Сценарій випускного у початковій школі " Берег мого дитинства"

Берег мого дитинства

Випускний -  2019

Учитель.

Йдуть від мене знову діти,
Щоб мужніти і рости,
Щоб знаннями володіти,
У життя сміливо йти.

Я ж навчила їх читати,
І писати, й рахувать,
В мріях сонячних літати,
І дружити, й мандрувать.

Обирать свою дорогу,
Честь і совість берегти,
Другу йти на допомогу,
Наближатись до мети.

І любити рідну мову,
Україну — рідний край.
Зараз свято в нас чудове,
Скажуть всі мені: «Прощай!»

Але як завересніє,
Прибіжать усі в свій клас,
В радості чи в безнадії
Будуть йти сюди не раз!

Як до чистої криниці,
До дзвінкого джерела,
Разом всі чи поодинці
Йтимуть до того тепла,

Що так ніжно зігрівало,
Де уперше все було,
Вперше серденько співало,
Щиро радістю цвіло!

Пісня   про Україну.

Танок.

 

Сьогодні в нашій школі гарне свято

У початковій школі випускний!

Пісень звучатиме багато-пребагато,

Бо день такий — хороший і значний!

Це діти наші — інтелектуали,

Зробили у житті великий крок.

Вони знання серйозно здобували,

І кожен надзвичайний був урок,

Де вчились вчитись і перемагати,

Долати труднощі і весело іти,

Летіти і вершини досягати,

І завжди прямувати до мети.

Чи важко це було? Та як сказати…

1.Щораз по-всякому, та весело було!

Училися себе перемагати

Та відчували радість і тепло,

І бігли на заняття, бо ж цікаво!

2.Щоразу на уроках — новизна!

Збирались в школу весело і жваво,

А в школі — легкота і крутизна!

3.Приємно дуже все ґрунтовно знати

І ерудитом бути у житті,

І розуміти, що, коли, сказати,

Та усміхатись, жити в доброті.

4.А саме так завжди у нашій школі:

Цікаво, весло, приємно всім було.

Ми знань одержали за роки ці доволі,

А ще любов і доброту, й тепло…

5.Було цікаво, бо пісні звучали,

Ми дружно, радісно усі жили.

Щодня нове й нове все пізнавали,

І ми усі щасливими були!

Сценка « Допитливе маля»

Звучить весела музика. Розігрується сценка. Учень старших класів сидить на стільці і читає газету. До нього підходить учень.

Дитина - Тату, а чому іде дощ?
Тато - Підеш до школи, дізнаєшся.
Дитина - Тату, а у Баби Яги є жабенятка?
Тато - Звідки я можу знати.
Дитина - Тату, а нащо коняці коси на плечах?
Тато - Запитай у коняки.
Дитина - Тату, а мотоцикл не любить цукерки?
Тато - Не знаю, я його не запитував.
Дитина - Тату, а ти не сердишся, що я тебе про все питаю?
Тато - Що ти, моя дитино, як можна? Адже, якщо ти більше запитуватимеш, то більше знатимеш.(Тато звертається до всіх) От вже непосидюче. Хоч би тебе швидше до школи відправити.

Пісня   про школу.

Презентація про дітей.

Вчитель. Це були наші звичайні робочі будні і радісні свята, адже свято — це завжди радість і щастя для всіх, бо діти там можуть розкритися, немов чарівні квіти навесні. Так проходило життя у початковій школі. Але все має свій початок і кінець. Ось і у нас закінчилося навчання. Всі діти здобули початкову освіту. А далі перед ними лежать складні шляхи напруженого навчання, формування себе, шляхи здобутків і перемог. А сьогодні у нас радісне свято, де ми згадаємо багато цікавого з життя нашого класу.

Пісня.

6.Ну, от четвертий клас ми закінчили,

Освіту початкову здобули.

І повні радості та мудрості, і сили

У п’ятий клас успішно перейшли!

 

7.Це лиш початок — початкова школа,

А далі треба вчитись все життя.

Бо дивний і цікавий світ довкола

І все потрібно знати до пуття:

 

8.Закони фізики і мову досконало,

І математика потрібна у житті.

Наук цікавих й інших є чимало,

Які нам знадобляться в майбутті.

 

9.Бо дивосвіт навколо — справжня казка,

Багато невідомого в нім є.

А загадок у ньому ціла в’язка.

Природа кожен день нові снує.

 

10.І нам усе це треба розгадати,

Усе пізнати, вивчити, змогти.

Постійно інтелект свій розвивати,

І переможно до мети дійти.

 

11.Цьому ми вчились в початковій школі,

Тут відкривали кожен день нове,

Учились гартувати силу волі.

Цікавий світ нас до вершин зове.

12.І ми готові світ цей пізнавати,

Ми — інтелектуали з юних літ.

Тож прагнемо нове все відкривати,

Іти натхненними й розумними у світ.

 

13.Ми — винахідники, тож непрості задачі

Розв’язували в школі день у день.

Знаходили всі рішення терпляче,

А скільки вивчили ми віршів і пісень!

 

14.Ми бездоганно вміємо читати,

Всі континенти знаємо й моря.

Уміємо по карті мандрувати,

Нас кличе кожного у світ своя зоря.

 

15.Ми і природу вміємо любити,

І з задоволенням вивчаємо її.

Бо нам усім у цьому світі жити

І це для нас співають солов’ї,

 

16.І це для нас так виграє джерельце,

І жебонить струмок свої пісні.

Природа відкриває чисте серце,

Щоб стали в нас серця ясні-ясні…

 

17.Щоб ми жили у доброті й любові,

І вибирали правильні путі.

Уміли думку висловити в слові

І повестися гарно у житті.

 

18.Щоб вміли спілкуватись і дружити,

Допомогти в час скрути і біди.

Щоб ми навчились мудро й чесно жити

І людяними всі були завжди!

 

19.Освіта в нас ще лише початкова,

Та вміємо ми вчитися усі.

Й душа у нас у кожного чудова,

Як квіточка у вранішній росі.

20.Бо ми прийшли у світ, щоб в мирі жити,

Учитися, робити відкриття.

Безмежно й щиро рідний край любити

Й зробити кращим, радісним життя.

Голосно звучить різка музика, до зали заходить Лінь у довгому платті, на голові крислатий капелюх, в руках палиця.

Лінь. Ой! Ну, усі тут такі святі та божі, та невже?… Інтелектуали…. І все то вони знають, і все то вони вміють! Ой, брехунці ж які! Та нізащо не повірю, що всі такі хороші, нізащо! От краще відгадайте загадку та переконайте мене, які ви розумні, ну! Що то таке, що без зубів, а гризе?

Діти. Сумління, совість!

Лінь. Ой, ну, та це дуже легка загадка. А ось таку:

Маленький хлопчик зліз на стовпчик.

Одежі не носить, їсти не просить,

Личенько рябе і що воно таке?

Діти. Наперсток!

Лінь. А то й ця була легкою. А ось таку відгадайте:

Було скількись стовпців і скількись горобців.

Як сяде по два горобці на один стовпець, то буде лишній стовпець,

А як сяде по одному, то буде лишній горобець.

То скільки було стовпців і скільки горобців?

Дівчинка. А тут дуже просто: три стовпці і чотири горобці!

Лінь. То ти одна така розумна! А ось скажіть, хто з вас знає, що це таке:

Це чорна?

Ні, червона.

А чого біла?

Бо зелена.

Хлопчик. А це загадка про смородину!

Лінь. Ну, добре, вже добре, ви розумні, але я одна можу зробити так, що вам усім нічогісінько не захочеться і ви будете лінуватися, спати, лежати… А потім все забудете! І все — пшик!

Лінь махає палкою, хоче всіх приспати, але діти сміються. До Ліні виходить хлопчик.

Хлопчик.

Розсмішила всіх нас Лінь,

Захотіла нас приспати!

Не ходи тут, наче тінь,

Ми прийшли, щоб світ пізнати!

А тому ми не боїмося ліні, ми вміємо з нею боротися, ми працьовиті і вміємо себе перемагати, бо знаємо, що знання, вміння, навички потрібні кожній людині у житті. А тому можеш і не старатися, ми не піддамося!

Разом.Тож іди, іди від нас.

Вже тобі додому час!

Лінь. І піду, і піду, і знайду ще собі таких, які мене не проженуть, а пригорнуть і будуть мене любити.

Лінь іде.

Сценка « Вітя  починає нове життя»

Автор: Вчора Вітя  так промовив:

Вітя: З мене досить, от вам слово:

«Я почну нове життя!»

Автор: Аркуш взяв і олівець

Сів і пише по порядку.

Вітя: В сім встаю, роблю зарядку,

чищу зуби, мию шию,

неодмінно вуха мию.

Потім – кухня. Там сніданок.

Все готую сам без мами,

Потім мию, підмітаю,

І до школи поспішаю.

Автор: Ще у плані – пунктів з двадцять,

Та не варто зупиняться –

Всі: Чому?

Автор:– мене питаєте? Все просто,

Бо знову мама миє посуд,

Підмітає і готує.

Всі: А Вітько?

Автор: Вітько не чує.

Він у ліжку й досі спить,

А над ліжком план висить.

Сценка « Як підказувати на уроках»

 

Автор. Біля дошки, так буває, ми не завжди молодці.

 

             З голови там вилітають всі думки, як горобці.

 

             Тільки знав, і все — забувся.

 

Вчитель. Скільки буде п'ять по п'ять?

 

Автор. В класі  шепіт враз  тихенько:

 

Учень. Друзі, треба підказать!

 

Автор. Вчитель також має вуха,і оте благання слуха.

 

              Підведеться зі стільця й скаже.

 

Вчитель. Тихо! Ні слівця!

 

Автор. І мовчить Мишко й Сашко, Петрик і Марійка...

 

             Зараз, зараз вдарить грім!

 

             Зараз буде двійка!

 

             Я вам всім допоможу, що робити, розкажу.

 

             З математики урок, вийшли ви до дошки: «Скільки буде п'ять по п'ять?»

 

             Ну... забулись трошки.

 

             Тільки глянули у клас — і підказка вже у вас!

 

             Як? У тому весь секрет (ми ж бо не тетері),

 

             І секрет отой простий, ну простий — як двері!

 

            От, приміром, як «один» — цифру підказати.

 

             Тут не треба шепотіти, треба, друзі, чхати!

 

             Чхнули так: — Апчхи! Апчхи! — І усе в ажурі!

 

             Й біля дошки не стоїть приятель в зажурі.

 

            «Два» — то інший вже сигнал, треба кашлянути,

 

            «Три» — посмикати за ніс, «п'ять» — щоку надути.

 

            «Шість» — показуйте язик, ширший за лопату,

 

А на 7 — обидва вуха треба розім'яти.

 

8 — стисніть свій кулак,

 

9 — так... охоче

 

Позіхніть і потягніться.

 

«Нуль» — заплющіть очі.

 

А учитель і не знає, що усе те означає.

 

Правда, раз система ця підвела свого творця.

 

...Біля дошки я стою і у клас моргаю:

 

— Друзі, любі, підкажіть! Тут Іванко чхає.

 

Я на дошці й написав швидко одиницю, бо сигнал «апчхи!» — «один».

 

Все як і годиться. Та закашляв тут Андрій. (Я аж розгубився:

 

А якщо Іванко - друг раптом помилився ?)

 

Витираю я «один» і малюю «двійку».

 

В нас Андрійко — хорошист! Вірю я Андрійку.

 

А Іванко знов: «Апчхи!»

 

(Двійку витираю. Бо Іванко — вірний друг! Я Іванка знаю!)

 

А Андрій: «Кахи! Кахи!» — кашляє сердито.

 

(Знать, Іванко вже не друг — порося невмите).

 

А Іванко знов: «Апчхи!» (Ні, таки друзяка!

 

А Андрійко-хорошист — превелика бяка!)

 

А Андрій: «Кахи! Кахи!» — ну кого тут слухать?

 

Вже стою і не пишу, лиш розвісив вуха.

 

Автор. Тут учитель підійшов і сказав тихенько:

 

Вчитель. «Вам сьогодні я «апчхи!» ставлю здоровеньке.

 

                  Хоча можна і «кахи!» вам поставить, друже,

 

Бо Андрійко та Іванко простудились дуже.

 

Гляньте, он Максим-індик,в нього синій вже язик. То і є підказка».    

 

...Отака поразка.

 

Батьки і діти — це любов і сльози,
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді — колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.

Високі мрії й дуже різні діти...
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда та без печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває.

Запам’ятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє,
Якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти — це і щастя, і турбота,
Відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
Любов така, яка немає меж.

 

Я хочу навколо все розфарбувати: Для сонця – жовтий колір треба взяти, Для зірки, що у небі засвітилась, Для квітки, що весною розпустилась.

Блакитним зафарбую дощ весною, Замерзлу річку з кригою зимою, Вгорі над нами зафарбую небо Й про твої очі не забути треба.

Я червоними зроблю малину, Маки і тюльпани, і  калину, Помідори й вишні соковиті, І спілі яблука сонцем налиті.

 

Оранжевий візьму для гарбуза, Для блискавки, коли гримить гроза, Зафарбую новорічний мандарин І декілька оранжевих морквин.

Зафарбую в синій хмару й сливу, Синім буде океан бурхливий, Темно-синім буде виноград, Волошкове поле й водоспад.

Зелений – це для першої травички, Або до вплетеної в косу стрічки, Для кропу, що мама у борщ кладе, Для дерева, що за вікном росте.

Фіолетовим фіалки замалюю, Матіоли та лаванду зафарбую. І бузок весняний, що в саду цвіте, Баклажан, що на городі в нас росте.

А я хочу усіх вас запитати: «Як наших мам можна розфарбувати? І кольори які краще обрати? А може фарби ще якісь додати?»

На це питання відповідь лише одна: Щоб були мами різнобарвні, як весна, Треба всі кольори Землі зібрати, Щоб кожну нашу маму змалювати!

 

 

Танок.

У школі ми навчились танцювати,
Передавати в рухах почуття.
Навчились перемогу здобувати,
Тому сміливо йдемо в майбуття.

А танець нас завжди мобілізує,
Дає наснагу, силу до життя.
Душа, як тільки музику почує,
Танцює аж до самозабуття…

Й летить увись захоплено до мрії,
І до людей несе любов палку.
Збуваються всі сподівання і надії,
Як серце чує музику дзвінку.

У танці сила, радість, щастя жити,
Краса, натхнення, світлі почуття…
Ми теж красу покликані творити,
Бо танець і для нас — це є життя!

 

 

Вчитель. Наші діти за роки навчання в початковій школі навчилися боротися з лінню і не допускають її до себе.

21.І ось чотири роки пролетіло,

А ми не зогляділися й коли.

Нас вчителі всьому-всьому навчили,

А хто згадав, як в перший клас прийшли?

 

22.Було і боязко, все трішечки лякало:

Всі ж незнайомі — діти, вчителі…

Та ми, малі, тоді цього не знали,

Що це найкраще місце на землі.

 

 

23.Що це дитинства нашого країна,

В якій є сонце, радість і тепло.

Де настрій у дитини «на відмінно»,

Де нас у справжній дивосвіт несло.

 

24.Ми підросли і, наче пташенята,

Вже прагнемо натхненно у політ.

Стаємо вперше на свої крилята,

Щоб полетіти спробувати в світ.

 

25.Ми тільки школу початкову закінчили,

І це тривожно й боязко для нас.

Лиш першу сходинку свою переступили,

А ще попереду багато їх у нас.

 

26.Тож до польоту справжнього довгенько,

Нам ще рости й рости багато літ…

І спроб таких ще буде чималенько,

Аж поки випурхнем з гнізда у білий світ.

 

27.Але за все ми дякуємо щиро,

Учителям і вихователям своїм.

Бажаємо добра і радості та миру,

Здоров’я і наснаги й щастя всім.

 

28.Уклін доземний за усі старання,

Ви нам найкраще в світі все дали.

Щасливі роки нашого навчання

Ми в затишку чарівному жили.

 

29.І у любові, в щирості і в ласці

Нам, наче мама, вчителька була.

Вела нас по життю, немов по казці,

Не шкодувала ласки і тепла.

 

30.Вас будемо ми завжди пам’ятати,

І ви також не забувайте нас.

Нам завжди є про школу що згадати.

Спасибі щире і у добрий час!