Сценарій вистави до Дня пам'яті жертв голодомору " Колоски пам'яті"

Автор сценарію Ольга Заїка

П’єса для шкільних постановок, що має на меті показати трагедію через призму дитячого сприйняття.  Три сцени  - дні  з життя Орисі: до голоду, під час та в дорослому віці.

КОЛОСКИ ПАМ’ЯТІ

Дієві особи:

Орися –

Марійка –

Мати

Орися в дорослому віці

Діти

Звучить фонова музика сучасна

Ведуча: Доброго вечору, українці.  Дорослі та малі діти нескореної, незгнобленої, незмореної голодом нації. Нації волелюбного, щирого, працьовитого люду, любов до рідного краю якого, бентежила віками  деспотів та тиранів та провокувала їх на страшні злочини проти нашого народу. Ті злочини лежать важким вантажем  пам’яті  на наших плечах та   сивими пасмами на скронях.  Та деколи повертаються зі світу минулого у світ сьогодення, аби ми не забули чогось сакрально важливого,  не загубили той спогад, а разом із ним і себе.

Останніми прохолодними днями листопада сотні людей йдуть   важкою ходою  в центр столиці, де  завмерли не злетівши у вись металеві  журавлики  на Меморіалі пам’яті мільйонам жертв голодомору. А поряд в пам’ятнику стоїть худорляве дівча, тонкі косички та великі бездонні очі сповнені голоду. Саме їй несуть українці яблука, горіхи, пироги та запалюють свічі пам’яті про тих, хто згинув зі світу заморений  голодом.  Горять тисячі вогників пам’яті у вікнах українців від заходу до сходу, від півночі до півдня.  А разом із тими вогниками оживають спогади.

                                                        Дія перша

На сцені декорації сільської хати. Стіл встелений рушником.

Музичний фон: автентична музика. Ансамбль «Божичі»

Вибігають дві дівчинки - подруги  в українському одязі із заплетеними  косичками. Сміються.

МАРИСЯ:Оринко, бачила вчора твій тато з ярмарки повертався. Думаю, це точно Орисі обновок накупив. Та вже так закортіло побачити. Ще вдосвіта встала, всю хатню роботу переробила та й гайда до тебе. Ну кажи наторгував ,щось тобі.

ОРИСЯ: ( Радісно)Ой, Марисьо, наторгував. І стрічок і коралів. Ти тільки поглянь. (   дістає із торбинки показує.) приміряє.

МАРИСЯ: Орисю та це кращої тебе вже й на все село не буде. Орисьо, подруженько, дасиш хоч разочок одягнути

Заходить мати із глечиком та хлібиною, кладе на стіл , спаковує вузлика

МАТИ: Що сороки, не на любуєтесь.

МАРИСЯ: Орисю, ну я побігла, бо мати ще загадала піч підвести. Вечері зустрінемося біля місточку. Бувайте, тітко Килино.

ОРИСЯ: Момусю, ти ж лише поглянь які красиві ці коралі.

МАТИ: Бачу доню, бачу. Коралі то таке. Ти ось поглянь, який хліб запашний вдався. Виріс високий та пухкий. Це вже з нового урожаю. Я й знала, що мука добра буде, ще як зерно у колосі стояло. Таке цупке було.

ОРИСЯ: Мамусю, у тебе завже хліб високий та гарний виходить. Бо то ти з ним розмовляти вмієш. Місиш тісто та  все щось йому шепотиш, ото він тебе й слухає і росте.

МАТИ: А як же, до хліба говорити треба, ще від зернини, що весною в ріллю чорну сіємо, до пагінчика зеленого, що пробивається, до колоска, що сонце в себе вбирає. С покон віку діди прадіди з хлібом розмовляли, тому прославилися світом як хлібороби звані.

(дівчина підходить до матири обіймає )

ОРИСЯ: Мамусю. А ти мене в тата відпросиш ввечері з дівчатами біля ставу поспівати.

МАТИ: Ох, хитрюща ти, лисичка, (бере голову дочки в долоні та робить дитячу забавлянку «Печу хлібчик» Печу печу хлібчик, діткам на обидчик, сунь у пічку, висунь с пічки , гарний хлібчик получився. (Цілує)

ОРИСЯ: Мам ну що відпросиш, ну я ж лиш до першої зірки, мамусю.

МАТИ: Відпрошу, відпрошу. Тримай вузлика неси батькові на поле обідати. Та лиш легенько вузликом не махай, аби паляниця не прим’ялася.

Дівча виходить.

МАТИ: Вже й виросла, донечка. Щось серце ниє. Біду чує. Захисти, Господи і відведи від напасті.

Художній номер: Пісня «Зажурилася жур журавочка,»

Художній номер: Вірші читають дівчата

ВЕДУЧА: За час перебування України в складі радянського союзу. Народ тричі переживав голод спровокований спланованою конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади.   Голодомор 1932-33 рр.,  забрав життя мільйонів людей.  Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч – щодня.

Дія друга.

На столі огарок свічки, сидить дівчина сперта на стіл у темному українському вбранні. Чути стукіт у двері. Ледь підіймає голову, лякається. Чути голос

МАРИСЯ: Орисю, Орисю, відчини, подруго, це Марійка.

Ледь іде. Відчиняє

МАРИСЯ: Ну хвалити бога, жива. Чому не відчиняла, думала, що тебе їсти прийшли.

ОРИСЯ: Ні,  думала, що вивезти на цвинтар хтять. Кажуть нині, не перебирають чи жива чи мертва, всіх грузять, аби ще раз не повертатися.

МАРИСЯ: Орисю, ти не повіриш, я тобі хліба принесла.

ОРИСЯ: Смієшся з мене, де ти його взяла б того хліба.  Я навіть забула який він той хліб.

( Дістає хустинку, а в ній замотаний четвертинка чорного хлібаі кусочок сала.)

МАРИСЯ: Тітка наша із західної повернулася. Там коралі твої виміняла. Казала, та дівча, що краси такої віками не бачила. Дала тітці зерна торбину, кусень сала та пів буханця хліба. Зерно на станції волоцюги забрали , а хліб із салом вона заховала.

Бере як велику цінність, витирає сльозу.

ОРИСЯ: Марисью, як шкода, що мама із татом не дочекалися твого хліба. Відламує маленьку крихту ковтає.

МАРИСЯ: Орисю, ти лиш не їж увесь. По крихточці в день. А сало на мотузку прив’яжи і смокчи, аби не ковтнути. Ще зодві неділі протягнеш, а потім сніг зійде, корінці копати будемо. Протримаємося.

Виходять.

Художній номер «Свіча»

                                                  Дія третя.

 На столі свічка. Миска із яблуками та горіхами. Виходить жінка ставить на стіл миску із  пирогами.

БАБУСЯ ОРИСЯ: Ой, і славні ж ви мої пиріжечки, ой, і славні.  Забігає хлопчик.

ХЛОПЧИК: Бабусьо Орисю, ти що із хлібом розмовляєш?

Хапає пиріжка, кусає.

 ХЛОПЧИК: О, смачненький.

БАБУСЯ ОРИСЯ: Розмовляю, внучечку, розмовляю. А він мене слухає та смачним вдається.

-         То то є твій секрет смачної випічки. Тому в тебе такі пироги смачні виходять?

БАБУСЯ ОРИСЯ: Певно тому, онучку.

Заходять іще діти.

 ДІТИ: О, у вас пироги!

  БАБУСЯ ОРИСЯ:   Пригощайеся, діти, та розкажіть куди йдете та , що ви там робите.

ДІТИ: А ваші пироги смачні. Певно тому, що свіженькі , духмяні, м’якенькі. Тому й смачні.

БАБУСЯ ОРИСЯ:   Хліб діти і черствий смачним буває.(збирає крихти зі столу.)

Знизують плечима.

ДІТИ: Ну ми побігли, бувайте.

БАБУСЯ ОРИСЯ:   Біжіть, біжіть, діти. Нехай омине вас, лиха година. Та дай Господи, що б ви ніколи сухому хлібові так не раділи, як мені прийшлося.

Бере свічку, ставить на вікно. Проголошує молитву за упокій всіх хто згинув зі світу від голодної смерті.

ВЕДУЧА: В пам'ять про зморених голодом рідних людей, журавлів не злетівши у вись 25 листопада запали свічку пам’яті і на своєму вікні. Нехай їхні душі з небес бачать, що їх пам’ятає нація.