Заходу» створені табори біженців «моджахедів» «борців за віру».

Подальші події вийшли з-під контролю Н. Таракі. Третій партійний керівник фракції «Хальк» Хафізулла Амін почав зловживати довірою Таракі і поступово прибрав владу до своїх рук. Спровокувавши охоронцями перестрілку біля резиденції президента, Амін звинуватив у цьому Таракі. Після такого інциденту президента звільнено від обов'язків і взято під домашній арешт, а потім переведено до тюрми. Генеральним секретарем та прем'єр-міністром став Хафізулла Амін. А 8 жовтня 1979 року Нур Мухаммеда Таракі вбито офіцерами за наказом Аміна. Офіційно оголошено по радіо, що Таракі помер у зв'язку з тривалою хворобою серця, а саме – від серцевої недостатності.

Але обстановка з приходом Аміна до влади погіршилася ще більше почалися масові репресії, розвалювалася армія. Уряд не міг контролювати обставини, які виникли. Амін попросив радянський уряд допомогти йому і ввести радянські війська на територію ДРА. З жовтня 1979 р. під час бесіди з головним військовим радником генералом-полковником С. К. Магометовим він сказав: «Ми готові прийняти будь-які ваші пропозиції і плани. Ми пропонуємо вам сміливіше брати участь в усіх наших справах».

12 грудня 1979 р. Л. І. Брежнєв прийняв рішення про надання ДРА військової допомоги на основі підписаного 5 грудня 1978 р. радянсько-афганського Договору про дружбу, добросусідство і співпрацю «шляхом введення на його територію контингенту радянських військ».

Ведучий 2.

Молоді юнаки призвані до лав Радянської армії.

Проводжали хлопця в армію служити
А в очах юначих іскорка жива
Пахнуть стиглими садами
Пахнуть спілим житом
Вишиті любов’ю батьківські слова
Проводжають хлопця
Друзів повна хата
За столом розмова повінню тече
Лиш притихла мати,
Лиш схилилась мати
На уже доросле синове плече.

Не знали вони, що їм випаде доля служити в Афганістані.

27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

Введення радянських військ до Афганістану призвело до розгортання руху опору афганського народу, який потім переріс у кровопролитну війну.

Для тисяч радянських солдат та їх рідних розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані.

Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов'язок, тобто захищають братній народ. І вони сліпо обурені, наводили лад у тій країні вогнем і мечем. Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів.

Афган плював їм кулями в обличчя, ранив їх душі і серця.

Відео «Ввід війск у Афганістан».

Доповідач 1-й.

Багатьом із них ніколи вже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розлетиться в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри. Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад.

Ведучий 2.

Якими були наслідки радянсько-афганської війни?

Доповідач 2-й. Радянсько-афганська війна тривала 3340 днів, набуваючи все більшого розмаху та жорстокіших форм, поширилась по всій країні й втягнула у свою орбіту значні сили. Збройна боротьба з боку радянських військ, що спочатку обмежувалася окремими ударами авіації та рейдовими діями для установлення контролю над важливими об'єктами країни, в подальшому вилилася у систему спеціальних наземних, повітрянодесантних операцій. З боку моджахедів спочатку велися партизанські дії, потім вони почали набирати все більш організованого і масштабного характеру. Незважаючи на абсолютну технічну перевагу радянського контингенту й урядових збройних сил Афганістану, війна перетворилася на затяжну.

Моджахеди поступово встановили контроль над більшою частиною країни, за винятком Кабула, деяких великих міст і найбільш важливих комунікацій. Обидві сторони несли величезні втрати.

Ведучий 2.

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані –

Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пилина...

О, боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна.

Війна в наш дім проникла тихо.

Згасивши тисячі життів,

І залишила біль і лихо –

Печалі вдів і матерів.

Хто ж відповість за юні долі

У крові викупаний стяг? 

Коли і як приспати болі    

В людських знівечених серцях...

А, може, скажуть кладовища

Устами жалібних троянд,

Чом десять літ там юність нищив

Для нас чужий Афганістан?

Відео «Афганістан».

3-й доповідач.

Для Радянського Союзу війна наблизилась до завершення із приходом нового керівництва СРСР на чолі з М. С. Горбачовим, яке визнало рішення своїх попередників помилковим. На цю позицію вплинув не тільки новий курс у зовнішній політиці, а й величезні втрати радянських військ особливо в 1984 – 1985 рр. Наприкінці 1986 р. розпочалося поетапне виведення радянських військ з Афганістану.

Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська.

15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю. Що ж до Афганістану, то він залишився зруйнованим.

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія – нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

Доповідач 2-й.

Через цю безглузду війну пройшли 500 тисяч чоловік, з них 160 000 українців. Вважається, що всього під час радянсько-афганської війни загинуло 2378 українців. Однак вихідців з теренів України та тих, хто спочиває в українській землі, дещо більше. Так, за даними книги «Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України», цифра зростає до 3087. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.

Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців. Загалом же через горно Афганістану пройшло 1840 миколаївців, 60 із них загинули, повернулося інвалідами 48. Із нашого с. М.-Погорілове в Афганістані воювали 29 воїнів. Такий рахунок Афгану.

Попри те, що Україна визнала цю війну Радянського Союзу агресією проти Афганістану, вояки-українці, котрі брали в ній участь, все одно прирівняні до учасників бойових дій – «особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини» – та користуються відповідними державними пільгами, а пам'ятники учасникам війни в Середній Азії не підпали до пунктів Закону про декомунізацію.

Ми маємо знати, що серед нас живуть люди, які в 18, 19, 20, 30 років стали свідками та учасниками тих воєних подій. І ми маємо пишатися їх мужністю, героїзмом, подвигом.

По-різному склалися долі колишніх «афганців». Але, де б вони не були і ким би вони не стали, назавжди залишаться в їх пам’яті події Афганської війни. Завжди вони будуть нести в своїх серцях світлий спомин про бойових товаришів, які не повернулися на Україну.

Ведучий 1.

Очі туманить ядуча сльоза.

Руки скувала утома,

Палить їй душу Афганська гроза

Син не вернувся додому.

В неї він був ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхався,

Ще й двадцяти не було йому літ...

Юним навік і зостався.

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки ж вас не вернулось з війни?

Скільки гибне ще у неволі?

...Роки летітимуть, мов журавлі,

Та не полегшає їх втрата,

Доки ходитиме по цій землі

Мати солдата.

Доповідач 1-й.

І не можна не згадати ось таку легенду: «Одного разу, повертаючи з Києва в Одесу, водій автобуса увімкнув магнітофон. У салон долинув тихий перебіг гітарних струн і голос Розенбаума. Коли знаменитий бард заспівав пісню «Чорний тюльпан», кілька чоловіків встали. Це були молоді хлопці, і лише один серед них – літній чоловік. Усі вони, на загальний подив пасажирів, мовчки стояли, аж доки не зазвучала інша пісня. Жінка звернулась до юнака, що знову сів на своє місце:

– Скажіть, чому ви слухали ту пісню стоячи, а решта пасажирів сиділа?

– Тому, що вони не знають того, що довелося пережити нам у «країні, що кулями нам плювала в обличчя». Це похоронний гімн афганців. Ті, хто воював в Афгані, слухають цю пісню стоячи... Це стало неписаним законом для воїнів.»

Відео «Чорний тюльпан» Олександра Розенбаума.  

Ведучий 1.

Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей

Не всі вернулися сини із тих ночей….

Вже багато літ, як прийшли назад додому,

Та до цих пір чує душа війни оскому.

Минають дні, ідуть роки

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Виростають хлопці, як соколи –

Чорні брови, ясеневий стан.

Тільки неньці туга серце коле,

Бо на світі є Афганістан.

Земле, вмийся чесними сльозами,

Совісте, боліть не перестань.

Тисячі дівчат не вийшли заміж,

Бо на світі є Афганістан

Пам’яте, будь пильною на чатах ,

Чуєш, через далечі розстань.

Плачуть ненароджені внучата,

Бо на світі є Афганістан.

Скільки років щасливої тиші,

Та вривається голос в ефір,

Що благає, нагадує, кличе:

Захистіть, збережіть, люди мир!

Кожен день, кожен час пам’ятайте,

Скільки жертв нам війна принесла.

Все, що можна, для миру віддайте!

Збережіть для нащадків життя!

Відео групи Каскад «Ми йдемо».

Прошу встати і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання.

Ведучий  2.

Бої закінчуються, а історія вічна. Залишилась в історії й афганська війна. Але в пам'яті людській їй ще жити довго, тому що її історія написана кров'ю солдатів і слізьми матерів.

Покоління, обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові й моральні уроки тієї ніким і нікому неоголошеної, героїчної й трагічної афганської війни.

Чи є у війнах переможці? Ні. У війнах не може бути переможців, бо всі в них переможені тим, що війна – це смерть, яка забирає найдорожче у людини – її життя; бо війна це каліцтво, як духовне, так і фізичне; бо війна це справжнє пекло. Можна побудувати завод, дороги, прокласти магістралі, зорати і посіяти землю, підняти господарство. Але примусити битися серце у мертвої людини неможливо; залікувати ранену душу, не залишивши величезного рубцю, неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга, що став тобі побратимом, неможливо. То які можуть бути переможці? Ми повинні берегти одне одного, поважати традиції, побут, культуру як свого, так і інших народів, що живуть на Землі.

Ведучий 1.

Свято вірили воїни-«афганці», що для них назавжди завершилася ця страшна війна… Закрилася остання сторінка героїчного і драматичного літопису… Перестали надходити похоронки з Кабула, Кандагара і Газні... Ніхто не думав, що візьме ще колись до рук зброю… Проте, багато з них в цей тривожний для нашої країни час стали активними учасниками Майдану, поповнили ряди добровольців, воїнів-захисників в ході Операції об'єднаних сил на Сході України.

Напевно, така вже випала їм доля, такий їхній хрест. Кажуть, що Бог дає нам такі випробовування, які кожен з нас може витримати. Ми щиро віримо, що наша ненька Україна вистоїть у цій нерівній, жорстокій і несправедливій боротьбі, витримає цю важку ношу. Більше ніколи не будуть убивати наших рідних, а цвинтарна тиша ніколи не буде здригатися від залпів прощального військового салюту.

Ми маємо надію, що в майбутньому на всій землі пануватиме мир і злагода, що люди забудуть навіть значення слова «війна».

Гостям і всім присутнім в залі бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою.

На цьому наша конференція закінчена.

 Дякуємо за увагу!

 

 

1

 

docx
До підручника
Всесвітня історія (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Щупак І.Я.)
Додано
10 лютого 2019
Переглядів
5734
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку